Сергій Шаменков
Судячи з іконографічних та писемних джерел, ситуація з модою на шаровари в козацькому середовищі була, вочевидь, аналогічною. Шаровари, згідно з писемними джерелами, в козацькому гардеробі відсутні у XVI та більшій частині XVIІ ст. Можливо, мали місце епізодичні окремі випадки, тому ми не можемо виключати їхнього використання. Можливо, ще знайдуться повідомлення, пов’язані з козаками, в яких хтось із козаків чи мешканців українських земель і носитиме шаровари в XVI–XVIІ ст. Поки що це залишається припущенням без обґрунтування будь-яким джерелом. Ширше, у військовому костюмі українського козацтва шаровари, вочевидь, почали з’являтися в кращому випадку лише під самий кінець XVIІ ст., приблизно в ті ж самі часи та за таких самих умов, як і в поляків – після перемог під Хотином 1673 р., Віднем і Парканами 1683 р., там, де хоругви з теренів України та козацькі контингенти мали можливість захопити обози турків, та набрати багато нового, а то й невживаного одягу. Хоча без даних джерел це також залишається припущення. Орієнталізація одягу розвивалася так само поступово на тлі війн з турками кінця XVIІ–XVIІІ ст.
Іконографічні пам’ятки XVI–XVII ст., де виразно показані шаровари в козаків, на жаль, відсутні. В живописі, що показує шляхетське середовище та пахолків, такі поодинокі приклади відомі з кінця 1650-х рр. Так, у шароварах показний шляхтич чи міщанин та його пахолок з полотна Люблінського костелу Бернардинів. Автор цього та ще двох полотен з цього циклу невідомий, припускають що це хтось з кола Т. Долабелли. Враховуючи показані події, це не міг бути сам майстер, який помер у 1650 р. в Кракові, тому що на одному з шести великих полотен показані події після битви 1651 р. Враховуючи те, що військові дії продовжувалися, а після них одразу в Речі Посполитій розпочався «шведський потоп», навряд чи в таких умовах було можливим швидке створення шести таких великих (3 х 3,5 м) полотен. Вірогідно, вони були створені пізніше, наприкінці 1650-х рр., або вже після «потопу», у 1660-ті рр., що цілком корелюється з іншими полотнами цього часу, де також зображено шляхетських пахолків у шароварах. Так, в шароварах показаний пахолок, що тримає коня на портреті О. Заславського-Острозького, датованому 1670-ми рр. На полотні середини 1670-х рр., що приписують пензлю Мартіно Альтамонте, що зображує Битву під Хотином 1673 р., на деяких польських вершниках також бачимо шаровари. Згадані іконографічні джерела також підтверджують вище озвучені тези про поширення шаровар у шляхетському середовищі з 1670-х рр.
Починаючи пошуки з даної теми, я щиро сподівався зустріти згадки про шаровари в збірках документів, що стосуються саме українських земель та козацтва. Але, як не дивно, десятки і навіть сотні документів, де згадуються переліки майна, не містять згадок про шаровари ані в козаків, ані в мешканців України загалом. Шаровар немає ані в актах про козаків, ані в інших томах «Архіву Південно-Західної Русі», де представлено документи XVI–XVII ст. У томах «Актів Віленської комісії», які стосуються описів війни та козаків, також їх не згадано. У великих збірках волинських документів та київських тестаментів XVII ст. ми також не зустрінемо шаровар, в той час як згадки про інший поясний одяг – вузькі убранє, зустрічаємо десятки разів, у всіх верств населення від посполитих до шляхти. Це може означати лише одне: шаровари не набули ще такого поширення, щоб відкластися в згадках у документах та іконографічних джерелах XVI–XVII ст., хоча ми не можемо зовсім виключи їхнього використання; цей момент потребує подальшого вивчення. В той же час вузькі убранє та дещо ширші штани-гачі представлені в численних зразках мистецтва XVI–XVII ст.: замальовках очевидців, церковних розписах, гравюрах та зображеннях на печатках та інших предметах, де фігурують українські козаки. Згідно з комплексом історичних джерел, поширення шаровар усіх видів припадає в кращому випадку на кінець XVII – початок XVIIІ ст., та згодом поступово поширюються у всіх верств населення. Ймовірно, саме козаки наприкінці XVII – на початку XVIIІ ст. і були першими носіями нової моди на різні типи шаровар, але вони не стали єдиним типом поясного одягу.
