Військова справа Молдавського князівства XIV–XVII ст.

mdМалозаселені землі межиріччя Дністра і Прута, а також Прута і Сірета, де здавна прокочувалися хвилі міграцій германців, слов’ян та кочовиків, довгий час стояли осторонь державотворчих процесів. Як і на сусідніх територіях, після монголо-татарської навали тут панувала Золота Орда. Проте у XIV ст. Орда, а також Угорщина, що почала зазіхати на цей регіон, переживають не найкращі часи. В результаті у 1359 р. воєводі Богдану вдалося утворити власну самостійну державу у басейні річки Молдова. У тогочасних джерелах країну, де правив Богдан, називали по-різному: Пониззя, Русо-Влахія, Молдо-Славія, Богданія; з кінця XIV ст. за регіоном закріпилася назва Земля (Країна) Молдавська.

Вже за правління Богдана до складу Молдавії входить Шипинська земля – правобережжя Дністра з містами Шипинці, Хмелів і Хотин (сучасна Чернівецька область). На початку XV ст. територія Молдавської держави зростає – до неї були включені землі у межиріччі Прута і Дністра, в тому числі північ нижньої течії Дунаю із чорноморським узбережжям, з містами Кілія і Білгород (Четатя-Албе) (сучасна Одеська область). За вихід до Дунаю і Чорного моря молдавським господарям довелося повоювати – на ці міста мали плани угорці, генуезці, волохи (угровлахи) та турки-османи.

Хотин

Укріплення Хотинської фортеці XIV–XVIII ст. Сучасний стан.

Як молдавани з поляками посварилися. Найбільш північні володіння Молдавської держави, що зараз лежать у межах України, стали ареною запеклого протиборства із Польським королівством. Вже близько 1367 р. польські корогви, завоювавши Галичину, звертають на правий берег Дністра і вирушають на підкорення Шипинської землі. Молдавський воєвода вдається до хитрощів: під час переходу польського рицарства через ліс на них були скинуті повалені дерева. Поляки зазнали чималих втрат, решта рицарів дісталася до неволі. Проте подальшого конфлікту вдалося уникнути – через три роки король Казимир, який претендував на ці землі, помер, а у 1387 р. молдавський воєвода Петро Мушат склав присягу васальної залежності новому польському королю Владиславу-Ягайлі. Подальші молдавсько-польські стосунки були дружніми: молдавський господар Олександр Добрий надіслав частину свого війська під Грюнвальд, для боротьби проти Тевтонського ордену.

Однак у 1430-ті рр. відбулися зміни – Олександр Добрий підтримав претензії на литовський трон Свидригайла, який протистояв польському королю. Тому коли між литовськими і польськими військами розпочалися бойові дії, Олександр ввів свою армію на Покуття, Галичину і Поділля, взявши і спаливши Снятин і Коломию. Проте польське військо розбило молдаван, в результаті чого Молдова втратила Шипинську землю. У 1433 р. відбулися нові польсько-молдавські сутички, проте вже наприкінці року війна завершилася; новий молдавський господар Штефан ІІ знову визнав себе васалом Польщі, отримавши назад Буковину.

Молдавський кінний лучник. XV ст.

Молдавський кінний лучник. XV ст.

Військо молдавських господарів. Головним командувачем армії Молдавської держави був князь (воєвода, господар). З XVI ст. з’являється посада гетьмана, який допомагав господарю в управлінні військом, а також сердара, який був заступником гетьмана і командував кіннотою. У розпорядженні господаря було дві армії: постійне “Мале військо” з феодальної знаті та “Велике військо” з сільського і міського ополчення.

“Мале військо” (“Oastea Mica“) утворювали великі і малі бояри зі своїми дружинами, які називалися “четами”. Туди так само входили гарнізони фортець, які виставляв для “малого війська” пиркалаби – намісники, призначені господарем. Чисельність “Малого війська” не перевищувала 10 тис. осіб.

Значну роль у війську відігравали селяни і міщани – їх призивали у “Велике військо” (“Oastea Mare“) для оборони країни. В разі небезпеки селяни виставляли по одній людині від двору. У першій половині XV ст. у Молдавії було близько 27 тисяч селянських дворів, кожен з яких міг дати армії одну людину – це була надзвичайна цифра для тогочасних армій. Отже, разом “Велике військо” і “Мале військо” могли досягати 40 тисяч осіб. Таким чином, чисельність середньовічної молдавської армії була однією з запорук її успіхів у боротьбі з зовнішніми нападами. Завойовницькі походи за межі країни відбувалися лише силами “Малого війська”, а ополчення скликали рідко.

Лук

Лук з надгробку майстра. Сучава, 1513 р.

Ландшафт території Молдавської держави дозволяв застосовувати різноманітні воєнні хитрощі: засідки у лісі, лісові завали, та робив непридатною для використання важку рицарську кінноту. Боярські дружини складалися переважно з легких вершників – вони були маневрені і швидкі. Дружинникам не платили за службу у війську, за службу вони отримували земельні наділи. У війську також служили вільні селяни, які за це звільнялися від оподаткування; вони також не отримували платні, єдиним засобом їх існування були військові трофеї. З часом, у XVIXVII ст. виділилося професійне військо, що складалося з 8 полків піхоти, обслуги артилерії, пікінерів та кінноти калараші. У цей період в армії молдавських господарів служили також найманці – німці, татари і козаки.

НМІУ

Шолом-шишак з гербом Молдавії. XVI ст. Національний музей історії України.

Зброя молдавського війська. Озброєння було звичним для Центрально-Східної Європи того часу. На молдавські військову справу і озброєння справили впливи угорці, поляки, а також кочовики – половці та татари, пізніше – турки-османи. Дуже популярним у Молдавії було стрілецьке озброєння – наконечники стріл найчастіше зустрічаються у археологічних пам’ятках з-поміж іншого озброєння. Молдавські лучники використовували наконечники стріл різноманітних форм: пірамідальні, ромбічні, трикутні (з зубцями), листоподібні та роздвоєні, переважно з черешками, рідше – зі втулками. Серед кінної знаті рано стають популярними шаблі – головна клинкова зброя молдавського війська. Молдавська кіннота використовувала, поряд зі списами, багатофункціональну зброю – списи з гаками, якими стягували ворожих вершників з сідел. Ополченська піхота воювала за допомогою палиць, сокир, списів, дротиків, кіс і пращ. Зброя була у кожному будинку – Штефан Великий карав смертю кожного селянина, який не мав вдома луку, меча чи шаблі.

У якості захисного озброєння молдавська знать використовувала кольчуги (лише найбагатші бояри і командувачі одягалися у європейські пластинчасті обладунки) та шоломи, а також фігурні тарчі і плетені калкани. Бідніші воїни замість металевого обладунку носили товсті (за описами сучасників, на 3–4 пальці) м’які лляні обладунки, наповнені вовною всередині – вони захищали від ударів шабель. Захисного озброєння було загалом мало – за реєстрами 1551–1552 рр. лише кожен третій-четвертий воїн мав щит та обладунок, і лише кожен одинадцятий – шолом.

У XV ст., ймовірно вже за правління Штефана Великого, більшість замків і фортець були озброєні артилерією (іноземного виробництва – угорського, польського, турецького, німецького). В цей час у Молдавії розпочалося використання і польової артилерії, кількість якої постійно зростала: під Обертином у 1531 р. у молдавській армії було 50 польових гармат. Ручної вогнепальної зброї у XVIXVII ст. у молдавській армії не вистачало, через що за рівнем озброєння вона в цей час почала поступатися сусідам.

Білгород

Вежа Білгород-Дністровської фортеці XV–XІХ ст. Сучасний стан.

Молдавські фортеці. У оборонних війнах велику роль грали фортифікації. Міста Молдавської держави не мали оборонних укріплень по всьому периметру, але містили невеликі за площею фортеці неподалік. У межах сучасної України такі фортеці були у Кілії, Білгороді, Хотині, Цецині, Хмелеві. Хотин був збудований у другій половині ХІІІ ст. на місці більш давнього слов’янського укріплення. Хоча перші кам’яні стіни звели вже тоді, ймовірно, за наказом Данила Галицького, Хотинська фортеця була помітно розбудована у часи Штефана Великого. Кам’яний замок-вежа Цецин був побудований щойно у XIV ст., також на місці слов’янського поселення, ймовірно, саме за наказом молдавських правителів. Фортифікації Білгородської фортеці були помітно розбудовані у 1450–1480-ті рр. за допомогою найбільш передових технологій захисту. Сам турецький султан визнавав, що поки Білгородська і Кілійська фортеці перебувають у руках “невірних”, вони непереможні.

Проте розвиток артилерії – збільшення далекобійності, заміна кам’яних ядер чавунними – зробив фортеці баштово-стінового типу більш вразливими. Вже на XVII ст. оборонні споруди у Хотині і Білгороді-Аккермані виявилися застарілими. Про це говорить, зокрема, те, що Хотинська фортеця не була задіяна ані під час битви у 1621 р., ані під час битви у 1673 р.

Обертин

Битва під Обертином. На цьому рельєфі XVI ст. показана сутичка молдавських кінних лучників (зліва) з польськими гусарами (справа).

Україна – арена польсько-молдавських війн. Хоча формально з 1387 р. Молдавія визнала себе залежною від Корони Польської, її господарі використовували зацікавленість молдавськими землями угорських королів: граючи на польсько-угорських суперечках можна було проводити незалежну політику. Проте наприкінці XV ст. польський король Ян Ольбрахт порозумівся з угорським королем Владиславом – обидва представляли династію Ягеллонів та ще й були рідними братами. Монархи домовилися поділити молдавські землі, і в 1497 р. військо Яна Ольбрахта вступило до Буковини. У битві біля Козьмина (сучасне с. Валя Кузьмина Чернівецької області) польська армія зазнала нищівної поразки.

Польські королі відчували загрозу своїй владі над Покуттям і Галичиною. Польща намагалася скинути з молдавського престолу господаря Штефана Великого і всіляко підтримувала молдавську опозицію, яка знаходила притулок при дворі польських королів, а також дозволяла їм формувати молдавські збройні загони на території Корони Польської. Польсько-молдавські стосунки знову зіпсувалися.

У 1502 р. молдавське військо перейшло Дністер і зайняло Покуття, пограбувавши край. Молдавські загони доходили до Кам’янця-Подільського, і польська армія нічого не могла вдіяти. Проте у 1504 р. Штефан Великий помирає, і в Молдавії починаються боярські бунти. Польща вирішила використати цю ситуацію, щоб посадити на молдавський престол свого ставленика Петра. Однак новий молдавський господар Богдан завдав удар на випередження: наприкінці грудня 1504 р. його загін перейшов на Поділля і обложив замок Зіньків, де перебував Петро. У сутичці під стінами Зінькова молдавське військо Богдана було, однак, розбите поляками. Після цих подій господар Богдан пішов на примирення з Польщею, попросивши руки сестри польського короля Александра, Ельжбети, взамін Покуття. У 1505 р. молдавське військо залишило спірну територію.

Битва під Обертином 1531 р. Гравюра.

Битва під Обертином 1531 р. Гравюра.

У наступному році, однак, Александр помер, і польська шляхта відмовилася від угоди. Господар Богдан образився і негайно ввів війська на Покуття і Поділля, заручившись підтримкою турків і татар. Молдавани спустошували землі довкола Кам’янця, проте місто взяти не змогли. До осені 1506 р. польська і руська шляхта зібрала потужне військо під командуванням великого коронного гетьмана Михайла Каменецького, і розбили молдаван під Чернівцями. Гетьман Каменецький переможною ходою пройшовся по полсьько-молдавському прикордонні, спустошуючи його, і привіз до Кам’янця-Подільського 50 полонених молдавських бояр, яких наказав стратити.

Богдан не змирився з територіальними втратами. У 1509 р. він повторив спробу взяття Кам’янця-Подільського і навіть Львова, проте невдало. Його армія пройшлася Галичиною і Поділлям, забираючи чималі трофеї. Повертаючись назад, воєвода Богдан спалив Рогатин. Покуття знову повернулося до складу Молдавії, проте ненадовго – військо гетьмана Каменецького до осені 1509 р. вигнало молдаван з Покуття і навіть обложило Сучаву – столицю князівства. За мирною угодою від 22 січня 1510 р. Богдан відмовився від Покуття на користь Корони.

Здавалося, що новий (з 1527) господар Молдавії Петро Рареш, який мешкав багато років у Польщі, ніколи не підійме питання належності Покуття. Однак одразу після приходу до влади Петро увійшов у союз з супротивником польського короля Сигізмунда І, австрійським ерцгерцогом Фердинандом. Готуючись до війни з Польщею, він уклав угоду з московським царем Василем, а також почав просити допомогти заволодіти Покуттям самого турецького султана.

Схема битви під Обертином 1531 р. (за Nowak T. M. Dawne Wojsko Polskie. Od Piastów do Jagiellonów. – Warszawa: Bellona, 2006)

Схема битви під Обертином 1531 р. (за Nowak T. M. Dawne Wojsko Polskie. Od Piastów do Jagiellonów. – Warszawa: Bellona, 2006)

Коли ж Сигізмунд І порозумівся з Фердінандом Габсбургом, турецький султан дав згоду на наступ на Покуття. На початку грудня 1530 р. молдавські війська знову з’явилися у Покутті, розбивши військо польного коронного гетьмана Яна Колі біля Хотина. Проте у битвах під Гвіздцем 19 серпня і під Обертином 22 серпня 1531 р. польське військо, вже під командуванням воєводи руського і великого гетьмана Яна Тарновського, зуміло розбити молдавську армію. Ці перемоги, однак, не призвели до повного розгрому війська Петра Рареша, і сутички тривали ще кілька років. Зокрема, 4 лютого 1532 р. молдавське військо розбило польський загін біля с. Тарасівці; влітку 1525 та взимку 1535–1536 рр. молдавське військо знову вдиралося на Покуття, а в січні 1538 р. – на Поділля. Лише новий бунт бояр у Молдавії змусив Петра зректися прав на спірні території. Польсько-молдавські військові конфлікти, однак, час від часу розгорялися знову протягом кінця XVI – першої половини XVII ст.

Османське завоювання. У 1456 р. молдавський господар став данником Османської імперії, яка до того підкорила майже всі Балкани і сусідню Волощину. Вже у 1484 р. османи відібрали у молдаван Кілію і Аккерман. Сама Молдавія поступово потрапляла у васальну залежність від Османської імперії. Остання чверть XVI – перша половина XVII ст. була часом частих змін правителів, набігів татар та волохів. У захопленій турками Бессарабії була утворена система райї – земель, безпосередньо залежних від османської адміністрації. З-під молдавської влади були вилучені ключові фортеці і міста: Четатя-Албе (Аккерман), Рені, Ізмаїл, Хотин, де були створені турецькі райї. На початку XVII ст. турки оселили на півдні Бессарабії, у Буджацькому степу татар-ногайців, після чого ця територія взагалі перестала контролюватися молдавською адміністрацією.

Ucraina Inter Arma

Література:

Балух А. В. “Шипинская земля”: истоки и судьба // Stratum Plus. – 2010. – № 6. – С. 27–40.

Васильєв В. В., Чучко М. К. Молдавське князівство // Енциклопедія історії України. – К.: Наукова думка, 2010. – Т. 7. – С. 27.

Дыбковская А., Жарын М., Жарын Я. История Польши с древнейших времен до наших дней. – Варшава, 1995.

История Молдавской ССР с древнейших времен до наших дней. / Отв. ред. В. И. Царанов. – Кишенев: Штиинца, 1984.

Михайлина Л., Пивоваров С. Нариси з історії Хотинської фортеці. Факти, легенди, гіпотези. – Хотин, 2011.

Скочиляс І. Галич після Галича: Пониззя (Русо-Влахія) у ХІІ–XIV століттях та утворення Молдавського князівства // Княжа доба: історія і культура. – Львів, 2011. – Вип. 5. – С. 29–72.

Forbes N., Toynbee A. R., Mitrany D., Hogarth D. G. The Balkans. A History of Bulgaria, Serbia, Greece, Rumania, Turkey. – Oxford: Clarenton Press, 1915.

Franz M. Wojskowość kozaczyzny zaporoskiej w XVI–XVII wieku. Geneza i charakter. – Toruń: Adam Marszałek, 2002.

Nowak T. M. Dawne Wojsko Polskie. Od Piastów do Jagiellonów. – Warszawa: Bellona, 2006.

Plewczynski M. Obertyn 1531. – Warszawa: Bellona, 1994.

Ucraina Inter Arma

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *