Шаровари в костюмі українського козацтва XVI–XVIІІ ст. Частина 1

С. Васильківський. Полковник
Козацький полковник в уявленні С. Васильківського. З альбому “Из украинской старины” (1900)

Сергій Шаменков

Образ-кліше козака в шароварах, створений наприкінці XIX – на початку XX ст., міцно ввійшов у свідомість. Цей образ був створений та поширений в творах мистецтва, в різних його варіантах та жанрах, від графіки до кінострічок, що нашарувалися впродовж двох останніх століть. Український козак уявляється одягнутим виключно в шаровари, а завдяки моді театральних колективів радянського періоду майже обов’язково ці шаровари є великими, червоними та блискучими. Прихильники такого кліше апелюють до описів, які вміщено в праці Д. Яворницького (1990, с. 158–160), при цьому забуваючи, в який час він працював, і про те, що ці описи – відображення того стану в гардеробі козацтва, що склався наприкінці XVIII – початку XIX ст. та був доступний досліднику.

Назва шаровари походить від давньоперської мови, де означала буквально «одягу для ніг» (sărăbāra, sără-balla) (Lewis, Short 1879). Їхній крій та розмір ніяк неможливо простежити, тому що безліч зображень персів показують різні варіанти поясного одягу, в тому числі вузький. У словнику Лідела і Скота σαράβαρα описані як просторі штани скіфів («loose trousers worn by Scythians») (Liddell, H. G., Scott R. 1940). Головна риса, що відрізняє цей «одяг для ніг» від інших видів поясного одягу – це крій. Саме він визначає тип, а не схожі візуальні риси. Ознакою такого типу поясного одягу, як шаровари, є: великі частини – холоші (прямі або трапецієподібні), до яких додано зсередини великі видовжені чотири клини або велика прямокутна вставка. Вставки додають об’єм та ширину, від їхнього розміру залежить, наскільки матня буде звисати та фалдити. Завдяки таким вставкам вона може звисати нижче колін, а то й до землі – це дуже характерний та важливий момент. В залежності від крою та використаної тканини, зовнішній вигляд шаровар також був різним за довжиною та об’ємами. Шаровари – це досить умовний термін, і за документами не можна прослідкувати чітко, який конкретно їх варіант згадано, оскільки існували як неширокі, або короткі по коліно, так і дуже широкі і довгі види шаровар. Багато що залежало також від кількості та форми тканини, що використовувалася для вставки між ногами. Широкі зразки шаровар в османів та персів існували вже у XVІ ст., і деякі пізніші етнографічні зразки, показані в етнографічній праці М. Тільке (Tilke 1922, pl. 7, 19,40, 41.46, 47, 58), дають можливість уявити варіації крою та вигляду цих шаровар. Іконографічні джерела дають нам можливість прослідкувати, що широкі зразки шаровар почали поширюватися в турків, а наприкінці XVII ст. з’явилися у поляків та козаків, де використовувалися паралельно з іншими видами поясного одягу (вузькими убранє, штанами та неширокими і короткими видами шаровар), а найширші зразки шаровар увійшли в моду лише наприкінці XVIІІ ст., у фінальній стадії існування українського козацтва. Саме тому, що цей одяг став останнім за часом, що використовувався козаками, він і закарбувався в народній пам’яті. Після цього широкі шаровари увійшли до етнографічного гардеробу деяких територій України.

С. Васильківський. Гармаш
Гармаш часів гетьмана Мазепи. Малюнок С. Васильківського з альбому “Из украинской старины” (1900)

В сучасному уявленні іноді поняття «шаровари» сприймається через призму хибних уявлень, що пов’язують поясний одяг скіфів, давніх «русів»  та козаків. На образ козаків у шароварах вплинули «Мамаї» – народні картини кінця XVIII–XIX ст. та гравюри до книги О. Рігельмана, опубліковані О. Бодянським в 1847 р. (Ригельман 1847), та Д. Бантиш-Каменським у 1830 р. (Бантыш-Каменский 1830). В них були вміщені малюнки козаків та інших представників населення України у досить аморфних та «партачних», на думку О. Сластьона (Сластьон 1931, с. 145), перемальовках XIX століття з рукопису О. Шафонського (Шаменков 2020). Популяризації викривленого погляду на одяг козаків та шаровари зокрема в загальній уяві, додали і ілюстрації С. Васильківського та М. Самокиша (Из украинской старины 1900), які вважав «брехнею» сам Д. Яворницький. У листі до Б. Грінченка історик так висловився про альбом: «це задля вас нікчемний біль, і купувати вам його не слід. Я от цього “Альбома” три роки одмовлявсь, аж поки мені Маркс на голову не сів. Бачте малюнки що там поробив Васильковський, усі чисто брехня, через що я й не хотів прикладати моїх рук до того Альбому» (ред. Капустина 2005, с. 50; Абросимова 2010, с. 21). В подальшому шаровари міцно асоціюються саме з цими образами, а пізніше широкі, переважно червоні, зібрані поверх чобота на шнурі шаровари культивувалися в радянському та пострадянському мистецтві.

