Артем Папакін
Вершників, із голови до ніг закутих у лускаті обладунки, зазвичай розглядають у якості «основної ударної сили» скіфського війська. Відомий дослідник скіфського озброєння, київський археолог Євген Черненко вважав, що саме в Північному Причорномор’ї і на Північному Кавказі вже у VI ст. до Р. Х. з’явилася перша в світі важка кіннота, здатна успішно боротися з будь-яким кінним і пішим супротивником. У подальшому важка кавалерія Євразії еволюціонувала у катафрактаріїв — максимально захищених обладунками вершників, що виконували роль тарана на ворожі шикування. Головною особливістю катафрактаріїв, крім обладунку, яким нерідко захищали навіть коней, була атака холодною зброєю: піками й довгими мечами. У скіфів залізні лускаті панцирі могли захищати не лише торс, а й руки, ноги, голову та шию воїна. Тож чи можна назвати скіфських воїнів першими катафрактаріями?
