Цар Дарій І на троні. Справа – солдати царської гвардії. Рельєф Персеполя. V ст. до Р. Х.

В останню чверть VI ст. до Р.Х. степи Північного Причорномор’я зазнали навали військ перського царя Дарія І Гістаспа з династії Ахеменідів (521–486). Про цей похід ми знаємо виключно зі свідчень Геродота та пізніших античних авторів, що переказували дані його праці. З метою поширити свій вплив на весь культурний світ, Дарій І, використавши як привід до початку війни зі скіфами їхні набіги столітньої давнини на Мідію, вирішує підкорити Скіфію. Приблизно у 514 р. до Р.Х. його армія на чолі з самим царем, що за значно завищеними даними Геродота налічувала неймовірну на той час кількість – 700 тис. чол., пройшовши всю Малу Азію, переправилась через Фракійський Боспор. Разом з іонійськими греками, які виступили як нейтральна сторона, перси побудували міст з кораблів біля гирла Істру (Дунаю) і вдерлися у Скіфію. Бажаючи зустрітися з основними силами скіфів і розбити їх у бою, Дарій вів свою армію вглиб країни. Скіфи виставили проти персів три військові загони. Перший загін царя Скопасіса, що очевидно складався лише з кінноти, відступаючи, мав вести персів до річки Танаїса (Дона) уздовж узбережжя Меотіди (Азовського моря), де до нього мали приєднатися савромати, і в разі відступу персів мав їх атакувати. Найбільший загін царя Іданфірса разом з третій загоном, царя Таксакіса, та союзними гелонами і будинами повинен був вести персів до земель північних сусідів скіфів, очевидно тих, що відмовилися брати участь у війні (агафірси, меланхлени, неври, андрофаги) і не вступати у бій. Протягом близько 30 днів перси просувалися на схід, не будучи в змозі нав’язати бій більш мобільному війську скіфів. За свідченням Геродота, перси пройшли за скіфами до земель савроматів на сході та будинів і гелонів на півночі, проте більш імовірно, що перська армія не просунулася так далеко, очевидно, вона заледве дійшла до берегів Меотіди. Врешті Дарій зупинив наступ і заснував оборонний табір на березі річки Оар (місце не локалізовано).

Перські мечі та зображення способів їх носіння. VI–V ст. За М. Гореліком.

Військо царя Дарія було передовою армією східного типу, що успішно вела бойові дії проти сусідів і призвела до значного розширення територіальних володінь перського царя від Індії до Фракії. Участь у поході на Скіфію брали загони перської кінноти й піхоти, можливо бойові колісниці, а також сам цар зі своїми гвардійцями. Гвардія царя, що носила назву “безсмертних”, налічувала 10 тисяч воїнів і набиралася з представників перської знаті. У решті армії повинні були служити всі без винятку перси, а також представники підкорених народів, які, однак, мали право відкупитися від військової служби та участі у походах грошима, одягом або озброєнням. Під час походу на скіфів Дарій мав у розпорядженні великий флот, що міг забезпечити підтримку бойових дій на морі та допоміг армії переправитися через Боспор. Геродот вказує на 600 судів у флоті Дарія І, однак ці дані є значно завищені. Сухопутна армія Дарія складалася головним чином з персів та мідійців, озброєння яких було подібним і в загальних рисах схожим з озброєнням іраномовних скіфів. Однак матеріальних знахідок перського озброєння на сучасній території України не виявлено. Уявлення про зброю і обладунки персів періоду походу до Скіфії дають знахідки на території великої держави Ахеменідів, а також зображення перських воїнів і повідомлення античних авторів. Певною мірою в нагоді стають і аналогії більш пізнього періоду, коли під час греко-перських війн озброєння персів та їх союзників тішилося більшою увагою грецьких авторів.

Піші лучники армії Дарія мали великі (у половину людського зросту) складні луки з очеретяними стрілами, що носилися у великих циліндричних сагайдаках, які у поході накривали кришкою. Кіннота застосовувала менші за розміром луки, які переносилися у горитах, схожих на скіфські, з додатковим покриттям верхньої частини лука. Наконечники стріл перси виготовляли з бронзи і робили їх дво- чи трилопатевими, близькими за формою до скіфських. На озброєнні персів перебували двометрові списи з лінзоподібним наконечником та округлим підтоком. Частина перських воїнів була озброєна у короткі (бл. 40 см) залізні мечі або кинджали – акінаки. Вони могли бути двох видів – одні подібні до скіфських, які розміщувалися на прив’язі на поясі cправа, другі з масивним навершям і великим перехрестям, що носилися за пасом. Третім видом мечів були довгі (бл. 80 см у довжину) залізні мечі вершників. Перси застосовували також бойові сокири та келепи, а можливо також і палиці з залізними шипами, якими перси воювали підчас греко-перських війн.

Залізний шолом з Сардинії. VI ст. до Р. Х. Реконструкція.