Основним дослідженням, що торкається поясного одягу на землях Речі Посполитої, є книга М. Ґутковської-Рихлєвської (Gutkowska-Rychlewska 1968), яка, однак, не вичерпує питання. Шаровар у гардеробі козаків торкалося чимало популярних праць з історії костюму, проте зазвичай вони поширюють нічим не підтверджені тези про наявність шароварів у населення України чи не з XV ст. Український історик П. Сас, зокрема, критикував популярну книгу К. Стамерова «Нариси з історії костюмів» таким чином: «як у XV–XVI ст. можна було домогтися виконання накреслених цим автором правил модного носіння чобіт та шароварів (“Чоботи були невисокими, нижче колін, зверху обов’язково прикритими напуском шароварів”), якщо в зазначений час в Україні шаровари, вочевидь, не ще увійшли до “масової” чоловічої моди (Сас 2015, с. 352). Для П. Саса є очевидним той факт, що шаровари в гардеробі українців та зокрема козаків увійшли в моду пізніше.

Постаті з мапи Боплана
Воїни у вузьких “убранє”. Картуш з мапи Г. Л. де Боплана

Поясного одягу населення України XVII–XVIII ст. торкався у своїх працях Є. Славутич. Проте автор помилково ототожнює терміни убранє і шаровари, автоматично поширивши сучасні, етнографічні та свої власні уявлення про поясний одяг на ранньомодерну добу. Хоча, вочевидь, здогадуючись, що не все так однозначно, Є. Славутич проілюстрував свою статтю постатями вояків в вузьких убранє, підписавши їх козаками (Славутич 2013, с. 74). Хоча там зображено скоріше польських вояків, симптоматично, що Є. Славутич згоден, що так виглядали і перші козаки-реєстровці. Є. Славутич, не дослідивши ретельно термінологію і крій, а також не використавши праці фахівців з питань одягу, штучно схрещує різні за типом та кроєм види поясного одягу XVIІ–XVIІІ ст.: убранє і штани стали в цього автора тим самим, що й шаровари, що не підкріплено джерелами (Славутич 2013, с. 73). Терміном штани в козаків XVIІ – першої половини XVIІІ ст. позначався окремий тип поясного одягу, і в документах вони іноді стоять поруч. Різниця між терміном шаровари та терміном штани, а відповідно і кроєм і зовнішнім виглядом, помічена сучасними дослідниками, зокрема С. Прудивусом (Прудивус 2016, с. 41).

У створений Є. Славутичем словник, до багатьох цікавих та корисних пояснень, було автоматично перенесено цей хибний погляд на генезу поясного одягу (Славутич 2012, с. 56). Ототожнюючи поняття убранє і шаровари, Є. Славутич ігнорує інші джерела що кажуть прямо протилежне. Неважко пересвідчитись, що посилання, які мали б підкріпити його думку, ведуть на дореволюційні та сучасні російські етимологічні словники, які не пояснюють генезу та крій одягу і не містять цитат з документів, де б було згадано шаровари в гардеробі козаків XVIІ – першої половини XVIІІ ст. Фахові видання з історії костюму, профільні публікації провідних спеціалістів були автором проігноровані. У випадку з книгою М. Гутковської-Рихлєвської, виникає враження що саму книгу дослідник в руках не тримав, тому що якраз у ній чітко розрізняються на прикладі з кравецької книги вузькі убранє і широкі шаровари, а також подається крій цих убранє (Gutkowska-Rychlewska 1968, s. 525, 526).

Торкався проблеми поясного одягу козаків і інших мешканців українських земель і автор цієї статті (Шаменков 2016; Шаменков 2018; Шаменков 2020). Однак комплексно питання поширення шаровар в Україні XVII–XVIII ст. ще не отримало належного дослідження.

Ця стаття має на меті з’ясування обставин поширення поясного одягу під назвою «шаровари» на теренах України в XVI – початку XVIІІ ст. за допомогою історичних джерел: документів епохи, зображувальних джерел того часу та археологічних знахідок. Метою статті є в першу чергу з’ясувати, коли шаровари потрапили до гардеробу українського населення Речі Посполитої і українських козаків. Для цього, в свою чергу, слід розібратися, де і в кого саме згадуються шаровари серед населення Речі Посполитої і як ставилися до цього перського одягу.

