Артем Папакін
Дослідники давньої зброї вважають, що розвиток шоломів зазвичай випереджає розвиток натільних обладунків. Це означає, що якщо в передскіфську добу використовували обладунки, то, безперечно, носили й шоломи. Проте знахідок шоломів кіммерійського часу в Україні небагато.
Зокрема, з території сучасної Хмельницької області походить бронзовий шолом IX–VIII ст., що належить до культури Вілланова (Північна Італія), а також його аналог, виявлений там само нещодавно в ході грабіжницьких розкопок. Кочовики Північного Кавказу використовували гостроверхі шоломи, виготовлені з тонкої бронзової бляхи. Вони дещо нагадують ассирійські та урартські зразки, але є не імпортом, а скоріше виробами місцевих майстрів Х–ІХ ст., що наслідували східні зразки озброєння. Проте в кочівницькому середовищі України такі знахідки невідомі.
Вірогідно, у цей час досить широко застосовували шкіряні шапки-шоломи. За археологічними знахідками можна зробити висновок, що зовнішній вигляд кіммерійців мало відрізнявся від скіфів. Тому доречно припустити, що у кіммерійців, як пізніше й у скіфів, побутували гостроконечні шапки. Такі шапки виготовлялися з повсті чи шкіри й давали певний захист від стріл і ударів холодною зброєю. Подібні шкіряні шоломи у сарматів згадує грецький автор Страбон.
Комплекси озброєння з келермеських курганів містили, зокрема, бронзові шоломи, які за регіоном знахідки в історіографії отримали назву «кубанських». Крім Кубані, один із таких шоломів було знайдено 1997 р. в Україні біля Мотронинського городища скіфського часу. Ці шоломи відливалися з бронзи у потрійних ливарних формах і шліфувалися. Вони мали округлу тулію, виріз для обличчя (у формі двох півкіл), інколи напівкруглий виріз на потилиці, ребро від перенісся до верхівки шолома, іноді кільце на верхівці та отвори по нижньому краю, до яких кріпилася бармиця — захист нижньої частини голови. Бармиця, ймовірно, оформлювалася у вигляді нащічників та напотиличника зі шкіри чи повсті.
У давнину шоломи, виготовлені з бронзи, були дуже цінними і могли використовуватися кількома поколіннями воїнів. Технологія виготовлення «кубанських» шоломів досить складна, тому виникає питання: чи кочовики виготовляли їх самостійно? Відповідь на це питання дають аналогії цьому озброєнню. Попри те, що кілька подібних шоломів з-поза Кубані були відомі радянським археологам, вони не могли повірити, що кочовики не виробляли шоломи самостійно. Лише Михайло Горелик бачив аналогії «кубанським» шоломам у зображеннях ахеменідської Персії, яку називав батьківщиною шоломів кочовиків. На його думку, «кубанські» шоломи могли запозичити скіфи під час походів за Кавказ. Проте значно більше знахідок шоломів, подібних до «кубанських», відомо зі Східної Азії — Монголії і Китаю. Велика частина їх походить із пам’яток пізньої бронзової доби, які пов’язують із «північними варварами», сусідами Китаю. Дослідження металу монгольських шоломів показало, що вони місцеві, бо мідь для них видобували на півночі Монголії. Отже, шоломи були запозичені кочовиками у своїх сусідів — але не південних, а східних. Археологічні розкопки останніх років підтверджують існування на Півночі Китаю «скіфоїдних» археологічних культур із багатьма рисами, притаманними північнопричорноморським скіфам ранньої залізної доби. За китайськими джерелами відомо, що групи кочовиків наприкінці ІХ — на початку VIII ст. до Р. Х. нападали на китайську державу Західне Чжоу, змусивши її у 771 р. до Р. Х. перенести столицю на схід. Чжоуські шоломи могли таким способом стати трофеями північних сусідів Китаю, від яких потрапили до іраномовних кочовиків Великого степу — предків кіммерійців і скіфів. Але не виключено, що якесь із кочівницьких угруповань, що завдало поразки західним чжоусцям, пізніше увійшло до об’єднання, яке переселилося на Кавказ. У Монголії та Китаї такі шоломи носили у ІХ–VIIІ ст., а в Північному Причорномор’ї їх використовували і пізніше, тож мандрівні «кубанські» шоломи пройшли тривалий шлях, перш ніж потрапити до курганів. Подібно до інвентарю Мельгуновського кургану, шолом із Мотронинського городища, найімовірніше належав «ранньоскіфському» комплексу, який залишили кіммерійці. Із настанням скіфської доби використання «кубанських» шоломів повністю припинилося.
Цей текст заснований на книжці Артема Папакіна «ДІТИ ТАРГІТАЯ: Військо і війни скіфів VII–ІІІ століть до Р. Х.» (Темпора, 2021) з ілюстраціями Сергія Шаменкова. Книжку можна придбати, зокрема, у Книгарні Є
Дивіться інтерв’ю з автором на каналі “Історія без міфів”:
Див. також: