Володимир Булишин
На зламі 2018 та 2019 років у видавництві Львівського національного університету ім. Івана Франка вийшла монографія доцента кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки Ярослава Онищука «Населення Західної Волині та Західного Поділля у першій половині І тис. н. е.: культурно-історичний аспект». Праця, безсумнівно, є певним підсумком у дослідженнях означеної території та означеного часового проміжку, у тому числі – завдяки більш ніж тридцятирічним дослідженням автора. Але тут хотілося б розповісти про одну її доволі цікаву складову: фактично вперше у розгорнутому вигляді опубліковано проміжні результати досліджень у селі Карів Сокальського району Львівщини…
Історія ж знахідок така. Навесні 2017 року до історико-краєзнавчого музею у Винниках біля Львова передали випадково виявлені на Сокальщині археологічні матеріали: частини меча, наконечники списів, металеві деталі щитів, шпори, фрагменти скляної посуди тощо. У липні того ж року команда археологів на чолі із Ярославом Онищуком розпочала розвідкові дослідження на околиці села Карів.
Про результати досліджень 2017 р. – слово самому керівнику експедиції: «…Відкрито ґрунтовий кремаційний могильник. Досліджено 5 захоронень […] з різноманітним супровідним матеріалом, в тому числі нечастими для наших територій римськими імпортами І–ІІ ст. н.е. Серед найцінніших предметів – частина великої червоно лакової посудини «terra siggilata», можливо Пергамського виробництва, з аплікативними орнаментами у вигляді сцен з античної міфології, уламки римських амфор, 2 скляні кубки, 2 чаші, металеві частини ритона, інкрустовані різноколірними емалями, залишки кінських вудил типу «Vimose», а також дві бронзові посудини з антропоморфними атташами: казана, використаного як урну (Eggers-14) і відра (Eggers-28). На шийці казана розташовані 3 кронштейни-атташі у вигляді чоловічих погрудь із зачісками у вигляді «свебських вузлів». Їх носили германські племена, які належали до свебського культурного кола і проживали на початку нашої ери в межиріччі Вісли та Одеру. На сьогодні цей казан є третім в Європі після аналогічних знахідок у Мушові (Чехія) і Чарнувку (Польща). Наявність в похованні №1 черепа коня, частин вуздечки типу «Vimose» та ряду матеріалів, які мають відповідники в Південно-балтійському регіоні […]. Час існування пам’ятки припадає на останню чверть І–ІІ ст. н.е.» [3].
Ярослав Онищук обережно підходить до визначення культурної приналежності та часу поховань у Кареві. Загальний характер пам’ятки (тілопалення, відсутність курганів, ритуальне пошкодження зброї, наявність елементів спорядження вершників) споріднює її з пам’ятками пшеворського кола. Одночасно, наявність кісток коня, специфічної кінської збруї, прикрас з емалями тощо споріднює поховання з пам’ятками людності Південно-Балтійського регіону. Значна ж кількість імпортів з території Римської імперії, зокрема – бронзового казана з антропоморфними прикрасами, вказує на зв’язок похованих з тогочасним населенням Центральної Європи. Аналізуючи отримані артефакти, час побутування яких відносять до останньої чверті І–ІІ ст. після Різдва Христового [4, с. 139–182], дослідник схиляється до думки, що поховання здійснювались у другій половині ІІ ст. [4, с. 391].
Присутність у цих краях населення, що залишило пам’ятки так званої пшеворської археологічної культури є давно відомим фактом [дивіться наприклад: 2]. Ці пам’ятки з’явились на території сучасної Західної України ще у І ст. до Р.Х. і пов’язуються з людністю, яка, скоріше за все, була відома середземноморським авторам під назвами лугії та вандали. Співвідношення цих назв сьогодні не до кінця зрозуміле і, можливо, не було зрозумілим і Страбону, Плінієві, Таціту та іншим авторам І і пізніших століть нашої ери. Однак, вчені здогадуються, що воїни цих спільнот у І–ІІ ст. контролювали кілька гілок важливої комунікації між Балтикою та Римським Середземномор’ям – «Бурштиновий шлях» (одна з виставок, підготовлених польськими спеціалістами, мала назву «Wandalowie. Strażnicy Bursztynowego Szlaku» – «Вандали. Охоронці Бурштинового шляху» [1]). Воїни лугіїв-вандалів також брали активну участь у подіях поблизу дунайського та, пізніше, дакійського кордонів Риму. Вандали ж «прославились» пограбуванням Риму 455 року по Різдві Христовім, після чого слово, що позначало їх назву назавжди увійшло в історію у значенні «жорстокий руйнівник надбань культури». Можна припустити, що ті, хто залишив пшеворські пам’ятки на Заході України, цілком могли також називати себе і по-іншому – бастарнами, скірами, гаріями чи ще якось. Цього, а також, того, якою була їхня справжня соціальна сутність ми, напевно, ніколи не дізнаємось. Якщо, звичайно, з розвитком технологій радикально не вдосконалиться методика досліджень…
Ярослав Онищук схильний пов’язувати появу Карівського могильника з людьми, які брали участь у драматичних і «яскравих» подіях Маркоманських війн (166–180). На його думку навіть «не виключено, що «князівське» поховання в Карові представляє собою могилу одного із […] королів-вигнанців» квадів чи маркоманів, які хотіли позбутися контролю римлян після поразки у згаданих війнах. «Вірогідно, якась частина свевського населення, а також інших учасників варварської коаліції західно-балтського походження (галіндів, естів та ін.), все таки покинула територію Подунав’я, залишивши на шляху своєї міграції пам’ятку Карів-І в басейні Західного Бугу», – пише дослідник [4, с. 181–182].
