Польські кавалерійські бригади у 1939 році (частина 2) Polish Cavalry Brigades in 1939 (part 2)

Андрій Галушка

Початок

"Битва під Мокрою", худ. Стефан Ґарватовскі

“Битва під Мокрою”, худ. Стефан Ґарватовскі

Одним із прикладів успішних дій кавбригад був бій під Мокрою, коли Волинська кавбригада зіткнулася із 4 танковою дивізією німців. Мокра – це селище північніше Ченстохови, у вересні 1939 р. це був стик польських армій “Лодзь” і “Краків”. Для Волинської кавбригади це була ідеальна позиція для оборони, бо її розташування з фронту було прикрито лісом, а з тилу проходила залізнична колія, по якій курсував панцирний потяг №53 “Сьмяли”, що міг підтримати кавалеристів вогнем своїх гармат. Бригада повністю спішилася й окопалася, коли на неї вдарила німецька 4 танкова дивізія. Незважаючи на те, що німці значно переважали чисельно й вогневою міццю, бригада відбила всі німецькі атаки 1 вересня. Німці погано скоординували дії танків і піхоти, і втратили більш як 50 одиниць панцирної техніки від вогню польських “бофорсів” та протитанкових рушниць. Кавбригада одначе теж понесла значних втрат, і від повітряних атак “Штука” Ю-87 на тили бригади загинуло багато коней та було знищено велику кількість возів для транспортування озброєння бригади.

Волинська кавбригада під проводом полковника Юліана Філіповіча входила до складу армії “Лодзь” генерала Юліуша Руммеля. Бригада входила до операційної групи “Пьотркув” генерала Віктора Томме, куди окрім волинців, входили 30 дивізія піхоти, ІІ дивізіон 4 полку важкої артилерії, 7 батальйон важких кулеметів і панцирні поїзди №№ 52 й 53. Бригада мала завдання вести розвідувальні дії на лівому крилі армії. Позиції бригади знаходилися між річкою Лісвартою та містечком Клобуцком. Центр ваги оборони знаходився в районі селищ Мокра І, Мокра ІІ і Мокра ІІІ.

Полковник Юліан Філіповіч. Національний цифровий архів, Республіка Польща

Полковник Юліан Філіповіч. Національний цифровий архів, Республіка Польща

До бригади входили 19 полк Волинських уланів (займав оборону на правому крилі бригади), 21 полк Надвіслянських уланів (займав центр оборони в селах Мокра), 2 дивізіон кінної артилерії (підпирав надвіслянців), 11 стрілецький батальйон, 21 панцирний дивізіон, велосипедний ескадрон (забезпечував контакт з армією “Краків”) та спеціальні підрозділи. 12 полк Подільських уланів (про нього йшла мова у частині 1, перед вереснем 1939 р. його передали з Кресової до Волинської бригади кавалерії) без одного ескадрона, доточеного до 21 полку, був у резерві бригади разом з 2 полком кінних стрільців. Бригаду, як я вже згадував, підпирав панцирний потяг №53 “Сьмяли”, а також батальйон піхоти 84 полку 30 дивізії.

Терен сприяв обороні: кілька сіл, меліораційні канали, кілька горбів та залізнична лінія – це все були перешкоди з точки зору атакуючого супротивника. Розлогі ліси забезпечували можливість сховати резерви та обози, особливо від атак з повітря. Лісові стежки давали можливість легкого пересування кінним підрозділам, але не моторизованим.

З німецького боку, Мокра лежала в смузі наступу XVI танкового корпусу під проводом генерала Еріха Гепнера з 10 армії генерала Вальтера Райхенау. Перед корпусом стояло завдання прориву польського фронту на стику армій “Лодзь” і “Краків” та розвитком наступу в напрямку Варшави. Корпус складався з 14 і 31 піхотних і 1 і 4 танкових дивізій.

4 танкова дивізія була створена у 1938 р., і на початку війни мала 324 танки, переважно легких, 140 панцерників, 13 тисяч особового складу. 1 вересня о 4-30 її авангард перетнув польський кордон, а близько 8-00 відділи Волинської бригади нав’язали вогневий контакт з німецькими танками. Але за годину перед тим німецька артилерія почала обстріл польських позицій, і вони також були атаковані люфтваффе. Кілька бомб накрили коней 21 полку, загинуло багато коноводів і тварин. Німці спробували обійти польські позиції з півночі і з півдня, але невдало, і відійшли із втратами. Але це була лише розвідка боєм.

Панцирний потяг №53 "Śmiały"

Панцирний потяг №53 “Śmiały”

Полковник Філіповіч дав наказ 12 полку уланів посилити оборону першої лінії. Полк зайняв двома ескадронами (1-м поручника Чеслава Рачковського та 2-м ротмістра Ольгерда Сурина) позицію вздовж залізничної колії за східній околиці Мокри. Залізничний насип служив гарною протитанковою перешкодою, на додачу, він був прикритий з обох боків лісом. Між 10 і 16 годинами німецькі танкові підрозділи тричі атакували позиції бригади, прорвали лінію оборони 21 полку уланів Надвіслянських і дійшли до позиції 2 дивізіону кінної артилерії. Але німецькі танки не були підтримані піхотою, й зазнали втрат від протитанкових гармат і рушниць уланів. Так, відбиваючи першу німецьку атаку, взвод першого ескадрону Подільських уланів під проводом підпоручника Влодзімєжа Табаки, займаючи оборону на південному заході Мокрої, підбив три танки.

Атака о 10.00 велася німцями вздовж двох напрямків. Частина сил 4тд спробувала обійти крило 19 полку і всієї бригади. Друга вдарила у стик 19 і 21 полків, прорвала польську оборону та відрізала 19 полк Волинських уланів від решти бригади. Волинці були притиснуті до залізничної колії, але їхню ситуацію врятував панцирний потяг, що за наказом полковника Філіповіча прийшов їм на допомогу та стримав німців вогнем своїх гармат і кулеметів. Волинці отримали наказ відійти на другу смугу оборони. Тоді 50 німецьких танків вдарило на позиції 21 полку. Німці вибили поляків із Мокри ІІІ й заставили відступити з великими втратами до Мокри ІІ. Далі настала черга 12 полку та 2 дивізіону кінної артилерії. Але тут німецькі танки наразилися на вогонь прямою наводкою з 75-мм і 37-мм гармат, крім того, знову на допомогу підійшов “Сьмяли” із своїми гарматами. Німці втратили підбитими або пошкодженими кілька танків і відійшли. Але польські батареї також зазнали втрат.

Під час атаки німців на позиції 12 полку стався епізод, який міг (разом з кількома іншими) послужити джерелом байок про атаки польської кавалерії в кінному шику проти німецьких танків. Я зустрів два варіанти оповіді, що, чесно кажучи, не дуже стикуються між собою. Згідно з одним варіантом, відступаючі улани 3-го ескадрона 12 полку хотіли врятувати своїх коней, що опинилися під вогнем німців, і комеска ротмістр Єжі Холляк дав наказ одному з уланів вигнати коней табуном просто через німецькі танки (нагадаю, ззаду була залізнична колія по насипу), що повністю вдалося, бо німці, заскочені зненацька, не відкрили вогонь по галопуючим коням. Згідно з іншим варіантом, німецькі танки зіткнулися із кінним патрулем того ж таки 3-го ескадрону, який не мав іншого виходу, окрім спробувати проскочити повз німецькі танки галопом.

Як би то не було, основні сили ескадрону, посиленого взводом важких кулеметів і двома протитанковими гарматами, зайняли оборону в пішому шикуванні серед будинків Мокри ІІІ. Тим часом на південному фланзі піхотинці 84 полку легко відбили слабу атаку німців.

На певний час обидві сторони збиралися з силами. А о 15-00 німці знову атакували по всьому фронту бригади. На півночі вони просувалися лісом у напрямку до залізниці. Улани 19 полку організовували локальні контратаки на німецькі колони, але змушені були допустити німців до колії, яку вони перейшли та готувалися розвивати наступ далі. Ситуацію врятував “Сьмяли” та другий панцерний потяг, № 52 “Пілсудчик”. Їхня несподівана поява та обстріл з гармат і кулеметів німецьких машин, що саме зупинилися на дозаправку пальним, підтриманий атакою пробоєвого взводу, викликав паніку у ворога та змусив його до відступу.