Викривлене сучасне бачення та трактування шаровар як єдиного козацького поясного одягу, на жаль, сталося і завдяки некоректному перекладу твору Г. Л. де Боплана. В описі України 1648 р. (Typus Generalis Ukrainae) Г. Л. де Боплан відмічає в козаків такий вид поясного одягу: «d’vn caleçó» (Beauplan 1660, p. 57). Перекладачі українського видання помилково використали в цьому місці слово «шаровари» (Боплан 1990, с. 57). У Г. Л. де Боплана «d’vn caleçó»є спробою французьким терміном назвати зрозуміло для європейського читача козацький поясний одяг. У французькому дослідженні історії костюму до терміна caleçon додано в якості доповнення «porter des chausses», тобто шосси по типу бридж (Renan 1890, p. 158). У книзі, присвяченій розвитку військового одягу французької армії, при описі поясного одягу мушкетерів Людовика ХІІІ згадано «les caleçons» як неширокі бриджі (Bouchot 1898, p. 49).
Одне з перших джерел, де згадуються шаровари саме в козака – це згадка в переліку майна бунчукового товариша Г. Фредрикевича, померлого в 1720-х рр.: «шаровари суконніе вишневые» (Опись 1901, с. 83). У 1775 р. описано майно запорозького кошового П. Калнишевського та полковників. Поряд з великою кількістю верхнього плечового одягу ми зустрічаємо не так багато поясного одягу, але перераховані зразки свідчать про широку кольорову гамму, не зацикленості на червоних відтінках навіть у старшини та домінування синього кольору. Шаровари не були єдиним видом поясного одягу запорозьких козаків того часу. Окрім шаровар, в описах подано і такий вид одягу, як згадані вище штани. У судді Головатого описано «штаны красние» (Полонська-Василенко 1967, с. 341), «на нижний Хортице в войскового пушкаря І. Смоли штановъ (2) алого сукна, васильковые» (Полонська-Василенко 1967, с. 361), в полковника Гараджі «штаны сукна синего» (Полонська-Василенко 1967, с. 354). У П. Кальнишевського були: «шаровари голубыя суконныя» (Полонська-Василенко 1967, с. 303), «шаровары зеленые матерьянные» (Полонська-Василенко 1967, с. 309), а в Т. Перехреста – «шеравары старые синие» (Полонська-Василенко 1967, с. 358), у войскового есаула Гелеха – «шароваръ – 3» (Полонська-Василенко 1967, с. 366), в Дядьковського куреня полковника Кулика «шаровари ветхие песочние» (Полонська-Василенко 1967, с. 369), у полковника Поповичевського куреня Г. Качана «шаровари голубые ветхие» (Полонська-Василенко 1967, с. 371). У 1785 р. при переформуванні з Ніжинського козацького полку зафіксовано «шаровари суконны білі – 804 шт» (Тинченко 2018, с. 106).
Джерела, як правило, не містять даних про кількість тканини, що йшла на пошив шаровар, а від того важко зрозуміти їхній вигляд, простежити об’єми та ширину. Приблизне уявлення на те, скільки йшло матеріалу на пошив стройових військових шаровар, може дати опис кількості тканини на шаровари для козаків Санкт-Петербурзького легіону російської армії у 1774 р. (Татарников 2011, с. 352). Це формування фактично повністю копіювало одяг українських козаків того часу, тому це може дати відповідь на питання, якими були шаровари в козаків часів гетьманування К. Розумовського. На пошив їм було видано: «сукна красного на шировары по 1 арш.13 вершков, на карманы холста подкладочного по 1 аршину», тобто 1 м 27 см по довжині (ширина тканини не вказана). З інших російських документів можна з’ясувати, що сукно, яке поставляли у військо, мало приблизно однакову ширину – близько 1 аршин 14 вершків, таким чином ширина тканини була приблизно 1 м 32 см. Виходячи з цього, стає зрозуміло, що шаровари в той час були не надто широкими та довгими.
Деякі зображення дають нам можливість побачити шаровари як на козаках, так і взагалі в гардеробі населення України. Козаки з малюнків у лаврських кожушках 1730-х рр. є хронологічно одними з перших зображень козаків у шароварах. Приблизно з 1750-х рр. поширюються народні картини «Мамай» (Бушак, Сахарук 2008), на яких зображено в тому числі і шаровари. Мандрівник-художник Й. Мюнц у своїх натурних замальовках 1770–80-х рр. показує кілька зразків поясного одягу: вузькі та неширокі, заправлені в високі чоботи, а також помірно широкі шаровари без великої та довгої матні. Ще один тип одягу, зафіксований Й. Мюнцем – короткі по коліно шаровари, що носили з панчохами та короткими чоботями. Малюнок з м. Ельблонґ, який зображує події Семирічної війни, показує козака в такому само, короткому по коліно поясному одязі, який умовно та обережно можна назвати короткими шароварами. На малюнках невідомого автора до рукопису О. Шафонського (їх помилково приписують Т. Калинському) показано постаті козаків вже в дійсно широких, і великою матнею шароварах (Шаменков 2020, с. 22–23). В останню чверть – наприкінці XVIII ст. усі ці види одягу показані в джерелах, в тому числі і на зображеннях Чорноморського козачого війська. Пізніше ці всі види поясного одягу співіснують до кінця століття в гардеробі як козаків, так і інших верств населення. У своїй книзі О. Шафонський досить детально описав поясний одяг, а також те, де, які види та в які пори року їх носять: «Нижнее платье у всякого летомъ холстяное, а зимою суконное, которое в степныхъ местахъ очень широко, шаровары, а в польскихъ (Правобережье? – С.Ш.) узкое и штаны называется; все же притомъ носять белые портки или убранье иминуемое» (Шафонский 1851, с. 33). Отже, О. Шафонський у 1770–1780-х рр. поділяв поясний чоловічий одяг на такі типи: 1) шаровари, 2) штани, 3) портки, 4) убранє. Також зрозуміло те, що ці види бувають як полотняні для літа, так і суконні для зими.
На малюнку Д. Ходовецького з колекції Національного музею в Варшаві показані козаки в 1780 р., на яких видно як неширокі шаровари, так і, ймовірно, штани з прямими холошами.
Археологічних знахідок шаровар, на жаль, невідомо, але є одна знахідка, варта особливої уваги. Мова йде про цікавий гібридний варіант поясного одягу, знайденого в Дубні (Drążkowska 2008, s. 53). В загальних рисах цей зразок в чомусь подібний на шаровари, але з деякими конструктивними особливостями, які вказують на час використання. Крім того, автор публікації не називає їх шароварами, а пише про сподні гібридного крою (Drążkowska 2006, s. 243). Ми підтримуємо таке визначення цього предмету, оскільки це змішана конструкція, де до східноєвропейського крою шаровар, з клинами всередині, було додано деталь від європейського одягу – так званий лацбант, тобто відкидний клапан на ґудзиках, що пришивався попереду на місті ширинки. Така деталь на поясному одязі з’явилася в європейському костюмі лише на межі XVII–XVIII ст., а поширилася приблизно в 1710–1720-х рр., що простежується за збереженими артефактами. А. Дронжковська окремо приділила увагу цим важливим конструктивним деталям (Drążkowska 2008, s. 88–89). Археологи А. Дронжковська і В. Гупало, які знайшли та опрацювали цю знахідку – визнані авторитети у своїй сфері, з огляду на поховання, інвентар та особливості крою датували її серединою XVIII ст. Враховуючи конструктивні особливості, сподні з елементами крою шаровар, знайдені в Дубні, можна обережно датувати другою чвертю XVIII ст.
