Польсько-радянська війна 1919–1920 рр. Битва за Україну (частина 1)

Артем Папакін

 

Військо Польське вирушає на більшовицький фронт. 1920 р.

Військо Польське вирушає на більшовицький фронт. 1920 р.

Польсько-радянська війна (відома у історіографії також як радянсько-польська, польсько-більшовицька, війна 1920 року) була одним з тривалих етапів Громадянської війни в Росії та боротьби новопосталих держав – радянських республік, Української і Білоруської Народної Республік та Другої Речі Посполитої (Польщі) – за незалежність та кордони, а також була тісно пов’язана з національно-визвольними і революційними рухами у сусідніх країнах. Український театр бойових дій був одним з основних у цій війні, результати якої у значній мірі вирішили долю українських земель майже на два десятиліття уперед.

Після завершення Першої світової війни у листопаді 1918 р. збройні сили Радянської Росії та Польщі починають захоплення українських, білоруських та литовських земель, залишених австро-німецькими військами. 17 листопада 1918 р. радянська Західна армія перетнула визначену Брестським мирним договором демаркаційну лінію у напрямку на Полоцьк, Могильов, Бобруйськ та Гомель. 16 грудня 1918 р. було проголошено Литовську Соціалістичну Радянську Республіку, 1 лютого 1919 р. – Білоруську СРР, а 27 лютого їх було об’єднано у Литовсько-Білоруську СРР зі столицею у м. Вільно (Вільнюс). В січні 1919 р. частини Червоної армії здійснили наступ на територію УНР, займаючи 7 січня 1919 р. Харків, 28 січня – Полтаву, 2 лютого Овруч, а 5 лютого – столицю республіки Київ. У середині лютого 1919 р. Червона армія оволоділа лінією Поневеж (Паневєжис) – Слонім – Береза Картуська – Іванове (Янів) – Сарни. Водночас відбувається просування на схід збройних сил Польщі: 20 листопада 1918 р. на допомогу польським повстанцям Львова прибув військовий загін, що допоміг за 2 дні зайняти місто, а 16 липня 1919 р. Військо Польське контролювало вже всю Галичину. У листопаді 1918 р. польські військові частини зайняли також Холмщину і Західну Волинь, але у січні 1919 р. частини Армії УНР відтіснили їх на захід і 22 січня ненадовго звільнили Володимир-Волинський. Бойові дії між Військом Польським та Армією УНР на Волині призвели до зайняття поляками 24 січня 1919 р. Володимира-Волинського, 7 лютого – Ковеля, 16 лютого – Маневичів. Таким чином, з середини лютого 1919 від Полісся до Німана було встановлено польсько-радянський фронт.

Офіцери 1-ї дивізії піхоти Легіонів з командувачем 3-ї армії Е. Ридзем-Сміґли. 1920 р.

Офіцери 1-ї дивізії піхоти Легіонів з командувачем 3-ї армії Е. Ридзем-Сміґли. 1920 р.

Польща прагнула розширити свій кордон якомога далі на схід з метою послабити Росію та відмежуватися від неї пасом союзних і об’єднаних у федерацію з Польщею держав – Литви, Білорусі та України. Керівництво Радянської Росії планувало насамперед насадити радянський тип державності якомога далі на захід, головним чином на землі колишньої Російської імперії. Представники РСФРР неодноразово пропонували полякам встановити дипломатичні стосунки та розпочати переговори про кордони, однак Начальник Польської держави Ю. Пілсудський не йшов на це, зважаючи на загальну антибільшовицьку політику держав Антанти, на фінансову і військову допомогу яких він розраховував. Неофіційні контакти між Польщею і РСФРР, однак, підтримувалися через окремих висланців та місії.

Перша збройна сутичка між частинами Війська Польського та Червоної армії відбулася 14 лютого 1919 р. під містечком Мости на Німані. Головною метою бойових дій польської сторони в цей час було зосередження великої групи військ для наступу на Литву і зайняття Вільна. Польське командування направило до Литви і Білорусі 4 тактичні групи військ (у травні 1919 з них було утворено Литовсько-Білоруський фронт та Поліську групу військ); на Волині діяли війська Галицько-Волинського (з липня 1919 – Волинського) фронту. Бойові дії радянських армій в цей час несли оборонний характер. Радянське командування утворило Західний фронт, до складу якого входили 7-а, Західна (з березня 1919 – Білорусько-Литовська) та Латиська армії, а 4 червня 1919 р. до складу фронту передано також 12-у армію, що дислокувалася на Волині. На початку березня 1919 р. частини Червоної армії почали виводитися на схід для протидії військам А. Колчака та відступати з попередньо зайнятих теренів. Польські частини зайняли Слонім і Пінськ, а 16 квітня 1919 р. новий наступ Війська Польського призвів до зайняття Вільна, Новогрудка і Баранович.

На Волині та Поділлі в травні 1919 р. було зосереджено всі військові сили та державні інституції УНР. У цей час Військо Польське, підсилене частинами утвореної у Франції польскої армії Ю. Галлера провело вдалий наступ на позиції українців у Галичині та Волині, внаслідок чого польські частини вийшли на позиції Червоної армії на Волині. 5 червня біля Радивилова відбулася сутичка між солдатами 10-ї стрілецької дивізії РСЧА та групи Війська Польського під командуванням майора В. Бончи-Уздовського. Пізніше відбуваються бої між польськими і радянськими частинами західніше Радивилова, під Рафалівкою та Голобами. У серпні 1919 р. Військо Польське також успішно наступало у Литві та Білорусі, здобувши Молодечно (4 липня), Мінськ (8 серпня), Бобруйськ (29 серпня). В Україні поляки зайняли Дубно (9 серпня), Рівне (13 серпня), Сарни (18 серпня) і вийшли на лінію від р. Уборті на півночі до м. Славути на півдні. Успішній операції частин Волинського фронту сприяли удари, яких в цей час завдавали радянським військам Армія УНР та російська Добровольча армія генерала А. Денікіна. Однак коли війська А. Денікіна почали загрожувати існуванню Радянської держави, Ю. Пілсудський, не бажаючи відновлення “єдиної і неподільної Росії”, зупинив наступ Волинського фронту та 9-ї дивізії піхоти (колишньої Поліської групи). Тим не менш, війська Литовсько-Білоруського фронту продовжили наступ і дійшли до лінії р. Двіни та м. Двінська (Даугавпілса).

Восени 1919 р. відбувся новий наступ польської армії на українському театрі бойових дій. До кінця року війська Волинського фронту просунулися на лінію р. Уборть – Ємільчине – Новоград-Волинський. У цей час розпочинається військовий конфлікт між збройними силами УНР та Добровольчою армією А. Денікіна, через що Головний отаман Армії УНР С. Петлюра досягає домовленості з поляками щодо введення частин Війська Польського на територію, контрольовану українцями. Польська армія перейшла Збруч і зайняла Кам’янець-Подільський, Проскурів та Старокостянтинів, через що Галицький фронт Війська Польського було перейменовано на Подільський. Також у грудні 1919 р. поляки зайняли Двінськ, переданий згідно з домовленістю військовим формуванням Латвійської Республіки. Подальші бойові дії не були активними, натомість у тилах Війська Польського розгортався партизанський рух.

Польські солдати у різних одностроях з кулеметом Кольта. Фото періоду польсько-радянської війни 1919–1920 рр.

Польські солдати у різних одностроях з кулеметом Кольта. Фото періоду польсько-радянської війни 1919–1920 рр.

В цей час Ю. Пілсудський виношував план рішучого наступу на територію України з тим, щоб розбити головні сили Червоної армії та відновити УНР з центром у Києві. Це повинно було стати головним кроком на шляху до реалізації східної політики Ю. Пілсудського. Першими кроками до порозуміння між політичними колами Польщі та УНР були перемир’я на волинському фронті 16 червня 1919 р. та переговори у Чорткові, Дембліні та Варшаві у липні – серпні 1919 р. У грудні 1919 р. відбулися перші контакти між С. Петлюрою та Ю. Пілсудським, які призвели до підписання 22 квітня 1920 р. політичної угоди, а 24 квітня 1920 р. – військового союзу між Польщею та УНР. Ці домовленості стали основою для нової фази війни об’єднаних польсько-українських армій проти більшовиків. В ході підготовки до війни на території Польщі з військовополонених та інтернованих українців формуються частини Армії УНР – за допомогою союзних українських військ Польща прагнула здійснити антибільшовицьке повстання в Україні. Ще у жовтні 1919 р. з табору у Ланьцуті на більшовицький фронт відправлено бригаду “сірожупанників”, протягом листопада 1919 – січня 1920 рр. українських вояків концентрують у Ланьцуті, Пикуличах і Бресті-Литовському, і в березні 1920 р. у Бресті з них було сформовано 6-у Січову дивізію під командуванням полковника М. Безручка разом з запасною бригадою. Там само, у Бресті, під наглядом польського командування формувалися добровольчі загони С. Булак-Балаховича з білорусів, росіян та українців, які також мали бути використані у війні проти більшовиків. Крім того, у районі Кам’янця-Подільського у цей час йшло формування 4-ї Стрілецької бригади на чолі з М. Шаповалом. Для поповнення українських військових з’єднань польська влада погодилася на проведення агітації у таборах для військовополонених та на зайнятих Військом Польським українських землях Волині і Поділля.

Радянське керівництво також планувало провести навесні 1920 р. масштабний наступ на позиції Війська Польського. Головний удар повинні були нанести з’єднання Західного фронту в Білорусі, а війська Південно-Західного фронту мали просуватися на Рівне–Брест. Однак цей план мав увійти в силу лише після розгрому білогвардійців у Криму. Провал операцій Південно-Західного фронту щодо прориву до Криму змусив командування Червоної армії його відкласти.

Квітневому наступу польської і української армій на позиції більшовиків передувала Мозирська операція Війська Польського. 5 березня поляки несподівано атакували частини Червоної армії у Білорусі, зайнявши за кілька днів Мозир, Каленковичі та Речицю. Радянські частини здійснили ряд контрнаступів у березні та квітні 1920 р. у Білорусі та в районі Звягіля і Олевська, які, однак, не принесли помітного успіху, і 24 березня радянським військам в Україні наказано перейти до оборони.

У квітні 1920 р. з польського боку фронту діяли: 6-а армія під командуванням генерала В. Івашкевича (5-а, 12-а і 18-а дивізії піхоти), 2-а армія генерала А. Лістовського (13-а і 15-а дивізії піхоти), 3-я армія генерала Е. Ридза-Сміґли (1-а дивізія піхоти Легіонів, 3-я бригада кавалерії, 7-а та 4-а дивізія піхоти, Гірська бригада і 7-а бригада кавалерії), окрема дивізія кавалерії генерала Я. Ромера, а також 6-а і 3-я стрілецькі дивізії Армії УНР, що увійшли до складу відповідно 3-ї та 6-ї польських армій. На північ від цих сил, у Литві та Білорусі, було зосереджено 1-у, 4-й і 7-у армії у складі 10 піхотних дивізій, 2-х кавалерійських бригад та кількох окремих частин.

Збройні сили Другої Речі Посполитої – Військо Польське – подібно до самої держави, поділеної перед війною між Росією, Австро-Угорщиною та Німеччиною, створювалися з солдатів різних армій. Під час польсько-радянської війни 1919–1920 рр. до складу Війська Польського входили як частини, сформовані у Польщі з колишніх солдатів австрійської, російської армії, Легіонів Польських, польських корпусів у Білорусі та Україні, членів польських військових і парамілітарних організацій, так і сформовані в ході повстання на колишніх німецьких землях частини Великопольської армії, частини Армії польської у Франції, 4-а Польська стрілецька дивізія з Кубані, а також безліч “загонів самооборони”, створених у прифронтових зонах на “кресах” – колишніх східних окраїнах Речі Посполитої. Різне походження частин армії спричиняло непорозуміння, конкуренцію між частинами чи навіть солдатами і офіцерами, а також строкатість у озброєнні та обмундируванні.

Кулеметна рота Війська Польського, озброєна у німецькі кулемети М.1908 з російськими ящиками для набоїв.

Кулеметна рота Війська Польського, озброєна у німецькі кулемети М.1908 з російськими ящиками для набоїв.

Перші частини Війська Польського були озброєні у зразки, залишені у спадок від австро-угорської та німецької армій, серед яких головними були гвинтівки Маузера М.1898, Маннліхера М.1895, М.1890 та кулемети Максима і Шварцльозе. Крім того, у Війську Польському перебувала велика кількість російських гвинтівок Мосіна, японських “Арісак”, грецьких та італійських модифікацій гвинтівок Маннліхера, мексиканських “Маузерів”, а також кулеметів російського (Максим) та американського (Кольт) виробництва, однак до них часто бракувало набоїв. У артилерії переважали польові гармати колишніх австро-угорської (зразка 1875/1896, 1905/1908), німецької (зр. 1896/nA, зр. 1916) та російської (зр. 1902) армій, важкі австрійські гармати зр. 1915 р., австрійські (зр. 1914) та німецькі (зр. 1898/1909) гаубиці. Деякі з цих зразків озброєння вважалися застарілими вже під час Першої світової війни, чималий відсоток гармат були зношені. Стрілецьке озброєння кавалерії виглядало більш одноманітним на фоні інших частин – польські улани та шволежери були озброєні переважно у карабіни сист. Маннліхера (рідше – Маузера) та кулемети Шварцльозе (рідше – Максима). У 1919 р. поляки вели активні переговори щодо постачання озброєння з-за кордону. В результаті домовленостей з Австрії отримано 25 тис. гвинтівок Маннліхера та 600 кулеметів Шварцльозе, з Угорщини – 29,5 тис. гвинтівок, 355 кулеметів, 18 гармат, з Італії – 132 польові гармати 1906R, 12 важких гармат Шнайдера зразка 1913 р. та ін. зразків артилерійського озброєння з амуніцією, з Чехословаччини – гірських гаубиць зр. 1916 р. Але головні поставки – 216 тис. зразків стрілецької зброї, 1800 кулеметів, 5 тис. пістолетів, 615 гармат – надійшли з Франції. Французька допомога дозволила частково переозброїти артилерійські частини у польові гармати зразка 1897 р., важкі гармати зр. 1913 р. і важкі гаубиці зр. 1917 р.

Під час підготовки до наступу на Україну в 1920 р. до Війська Польського надійшли нові поставки озброєння від європейських держав, однак у менших масштабах. У лютому – березні 1920 р. французи передали полякам 12,5 тис. гвинтівок системи Лебель (зр. 1886/1893), 10 тис. гвинтівок Бертьє (зр. 1907/1915), 4 тис. карабінів Бертьє (зр. 1892), невелику кількість гвинтівок і карабінів Маузера, 300 кулеметів Максима (зр. 1898 та 1908) та 20 кулеметів Шварцльозе (зр. 1907/1912), а від Англії надійшло 50 тис. гвинтівок Енфілда зр. 1914 р. та близько 80 гармат (зразка 1903 і 1910) та гаубиць.

Основною уніформою, яку використовували у Війську Польському, була уніформа Польської Сили Збройної. Солдатська піхотна форма включала в себе кітель з двома скісними нижніми кишенями, штани з обмотками, шинель з двома рядами ґудзиків, та кашкет “мацеївку”; офіцерська відрізнялася кітелем з двома парами кишень та чоботами, кавалерійська – двобортними уланками зі стоячим коміром. Звання до осені 1919 р. позначалися на смугами (у офіцерів зірочками) на прямокутних (у офіцерів трилисних) погонах, роди військ – кольоровими випушками на однострої. Використовувалися також елементи уніформ парамілітарних організацій, Леґіонів Польських, австро-угорської армії. У полках уланів можна було побачити нерегламентовані наказами англійські кашкети, бриджі з лампасами і прапорці на комірах, що прийшли до Війська Польського з російської армії та польських корпусів в Білорусі і Україні. Солдати Великопольської армії, що теж воювали проти більшовиків на українських землях, носили модифіковані німецькі однострої з кашкетом-“рогатівкою”. Військовики Армії польської з Франції, що з травня 1919 р. воювали у Галичині і на Волині, одягалися у французькі уніформи зі світло-блакитного сукна, які теж включали “рогатівки”. З-за океану до польської армії надходили теж американські мундири зразка 1917 р. з пілотками. Елементи спорядження – пояси, патронні сумки, рюкзаки і т. д. перейшли до поляків “у спадок” від австрійців та німців, а також надходили з Франції. Під час бойових дій поляками застосовувалися німецькі, а ширше – французькі каски. У 1919 р. через необхідність уніфікації вигляду солдата Війська Польського було введено цілком нові зразки одностроїв та знаків розрізнення. Відтоді польський мундир став захисного кольору коричнюватого відтінку; однострій складався з кітеля з двома нижніми кишенями, штанів з обмотками, шинелі і “рогатівки”. Така форма, однак, постачалася до частин Війська Польського вже переважно у мирний час, а на фронтах польсько-радянської війни панувала строкатість мундирів.

 

Продовження

6 коментарів до “Польсько-радянська війна 1919–1920 рр. Битва за Україну (частина 1)

  1. Anderson

    Дуже цікава стаття! А чи немає у Вас посилань на ресурси(або ж літературу), де детально висвітлено етапи створення, чисельність та структуру військових частин Війська польського з кінця 1918 року?

    1. A_P

      Anderson, дякую! Найбільш детально ці аспекти досліджені у праці: Lech Wyszczelski, Wojsko Polskie 1918-1922, Warszawa 2006, хоча помилки там присутні, але кращого нічого ще не написано. Є ще праця Jagiełło Zdzisław, PIECHOTA WOJSKA POLSKIEGO 1918-1939, Warszawa 2005, Bellona, але я її не читав. Перелік літератури за темою можна знайти тут: http://dws.org.pl/viewtopic.php?f=86&t=16144&sid=81e50d1e5638fa69c725ba6f88382eab&start=0

      1. Anderson

        Дуже вдячний за допомогу! От ще б знайти це на українській мові, то меж мого щастя не було б:) З польською біда!)
        У всякому разі дякую, буду вивчати!

        1. A_P

          Українською мовою про це ніхто ще не писав. Єдине, що спадає на ум, це трохи відомостей про початки Війська Польського у праці Миколи Литвина “Українсько-польська війна 1918 – 1919”.
          До речі, ще можна подивитися полкові історії частин ВП, які видавалися у міжвоєнний період у Польщі, зараз вони за давністю, оскільки час авторського права минув, викладені у базі даних http://fbc.pionier.net.pl/ – федерація польських цифрових бібліотек.

          1. Anderson

            Ще раз дякую, шановний A_P! Дивно, що в нас з істориків не бажає ніхто зробити грунтовну працю на тему “Військо польське 1918-1921 рр: структура, чисельність, організація”…Розумію що робота про армію іншої держави, однак дана держава безпосередньо вплинула на хід Перших Визвольних Змагань для українців…як то кажуть знати ворога слід в лице! А ще краще як себе!;)

  2. historicus

    Anderson, не завжди Полща була ворогом для України. Особливо під час польсько-радянської війни 1919–1920. Добре знати історію польської армії, бо в її частинах було теж багато українців. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_(1920)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *