Ярослав Тинченко
Колекційний світ має свої правила. Збирачі – це фанатичні люди, які часто засліпленні жагою отримати ексклюзивну річ на свою улюблену тематику, причому здоровий глузд та аналітичний підхід часто відходять на другий план. Паралельно зі світом колекціонерів існує світ майстрів новоробів, які виготовляють підробки, або вигадують нові предмети. З давніх-давен майстри новоробів працюють на індустрію збирачів та колекціонерів. Наприклад, у ХVІІІ ст. набуло масовості явище підробки давньогрецької кераміки, лицарських обладунків та середньовічної зброї. З середини ХІХ ст. почався процес виготовлення фальшивої нумізматики, фалеристики тощо.
Кожна порядна колекційна тема має незлічену кількість супутніх підробок. Артефакти, присвячені подіям в Україні 1917–1921 рр., також ось вже понад пів століття насичені новоробами та підробками. Першопрохідцями у цьому виступили американські колекціонери – З. Яворський та Ю. Сас-Підлуський. Правда, у першого не було грошей на реалізацію різних фантазій, проте другий широко наповнив кілька колекцій США новоробами на тему УНР, в тому числі – Український національний музей у Чикаго. Юрій Сас-Підлуський належав до американських клубів колекціонерів, серед яких були люди (приватні музеї), готові купувати все підряд. Наприклад, традиційно не менше 10-15 зразків українських відзнак, які виготовляв уряд УНР в еміграції, купувалися колекціонерами (лише третина з них були українці, інші – американці). У 1960-1970-і рр. було виготовлено кілька десятків знаків-новоробів на тему історії Легіону УСС та військово-морську тематику. В останньому випадкові традиційно прикривались ім`ям Святослава Шрамченка – буцімто це в нього зберігалась велика фалеристична та уніформологічна колекція пам’яток. Ще одна хвиля новоробів на тему української марінистики з’явилася наприкінці 1990-х – на початку 2000-х рр. в Україні. Її ініціатором був дослідник-аматор, професійний художник-графік, автор кількох досліджень та фанатичний поціновувач військово-морської фалеристики (з етичних міркувань не називаю його ім`я). Про те, що він «бавиться» у створення новоробів на тему військово-морських сил УНР, зокрема – медалі з написом «Запорожець», він сам кілька разів зізнавався мені у виготовленні новоробів (усі новороби та фантазійні експонати були опубліковані у виданні: А.И. Рудиченко, Я.Ю. Тинченко, Награды и знаки национальных армий и правительств. Украина. Белоруссия. Литва. Киев 2011).
Закінчуючи тему української фалеристики 1917–1921 рр., треба сказати, що існує єдина еталонна колекція нагород та відзнак цієї доби. Вона збиралася у 1920–1930-і рр. Науковим товариством ім. Т.Г. Шевченка у Львові (згідно з документами, останнє надбання було зроблене у 1943 р.). Зараз ця колекція перебуває у фондах Національного історичного музею України. Це по-справжньому професійно зібрана колекція з кількох тисяч пам`яток української, польської, австрійської та дещо – російської фалеристики. І фантастичних знаків американського та українського походження 1950–2000 рр. там немає.
В Україні попит на українську військову тематику доби 1917–1921 рр. остаточно сформувався у 2005-2008 рр. Приблизно у 2010 році прапорець з гарматами та цифрою «ІІ» вперше прибув до Києва. Його привезли два відомих у колекційних колах московських дилера. У той час у Києві вже було коло колекціонерів, готових платити від кількох тисяч (двоє) до кількох десятків тисяч (ще двоє) доларів за унікальні артефакти з військової історії, зокрема – УНР. Розрахунок дилерів був на те, що поміж колекціонерами виникне ажіотаж, і річ вдасться вигідно продати – як на аукціоні. Однак, про походження цього артефакту вони не могли сказати нічого певного. Точніше, їх версії виглядали сумнівними (не змогли заздалегідь попрацювати з істориками). Одним вони розповідали, що прапорець прийшов із Польщі, другим – з Петербургу, третім – з буцімто зліквідованого музею (але ця версія може підійти лише для зовсім необізнаних колекціонерів, оскільки будь-який предмет з фондів навіть зліквідованого музею є державною власністю – пам`яткою історії та культури, а відтак згідно з законодавством має перейти у фонди іншого музею).
Три з чотирьох колекціонерів звернулися до експертів: двох, які професійно займаються купівлею-продажем мундирів та інших речей форми одягу давнини на різних аукціонах світу, а також – до мене як, по-перше, історика УНР, по-друге, знавця фондів тканини різних музеїв України та РФ, по-третє, людини, яка сама у той час робила непогану реставрацію, або новороби мундирів та інших речей з тканини, але, звісно, не для продажу.
Вердикт усіх трьох (висловлений незалежно один від одного) був однозначний: це новороб з використанням старих матеріалів. Особисто я поділився думкою, що предмет зроблений кимось з російських майстрів, який трохи погортав літературу на тематику УНР (мою книжку російською «Армии Украины» 2002 р. та публікації А.Руккаса та М.Ковальчука у «Військово-історичному альманасі»), але не вчитувався в україномовний текст, більше приділивши увагу зображенням (дуже вгадувались малюнки військових прапорів УНР Тараса Штика для «Військово-історичного альманаху» та мій малюнок широкого тризубу раннього зразка 1919 р. для однієї з публікацій). Більше того, декого з російських майстрів я знав особисто, зокрема – петербурзького майстра з тканини, який два десятки років присвятив нишпоренню по горищах та підвалах міста, де він збирав не лише цінні артефакти, а й зразки тканини, ниток, паперу, і навіть пил з нашарувань дореволюційних часів! Усе це він використовував під час виготовлення новоробів (наприклад, шви речей він обробляв тютюном, сіллю та пилом). І ми з ним обмінювались досвідом. Забігаючи наперед, скажу, що це, напевно – не його робота, а когось з москвичів.
Лише четвертий колекціонер, який збирає винятково україніку, тримає себе окремішньо від колекційного середовища та має трохи наївні погляди на світ новоробів, придбав цей прапор чи то за 1,5, чи то за 2,5 тис. дол. Наскільки мені відомо, від проконсультувався з один із шанованих істориків української символіки, який, водночас, є «чистим» теоретиком, немає жодного практичного досвіду роботи з «живими» експонатами, тим більше – підробками. Але поголос про несправжність предмету дійшов і до цього колекціонера, і він виставив прапорець на продаж на аукціон «Клейнод». Там він все одне не продався (бо вердикт трьох експертів був усім відомий), і кінець-кінцем був повернутий дилерам з Москви, які, як видно, досі намагаються його продати.
Щодо другого прапора, то, вочевидь, він був пошитий або разом, або слідом за першим – бо за законами ринку новоробів, якщо знаходиться один чи два колекціонери, що спокушуються на рідкісність предмету, вони захочуть ще… І будуть брати аналогічні екземпляри, доки не вгамують свою колекційну жагу. Отже, якби не одностайна позиція експертів, ми б отримали цілу колекцію військових прапорів УНР…
Викликало певний подив розміщення на прапорці дивного галуна. Тим більше, розміщення таким чином і в такому місці само по собі – нонсенс. Адже прапори служать для того, аби колихатись та повівати, а тут – галуном він статично закріплюється.
Треба сказати, що галуни, використані на обох прапорах – цивільні, які можуть бути як австро-угорськими, так і будь-якого іншого європейського походження. Принагідно слід зазначити, що на прапорі 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, який зберігається у НВІМУ, тризуб та написи викладені пласким австрійським офіцерським шнуром. Це навіть видно на фотографіях прапора, опублікованих на початку 2000-х рр. І це могло наштовхнути авторів новоробів на думку використати якісь незвичайні галуни. Крім того, сам-по-собі прапор, без всякої надійної легенди, пошитий зі звичайної, хоч і старої тканини, на якому методом аплікації зроблено знаки та цифри, викличе у потенційного покупця багато сумнівів. А ось з галуном – інша справа…
Підказку цього ребусу за пару років несвідомо підкинули ті ж московські дилери: одному з київських колекціонерів вони продали коробку з різними незвичайними галунами, видавши їх за позумент урядовців Російської імперії. По факту на 80% це були різні екзотичні – цивільні, церковні, та ін. позументи (серед них і ті, які використані на прапорці з цифрою «ІІ»). Дилери сказали, що ця коробка належала покійному російському колекціонеру Марату Пораю – найбільшому збирачу дореволюційної форми одягу (про нього нескладно знайти чимало інформації у Google). Вхопившись за цю ниточку, через московських антикварщиків мені вдалось встановити, що у колекції М.Порая була величезна кількість різних галунів, передусім – Російської імперії. Всі найцінніші пішли на виготовлення новоробів, які тепер прикрашають антикварні салони не лише в Росії, а й по всьому світу. А ось з рідкісних, які не можна було підлаштувати під артефакти Російської імперії, почали робити новороби на іншу тематику. Зокрема – УНР. Нашому київському колекціонеру фактично дістались «неліквідні галуни».
…Ця коробка з галунами зараз тимчасово зберігається у моєму робочому кабінеті у НВІМУ. Теоретично, з неї можна було б навіть своїми руками зробити унікальні артефакти для колекційного ринку, які розкупили б навіть за умов нинішньої кризи. Але від самого початку своєї свідомої дослідницької діяльності я «граю за іншу команду», і саме це привело мене кінець-кінцем до музею. Одразу зазначу, що оскільки галуни належать приватному колекціонеру, виставляти їх фото я не маю права. Однак, по завершенні карантину, охочі зможуть завітати до нашого музею, і я продемонструю ці артефакти.
Останні роки чималою допомогою для тих, хто збуває підробки та новороби, став інтернет. Наведу одну історію. Якось в офісі відомого в минулому політика та колекціонера я побачив картину на військово-історичную тематику, яку власник позиціонував, як намальовану знаковим баталістом середини ХІХ ст. Особисто мене у цій картині засмутила неправильна посадка вершників, спотворене зображення кінського спорядження, суттєві помилки в уніформі. Виявилось, що ця картина спочатку «засвітилась» в одній статті у мережі інтернет про цього художника, але наводилась серед десятка інших – справжніх та відомих картин. Потім ця картина обговорювалась у соцмережах – як буцімто така, яку знайшли у нащадків відомої родини. Вона набрала там сотні лайків та десятки репостів (це й не дивно, оскільки переважна більшість активних інтернет-користувачів – аматори теми, що їх цікавить, а експерти в силу деяких особливостей в інтернеті не відписуються). Ось з таким «багажем», картина з’явилась на одному з російських аукціонів, успішно пройшовши мистецтвознавчу та хімічну експертизу (яка є досить умовною). І чомусь ніхто не здогадався проаналізувати сам баталістичний зміст картини… Разом з комісійними аукціонного дому картина обійшлась колекціонеру у майже 60 тис. дол. Але не треба думати, що підробки та новороби роблять лише заради великих грошей. Буває, що майстри-«левши», особливо, з якої-небудь глибинки, будуть раді навіть мізерному прибутку.
Див. також: