Артем Папакін
Сучасні Збройні Сили України повертаються до історичних традицій українського війська, що виборювало незалежність України в минулому. Серед них – використання елементів символіки й одностроїв українських збройних формувань ХХ століття. У 2015 році польовим головним убором військовослужбовців Збройних Сил України стала «мазепинка» – традиційний головний убір українських воїнів.
«Мазепинка» Українських Січових стрільців
«Мазепинка» з’явилася ще напередодні Першої світової війни в середовищі членів українських патріотичних товариств Галичини. Авторами унікального дизайну кепі були письменник Левко Лепкий та головний писар організації «Стрілецький союз» Дмитро Катамай. У 1914 році сукняні шапки з дашками і клапанами, що складалися у V-подібний виріз, одягли на себе члени парамілітарної організації «Січові стрільці-І». Кепі з вирізом нагадував хутряні шапки українського козацтва з подібним розрізом, який можна побачити на шапці на портреті Івана Мазепи 1909 року авторства Осипа Куриласа. У таких головних уборах січові стрільці потрапили на війну проти Російської імперії вже влітку 1914 року.
З початком Першої світової війни «мазепинку» намагалися запровадити в якості головного убору Легіону Українських Січових стрільців – добровольчого формування австро-угорської армії. Лише 10 січня 1916 року на засіданні одностроєвої комісії такий варіант головного убору для стрільців було схвалено. Її одразу почали носити в Легіоні УСС, а в січні 1917 року одержано офіційний дозвіл австрійського командування на це.
Спереду на «мазепинці» (всередині вирізу) розміщувався круглий металевий знак із зображенням лева в короні, що спирається на скелю, та з написом «У.С.С. 1914». Крім цього, «усуси» носили на мазепинках різноманітні пам’ятні і патріотичні знаки.
«Мазепинка» Галицької армії
Кепі зразка Українських Січових стрільців використовувалися і врешті були затверджені в збройних силах Західно-Української Народної Республіки. Розпоряд Державного секретаріату військових справ Західної області УНР від 22 квітня 1919 року зробив «мазепинку» єдиним головним убором Галицької армії. Цей документ описував її так:
«Шапка-мазепинка складається з головача, обкладу, дашка, відзнаки на переді головача і ґудзика, який спинає обклад на переді. Головач зшитий з 8 клинців… Висота головача з переду від долини до верху 6–7 см, з заду нізша о 10 мм… Горішні кути обкладу віддалені від себе на 5 ½ до 6 см… Шапка, зроблена з тої самої тканини, що однострій, горішні береги шапки обрублені сукном тої краски, яка вибрана є на означення роду оружжя».
Водночас, пошити велику кількість «мазепинок»у воєнних умовах було неможливо. Галицькі стрільці продовжували носити австрійські кепі та круглі кашкети Армії УНР, які тут називали «петлюрівками». Останні прийшли на заміну «мазепинкам» після переходу Галицькою армією на Наддніпрянщину, а 18 серпня 1919 року«мазепинки» були повністю скасовані. Однак уже сам намір скасувати «мазепинки» призвів до протестів – це кепі було самобутнім головним убором і вже встигло стати символом галицького українського війська.
Галичани носили на «мазепинках» різноманітні металеві знаки – як старі «левики» Легіону УСС, так і нові знаки з зображенням Тризуба.
«Мазепинки» в арміях Наддніпрянщини (1917–1921)
«Мазепинки» були популярними не лише серед галичан. Вже у січні 1917 року українські військовополонені в німецькому таборі Раштат, об’єднані у 1-у сотню ім. Т. Шевченка, отримали австрійську форму з «мазепинками» зразка УСС. Однак після переведення в Україну вони поміняли цю форму на сині жупани зі смушковими шапками, за що отримали назву «синьожупанників».
В армії Павла Скоропадського експериментували з козацькими елементами одягом. Зокрема, форма одягу власного конвою гетьмана включала жупан, шаровари і шапку-«мазепинку» з чорного хутра із султаном. Подібні однострої в серпні 1918 року отримав також Лубенський Сердюцький кінно-козацький полк: його парадна біла смушкова шапка з султаном мала виріз спереду, характерний для «мазепинок». Та й сам Ясновельможний Пан Гетьман позував для фото у шапці, що була схожа на головний убір Івана Мазепи зі згаданої картини Осипа Куриласа.
