Історія створення та розвитку Командування Сил логістики Збройних Сил України

Основним призначенням Сил логістики є організація логістичного забезпечення Збройних Сил України у повсякденній діяльності, у ході проведення заходів бойової підготовки, під час відмобілізування і стратегічного (оперативного) розгортання, підготовки та ведення операцій (бойових дій), відновлення боєздатності військ (сил), отримання, накопичення, обліку, зберігання, постачання та поповнення запасів матеріальних засобів.

З найдавніших часів українські землі майже постійно ставали ареною запеклих війн. Великою мірою історія України – це історія війни, історія боротьби українців за національне визволення зі зброєю у руках. На полях битв тут зустрічалися великі маси військ. Відповідно військові провідники повинні були постійно дбати про їх всебічне забезпечення, що стало своєрідним початком військової логістики в Україні.

Вперше приклади логістичного забезпечення зустрічаються вже за часів Русі. Тоді виникло і набуло подальшого поширення таке поняття як “обоз”. Коли військо вирушало у похід, попереду рухався обоз, що транспортував продовольство, намети та важку зброю.

Проте неодноразово траплялися випадки, коли перевозилися і воїни. Відомо, наприклад, що у 1111 р. ранньої весни під час походу на половців військо перевозилося на санях. А у 1146 р. під час походу князя Всеволода Ольговича у Галичину вояки перевозилися на возах та санях.

Для походу завчасно заготовляли продовольство, оскільки у степовій місцевості, де переважно воювало руське військо, адже його основним противником були кочовики, харчування воїнів без відповідних запасів важко було налагодити. Так, князь Данило Галицький у 1255 р. перед походом влаштував лови “й дав м’яса війську на дорогу”.

У разі, коли продовольства не вистачало, його здобували за рахунок місцевих можливостей. Тих, хто цим займався, називали “зажитниками”. При цьому князі, зокрема Володимир Мономах, вимагали, щоб продовольство силоміць не відбиралося у населення “щоб люди нас не проклинали”.

В обозі військо перебувало перед битвами, тут вояки озброювалися, з обозу виходили у бій, після чого поверталися туди само. Тут залишалися і ті, хто обслуговував коней, вози, готував їжу, ремонтував зброю та обладунки.

Отже, в добу Русі були закладені первинні основи вітчизняної військової логістики.

Поява вогнепальної зброї, зокрема артилерії у литовсько-польську добу (XIV–XVII ст.) закономірно викликало потребу в її обслуговуванні. Для цього залучали спеціально підготовлених майстрів. Вони ж мали опікуватися і зберіганням боєприпасів. Переважно це були іноземці – німці та чехи. Саме вони поширювали тогочасний передовий досвід артилерійської справи в Україні. Це було одним з кроків налагодження стійкого військово-технічного зв’язку з Європою, а отже – поширення передового військового досвіду. Обов’язком цих спеціалістів було вести догляд за гарматами та утримувати їх у доброму стані. Вони ж виготовляли кулі та порох.

У добу українського козацтва логістичний напрям вже зосереджувався у руках спеціальної посадової особи – генерального обозного. Виходячи з назви, на нього покладалася відповідальність за військовий обоз. Крім того, він керував облаштуванням військового табору під час походів. Генеральний обозний також, керував козацькою артилерією. Йому підпорядковувалися полкові обозні з полковою артилерією. Це була перша особа при гетьмані. За його відсутності генеральний обозний головував на раді старшини, а під час походу призначався наказним гетьманом.

Таким чином, технічне і транспортне забезпечення у козацьку добу перебувало у віданні генеральних обозних, які контролювали збирання та постачання до армії пороху, свинцю, витратних матеріалів для артилерії, а також численні табуни коней і волів.

Українські гетьмани Петро Конашевич-Сагайдачний та Богдан Хмельницький, будучи видатними воєначальниками, завжди приділяли велику увагу забезпеченню діяльності козацького війська.

Здібним військовим організатором був гетьман Іван Мазепа. Він зробив дуже багато для розвитку вітчизняної військової справи, намагаючись посилити дисципліну в козацькому війську, а також ознайомити українських козаків з новими видами зброї.Він з великою увагою ставився до нових досягнень у військовій справі, всіляко намагаючись придбати останні зразки гармат, рушниць та іншої зброї.

Іван Мазепа всебічно сприяв розвиткові артилерійської справи у козацькому реєстровому війську. За часів його гетьманування у Батурині, тодішній гетьманській столиці, існували майстерні з виготовлення гармат. Там же вони й ремонтувалися. Саме за мазепинської доби стає регулярним виготовлення артилерії в Україні.

У період імперського панування на українські землі поширювалася військова організація Російської та Австрійської імперій. Відповідно і військова логістика організовувалася згідно діючих імперських правил.

Чимало промовистих прикладів організації логістичного забезпечення дає досвід Кримської війни 1853–1856 рр.

Російський уряд, незважаючи, на те, що він вів війну на власній території, так і не зміг налагодити забезпечення своєї армії необхідними ресурсами, що негативно позначилося на результатах бойової діяльності російських військ і стало однією з причин поразки Російської імперії у цій війні. Натомість противники Росії – Франція, Велика Британія, Сардинія та Туреччина – змогли досить швидко і якісно налагодити забезпечення своїх військ, незважаючи на те, що перебували на чужій території і далеко від своїх баз.

Напередодні Першої Світової війни російське та австро-угорське командування створили на українських землях досить розгалужену логістичну систему, яка загалом відповідала вимогам тогочасної війни.

Австро-угорське командування, наприклад, досить ретельно поставилося до підготовки Галичини як бази зосередження австро-угорських армій для війни проти Росії. Ще у мирний час тут були створені склади постачання: продовольчі, артилерійські, інженерні тощо. Загалом, усі запаси було розподілено в Галичині рівномірно, а отже її можна було вважати суцільним базисом.

Приділялася значна увага й організації роботи транспорту. Зокрема, у російській імператорській армії були створені війська сполучень, які складалися з 8 залізничних батальйонів і 10 автомобільних рот, з розрахунку на кожну армію. Проте широкого розвитку перевезень вантажів на автомобілях на початку війни не було, хоча арміям і було надано автовантажні загони, сформовані з 832 легкових та 127 вантажних автомобілів, прийнятих по мобілізації.

В австро-угорській армії особлива увага, окрім залізничних частин, приділялася використанню автомобільного транспорту. Було створено добровольчий автомобільний корпус, що забезпечило армію більшою (до 6000) кількістю машин. У 1913 р. австро-угорська армія мала 87 тракторів, 51 легковий і 600 вантажних автомобілів.

У Легіоні Українських Січових Стрільців також існували логістичні підрозділи, а саме сотенні обози у складі 4 возів та 1 польової кухні. У куренях Легіону УСС обозами завідували спеціально призначені молодші старшини (молодші офіцери) або підстаршини (унтер-офіцери). Після об’єднання стрілецьких куренів у полк було створено єдиний полковий обоз у складі 70 возів та 150 коней.

У полку УСС існував господарський відділ, на чолі якого стояв інтендант, обов’язком якого було забезпечувати підрозділи УСС продовольством, одягом та іншим майном.

Таким чином, імперський досвід початку ХХ ст. свідчить про значний поступ у розвитку військової логістики на українських землях та національних військових формуваннях.

У період Української революції 1917–1921 рр. у процесі створення національної армії приділялася увага створенню структур, на які покладалися завдання сучасної логістики.

У добу Центральної Ради, в листопаді 1917 р. було утворено Український генеральний військовий штаб, у складі якого був відділ постачання армії, який очолював підполковник Василь Матяшевич. За часів Гетьманату Павла Скоропадського було прийнято спеціальний закон, який визначав організацію постачання Української армії.

Органами інтендантської служби були корпусні, дивізійні та бригадні інтенданти. Їм підлягали інтендантські склади та обозні валки.

У Корпусі Січових Стрільців органи постачання були сформовані на зразок російського корпусу. На його чолі стояв начальник постачання (корпусний інтендант) зі своїм управлінням, йому підлягали начальники постачань у дивізіях. Піхотні полки та артилерійські бригади мали полкове господарство також передвоєнних російських зразків. Всі запаси зброї, харчування й обмундирування перевозилися залізничним транспортом. Провадилася значна організаторська робота щодо зберігання військового майна. В організації постачання командування січового стрілецтва спиралося в основному на власні сили, виявляло розумну ініціативу та винахідливість і таким чином менше залежало від вищих тилових установ, що було дуже важливо в умовах тодішньої маневрової війни.

