Артем Папакін
Сучасні Збройні Сили України повертаються до історичних традицій українського війська, що виборювало незалежність України в минулому. Серед них – використання елементів символіки й одностроїв українських збройних формувань ХХ століття. У 2015 році польовим головним убором військовослужбовців Збройних Сил України стала «мазепинка» – традиційний головний убір українських воїнів.
Основним призначенням Сил логістики є організація логістичного забезпечення Збройних Сил України у повсякденній діяльності, у ході проведення заходів бойової підготовки, під час відмобілізування і стратегічного (оперативного) розгортання, підготовки та ведення операцій (бойових дій), відновлення боєздатності військ (сил), отримання, накопичення, обліку, зберігання, постачання та поповнення запасів матеріальних засобів.
Максим Ющенко
Легіон Українських Січових стрільців (УСС) – добровольча військова формація з українців – громадян Австро-Угорщини, що була створена в 1914 р. з початком Першої світової війни та діяла в складі австрійського війська до кінця війни в 1918 р. Після розвалу Австро-Угорщини Легіон УСС взяв активну участь в Перших Визвольних змаганнях в складі Галицької армії. Весь період існування Легіону УСС бажання його вояків підкреслити свою належність до окремого національного українського підрозділу зумовлювало використання нерегламентованих відзнак та елементів уніформи.
Дєдик О. Г. Бої у Львові. 1–21 листопада 1918 року. Частина І. – Львів: Видавництво «Астролябія», 2018. – 192 с. (Серія: Бібліотека «Цитаделі»)
Насамперед, хотів би зазначити, що видання є багато ілюстрованим (окрім світлин тих подій та учасників, є низка плакатів, малюнків сучасників, тощо) та в додатку має мапу Львова зі вказаними важливими пунктами та об’єктами, за які точилися бої.
Ложка дьоґтю в діжці меду…
Відгук щодо колективної праці “Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років”
Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років / Під заг. ред. В. Лободаєва; Авт. кол.: Д. Архірейський, П. Ісаков, М. Ковальчук, Д. Красносілецький, В. Лободаєв, Б. Малиновський, Ю. Митрофаненко, Д. Михайличенко, В. Резніков. ‒ Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2017. ‒ 400 с.
Перший розділ В. Лободаєва вказує на передумови виникнення повстанських загонів українських селян через призму вільнокозацького руху. Автор розвінчує усталені міфи щодо цього (зокрема, це дані зі спогадів Ю. Тютюнника про підтримку Звенигородським кошем Вільного козацтва виступу полуботківців і виїзду на Київ з метою допомоги заколотникам; твердження, що все Вільне козацтво було ідейним; що Вільне козацтво складалося з понад 60 тис. добре озброєних членів, що їх змарнував український уряд тощо). Автор вказує, що насамперед це був селянський, антипоміщицький рух з притаманним йому архаїчністю, локальністю та егалітаризмом (С. 27–28). Також, В. Лободаєв заперечує зв’язок Вільного козацтва 1917–1918 рр. з еміграційними схожими за назвами козацькими товариствами (С. 49). Загалом це чудовий розділ, але якщо в читача є жага до більш розширеного опису, то слід читати монографію автора “Революційна стихія”.