Однострої піхоти Галицької армії

Максим Ющенко

Галицька армія – збройні сили Західно-Української Народної Республіки, створені в листопаді 1918 року, які вели боротьбу за Східну Галичину під час українсько-польської війни 1918–1919 рр., та разом з Дієвою армією УНР воювали на Правобережній Україні з більшовицькими та білогвардійськими військами в другій половині 1919 року. З пізньої осені 1919 р. вийшла з активних бойових дій, навесні 1920 р. припинила своє існування.

Історії Галицької армії присвячено чимало спогадів її колишніх вояків, публіцистики, популярних та наукових праць істориків, які видавалися починаючи з 20-х років ХХ сторіччя і до наших часів. Відомо також чимало фотографій вояків Галицької армії, які хронологічно охоплюють весь період її існування – від створення в 1918 році до перебування в таборах інтернованих в Польщі та Чехословаччині на початку 20-х років.

Як виглядали звичайні рядові вояки піхотних бригад Галицької армії, відомо з літературних описів та спогадів, підкріплених лише кількома світлинами різної якості. Так склалося, що на 90% світлин зафіксовано старшин (офіцерів) та підстаршин і лише дуже рідко – рядових вояків. До того-ж, якість більшості цих небагатьох світлин дуже низька, що не дозволяє розгледіти деталі. Недарма в найкращому сучасному виданні – «Галицька армія. 1918-1920» (автори – М. Чмир, Є. Пінак, С. Музичук), яке ґрунтовно висвітлює непросту історію одностроїв у ГА, серед художніх ілюстрацій нема жодного рядового вояка.

На підставі відомих описів, спогадів та небагатьох світлин представляю спробу відтворити зовнішній вигляд піхотинців ГА, починаючи від «Листопадового чину» в 1918 році і до зими 1919–1920 рр., коли бойова історія ГА фактично скінчилася.

Перші збройні сили Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) творили вчорашні солдати Австро-Угорської армії, галичани з підрозділів, що на початку листопада 1918 року перебували у Львові та на території Галичини і Буковини. Відповідно, вони були одягнуті в австрійську військову форму, мали австрійське спорядження та озброєння. Для позначення національної приналежності використовувалися синьо-жовті стрічки та складені з них круглі кокарди, які одягали на головні убори або чіпляли на одяг [1, ст. 19-20].

Частину вояків в загонах складали добровольці з цивільного населення, які були одягнуті в свій звичайний одяг, або використовували окремі елементи військового одягу (шинелі, кепі).

З перших же днів проголошення української влади в Галичині розпочалося збройне протистояння з поляками у Львові, а далі – в Перемишлі, які швидко переросли в повномасштабні бойові дії зі створенням фронту. Відразу же виникла проблема ідентифікації своїх вояків та ворожих, оскільки обидві сторони в більшості були в однаковій австрійській уніформі. Знайшли застосування обома сторонами також і сталеві шоломи, хоча української стороною вони використовувалися вочевидь в меншій кількості, ніж поляками. Також в Галицькій армії мали певне поширення шоломи «Адріана», які використовувалися в російській армії і були отримані від УНР.

Менше проблем з ідентифікацією «свій-чужий» було у вояків полку УСС – українських січових стрільців, які прибули до Львову в перші ж дні протистояння, оскільки полк мав добре впізнавані головні убори «мазепинки». Інший однострій, спорядження та озброєння полку було австрійське.

В ході перейняття влади в краї від австрійських урядовці і військових, та в умовах розгортання війни в Галичині не вдалося повністю взяти під контроль все військове майно. Значна частина складів дуже швидко була розграбована, тому вже в грудні 1918 р. виникла проблема зимового одягу та взуття – не було чим замінити речі, які зношувалися у вояків в бойових частинах, важко було одягнути поповнення. В якійсь мірі цю проблему вдалося вирішити за рахунок поставок від УНР, яка з січня 1919 р. надала для Галицької армії зимову форму російської армії – шапки, шинелі, ватяні фуфайки та ватяні штани, а також валянки. В результаті деякі підрозділи Галицької армії взимку 1919 року набули вигляду колишніх регулярних російських частин [1, с. 25–26]. Також в російські однострої були одягнуті і вояки загонів, що прибули під Львів з УНР, зокрема, Козятинська бригада [3, с. 31–32]. Тоді ж в Галицькій армії з’являються в невеликій кількості російські гвинтівки системи Мосіна, кількість яких у військах навесні 1919 року досягає 15–17 % від усіх наявних гвинтівок [2, с. 33, 36].

Але переважна більшість вояків носила свої старі австрійські однострої, в яких прийшли з австро-угорської армії чи встигли отримати зі складів. Тому навесні 1919 року піхотинець Галицької армії не дуже відрізнявся від того, як виглядали австро-угорці в 1915–1917 рр. Подібний вигляд залишався і у певної частини польських загонів, тому проблема ідентифікації залишалася. Для швидкого розпізнавання здалеку було використано білі широкі стрічки на головних уборах галичан. Вперше полотняні білі стрічки завширшки 5 см з’являються в січні 1919 р. і широко використовуються в подальших боях як мінімум до весни 1919 року. Мали вони застосування і пізніше [1, с. 21].

В умовах нестачі одностроїв вояків одягали в те, що знаходилося на складах, у населення та було конфісковано у демобілізованих австро-угорських вояків, які вибиралися з України до своїх країн. Тому зрідка на фотографіях можна побачити навіть старі мундири зразка 1908 року з коміром-стійкою. Також доволі часто можна побачити на головах вояків не піхотні кепі, а подібні їм кавалерійські шапки без козирка. Вони набули популярності серед австрійських офіцерів та вояків ще в роки Першої світової війни, використовувалися і галичанами – є на фото як листопада 1918 року, так і літа-осені 1919-го.

Також частина вояків носила змішані комплекти з елементів одностроїв австрійської та російської армії. Поставки російської форми час від часу продовжували надходити від УНР, тому крім зимової форми, з’являються також і сорочки – «гімнастерки» різних зразків, причому носять їх як рядові стрільці, так і старшини-офіцери Галицької армії [1, фото на с. 29].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завершення

Джерела:

1. Чмир Микола, Пінак Євген, Музичук Сергій. Галицька армія. 1918–1920. Рівне, 2008.
2. Тинченко Ярослав. Чисельність галицьких і польських військ під час боротьби за Східну Галичину. Цитаделя: Львівський мілітарний альманах. 2009, частина 1.
3. Злич Алекс. Час невиправданих сподівань: Київ і Варшава у трьох битвах за Львів. Цитаделя: Львівський мілітарний альманах. 2009, частина 2.

Див. також:

Стрілець піхоти Галицької армії. Травень–серпень 1919 р.

Стрілець Української Галицької армії. Літо–осінь 1919 р.

Польсько-радянська війна 1919–1920 рр. Битва за Україну.