Провадилася робота щодо забезпечення військ транспортними засобами, зокрема автомобілями. Вимагалося створити автоколони в окремих кадрових корпусах. Так, у Корпусі Січових Стрільців автоколона складалася з 8 особових автомобілів та 12 тягачів.

Існувала спеціальна гарматна служба. Нею керували начальники гарматного постачання. Їм підлягали арсенали зброї, зброярські майстерні тощо. У 1920 р. постачання військам боєприпасів під час бойових дій вже регламентувалося “Статутом польової служби”. У ньому зазначалося: “… Військові частини, що безпосередньо провадять бій, повинні бути вільними від побоювання за недостачу бойового припасу, і їх повинно увільнити від турботи поповняти їх. Це складає обов’язок паркових частин, які працюють під проводом старших арматних начальників”. Цим частинам ставилося завдання: “Парки повинні проникнутися енергійним змаганням вперед, рішучістю за всяку ціну, …, вчасно подати риштунки до війська, яке провадить бій. … тримати міцний і певний зв’язок з частинами, яких вони постачають, … розвивати широкий почин і не зупинятися перед самою напруженою роботою”. Організовувалося постачання таким чином: “Як правило, кожній дивізії призначається свою лінію постачання, яку визначається місцем розположення головних парків дивізії та тиловим складом, що поповнює парки. Лінія ця дуже часто не буде зівпадати з тиловою дорогою дивізії; вздовж цієї лінії ешелонується парки розпорядженням відповідних арматних начальників”.

Для використання зброї і технічних засобів організовувався їх ремонт. Так, у Корпусі Січових Стрільців був потяг-майстерня, який мав гарне устаткування та добре вишколений персонал. Ця майстерня була єдина в Україні й одна з небагатьох, що були в колишній Росії. У цій майстерні ремонтувалися гармати, кулемети й автомобілі. Майстерня могла навіть виробляти деякі частини до різної зброї та автомобілів. Вона була підпорядкована інспекторові артилерії. 

У Галицькій армії органи логістики створювалися за австрійським зразком. Відзначається досить високий рівень їх організації. Військові частини одержували предмети постачання з головних складів Начальної команди Галицької армії та Військового Секретаріату Західно-Української Народної республіки. Справи постачання у бригадах та корпусах Галицької армії покладалося на бригадних та корпусних інтендантів. Їм підлягали склади продовольства, одягу і т. ін. У Галицькій армії також, створювалися майстерні для ремонту зброї та техніки.

Під час Другої світової війни в українських військових формуваннях питанням логістики приділялася значна увага. Зокрема, в Українській Повстанській армії (далі – УПА) бойовим забезпеченням займався організаційно-мобілізаційний відділ командування УПА, якому підлягали всі склади зброї та майстерні. Відомо, що запаси зброї та набоїв зберігалися у “збройово-амуніційних пунктах”, розміщених переважно у лісах. Подібним же чином було організовано постачання продовольства та одягу.

Бойове забезпечення повстанських підрозділів організовувалося у рамках воєнної округи, а з 1945 р. – тактичного відтинку.

Забезпечення продовольством та одягом організовував господарник УПА. Він же завідував всіма господарськими підприємствами, які мала УПА.

Продовольство для повстанців готував господарчий відділ українського підпілля у найближчих спеціально визначених селах, куди могли зайти повстанці. Практикувалася доставка продовольства безпосередньо повстанцям силами місцевого населення.

Отже, з найдавніших часів до проголошення державної незалежності України у різні історичні періоди у всіх військових формуваннях, які діяли на українських землях, приділялася належна увага тим завданням, які складають сучасну логістику. Протягом кількох століть українська військова логістика пройшла досить складний шлях розвитку. Для кожного історичного періоду тогочасній військовій логістиці були притаманні свої особливості.

Таким чином, досвід попередніх століть переконливо свідчить, що військова логістика в Україні вже має свою досить тривалу, багату та героїчну історію і стійкі традиції.

29 травня 2018 р. створено Командування Сил логістики як оперативну групу з офіцерів та працівників, завданням яких було протягом року набрати спроможності та сформувати орган управління у вигляді штабу, який зміг би керувати розрізненими системами забезпечення.