У XVI–XVIІ та частково у XVIІІ ст. українська козацька матеріальна та мілітарна культура (одяг, спорядження, мода) була багато чим пов’язана з угорською і польською (річпосполитською) матеріальною культурою. Це був фактично єдиний культурний простір з деякими дрібними відмінностями, і зміни у костюмі відбувалися майже паралельно аж до того часу, поки землі України не стали частиною Московської держави, а згодом Росії. Існували деякі відмінності, особливо цікавими є відмінності гардеробу українського козацтва від польського. Вочевидь, не зовсім коректно зіставляти одяг магнатів та їхніх слуг з козацькими гардеробом реєстрових козаків чи запорожців-низовців. Примхи магната, який одягнув своїх слуг в екзотичні строї, чи одяг міщан (який показаний, зокрема, на полотні кінця 50-х – 60-х рр. XVII ст. з Любліна) не можуть напряму слугувати за приклад поширення модних тенденцій серед запорозьких козаків – супротивників того магната.

Фрагмент картини "Битва під Оршею"
Московит у шароварах. Фрагмент картини “Битва під Оршею”. Бл. 1530 р.

Шаровари в якості поясного одягу в Речі Посполитій та на теренах її складової – землях України, зустрічаються у згадках, починаючи з середини XVI ст., поряд з іншим поясним одягом – убранє (Шаменков 2016, с. 198–202; Шаменков 2018, с. 245–255). Іконографічні пам’ятки не фіксують шаровар протягом усього XVI ст. ніде, крім як в інших народів. Цікавим джерелом з точки зору модних тенденцій є відоме полотно «Битва під Оршею», створене близько 1530 р. На полотні представлені як польські вояки, так і волинський контингент князя К. Острозького. Ні він, ні його вояки, ні вояки з українських земель, «озброєні по козацьку» (Гуцул 2012, с. 104–105), не носять шаровар, вони всі представлені у вузьких типах поясного одягу, які були модні в тогочасній Європі, зокрема і на польських та українських землях. Натомість в одязі, подібним на шаровари, в кількох випадках показані московські вояки.

Одяг з подібною на шаровари назвою ssalwary зафіксований в поодиноких випадках у польських рахунках з середини XVI ст. (Źródła 1911, s. 204, 232). М. Ґутковська-Рихлєвска у своєму дослідженні польського одягу згадує schalawary, які вважає споднями (брюками, штанами), зазначаючи, що вони є складовою комплексу, серед якого було багато угорських назв одягу (Gutkowska-Rychlewska 1968, s. 395). Ми знаємо, що угорці ще з XVI ст. носили поясний одяг саме вузьких типів, що при описі речей підкреслила М. Ґутковська-Рихлєвска (Gutkowska-Rychlewska 1968, s. 401–402). Ще в одному дослідженні дається інша трактовка подібної назви – під терміном salvar розуміється азійський каптан сельджуків (Biedrońska-Słotowa 2005, s. 168). Оскільки терміни ssalwary (поясний одяг) та salvar (плечовий одяг) дуже подібні, виникає питання, чи в перелічених нижче випадках ідеться про поясний одяг, чи можливо ми маємо справу з плечовим одягом?

Rutheni. 1563
Русини. Гравюра 1563 р.

Зображення, синхронні за часом згадкам в книзі рахунків, показують лише вузькі види поясного одягу угорців. Тому логічно припустити, що ці ssaIwary, якщо це дійсно мались на увазі шаровари, а не східного типу каптан-salvar, також могли бути неширокого типу. З контексту документу незрозуміло, для чого саме був куплений цей одяг, бо поряд, на тій само сторінці розрахунків згадується також куплений одяг ефіопів. Тобто цілком можливо, що це був карнавальний фантастичний одяг для популярних у той час театралізованих костюмованих розваг, де могли використовувати різний одяг, навіть навмисно утрований.

В документах з теренів Литви шаровари згадуються вкрай рідко. Серед різних типів поясного одягу згадуються зокрема «шаловары чеського сукна», що належали литовському зем’янину (Акты 1890, с. 415). У 1557 р. в литовського боярина Яна Матеєвича були «шаловары зеленыи простого сукна» (Акты 1894, с. 232). Безпосередньо ці згадки за своїм часом та місцем, достатньо далеким від теренів формування українського козацтва, ніяк не впливають на комплекс козацького гардеробу, але ці згадки свідчать про те, що назва була відомою. Можливо, цей одяг литвини могли запозичити під час воєн на прикордонні з Московією. Також зазначимо що ці згадки нічого не кажуть нам про зовнішній вигляд і крій шаровар. Вочевидь, на загальну річпосполитську моду ці поодинокі випадки використання шаровар не впливали. Довгий час носилися, домінували та були в моді саме вузькі види поясного одягу, що стає очевидним з описів майна, численних як польських, так і українських зображень та портретів, зображень козаків тощо (Шаменков 2016, с. 198–202).

Османсько-польський словник
Фрагмент османсько-польського словника з описом поясних видів одягу

Опис турків та османсько-польський словник термінів, який склав у 1615 р. М. Пашковський, не містить терміну шаровари взагалі (Paszkowski 1615). Це не означає що шаровар не існувало, оскільки в Османській імперії їх не носили – це означає, що вони не були поширені на теренах Речі Посполитої та українських землях зокрема. Саме тому, хоча М. Пашковський ретельно описав як одяг, так і безліч інших дрібних турецьких назв та слів, він не згадав про шаровари. Саме в цій книзі, окрім убранє, вперше поміж інших видів одягу фігурує назва штани. Так (sztany) у турків називали поясний одяг, відомий у Речі Посполитій під назвою гачі (Paszkowski 1615). Самі турки-османи використовували головним чином інші моделі поясного одягу, також вузькі, про що свідчать численні постаті, показані в костюмованих османських книгах XVIІ ст. Шаровари за кількістю зображень серед інших видів поясного одягу на останньому місті. Вершники, піхотинці, яничари, татари та слуги та багато інших чинів та представників населення Османської імперії носять в першу чергу вузькі та неширокі види поясного одягу. Лише з другої половини XVIІ ст. вони починають поширюватися в межах Османської імперії, поступово витісняючи вузькі зразки поясного одягу.

До нашого часу дійшла певна кількість османських шаровар XVI–XVIІІ ст. в зібранні музею Топкапи. Серед збережених зразків багато речей не чоловічі, є одяг з султанського гарему, і частина шаровар, що збереглися там, є жіночим одягом. Крім того, не всі речі мають датування, тому вивчення та ідентифікація цих зразків значно ускладнена. Спроба класифікації цієї колекції була здійснена В. Прокопенком (Прокопенко 2012). Наведемо промовисту цитату з цього дослідження: «Количество дошедших до наших дней предметов исламской одежды XVI­–XVII ст. довольно мало. Поэтому коллекция текстиля дворцового комплекса Топкапы в Стамбуле поистине бесценна. Тут собраны предметы одежды и аксессуары османских султанов, членов их семей и приближенных с XV по XX столетия. Однако, многие предметы из неё до сих пор должным образом не описаны. Поэтому сложно сказать что-либо конкретное (их гендерная принадлежность, точная датировка и размеры) о большинстве из представленных в этом разделе шальвар». Слід пам’ятати, що йдеться про речі султанів та султанського гарему, і вони мають сенс для розуміння саме османської моди тих періодів в першу чергу. Поспішати з визначенням, кому належали речі, означає можливість одягнути на чоловіків жіночі речі, а може навіть білизну, і навпаки.

Виникає питання, як османські моди могли потрапляти в поле зору європейців, поляків та населення сучасної України? Це могли бути військові контакти, дипломатичні місії, подарунки та трофеї.

Стокгольмський сувій, 1605
Гайдуцька піхота в “убранє” (ліворуч) та європейська піхота в “плюндрах” (праворуч). Фрагмент “Стокгольмського сувою”, початок XVII ст.

У 1605 р. відбувся парад біля Кракова з нагоди весілля польського короля Зигмунта ІІІ. Парад описали та зобразили на відомому «Стокгольмському сувої», ретельно відтворивши особливості одягу всіх учасників процесії. На цьому сувої зображено багато постатей: цивільних осіб, шляхту, драбантів, гусар, піхотинців, послів іноземних держав. Не складно пересвідчитись, що сотні постатей поляків, цивільних та військових, носять вузький поясний одяг, а також європейські плюндри. Єдині, на кому видно широкий зразок поясного одягу (шаровари) – це перська делегація. Посол перського шаха Аббаса І був з місією в Празі та скористався нагодою відвідати Краків, де був присутнім на процесії разом зі своїм оточенням. Ці персонажі – єдині, хто носить шаровари на зображеннях цього сувою (Zdańkowska 2019, s. 60–61). Окремо зауважимо, як виглядали перські шаровари в той час, які в них були об’єми та як вони виглядали на нозі. Нічого подібного за зовнішнім виглядом ми не побачимо на зображеннях козаків не лише цього часу, але й фактично до кінця XVІІ ст. Отже, коли є потреба посилатись та використовувати це джерело, то потрібно розуміти, що ніхто, крім кількох перських делегатів, шаровари на тому сувої не носить.

Перська делегація
Перси в шароварах. Фрагмент “Стокгольмського сувою”, початок XVII ст.

Оскільки в українських віршованих думах XVIІ ст. про козаків шаровари не згадуються, як вони не згадуються і в «Енеїді» І. Котляревського, ми розглянемо різні інші згадки. З цікавого боку, та тривалий час саме в контексті сатири, насмішки шаровари сприймалися мешканцями Речі Посполитої, особливо шляхетської військової верстви, з якими бажали зрівнятися в правах українські козаки. Прикладом цього виступають згадки шаровар в польських літературних джерелах XVIІ ст., наприклад у плебейській комедії «Albertus z Woyny»: «Rozumieiąc, iżeć się tu spodoba zatym. Jednak wiesz co, trzebaby tę sukienkę kusą Porzucić, bo w statecznych szatach chodzić muszą, Co przy kośćiele służą: ktemu masz wytarte Szarawary, co gorsza, szpetnie w tyle zdarte. Trzebaćby sprawić iednoradek iaki, Coby był za kolana, albo giermak taki» (Pomniki 1843, s. 53). Фраза «wytarte Szarawary, co gorsza, szpetnie w tyle zdarte» – це відверте глузування над персонажем. Варто звернути увагу, що в тексті йде мова переважно про верхній плечовий одяг, там згадуються sukienkа, giermak і iednoradek, тобто сукня, гермяк та однорядка.

Шаровари згадані у п’єсі В. Корчевського «Rozmowy polskie, łacińskim językiem przeplatane» (Korczewski 1889, s. 12–13) в розділі «o niektórych pospolitszych ceremoniach kościelnych, jako jest Post, Popielec, Święcona woda, Świec palenie, Umarłym zwonienie, na ostatku wzmianka o Czyścu i o Lutrze nieboszczyku». Як випливає з опису, мова йде про настанови щодо поведінки в костелі при відповідних церемоніях. В настанові до студента наголошується, аби той до костелу вдягався пристойно, по-старому, аби не рівнявся на диковинки, які носять при дворі, чи міщани в місті. Таким чином демонструється відношення до традицій та підкреслюється непристойність шаровар, яким протиставляється пристойний одяг, який слід одягнути до костела. Ось ця промова:

Jakom przypominał wczora,
Podżwa synu do kosciola;
Tam ci rozpowie nasz fararz
Tę rzecz o kturą się starasz.
A oblecz sie w rewerende.
Włoż stradijotę na grzędę;
Poczeiwej ci rewerendzie,
Niżli w stradijocie bęndzie,
Zostaw też te szarawary;
Wszak masz jeszcze ubiór stary.
 Chodź tak, jako naszy starszy.
A zwłaszcza tu u nas na wsi.
Onym sie to zejdzie jeszcze
Przy dworze, albo też w mieście,
Którzy noszą takie rzeczy,
Chcąc mieć różność od nas kmieci.

Тут знову йдеться також про верхній плечовий одяг stradijotę, тобто страдіотка – каптан, що веде свою назву від балканських вояків-страдіотів. Можливо, слово szarawary тут також означає плечовий одяг? Шаровари згадані в одному з віршів Миколая Рея. Автор писав як драматичні, так і сатиричні твори. В одному з його віршів «O Wilkołku» згадано szalawary (Rej 1574). Характерно, що в тій само збірці «Figliki 1574» є твір «Nowiny o Smokach». Зрозуміло, що це все жанрові, казкові та сатиричні сюжети. Загалом можна об’єднати новини про дракона з вовкулаком в шароварах, це теж було б цікаво, а головне так само достовірно. Як би не інтерпретували ми використаний в віршах термін шаровари, він так і залишиться згадкою в вірші за участю вовкулаки. Зайвим та без відповіді буде питання, про який саме їх тип йде мова, про широкі чи помірно широкі, короткі чи довгі, і головне яким чином це все стосується гардеробу українського козацтва?

Jedney paniey pokąsał, Wilk w oborze Owce,
Woyt powieda Wilkołek, niech mowi kto chce.
Słyszę ma ogon by Wilk, a iako chłop godzi,
Dziewczątko też maluczkie za macierzą chodzi.
Potym drugi przyiechał, miał złe szalawary,
Y powiesił przez ławkę ogon Wilczy stary.
Dziewczę zaźrzy pod ławkę, mamie ukazała,
Mowiąc: iż to Wilk siedzi, by fiuty schowała.

В поемі С. Кльоновича «Worek Judaszów to jest złe nabycie majętności» (1607) в сатиричному стилі описані різні порушення законів з відсилками до святого письма, римського права та ін. В одному фрагменті описано чоловіка, названого «oszust nieborak», який приніс фальшований документ. Зазначається, що він із цім підробленим документом виглядає як «maszkara», тобто як страшко, опудало чи потвора: «Jako Perska szarawara. Jak tuwalka balwierska, i botuch lažiebny: Jako zbroia cechоwa, i kaptur pogrzebnу» (Klonowicz 1829, t. II, s. 71). В цьому фрагменті також, як бачимо, персонаж висміюється. Шаровари згадані знову з чіткою ознакою, що вони перські, до того ж у контексті непорядного та потворного персонажа. Цей фрагмент взагалі змушує замислитись, а чи завжди це слово зазначає саме стегновий одяг? Вище вже використовувався цей термін у контексті верхнього плечового одягу. Наступні рядки знову натякають, що це може бути не поясний одяг (Klonowicz 1836, s. 96):

Wnet będziesz u swych w sukmanie swej nowej
Karazyowej.
W szerokiej krajce, pięknej, przekobiałej
Z nowym przysiekiem, w magierce zuchwałej,
Czupryna k’rzeczy, biała szarawara:
Kto idzie? Warа

Слово szarawara, вжите в однині, може вказувати на те, що у цих рядках згадано окремий вид одягу білого кольору, а перед цим – сукман з каразеї. Згадаємо, що близький за написанням термін salvar означав азійський каптан. Можливо, у цих випадках йшлося не про стегновий одяг, а про плечовий. Згадки про шаровари не обмежуються плебейськими комедіями та висміюванням. Шаровари згадуються також в абсурдній політичній сатирі на державний устрій Речі Посполитої. Одна згадка міститься у поемі «Seym Niewiesci» І. Бельского. Ця утопічно-сатирична поема в метафоричний спосіб висміює світ чоловіків, державний устрій та висвітлює не стільки реальність, скільки суспільні страхи та недоліки. Дієвими особами є сім жінок, які відверто глузують над світом чоловіків і Сеймом, а також пропонують свої рішення політичних проблем, питань, пов’язаних із судами, законами, щоденним життям, одягом, зброєю та ін. В одному фрагменті поеми («Artykuły od Białych głów Podane») цікавим чином згадуються шаровари: «Nuże nowi stateczni rycerze, Bierzcie na się zbroje i pancerze; Ubrawszy sie z lukiem, w szarawary Jedźcie skokiem – porażcie Tatary» (Bielski 1889, s. 83). Цей вірш промовляє одна з героїнь сатиричної п’єси, Констанція. В іншому куплеті Констанція продовжує принижувати та висміювати тих «новітніх лицарів» та козаків:

Rzeczonoby, iź nowi Kozacy
Rozpierzchli się w lasy nieboracy.
Na wielkie się tu rzeczy sadzicie,
Zda mi się, śmiech z siebie uczynicie.
Nie dało wam tego przyrodzenie,
Byście miały rycerskie ćwiczenie.

В цьому відрізку шаровари не згадані разом з козаками. На жаль, ці згадки не з опису майна чи тестаменту, а є лише як черговими насмішками від автора в бік «нових статечних лицарів» («nowi stateczni rycerze») у сатиричній п’єсі. Чому в текст сатиричної п’єси вставили саме шаровари? Вочевидь тому, що це мало бути смішною насмішкою, і читачі мали б сміятися і над шароварами, і над козаками-небораками. Ці згадки в сатиричних літературних творах цікаві, кажуть що така лексема була знайомою авторам того часу, як і вовкулака чи дракон. На жаль, ці комедійні та глузливі згадки не додають нам нічого в розумінні конструкції шаровар, їх ширини чи довжини, нічого не кажуть про поширення цього виду поясного одягу і не стосується козацького одягу. Ми не можемо виключати того, що якісь одиничні випадки вживання перських шаровар були і серед мешканців теренів тогочасної України, можливо навіть козаків, але вочевидь це був настільки рідкісний та непоширений вид одягу, що він фактично ніяк не відобразився в іконографії Речі Посполитої XVI – першої половини XVIІ ст. Порівняно з іншими видами одягу, присутніми серед актових документів, тестаментів та судових справ які стосуються саме українських земель (а це буквально сотні згадок тих-таки убранє), шаровари практично непомітні. У виданих нещодавно збірках документів тестаментів та судових справ з переліками майна (Білоус 2011; упоряд. Безпалько В. В. та ін. 2014) шаровар теж немає.

Іншій цікавий приклад вже XVIІ ст., і також з відверто іронічним контекстом, є у праці шляхтича В. Потоцького (1625–1696) «Jovialitates, albo zarty y fraszki rozmaite, pracą niegdy» (Potocki 1907, s. 289):

«Szarawarу»
Patrzę y w koło kilka obeydę go razy.
Widywałem podobne na Mappach Obrazy.
Nie Niemiec, nie Włoch; nowa stroiu maniera;
Nie Francuz też, bo Polska y mowa y Cera.
Czy Jappon? Czy Indyan? czy kto od Magoga?
Na dwoch stoi, a zda się jakby iedna noga.
Chłop po Pępek a dalej owa Meluzyna.
Kat że się w szarawarach spodziewał Litwina.
Towarzysz Woiewody Wileńskiego, Paca.
Od Bracławia z zabiegłym woyskiem swym powraca.
Czasem Człowieka, choć rzecz ucieszy malutka:
Dałem Dudkowi, czego nie wymawiam Dudka.

Цей приклад промовистий, він демонструє смаки та розуміння моди тогочасного шляхетського середовища. Автор сатиричного твору відверто глузує над литвином, який одягнув шаровари, насмішливо питаючи, хто ця людина, що ще й розмовляє польською, японець, індус чи хтось прибулий з Магогу. Для автора цього вірша шаровари на мешканці Речі Посполитої в 1670-х рр. є нонсенсом, чимось новим у моді, навіть кумедним і вартим насмішки одягом, що є приводом для глузування.

Як зазначає відомий польський дослідник польського війська Р. Сікора, ця згадка про шаровари в литовському війську виглядає як курйоз. Це демонструє наскільки ще незвиклими вони були поряд з старими моделями (вузькими убранє та штанами). На думку Р. Сікори, саме 1673 р. був переломним, оскільки після перемоги під Хотином у польському війську з’явилося багато трофеїв і його орієнталізація отримала потужний поштовх (Siroka 2015). У своїй новій праці «Гусарія» Р. Сікора, описуючи поясний одяг польського війська, знову підкреслив цей момент – шаровари не сприймалися шляхтою та висміювалися у військовому лицарському середовищі, оскільки все ще вважалися чимось комічним і незвичним (Сікора 2019, с. 81–82).

В іншому творі В. Потоцький знову з насмішкою згадує шаровари, описуючи «Pospolite Ruszenie Teraźniejsze» (Potocki 1688, s. 469):

Bierzcie w ręce pałasze, nie kieliszki, przy niej —
Nie za zdrowie, o zdrowie każdy z was niech czyni!
Kładźcie na gołe głowy żelazne przyłbice!
„Bodaj ci się święciły nasze Proszowice!
Swarz, nie bijąc, ile chcesz — tu nie swarząc, a bić:
Nie w skok się damy z domów na wojnę wywabić!”
Ten krzemienia, ów nie ma w pistolecie kurka,
Wszytek rynsztunek — ona nieszczęśliwa burka:
Szyszak kwoki , zaszargał sobie szarawary.
„Niech żołnierze i Turki biją, i Tatary!
Racz tę, jako rozumiesz, wojnę uspokoić,
Puść nas, królu, do domu znowu krowy doić!

Приклади вище процитованих поетичних творів, хоч і стосуються уявлень про моду серед шляхти останній чверті XVIІ ст., але з огляду на загальні модні уявлення, дотичні і до українських козаків-низовців. Як бачимо, писемні згадки досить специфічні. Судячи з них, шаровари залишалися одягом екзотичним, навіть в деяких випадках смішним, негідним для використання та незрозумілим – принаймні так це подано в літературі тих часів: різних комедіях та сатиричних віршах.

Далі буде…

Посилання:

Абросимова, С. В. 2010. Особистість і талант Дмитра Яворницького: самооцінка вченого. Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті, 8, с. 5–25.

Акты Виленской археографической комиссии. 1890. Т. XVII. Акты Гродненского земского суда. Вильна.

Акты Виленской археографической комиссии. 1894. Т. XXI. Акты Гродненского земского суда. Вильна.

Бантыш-Каменский, Д. 1830. История Малой России. Т. 3. Москва: Типография Семена Селивановского

Безпалько, В. В., Висотін, М. Б., Ворончук, І. О., Кучерук, М. М., Чубик, Ю. І. (упоряд.) 2014. Українське повсякдення ранньомодерної доби: збірник документів. Вип. 1: Волинь XVI ст. Київ: Фенікс.

Білоус, Н. 2011. Тестаменти киян середини XVI – першої половини XVII ст. Київ: Простір.

Гуцул, В. 2012. Пам’ятка станкового живопису «Битва під Оршею» з національного музею у Варшаві як джерело до історії козацтва першої третини XVI ст. Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні, 21, ч. 2, с. 103­–110.

Из украинской старины = La pètite Russie d’autrefois. 1900. Рис. акад. С. И. Васильковского и Н. С. Самокиша; поясн. текст проф. Д. И. Эварницкого. Санкт-Петербург: Изд. А. Ф. Маркса

Капустіна, Н. (ред.). 2005. Епiстолярна спадщина академiка Д. I. Яворницького. Вип. 4: Листи Д. І. Яворницького до дiячiв науки i культури. Дніпропетровськ: Дніпропетровський історичний музей ім. Д. І. Яворницького.

Прокопенко, В. 2012. Обзор предметов поясной одежды исламского мира (XVI-XVIII вв.). Китаб хона. Колодец знаний.

Ригельман, А. И. 1847. Летописное повествование о Малой России и ее народе и казаках вообще. Москва: Университетская типография.

Сас, П. 2015. Українське взуття другої половини XVI — першої половини XVII ст. в наукових дослідженнях останніх десятиліть. Україна в Центрально-Східній Європі, 15, с. 349–362.

Сікора, Р. 2019. Гусарія. Київ: Якабу Паблішінг.

Славутич, Є. В. 2012. Військовий костюм в Українській козацькій державі: уніформологічний словник. Київ: Інститут історії України НАН України.

Славутич Є. 2013. Одяг українських козаків переддержавного періоду (до середини XVII ст.). Військово-історичний альманах, 1–2 (25–26), с. 73. 74.

Сластьон, О. 1931. Мартинович. Спогади. Харків: Рух.

Прудивус, C. 2016. Гардероб як соціальний код (на матеріалах опису майна кошового отамана Петра Калнишевського. Часопис української історії. 2016, с. 39–44.

Шаменков, С. 2016. Поясний одяг у гардеробі населення українських земель та в костюмі козацтва кінця XVI – І половини XVII ст. Археологія & Фортифікація України. Збірник матеріалів VІ Міжнародної науково-практичної конференції. Кам’янець-Подільський: ПП Буйницький О. А., с. 198–202.

Шаменков, С. 2018. Ґатунки та кольори сукна у військовому костюмі українського козацтва (кінець XVI – перша половина XVII ст.). Науковий вісник Національного музею історії України, 3, с. 245–255.

Шаменков, С. 2020. Образи козаків та мешканців Гетьманщини 1780‐х років – історія циклу малюнків із рукопису О. Шафонского. Стрій. 2 (1)

Яворницький, Д. 1990. Історія запорізьких козаків. Т. 1. Львів вид: Світ.

Biedrońska-Słotowa, B. 2005. Polski ubiór narodowy zwany kontuszowym. Kraków: Muzeum Narodowe.

Bielski, M. 1889. Satyry. Kraków: Czas

Gutkowska-Rychlewska, M. 1968. Historia Ubiorów. Wroclaw.

Klonowicz, F. S. 1829. Dzieła. T. I–II. Kraków

Klonowicz, F. S. 1836. Dzieła Fabiana Sebestyana Klonowicza z popiersiem autora. T. I. Lipsk: Bratkopf et Haertel.

Korczewski, W. 1889. Rozmowy polskie, łacińskim językiem przeplatane. Kraków.

Lewis, C. T., Short, C. 1879. A Latin Dictionary. Perseus Digital Library

Liddell, H. G., Scott R. 1940. A Greek-English Lexicon. Perseus Digital Library

Paszkowski, M. 1615. Dzieie Tureckie, y utarczki Kozackie z Tatary. Tudźiesz też, o Narodzie, Obrzędziech, Nabożenstwie, Gospodarstwie, y Rycerstwie &c. Tych Pogan, ku wiadomosći ludziom roznego stanu pozyteczne. Przydany iest do tego, Dictionarz ięzyka Tureckiego, y Disputatia o wierze Chrześćiańskiey, y Zabobonach Bisurmańskich etc. Krakow

Potocki, W. 1918. Moralia T. 3. Pospolite ruszenie teraźniejsze. Kraków.

Potocki, W. 1907. Ogród fraszek. T. II. Lwów: Wydał Aleksander Brückner.

Rej, M. 1574. O Wilkołku. Wikiźródła

Tilke, M. 1922. Oriental Costumes, Their Designs and Colors. Berlin.

Zdańkowska, М. 2019. “Rolka sztokholmska” – skarb Zamku Królewskiego w Warszawie. Warszawа.

Źródła do historyi sztuki i cywilizacyi w Polsce. 1911. Т. 1 Rachunki królewskie 1544–1567. Krakow.

Опубліковано: Шаменков С. І. Шаровари в костюмі українського козацтва XVI–XVIII ст. // Археологія & фортифікація України. – Кам’янець-Подільський, 2021. – С. 330–342.

Див. також:

Одяг затяжних формацій європейського автораменту за часів гетьмана Івана Виговського

Реєстровий козак Київського полку війська Богдана Хмельницького (відео)

Римський військовий одяг І–ІІІ ст.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *