Владислав Товтин

Серед творчого спадку великого Рембранта є одна робота, зміст якої пов’язаний з теренами Центрально-Східної Європи. Це картина “Польський вершник”, написана в 1655 році.

Існує кілька версій, кого саме зобразив майстер на своєму полотні. Цікавою є друга назва картини: “Лісовчик”, яка походить від відомої мілітарної формації Речі Посполитої XVII століття. Лісовчики брали участь в багатьох збройних конфліктах тієї доби, отримавши славу вправних і безстрашних кіннотників на полях битв від Волги до Рейну. Одночасно за ними закріпилася репутація жорстоких найманців, схильних до насилля та грабунків. Екзотичні для жителів європейських країн воїни сприймалися як персонажі Одкровення Іоана Богослова, як кара, яку Бог направив на грішників.

Але цікаво, що бойовий шлях лісовчиків пройшов і землями Карпатського регіону. Криваві події, які тут відбулися в 1619 році, свідчать про тісний зв’язок історії Закарпаття зі загальноєвропейським історичним процесом.

Між молотом і ковадлом…

Після поразки угорського війська під Могачем у 1526 році , землі Корони Святого Іштвана занурилися в часи неспокою. Боротьба за угорський престол, турецьке вторгнення, конфлікт між католиками і протестантами розкололи країну. Саме територія Закарпаття стала тереном багаторічного збройного протистояння між Габсбургами і Трансільванським князівством. На початок XVII століття комітати, де жило руське населення, вважалися спірними і кілька разів переходили з рук в руки.

Після успіху повстання Іштвана Бочкаї трансільванці володіли не тільки комітатом Мараморош, але отримали на деякий час контроль і над комітатами Угоча, Берег і Сатмар. Тоді західним оплотом влади Габсбургів став комітат Унг, ішпаном якого був Дьордь ІІІ Другет. Тут він володів Ужгородським і Невицьким замками, Ужанською домінією.

В 1609 році Дьордь ІІІ Другет переходить з протестантизму до католицького віросповідання, підтримує єзуїтів, а в 1615 році відкриває в місті Гуменне, яке було центром його володінь, єзуїтську гімназію. Після невдалої спроби бути обраним князем Трансільванії, він стає запеклим противником нового князя Габора Бетлена. До речі, Дьордь ІІІ був одружений на Каталіна Надошдь, дочці Ержбети Баторі, кровавої Чахтіцької пані.

Габор Бетлен готується до нового протистояння з Габсбургами, зміцнює князівську владу, проводить економічні і військові реформи, залучається пітримкою Туреччини. Такий момент настає з початком в 1618 році постання чеських станів проти габсбургського панування. Навколо Чехії формується Євангелічна унія, яка об’єднує протестантів.

Уклавши союзницьку угоду з чехами, Трансільванія вступає до війни, яку потім історики назвуть Тридцятилітньою. Армія Габора Бетлена у серпні 1619 року в Токаї переходить через Тису і займає землі Королівської Угорщини. В Кошицях, за підтримки протестантів верхньоугорських комітатів, Бетлена було проголошено правителем Угорщини.

Трансільванська армія, яка, крім шляхетської кінноти мала значну кількість піхотинців, навербованих серед гайдуків, зайняла в жовтні 1619 року Братиславу, тодішню столицю Королівської Угорщини, де зберігалася корона святого Іштвана. Об’єднавшись із чеськими військами, трансільванці в листопаді підійшли до околиць Відня і почали готуватися до облоги. Але облоги так і не сталося, Бетлен відводить війська від Відня. Причиною цього став Дьордь Другет і армія лісовчиків…

Елеари польські

Назву лісовчики (пол. lisowczycy) отримали від імені свого першого очільника полковника Олександра Йозефа Лісовського, шляхтича гербу Єж. Народився він близько 1575 року в околицях Вільна.

З молодих років брав участь у військових походах, воював у Молдавії і проти шведів, дослужився до поручника гусарської хоругви. Але за участь у шляхетському рокоші 1607 року польський король оголосив його поза законом. Тоді Лісовський пішов на службу до Лжедмитрія ІІ в охоплене Смутою Московське царство.

Лісовький отримує від Самозванця чин полковника і вербує до свого загону козаків, європейських найманців, польсько-литовську шляхту. Швидко він стає одним із впливових військових вождів Смутного часу. В 1610 році Лісовський переходить на службу короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ . Від короля отримує патент на формування полку, який і дістав потім назву “лісовчиків”. Вони здійснюють кілька успішних рейдів углиб московських володінь, спустошуючи все на своєму шляху. Восени 1616 року під час походу Лісовський раптово помирає.

Після смерті свого ватажка лісовчики продовжили свою діяльність як своєрідна військова корпорація. Вищим органом управління був “генеральний круг”, на якому обирали полковника та інших командирів, приймали важливі рішення і правила, якими користувалися у полку. Полк ділився на хоругви, які були панські, де служили шляхтичі зі своїми пахолками, та джурські, до яких вербували простолюдинів. Лісовчики, яких ще називали “елеарами” або “польськими козаками”, складалися з представників всіх народів Речі Посполитої, та мали чисельність 2–3 тисячі вояків.

Лісовчики були формацією легкої кінноти, вони не носили обладунків, мали на озброєнні як і вогнепальну зброю (рушниці і пістолети), так і шаблі, чекани, списи і луки. Під час походів не мали возів і не робили табори, пересуваючись верхи на конях. Річки долали, вишукуючи брід або вплав. Це давало лісовчикам перевагу в мобільності і маневреності. Використовували тактику малих наскоків, засідок, уникали великих боїв і облог фортець. Були незамінні для розвідки і швидких рейдів на ворожій території.

Лісовчики не отримували платню за службу, а жили з військової здобичі. Тому активно займалися грабунком під час походів. Міста і села, які робили їм спротив, вирізали і спалювали. Також вбивали під час походів всіх зустрічних, щоб не виказати своє розташування. Жах від згадки про лісовчиків йшов попереду їх хоругв.

В 1618 році було укладено Деулінське перемир’я, і війна з Московським царством припинилася. Армія Речі Посполитої розходилася по домівках, та лісовчики не розпускали свій полк, займаючись поборами серед мирного населення. І тоді король Сігізмунд ІІІ вирішив позбутися неконтрольованих розбишак із земель Речі Посполитої, відправивши їх на нову війну, що розгорялася по цілій Європі…

Як Другет з лісовчиками Відень рятували

Після початку походу Габора Бетлена, його супротивник Дьордь ІІІ Другет був змушенний залишити свої володіння і втекти до Польщі. Король Речі Посполитої Сігізмунд ІІІ був прихильником католицизму і дозволив Другету вербувати війська для війни з протестантами. Не маючи грошей, Другет звертається до лісовчиків, обіцяючи їм багату військову здобич. Полк лісовчиків проходить маршем до Карпат, поповнюючи по дорозі свої лави ветеранами війн в Московії і просто шукачами здобичі і пригод. У містечку Кросно лісовчики, яких очолює полковник Валентин Роговський, з’єднуються з людьми Дьордя ІІІ. 2 листопада військо переходить Карпати через Лупківський перевал і рушає до Гуменного, столиці володінь роду Другетів.

Протестанти почали спішно збирати сили для відпору Другету. Їх очолив вірний прибічник Бетлена молодий Дьордь Ракоці. Військо налічувало 2500 кінноти і 2000 піхоти. 22 листопада армія Ракоці підійшла до околиць Гуменного, зайнявши вигідні позиції на пагорбах, перекривши шлях долиною річки Ондава.

Наступного дня, 23 листопада, відбулася битва. Полковник Роговський вирішив розділити свої сили на дві частини. Один із загонів лісовчиків атакував трансільванців, але під натиском важкої кінноти почав відступати. Кіннота Ракоці кинулася переслідувати втікачів, а піхота почала грабувати польський табір. Але, полишивши свої позиції, протестанти самі потрапили у засідку. Лісовчики контратакували противника і невдовзі бій перетворився на різанину. Ракоці вдалося втекти, на полі бою лишилося понад 3000 вбитих його вояків. Важких втрат зазнали і лісовчики, та перемога відкрила їм шлях до долин верхньоугорських комітатів. А Дьордь ІІІ Другет повернув контроль над своїми володіннями в Земпліні і на Ужанщині.

Підійшовши до Кошиць, найбільшого міста регіону, лісовчики не стали його штурмувати, а розійшлися його околицями і зайнялися своєю улюбленою справою – грабунком. Особливо жорстоко переслідували протестантське населення, яких лісовчики вважали єретиками і відступниками. Чутки про безчинства і насилля поширилися в сусідні країни, казали що лісовчики вбивали всіх, навіть “…дітей та собак”.

Похід війська Дьордя ІІІ Другета фактично перерізав звязок армії Габора Бетлена з Трансільванією. Зазнавали спустошення околиці протестанських міст. І 4 грудня Бетлен відходить з-під мурів Відня і повертається до Братислави. Протестанти відправляють значні сили для боротьби з лісовчиками. Але ті не стали чекати нової ворожої армії, а вертаються через Дуклянський перевал до Польщі, обтяжені великою здобиччю. Габор Бетлен починає переговори з імператором і в січні 1620 року підписує перемир’я, закріпивши за собою контроль над 13 комітатами Верхньої Угорщини. Небезпека з Відня була відвернута. Герой виправи Дьордь ІІІ Другет відступає з лісовчиками до Польщі, де невдовзі помирає. Ходили чутки, що він був отруєний.

Пізніше єзуїти перепоховали останки Дьордя ІІІ в соборі святого Миколая в місті Тернава. На надгорбку зроблено напис: “Найсвітліший пан граф Дьордь Другет з Гуменного, комес комітатів Земплін і Унг, лицар ордену Золотого Руна і таємний радник його імператорської величності та камергер. Помер року 1620, дня 21, місяця червня, у віці 37 років”.

Лісовчики по тому…

Здобувши перший успіх на європейських теренах, лісовчики значно підвищили свій статус на ринку збройних найманців. Вони поступають на службу до армії очільника католиків, імператора Священної Римської імперії, Фердинанда ІІ Габсбурга.

Війна між Габсбургами і повсталими чеськими станами тривала з перемінним успіхом. Вирішальною стала битва 8 листопада 1620 року біля Білої Гори, недалеко від Праги. Армія протестантів зазнала нищівної поразки. В цьому бою лісовчики брали безпосередню участь і здобули 20 ворожих прапорів.

У травні 1621 року імператор звільняє лісовчиків зі служби через скарги про часті грабунки і мародерство. Частина вояків повертається до Речі Посполитої, де бере участь у війнах з турками. Інші лісовчики поповнюють лави найманців у різних арміях Тридцятилітньої війни. Їхні хоругви воюють в Баварії, Сілезії, у Прирейнських землях і Франції. В 1636 році полк лісовчиків було розформовано спеціальним указом сейму…

Згадки і перекази про лісовчиків з часом переросли в міф про демонічних воїнів на швидких конях, які воюють заради слави і наживи, не жаліючи ні свого життя, ні життя ворогів.

 

Використана література:

• Wisner H. Lisowczycy. – Warszawa, 1976.
• Dangal V., Kopcan V. Vojenske dejini Slovenska. – Bratislava, 1995. – T.II.
• Контлер Л. История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы. – Москва, 2002.
• Сова П. Прошлое Ужгорода. – Ужгород, 1992.