Відомий український археолог і популяризатор археологічних знань Євген Синиця, який включив знахідки у топ-5 найважливіших археологічних знахідок 2017 р. в Україні, висловився так: «…Цей могильник – це якась з «бригад», судячи по всьому, котра контролювала певний відрізок […] «Бурштинового шляху» і була доволі заможною…» [5].
Повністю роздуми Євгена Синиці про Карівський могильник можна послухати тут (з 16 хв. 53 сек. до 21 хв. 15 сек):
То ж, ким були воїни, яких поховали на околиці сучасного Карева: дружинниками маркоманських чи/і квадських королів-вигнанців чи «бригадою», яка охороняла Вісло-Буго-Дністровський шлях постачання бурштину (та інших товарів) до Риму? Зрештою, одне не виключає іншого.
Ярослав Онищук переконаний, що дослідження могильника у Кареві дадуть змогу «по-новому розглянути як культурно-історичну ситуацію на території Західного Побужжя в період римського часу, так і політичні події в середовищі ряду племен Європейського Барбарікуму періоду Маркоманських війн» [4, ст. 182].
P.S.: Хотілося б сподіватися, що яскраві знахідки Римського часу (яких насправді в Україні багато) колись стануть стимулом для не менш яскравих графічних, комп’ютерних та натуральних реконструкцій того часу. У сусідній Польщі, наприклад, це явище доволі розвинуте вже сьогодні [дивіться, наприклад: 6].
Література:
1. Войнаровський В. Wandalowie. Strażnicy bursztynowego szlaku. Katalog wystawy – Lublin-Warszawa: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 2004. – 374 c. ілл. – огляд-рецензія // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Випуск 10. – Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2006. – С. 334–343. – ([Електронний ресурс] // Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича Національної академії наук України [Сайт] – Назва з екрана – Режим доступу: http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/10/41Voinarovskui1.pdf – Дата перегляду: 15.02.2019).
2. Козак Д.Н. Пшеворська культура у Верхньому Подністров’ї і Західному Побужжі. – Київ: Наукова думка, 1984.
3. Онищук Я.І. Розкопки могильника ранньоримського часу Карів-І у басейні Західного Бугу // Конференція «Археологія України – 2017» [Електронний ресурс] //Інститут археології Національної академії наук України [Сайт] – Назва з екрана – Режим доступу: http://iananu.org.ua/images/News/Conference/Conf_IA_Pole_2017/Onyshchuk.jpg – Дата перегляду: 15.02.2019.
4. Онищук Я.І. Населення Західної Волині та Західного Поділля у першій половині І тис. н. е.: культурно-історичний аспект. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2018.
5. Що накопали? Прямий ефір: 30 грудня 2017 г. Про найважливіші археологічні знахідки року розповідає член правління Спілки археологів України Євген Синиця [Електронний ресурс] // Громадське радіо [Канал в Youtube] – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=ASMxSFUBnaE – Назва з екрана. – Дата перегляду : 15.02.2019.
6. Stowarzyszenie Wandalowie – Wandalska Zagroda w Kotorowie [Електронний ресурс] // Facebook. – Режим доступу: https://www.facebook.com/WandalowieWerbkowice/ – Назва з екрана. – Дата перегляду: 15.02.2019.
Робота виконана в рамках авторської ініціативи «Проект «Воєнна культура середньовічних слов’яномовних спільнот, їхніх предків та сусідів».
Див. також:
Комплекс озброєння поморської культури
Римські війська в Північному Причорномор’ї. І – IV ст. від Р.Х.