Підбитий під Мокрою танк Pzkfw II

Підбитий під Мокрою танк Pzkfw II

Тим часом 80 німецьких танків, на цей раз підпертих піхотою, нанесло новий удар на центральному відтинку в районі Мокри на позиції 12 полку. В поляків почали закінчуватися набої. Щоб не зменшувати число бійців на лінії вогню, боєприпаси підносили офіцери полку: командир, його заступник, ад’ютанти, командири ескадронів. Німцям теж вдалося прорватися до залізничної колії. ІІ й ІІІ батареї артдивізіону, втративши половину гармат та більшу частину амуніції, повільно відступали до лісу за колією. Тим часом німецькі танки, що побували подолати залізничний насип, були змушені уповільнити хід, і затримали рух танків, що йшли за ними. Обстрілюючи ворога з висоти насипу, улани змогли нанести німцям дальші втрати.

Полковник Філіпович прийняв рішення ввести в бій останні резерви. В бій пішов 21 панцирний дивізіон, а розрив між позиціями 12 полку й 84 піхотного полку закрив 2 полк кінних стрільців. Танкетки й панцерники дивізіону були надто слабим супротивником проти німецьких танків, і втративши кілька машин, дивізіон відійшов. Але його контратака визвала замішання серед німців. Потрапивши під сильний вогонь польських резервів, вони відступили. Кілька німецьких танків, що змогли подолати залізничний насип, були підбиті оборонцями.

На півдні німці атакували позиції 84 полку і змусили піхотинців відступити до лісу. Тим часом до полковника Філіповича надійшли відомості, що на сусідній ділянці фронту німецька 1 танкова дивізія порвала фронт і рухається на схід. Бригада отримала наказ вночі відірватися від супротивника та відійти на оборонну позицію в районі Острови. Бій під Мокрою закінчився, протривавши 10 годин.

Польські втрати склали 500 бійців (половину вбитими) та 300 коней, половину польових гармат та кілька протитанкових гармат, кілька танкеток і панцирників. Але поставлене перед бригадою завдання було виконане. Протягом цілого дня бригада відбивала запеклі атаки набагато сильнішого ворога. Високий вишкіл та бойовий дух кавалеристів, а також добре керування боєм командиром бригади привели до того, що ворог втратив вбитими та пораненими 800-1000 солдатів та близько сотні одиниць панцирної техніки, в тому числі від 50 до 70 танків (оскільки поле бою залишилося за німцями, більшість пошкоджених машин було згодом відремонтовано).

Німецькі солдати під Мокрою евакуюють пораненого товариша

Німецькі солдати під Мокрою евакуюють пораненого товариша

Німці заплатили високу ціну за легковажне ставлення до супротивника, погану розвідку польських позицій та недостатню взаємодію між видами зброї (танками, піхотою та авіацією). Бій під мокрою довів, що польська кавалерія була в стані адекватно протистояти більш сильному противнику у сучасній війні.

Після Мокри були нові бої. Волинська бригада припинила існування 23 вересня 1939 р., вже воюючи в складі групи кавалерії генерала Андерса. Полковник Філіповіч став одним із перших організаторів збройного підпілля німцям у Польщі, керував Округом “Краків” Зв’язку Збройної Боротьби. Був заарештований німцями, пережив страшні катування, так що польські лікарі змогли видати його за померлого і витягнути з пазурів німецької служби безпеки. Йому довелося провести ніч у холодній трупарні на купі мертвих тіл, що спричинило тяжке запалення легенів. Ще не повністю одужавши, у вересні 1941 р. він очолив Округ ЗЗБ “Білосток”. Недоліковане запалення легенів перейшло в туберкульоз. Здоров’я Філіповіча було настільки підірване, що провід АК вивів його до резерву, і в серпні 1942 р. він отримав звання генерала бригади. Під чужим ім’ям його змогли помістити в санаторій для хворих на туберкульоз в Отвоцку, де він зустрів кінець війни та помер у серпні 1945 р.

Продовження

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *