Після розпаду СРСР в Україні залишилось дуже потужне авіаційне угрупування: велика кількість літальних апаратів різного типу і потужна армія професіоналів-авіаторів, які були не тільки відмінно навчені, а й мали бойовий досвід. Першокласні льотчики, яких на той час була більшість, могли літати у будь-яких умовах і виконувати найскладніші завдання.
Таку повітряну армію Україна економічно не потягнула б. Тому, фактично з першого дня існування, в українських Збройних Силах відбувалась реформа, спрямована на оптимізацію структури і чисельності Українського війська.
В той час багато частин, з’єднань, дивізій були розформовані. Потрібно було прийти до такої чисельності авіаційних частин, яка б задовольняла і оборонні потреби держави, і економічні можливості.
Перше широкомасштабне навчання Збройних Сил незалежної України, до якого залучалась авіація, відбулось у Львівському навчальному центрі в 1994 році. У ході полкового навчання була відпрацьована і продемонстрована класична схема контрнаступальної операції мотострілецького полку з метою розгрому супротивника і відновлення положення, яке мали до початку наступу ворожих військ.
Варто звернути увагу й на те, що вперше в історії молодого Українського війська за навчаннями спостерігав перший Президент України – Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Леонід Кравчук. Були присутні Міністр оборони України генерал армії України Віталій Радецький, Головнокомандувач ВПС генерал-полковник Володимир Антонець, командувач військ Прикарпатського військового округу генерал-полковник Василь Собков, численні спостерігачі та журналісти.
Наземним угрупуванням військ командував командир 24-ї Залізної мотострілецької дивізії тоді ще полковник Микола Петрук, який потім став Головнокомандувачем Сухопутних військ. Авіаційну складову забезпечувала 14-а повітряна армія під командуванням генерал-лейтенанта Віктора Ляшенка.
“Загальна легенда навчань була такою: наступ супротивника, оборона з нашого боку, потім стабілізаційна обстановка, під час якої наші війська підтягнули додаткові сили і перейшли в контрнаступ. Під час навчань всі види і роди військ продемонстрували ратну майстерність, хорошу взаємодію та свої можливості щодо виконання тих завдань, які притаманні Збройним Силам і авіації зокрема під час контрнаступу”, – згадував Віктор Якович Ляшенко.
“Особливістю того періоду реформування армії стало рішення сконцентрувати всю авіацію в одних руках. Унаслідок чого полки, окремі ескадрильї армійської авіації були передані до складу Військово-Повітряних Сил, стали підпорядковуватись Головнокомандувачу ВПС.”
“Так, до складу 14-ї повітряної армії увійшли п’ять бойових вертолітних полків і декілька окремих вертолітних ескадрилій зі складу Сухопутних Військ. У результаті 14-а повітряна армія перетворилась в могутнє угрупування авіації, яке насправді було дуже потужним. Бомбардувальна дивізія, винищувальна дивізія, розвідувальний полк, авіаційний полк радіоелектронної боротьби, штурмовий полк і п’ять вертолітних полків дозволяли виконувати будь-які завдання.”
“У ході навчань, про які йде мова, нами була втілена в життя наступна схема дій авіації: весь час над полем бою, що розгорталось у Львівському навчальному центрі, екіпажі Су24-МР 48-го окремого розвідувального полку постійно вели авіаційну повітряну розвідку. Прямо з борту літака розвіддані у реальному масштабі часу подавались у відповідні штаби.”
“Крім того, винищувачі постійно здійснювали прикриття своїх військ над полем бою від повітряних ударів з боку супротивника. Потім по резервам супротивника, що висувались до лінії фронту, наносили удари бомбардувальники Су-24М 947-го бомбардувального полку на чолі з командиром, тоді ще полковником Олексієм Котовим (згодом отримав звання генерал-майора, очолював Харківський університет Повітряних Сил). Котов особисто вів ударне угрупування бомбардувальників, у тактичній глибині потужними бомбами завдавав удари по резервам умовного супротивника.”
“Слідом за бомбардувальниками йшли штурмовики 452-го окремого штурмового полку, полковник Ренат Садиков особисто вів своїх підлеглих. Вони безпосередньо знищували найважливіші об’єкти, що були в тактичній глибині за лінією фронту.”
“Відразу за лінією окопів наших військ наносили удари бойові вертольоти, здійснюючи авіаційну підтримку бойових дій наземних військ. А виглядало це так: прямо із-за дерев піднімались ланки вертольотів і ракетами наносили удари по умовному супротивнику. При чому, зовсім поряд, в окопах, у танках, БТРах знаходились наші бійці. Я дуже хвилювався в той момент, щоб все пройшло добре. З одного боку – це хороша допомога нашим військам, з іншого, – існує небезпека, адже варто не влучити в ціль – і ракета полетить у свої війська, що знаходились за 200 м від цілей. З одного флангу працював 119-й вертолітний полк, з іншого – 335-й окремий бойовий вертолітний полк. Безперервним потоком проходили вертолітні ланки, наносячи удари. І одразу ж, рішенням командувача військами округа генерал-полковника Собкова, піднімались загальновійськові підрозділи, рушали танки, БТРи. Дії були якнайкраще продумані та злагоджені, завдяки цьому обійшлось без помилок, адже під час підготовки велика увага приділялася організації взаємодії всіх учасників.”
“Тоді не всі командири розуміли, чому вся авіація, включаючи армійську, сконцентрована під керівництвом однієї людини – командувача ВПС України. Вони вважали, що це не зовсім правильно, адже армійська авіація повинна бути в них для ефективного вирішення завдань. Та у керівництва і командирів авіаційних частин було достатньо досвіду і професійності, щоб організувати взаємодію і в такому складі. Я працював пліч-о-пліч з командувачем військами округу генерал-полковником Собковим. Ми постійно уточнювали з ним порядок і цілі, які необхідно знищити авіації, узгоджували час та інші питання взаємодії. Всі моменти узгоджувалися, авіація виконувала свої завдання якнайкраще. Тому питання щодо доцільності переходу на таку структуру на той час було зняте. І ні в кого не виникало сумніву, що авіація здатна в повному обсязі виконувати свої завдання”, – так розповідав про головні моменти тих навчань Віктор Ляшенко.
Масштаб авіаційної складової навчання був дуже потужним. Над Львівським навчальним центром «воювали» понад 100 літальних апаратів: два вертолітних полки, в кожному майже по 30 бойових вертольотів, дві ланки (4 літаки Су24МР) з розвідувального полку, по дві ланки винищувачів з Івано-Франківського винищувального та Старокостянтинівського полку.
Під час навчання було виконано понад 100 літаковильотів. У цілому, можна сказати, що була задіяна ціла повітряна армада. Звичайно, така кількість авіації не потрібна для забезпечення контрнаступу одного мотострілецького полку. Перш за все, відпрацьовувалися питання авіаційної підтримки в ході контрнаступальної операції фронту.
“Підготовка до такого масштабного навчання тривала протягом місяця. Весь цей час і штаб, і штурманська служба, і бойова підготовка повітряної армії працювали над організацією взаємодії, побудовою бойових порядків, розподілом по часу, по висоті. Спрацювали висококласно. Варто відзначити і високий рівень підготовленості командирів полків і командирів ескадрилій. Завдяки спільній роботі всі ланки, екіпажі виходили в точно призначений час, наносили удари по заданим цілям, всі відпрацювали по своїм цілям, ніхто не помилився.” – згадував Віктор Ляшенко.
Завершились навчання польовим оглядом. Усі війська, виконавши свої завдання, вийшли на задані рубежі, вишикувались.
Президент, Міністр оборони, командувач військами округу об’їхали вишикувані порядки, подякували за добре виконану справу. Після чого по польовій дорозі, піднімаючи стовпи пилюки, урочисто пройшли колони танків, БТРів, артилерії… А над ними, в єдиному бойовому порядку, летіла авіація. Спочатку вертольоти, потім усі літаки, що брали участь в навчаннях…
Джерело: Центр досліджень воєнної історії Збройних Сил України