Номер 7. Корпус яничар
Попередній
Яничар. Гравюра XVI ст.
“Преторіанці” турецьких султанів знамениті не лише своїми бойовими якостями, а й способом комплектації. Тривалий час корпус яничар формували з захоплених у полон та забраних за податком “девширме” дітей християн, вихованих у дусі ісламського фанатизму. У 1475 році турецька армія десантується у Криму, знищивши генуезькі колонії та князівство Феодоро, а в 1484 році турки захопили молдавські фортеці Четатя-Албе (сучасний Білгород-Дністровський) та Кілію. У залежність від султана потрапляє Трансильванське князівство, що володіло частиною Закарпаття, Молдавія, яка тримала Буковину, та Кримський ханат, який контролював степи Півдня України і Криму. Після Бучацького договору (1672) Туреччина до кінця століття заволоділа Поділлям. У багатьох містах розміщувалися турецькі гарнізони.
Корпус “єні чері” (“нові частини”) був заснований ще у 1362 році і став з часом найбільшим чисельно та найсильнішим формуванням турецької армії. У XV столітті кількість яничарів складала лише 5 тисяч осіб, але за двісті років вона зросла до 35 тисяч. Секрет успіху турецьких яничарів полягав у залізній дисципліні, передовій тактиці та озброєнні. Спочатку вони воювали за допомогою луків та арбалетів, списів, шабель та кинджалів. Але вже у XV столітті на озброєнні яничарів з’явилася ручна вогнепальна зброя – аркебузи. З останньої третини XVI століття ґнотові мушкети турецького виробництва стали головною зброєю яничар. Яничарський корпус перетворився на основу армії султана. Туди почали брати дітей мусульман, яничари отримали особисту свободу, право одружуватися та залишати службу за бажання. Фактично яничари стали привілейованим прошарком суспільства. Без участі яничарів не минала жодна битва, проте без них не обійшлося і в політичному житті Туреччини – яничари навіть ув’язнювали та скидали з престолу султанів. Врешті, через загрозу владі султана та модернізацію армії у ХІХ столітті корпус яничарів був ліквідований.