Номер 8. Балаховці
Попередній
Загін С. Булака-Балаховича
Може здаватися неймовірним, проте названий іменем легендарного Станіслава Булака-Балаховича загін також воював на українських землях. “Батько Станіслав” спочатку служив у російській імператорській армії, потім деякий час був командиром у Червоній армії, і врешті перейшов на бік “білих”. Спочатку його загін бився з “червоними” у Балтії. Проте у листопаді 1919 року вирішив прийняти білоруське громадянство, заявивши, що воювати за незалежність Білорусі йому ближче, ніж за “білу” ідею. Тим не менш, балаховці залишалися у Естонії до 1920 року. В цей рік відбувся знаменитий похід польсько-української армії на зайнятий більшовиками Київ, і бійці С. Булака-Балаховича приєдналися до нього.
Загін “батька Станіслава” був інтернаціональним за складом – хоча вважають, що тут переважали білоруси, у ньому було також чимало українців, росіян та інших. Їх об’єднувала не стільки національна ідея, скільки вірність отаману та жага до наживи. Балаховці мали репутацію не лише безстрашних і відчайдушних воїнів, а й розбишак і жорстоких ворогів. Їх командира вважають авантюристом, що воював за славу і покрив славою себе і своїх бійців.
9 червня 1920 року загін Булака-Балаховича був відправлений поляками на фронт в околиці Києва. Крім польської армії, у бойових діях йому допомагали загони українських отаманів Струка та Терещенка. На території України, в районі Ковеля і Володимира-Волинського до загону завербували місцеве населення. Пізніше загін Булака-Балаховича бився у оборонних боях на Волині, обороняв лінію Стиру на Поліссі. У вересні під час контрнаступу балаховці разом з поляками форсували Буг і наступали в напрямку на Ковель. Пізніше загін “батька Станіслава” скерували до Білорусі, де він бився і після підписання польсько-радянського перемир’я. У 1921 р. він був розпущений.