Великі шаровари, які вважаються звиклими для сприйняття українця, з’являються на зображеннях з початку XVIII ст. Згідно з джерелами, можемо припустити, що це якось пов’язано з війнами кінця XVII – першої половини XVIII ст. з Османською Портою, перебуванням козаків за Дунаєм, куди вийшли козаки після розгрому Січі російськими військами, а також з загальними орієнтальними запозиченнями. Такі штани ми вже бачимо на малюнках з рукопису О. Шафонського, виконаних наприкінці 1770 – початку 1780-х рр. Народні картини, так звані «Мамаї», також демонструють широкі шаровари, але більшість таких картин писалися наприкінці XVIII–XIX ст. Французький художник Ж.-П. Норблен малював у самому кінці XVIII ст. кілька постатей козаків у шароварах. Щодо того, кого саме він намалював, існує кілька версій. Враховуючи те, що він не залишав територію Польщі, він скоріше за все зобразив гайдуків-козаків князя Чарторийського, які носили одяг у козацькому стилі, або козаків-чорноморців. В будь-якому разі, він ретельно замалював особливості одягу козаків 1790-х рр. Описи поясного одягу та взагалі речей, опубліковані згідно з оповіддю І. І. Розсолоди в Дмитра Яворницького, також пов’язані з кінцем XVIII ст., і шаровари там виступають в якості святкового одягу. Про те, що шаровари – одяг виключно святковий, зазначив і сам оповідач – син запорожця (Эварницкий 1995, с. 262).
Згідно з відомими нам історичними джерелами, згадками в документах і мистецтва, стає зрозумілим, що матеріальний світ українців, козаків був набагато різноманітнішим, ніж вважалося досі. Українці, козаки слідкували за модними європейськими тенденціями свого регіону, в період з XVI по XVIII ст. носили різні види поясного одягу: 1) вузькі убранє, які починають згадуватися принаймні з середини XVI ст., та існують в гардеробі українців фактично до кінця XVII ст., а в окремих місцях (в західних областях України) майже не змінними перейшли в етнографічний костюм; 2) неширокі гачі (штани), які так само збереглися з невеликими змінами з початку XVII ст. до етнографічних часів по всій території України; 3) шаровари різних видів, як помірних так і дуже широких. Шаровари епізодично згадуються в джерелах з 1560-х рр. у королівських рахунках, зрідка в описах майна міщан чи шляхти, в сатиричних п’єсах та віршах з сатиричним підтекстом. Всі ці згадки не стосуються безпосередньо теренів України та козаків. Зображень шаровар на українських козаках немає ні в XVI ст., ні в XVII ст., хоча іноді помилково за шаровари сприймають довгі поли каптанів чи жупанів, що виглядають з-під полів більш короткого верхнього плечового одягу. В опублікованих документах, пов’язаних з населенням України і з козацтвом цього періоду, шаровари також не фігурують. Згідно з загальною тенденцією поширення шаровар у Речі Посполитій, серед українських козаків вони почали епізодично розповсюджуватися, починаючи з середини 1670–1680-х рр. у результаті переможних походів проти турків. Широке розповсюдження шаровар у населення України, та зокрема в козаків почалося з XVIII ст., не витісняючи інших згаданих видів поясного одягу, з якими паралельно співіснували в гардеробі українців до кінця XVIII ст. Згодом шаровари міцно увійшли до гардеробу українців центральних та східних областей та перейшли в етнографічний народний костюм.
Література:
Абросимова, С. В. 2010. Особистість і талант Дмитра Яворницького: самооцінка вченого. Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті, 8, с. 5–25.
Акты Виленской археографической комиссии. 1890. Т. XVII. Акты Гродненского земского суда. Вильна.
Акты Виленской археографической комиссии. 1894. Т. XXI. Акты Гродненского земского суда. Вильна.
Бантыш-Каменский, Д. 1830. История Малой России. Т. 3. Москва: Типография Семена Селивановского.
Безпалько, В. В., Висотін, М. Б., Ворончук, І. О., Кучерук, М. М., Чубик, Ю. І. (упоряд.) 2014. Українське повсякдення ранньомодерної доби: збірник документів. Вип. 1: Волинь XVI ст. Київ: Фенікс.
Білоус, Н. 2011. Тестаменти киян середини XVI – першої половини XVII ст. Київ: Простір.
де Боплан, Г. Л. 1990. Опис України. Пер. з фр. Я.І.Кравця, З.П.Борисюк. Київ.
Бушак, С., Сахарук, В. 2008. Козак Мамай. Київ: Родовід.
Гуцул, В. 2012. Пам’ятка станкового живопису «Битва під Оршею» з національного музею у Варшаві як джерело до історії козацтва першої третини XVI ст. Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні, 21, ч. 2, с. 103–110.
Из украинской старины = La pètite Russie d’autrefois. 1900. Рис. акад. С. И. Васильковского и Н. С. Самокиша; поясн. текст проф. Д. И. Эварницкого. Санкт-Петербург: Изд. А. Ф. Маркса
Капустіна, Н. (ред.). 2005. Епiстолярна спадщина академiка Д. I. Яворницького. Вип. 4: Листи Д. І. Яворницького до дiячiв науки i культури. Дніпропетровськ: Дніпропетровський історичний музей ім. Д. І. Яворницького.
Опись домашних вещей бунч. тов. Григория Фридрикевича. 1901. Киевская старина. LXXII, с. 82–83.
Полонська-Василенко, Н. Д. 1967. Запоріжжя та його спадщина. Т. І. Мюнхен.
Прокопенко, В. 2012. Обзор предметов поясной одежды исламского мира (XVI-XVIII вв.). Китаб хона. Колодец знаний.
Прудивус, C. 2016. Гардероб як соціальний код (на матеріалах опису майна кошового отамана Петра Калнишевського. Часопис української історії. 2016, с. 39–44.
Ригельман, А. И. 1847. Летописное повествование о Малой России и ее народе и казаках вообще. Москва: Университетская типография.
Сас, П. 2015. Українське взуття другої половини XVI — першої половини XVII ст. в наукових дослідженнях останніх десятиліть. Україна в Центрально-Східній Європі, 15, с. 349–362.
Сікора, Р. 2019. Гусарія. Київ: Якабу Паблішінг.
Славутич, Є. В. 2012. Військовий костюм в Українській козацькій державі: уніформологічний словник. Київ: Інститут історії України НАН України.
Славутич Є. 2013. Одяг українських козаків переддержавного періоду (до середини XVII ст.). Військово-історичний альманах, 1–2 (25–26), с. 73. 74.
Сластьон, О. 1931. Мартинович. Спогади. Харків: Рух.
Татарников, К. 2011. Материалы по истории русского военного мундира 1730-1801. Сборник документов. Том 3. Москва: Русская панорама.
Тинченко, Я. 2018. Від козаків до гусарів. Як було зламано козацькі звичаї у ХVІІІ столітті. Київ: Темпора.
Шаменков, С. 2016. Поясний одяг у гардеробі населення українських земель та в костюмі козацтва кінця XVI – І половини XVII ст. Археологія & Фортифікація України. Збірник матеріалів VІ Міжнародної науково-практичної конференції. Кам’янець-Подільський: ПП Буйницький О. А., с. 198–202.
Шаменков, С. 2018. Ґатунки та кольори сукна у військовому костюмі українського козацтва (кінець XVI – перша половина XVII ст.). Науковий вісник Національного музею історії України, 3, с. 245–255.
Шаменков, С. 2020. Образи козаків та мешканців Гетьманщини 1780‐х років – історія циклу малюнків із рукопису О. Шафонского. Стрій. 2 (1).
Шафонский, А. 1851. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малые России, из частей коей оное наместничество составлено. Киев: Университетская типография.
Эварницкий, Д. 1995. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. Київ.
Яворницький, Д. 1990. Історія запорізьких козаків. Т. 1. Львів вид: Світ.
de Beauplan, G. L. 1660. Description d’Ukranie, qui sont plusieurs provinces du Royaume de Pologne. Contenues depuis les confins de la Moscovie, insques aux limites de la Transilvanie. Ensemble leurs moeurs, façons de viures, et de faire la Guerre. Rouen: Chez Jacques Cailloue. “Ізборник”. Історія України IX–XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації.
Bielski, M. 1889. Satyry. Kraków: Czas.
Biedrońska-Słotowa, B. 2005. Polski ubiór narodowy zwany kontuszowym. Kraków: Muzeum Narodowe.
Bouchot, H. 1898. Epopée du costume militaire français. Paris.
Drążkowska, A. 2006. Jedwabna odzież grobowa z XVII i XVIII wieku wydobyta w kościele p.w. Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Marii Panny w Dubnie (Ukraina). Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині, 10, с. 239–246.
Drążkowska, A. 2008. Odzież grobowa w Rzeczypospolitej w XVI i XVII wieku. Torun: Wydawnictwo Uniwersytetu Mikołaja Kopernika.
Gutkowska-Rychlewska, M. 1968. Historia Ubiorów. Wroclaw.
Klonowicz, F. S. 1829. Dzieła. T. I–II. Kraków.
Klonowicz, F. S. 1836. Dzieła Fabiana Sebestyana Klonowicza z popiersiem autora. T. I. Lipsk: Bratkopf et Haertel.
Korczewski, W. 1889. Rozmowy polskie, łacińskim językiem przeplatane. Kraków.
Lewis, C. T., Short, C. 1879. A Latin Dictionary. Perseus Digital Library.
Liddell, H. G., Scott R. 1940. A Greek-English Lexicon. Perseus Digital Library.
Paszkowski, M. 1615. Dzieie Tureckie, y utarczki Kozackie z Tatary. Tudźiesz też, o Narodzie, Obrzędziech, Nabożenstwie, Gospodarstwie, y Rycerstwie &c. Tych Pogan, ku wiadomosći ludziom roznego stanu pozyteczne. Przydany iest do tego, Dictionarz ięzyka Tureckiego, y Disputatia o wierze Chrześćiańskiey, y Zabobonach Bisurmańskich etc. Krakow.
Pomniki do historji obyczajów w Polsce z XVI i XVII wieku. 1843. Warszawa.
Potocki, W. 1918. Moralia T. 3. Pospolite ruszenie teraźniejsze. Kraków.
Potocki, W. 1907. Ogród fraszek. T. II. Lwów: Wydał Aleksander Brückner.
Rej, M. 1574. O Wilkołku. Wikiźródła.
Renan, A. 1890. Le costume en France. Paris.
Sikora, R. 2015. Spodnie husarzy XVII i XVIII w. Kresy.pl.
Tilke, M. 1922. Oriental Costumes, Their Designs and Colors. Berlin.
Zdańkowska, М. 2019. “Rolka sztokholmska” – skarb Zamku Królewskiego w Warszawie. Warszawа.
Źródła do historyi sztuki i cywilizacyi w Polsce. 1911. Т. 1 Rachunki królewskie 1544–1567. Krakow.
Опубліковано: Шаменков С. І. Шаровари в костюмі українського козацтва XVI–XVIII ст. // Археологія & фортифікація України. – Кам’янець-Подільський, 2021. – С. 330–342.
Див. також: