Номер 2. Ліноторакс
Попередній
Воїн у лінотораксі. Одеський археологічний музей
На Півдні України, починаючи з VII століття до Р.Х. грецькі колоністи почали засновувати власні торгові поселення і поліси. У Тіру, Ольвію, Херсонес, Феодосію, Пантікапей та ін. міста Північного Причорномор’я греки перенесли свою військову організацію і озброєння. Елліни були перш за все піхотинцями, основу полісних армій складали важкоозброєні гопліти, вишикувані у фаланги – тісний стрій у кілька шеренг. Вони мали на озброєнні списи і мечі, а для захисту користувалися круглими щитами, шоломами і панцирами.
У віддалених від Греції та не так багатих причорноморських полісах металеві кіраси були рідкістю. Більшість місцевих грецьких воїнів носила або лускаті скіфські панцирі, або ліноторакси. Слово “ліноторакс” перекладається з грецької як “лляний обладунок” – він дійсно виготовлявся з льону! Кілька шарів лляної тканини проклеювалися і зшивалися, утворюючи щільний, твердий і пружний матеріал. Ліноторакс мав крій кіраси з наплічниками і птеригами – нарізаним на смуги подолом. Панцир надійно захищав груди, спину і плечі воїна, а птериги дозволяли вільно ходити. Ліноторакс давав необхідний захист від пращових снарядів, стріл і холодної зброї. Він був достатньо міцним, легким і водночас дешевим у виробництві. Через це такий обладунок був популярним у еллінів протягом більш ніж 400 років. У римський період про ліноторакс як бойовий обладунок повністю забули. Проте його історія не завершилася – за таким само принципом, як і давньогрецькі лляні панцирі, зараз із більш міцних штучних волокон виготовляють кевлар для бронежилетів та касок.