Для захисту використовувалися щити, які робили з очерету та, ймовірно, обшивали шкірою. Перси мали як великі стаціонарні очеретяні щити майже у повний людський зріст (для прикриття лучників та інших воїнів від стріл), так і особисті щити круглої чи овальної форм з вирізами по боках (т.зв. беотійські щити), що могли підсилюватися металевими умбонами. Щити використовувалися лише у піхоті. Хоча більшість воїнів Дарія І була, очевидно, легкоозброєна, перська армія включала також контингент воїнів у обладунках. За знахідками у Мемфісі та Олімпії можна зробити висновок, що перські шоломи були бронзовими і мали гостроконечну форму. На лучниках-гвардійцях Персепольського рельєфу зображено  головні убори, подібні до корони, що, можливо, теж мали захисні функції – іншого обладунку на воїнах немає. Персам приписують також залізний сегментний шолом VI ст. до Р.Х. з Сардинії, який мав навушники і напотиличник. Зображення свідчать, що перси могли застосовувати також шоломи форми, близької до “кубанських” скіфських шоломів. З зображень і описів озброєння персів пізнішого періоду (V–IV ст. до Р.Х.) відомо про застосування ними захисту голови з органічних матеріалів – тканини та шкіри. У імперії Ахеменідів були поширені лляні обладунки, що ймовірно, сягають корінням у давньоєгипетські обладунки з м’яких матеріалів, в т. ч. льону. Про конструкцію таких обладунків складно щось сказати, оскільки їх залишки не знайдені; на пізніших грецьких зображеннях перські обладунки майже нічим не відрізняються від грецьких лінотораксів. Головним видом металевого обладунку був лускатий панцир. Лускатий панцир робили з бронзових та металевих деталей. Деталі такого обладунку представлені у пам’ятках ахеменідського часу, проте відсутні на зображеннях, тому про крій перських панцирів судити важко. У VI ст. у ахеменідській армії використовували також ламеллярні обладунки – з прямокутних залізних та бронзових лусок, що через дірочки на боках поєднувалися дротами або ремінцями у тверду конструкцію. Відомий персам був і бойовий пояс, підсилений металевими смугами. Захисний обладунок (налобники, нагрудники) могли мати і коні персів, передусім впряжені у колісниці. Воїни армії Дарія І носили два типи одягу. Головним елементом першого, традиційного для Близького Сходу, був широкий і довгий, до п’ят, халат з довгими рукавами, що багато прикрашався різнобарвними візерунками та нашивками. Другий тип одягу, кочівницький, складався з каптану з довгими рукавами, та довгих штанів. На ногах перські воїни носили м’які черевики. На головах ахеменідських воїнів з перських та грецьких зображень завжди одягнені різноманітні головні убори – башлики, тіари (циліндричні або круглі), або тюрбани.

Оскільки греки пообіцяли тримати міст через Дунай лише протягом 60 днів, Дарій вирішив повертатися. Перський цар звернувся до Іданфірса з пропозицією прийняти бій, однак той відмовився. У цей час загін царя Скопасіса підійшов до моста, який охороняли греки, і дістав у них слово, що міст буде розведено у зазначений строк, після чого приєднався до основних сил скіфів. У випадку зруйнування мосту через Дунай перси були б позбавлені можливості відступу і були б приречені на загибель у Скіфії, тому скіфи намагалися всіляко перешкодити відступу персів, вступаючи у локальні сутички та виснажуючи супротивника. Дарій залишив обоз і вирушив до Дунаю з найкращими силами. Хоча 60 днів вже пройшло, греки не поспішали розводити міст, зруйнувавши лише його частину зі скіфського боку, так що коли військо Дарія прийшло до берегів Дунаю, міст було швидко поновлено. Армія Дарія І успішно переправилася на правий берег річки та повернулася додому ні з чим. Похід Дарія у Північне Причорномор’я консолідував населення Скіфії у боротьбі проти зовнішнього ворога, а скіфи внаслідок його здобули собі славу непереможних воїнів. Перський цар зробив висновки з результатів невдалого військового заходу і більше не ходив сам у тривалі закордонні походи, надсилаючи на чолі армії своїх полководців.

Література:

Вэрри Д. Войны античности от Греко-персидских войн до падения Рима. Иллюстрированная история. – М.: Эксмо, 2004.

Горелик М. Оружие Древнего Востока (IV тыс. – IV в. до н. э.). – М., 1993.

Коннолли П. Греция и Рим: Эволюция военного искусства на протяжении 12 веков. – М.: Эксмо, 2009.

Мурзин В. Ю. и др. Скифия: история, хозяйство, быт, религия, искусство, военное дело. – Николаев: Возможности Киммерии, 2004.

Черненко Е. В. Скифо-персидская война. – К.: “Наукова думка”, 1984.

Черненко Е. В. Скифские лучники. – К.: Наукова думка, 1981.

Greenewalt C. H., Jr., Heywood A. M. A Helmet of the Sixth Century B. C. from Sardis // Bulletin of the American Schools of Oriental Research. – 1992. – № 285.  – P. 1–31.