На малюнку показаний спішений вершник, відтворений за зображеннями першої чверті XV ст. Голова воїна захищена шоломом типу “бацінет” із заборолом “хундсгугель” (“собачий писок”) і кольчужною бармицею. Обладунок складається з залізної кіраси, латних поножів (без захисту стопи) і латних рукавиць, одягнених на йопулу (каптан). У лівій руці воїн тримає щит-павезу, найбільш поширений тип щитів у кінноті ВКЛ. Озброєння типове для східноєвропейського регіону періоду пізнього середньовіччя: поряд з кордом (на поясі зліва), воїн озброєний також татарським луком (у налуччі з лівого боку) та стрілами (у сагайдаку з правого боку рицаря). Воїн тримає у правій руці спис з хоругівкою, на якій зображено родовий символ Язловецьких – шляхетського роду, який володів містом-портом Кочубеїв (Хаджибей), сучасне м. Одеса.
© Сергій Шаменков 2015
Все ж таки, а чи є сагайдак обов’язковим для рицаря ВКЛ. І наскільки практичним для застосування?
Обов’язковим не є – озброєння і навіть спосіб воювання (пішки чи верхи) кожен вирішував для себе в міру своїх фінансових можливостей і вмінь. Отака була середньовічна Східна Європа 😉
З XVI ст. відомі вимоги статутів щодо озброєння пахолків, яких виставляли феодали – обов’язковим були кінь, панцир і спис. Решта озброєння нічим не регулювалася. А малюнок є реконструкцією за тогочасними зображеннями (XV ст.), де присутні і спис, і лук зі стрілами.