Невдовзі після встановлення своєї влади у Києві Директорія УНР намагалася одягнути свої війська у парадні однострої. Вони включали смушкові шапки зі шликом; як видно на фотографіях того періоду, вони теж мали розріз спереду. Хоча наступне реформування армійського однострою (наказ Ч. 276 від 24 квітня 1919 року) запровадило одноманітні кашкети і кітелі англійського зразка, боротися з поширенням смушкових шапок було годі – 25 серпня 1919 року наказом Ч. 142 тогочасного військового міністра УНР Всеволода Петріва було узаконено носіння «”мазепинок” з короткими шликами» серед вояків Запорізької групи (корпусу). Упродовж 1920–1921 рр. смушкові «мазепинки» зі шликами залишилися популярними в кінних частинах Армії УНР.
«Мазепинка» Карпатської Січі
За період війни за незалежність України 1917–1921 рр. «мазепинка»вже стала традиційним головним убором українських вояків. У міжвоєнний період її використовували члени українських парамілітарних, спортивних і патріотичних товариств у діаспорі та на західноукраїнських землях.
У 1938 році «мазепинка» стала частиною однострою членів Організації Народної Оборони «Карпатська Січ», що діяла в Закарпатті у складі Чехословаччини. Закарпатська «мазепинка» мала верх, що зшивався з шести клинів, відвороти, що сходилися спереду у формі літери V, шкіряний дашок і шкіряний підборідний ремінь із пряжкою. Відзнакою на головному уборі служила блакитно-жовта скісна стрічка, пришита посередині між відворотами. Щоб відрізнятися від рядових членів, старшини Карпатської Січі могли обшивати зовнішні краї відворотів «мазепинок» золотими кантами.
Крім «мазепинки», січовики на головах могли носити і смушкові шапки, проте «мазепинки» були більш популярними. Жіночий однострій Організації Народної Оборони «Карпатська Січ» також включав у себе «мазепинки». Оскільки одностроїв не вистачало на всіх дійсних членів Карпатської Січі, нерідко «мазепинку» носили разом із цивільним одягом.
15 березня 1939 року парламент проголосив незалежність Карпатської України. Карпатська Січ стала Збройними силами цієї держави, а «мазепинка» – частиною одностроїв її військовиків, які стали на захисті незалежності Карпатської України від угорських завойовників. Шапка-«мазепинка» вкотре стала символом української військової звитяги.
«Мазепинка» УПА
Питання запровадження власних одностроїв постало перед Революційним Проводом ОУН у 1940 році під час підготовки до створення національних збройних сил. Розробники проєктів уніформ, серед яких був і Левко Лепкий, запропонували відродити у національному військукепі-«мазепинку» з відзнакою у вигляді тризуба. Тоді ці проєкти не були втілені в життя.
На початковому етапі формування збройних відділів Української Повстанської армії у 1943 році не існувало можливостей масового виготовлення одностроїв. Повстанці носили елементи радянських, трофейних німецьких, угорських та інших уніформ, а також цивільний одяг.
У таких умовах для відрізнення вояків УПА від ворога слугували передусім головні убори: «мазепинки» та «петлюрівки». «Мазепинки» УПА загалом повторювали традиційний крій цих кепі з часів Першої світової війни: мали 8-клинну основу, дашок і розріз попереду. «Петлюрівка» була кашкетом, подібним до тих, що носили козаки Армії УНР і стрільці Галицької армії, але спереду був доданий V-подібний виріз, запозичений у «мазепинки». Такі повстанські шапки були саморобними, або виготовлялися у селах, майстернях та фабриках на підконтрольній УПА території. Іноді на «мазепинки» переробляли трофейні головні убори – радянські пілотки.
На шапки обов’язково кріпилися українські відзнаки з тризубом, які часто виготовлялися кустарно. Джерела описували українських повстанців як одягнених «в захисну гімнастерку, сірі брюки, в чоботях. На голові шапка-мазепинка з тризубом».
Традиції на озброєнні Збройних Сил України
«Мазепинка» – зручний і функціональний вид головного убору, комфортний у використанні протягом більшої частини року: від весни до пізньої осені. Вона нескладна у виготовленні та відносно недорога. Але особливої популярності «мазепинці» надають особливості крою, що став традиційним уже в період боротьби за незалежність 1917–1921 років. «Мазепинки» використовувалися в українських військових формуванняхпротягом кількох десятиліть, і за цей час стали невід’ємною частиною образу українського воїна, що бореться за свободу свого краю від іноземного завоювання. За більш ніж сто років свого існування «мазепинка» стала по-справжньому традиційним головним убором українського війська. Саме тому після здобуття Україною незалежності «мазепинка»почала фігурувати в ряді проєктіводностроїв української армії та військових навчальних закладів у 1990-х роках. Запровадження «мазепинки» в якості польового кашкету Збройних Сил України стало у 2015 році гідним відродженням національних традицій.
Джерело: Центр досліджень воєнної історії Збройних Сил України
Див. також: