Скіфські воїни на золотому гребені з кургану Солоха.

Поява скіфів у Північному Причорномор’ї

Наприкінці VIII–VII ст. до Р.Х.  у причорноморські степи переселяється племена, що витіснили кіммерійців на південь. Вони відомі під іменем «скіфів» – це був не стільки етнічний, скільки етнополітичний термін. З території Закавказзя у 70-х рр. VII ст. скіфи здійснювали військові набіги на Передню Азію, які припинилися після вбивства скіфських вождів мідійським царем Кіаксаром. З того часу скіфи закріпилися у степах Північного Причорномор’я, здійснюючи експансію в західному напрямку. Як вважають вчені, перенесення центру скіфського союзу до Нижнього Подніпров’я і степового Криму відбулося у середині – другій половині VI ст. до Р.Х., до цього часу основним місцем кочівок скіфів були терени Північного Кавказу і Прикубання. Після цього за територією на північ від північного узбережжя Чорного моря (Понту Евксинського) та Азовського моря (Меотіди) надовго закріпилася назва “Скіфія”. Археологічні пам’ятки, що пов’язують зі скіфською культурою, були поширені від степового Криму до Київщини та Сумщини і від Дунаю до Дону. Скіфи встановили тісні зв’язки з місцевими грецькими колоніями та навколишніми варварськими племенами, а також встановили контроль над торговими шляхами між античними полісами і Лісостепом. Читати далі →