Остаточно Командування Сил логістики було сформоване наприкінці 2018 р. як міжвидовий орган управління, шляхом об’єднання в єдину структуру Тилу та Озброєння Збройних Сил України. З 1 січня 2022 р. Сили логістики набули статусу окремого роду сил. Відповідні зміни у Закон України “Про Збройні Сили України” внесені Законом “Про основи національного спротиву”.

На початку широкомасштабного вторгнення, з 24 лютого 2022 р. Сили логістики ЗС України відразу включилися у бойову роботу. Першочергові зусилля було спрямовано на виконання основних функцій, зокрема: постачання, технічне обслуговування і відновлення озброєння та військової техніки, перевезення, транспортування та інфраструктурне забезпечення.

Важливою подією у житті кожної військової частини є присвоєння їй почесного найменування на відзначення її видатних заслуг та значного внеску у збройну боротьбу проти російської агресії.

Однією з таких військових частин, підлеглих Командуванню Сил логістики ЗС України, є 104-а окрема автомобільна бригада.

Бойова робота українських військових автомобілістіву ході російсько-української війни була високо оцінена Президентом України. У відповідному Указі Глави держави від 23 серпня 2023 р. наголошувалося, що з метою відновлення історичних традицій національного війська, зважаючи на зразкове виконання покладених завдань особовим складом 104-ї окремої автомобільної бригади Сил логістики Збройних Сил України, цій військовій частині присвоюється почесне найменування “імені Остафія Дашковича” та надалі іменувати її – 104-а окрема автомобільна бригада імені Остафія Дашковича Сил логістики Збройних Сил України.

Не менш заслуженим став і 145-й ремонтно-відновлювальний полк, внесок якого у збройну боротьбу національного війська проти споконвічного агресора також не залишився поза увагою державного керівництва. З метою відновлення історичних традицій національного війська, зважаючи на зразкове виконання покладених завдань під час захисту територіальної цілісності та незалежності України Президент України Володимир Зеленський 29 вересня 2023 р. постановив присвоїти 145-му окремому ремонтно-відновлювальному полку Сил логістики Збройних Сил України почесне найменування “Миколаївський” та надалі іменувати його – 145-й окремий ремонтно-відновлювальний Миколаївський полк Сил логістики Збройних Сил України.

З перших днів російського військового вторгнення військовослужбовці – фахівці логістичного забезпечення Збройних Сил України стали на захист територіальної цілісності та недоторканості України. Незважаючи на прямі вогневі зіткнення, масовані авіаційні, ракетно-артилерійські удари, вони з честю продовжували виконувати завдання зі своєчасного забезпечення військових частин Збройних Сил України та інших військових формувань військовою технікою та озброєнням, боєприпасами, пально-мастильними матеріалами, харчуванням, майном речового, продовольчого та інженерно-інфраструктурного забезпечення.

Іншим відповідальним та важливим завданням для фахівців логістичного забезпечення стало отримання матеріально-технічної допомоги від США та партнерів – країн НАТО, обслуговування, ремонт різних систем військової техніки та озброєння.

Поштовхом для удосконалення логістичного забезпечення сил оборони, визначення єдиних поглядів на створення системи логістики Збройних Сил України з досягненням критеріїв, необхідних для набуття повноправного членства в НАТО, стало введення в дію Основних положень логістичного забезпечення Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 11 жовтня 2016 р. № 522, якими вперше концептуально введено нове поняття “Логістика” (відповідно до STANAG 2406 – “Доктрина з матеріально-технічного забезпечення Сухопутних військ НАТО”) як науки з планування й здійснення переміщення та забезпечення військ (сил).

Враховуючи високу значимість та роль логістичного забезпечення в умовах російського повномасштабного вторгнення було запропоновано відзначати кращих фахівців логістичного забезпечення Збройних Сил України 11 жовтня, в день видання наказу Міністерства оборони України № 522 “Про затвердження Основних положень логістичного забезпечення Збройних Сил України”.

Видання наказу “Про відзначення фахівців логістичного забезпечення Збройних Сил України” зумовлювалося необхідністю підняття престижу військової служби, впровадження національних військово-історичних традицій у Збройних Силах України з урахуванням практичного досвіду, стійкого прагнення наслідування найкращих набутків Української армії.

Джерело: Центр досліджень воєнної історії Збройних Сил України