На початку 90-х років минулого століття, у період становлення і формування національного війська, скептики вважали, що молода держава Україна не має власних Збройних Сил, а якщо має, то лише на папері.
І для того, щоб розвіяти ці хибні думки і, в першу чергу, перевірити готовність частин та з’єднань Збройних Сил України до виконання завдань за призначенням, рішенням командувача Одеського військового округу генерал-лейтенанта Віталія Радецького, протягом серпня-вересня 1992 року на військовому полігоні «Широкий лан» на базі 357-го танкового полку 28-ї мотострілецької дивізії було успішно проведене полкове навчання з бойовою стрільбою.
Командування дивізії, яке на час формування Збройних Сил також перебувало у стані створення власної організаційно-штатної структури, зробило все, щоб у навчаннях взяли участь повноцінні бойові підрозділи.
До навчання залучався танковий полк штатного складу під командуванням полковника Олександра Антошкіна, посилений мотострілецьким батальйоном 89-го мотострілецького полку на БМП-2. У короткий термін було створено полкову артилерійську групу в складі трьох артилерійських дивізіонів.
Не характерною для навчань такого рівня стала участь протитанкового дивізіону (резерв командира дивізії), але політичні події, а саме військовий конфлікт, що на той час відбувався у Придністров’ї, змушували покласти на дивізію бойові завдання, які б, за задумом навчань, відповідали тим подіям, що реально відбувалися поблизу кордонів держави. У надскладних умовах – значне недофінансування і «кадровий голод» – командування дивізії отримало завдання розгорнути з’єднання до штатів військового часу.
Це було непросте завдання, але всі учасники навчань – офіцери і солдати – були віддані справі і відповідально поставились до виконання обов’язків. Не дивлячись на нестачу коштів і відсутність пального, військова техніка кожної роти і батальйону, що залучалася на навчання, здійснила марш до полігону «Широкий лан» своїм ходом в обидва напрямки, а це понад 150 км.
Полкові навчання охопили величезний спектр заходів бойової підготовки: ротно-тактичні навчання з бойовою стрільбою і без бойової стрільби, батальйонні навчання з бойовою стрільбою і без бойової стрільби. Окрім цього, 50% учбово-бойових завдань, що виносились на ці полкові навчання, виконувались вночі.
«Для мене, як командира дивізії, було важливо, щоб військові частини і підрозділи, які залучались до навчань, отримали досвід організації взаємодії на випадок виконання завдань, які могли б перед ними постати», – згадував генерал-майор запасу Валерій Венгер, на той час керівник навчань, командир 28-ї дивізії.
За словами Валерія Сафроновича, окрім бойових частин і підрозділів, до навчань залучалася велика кількість підрозділів бойового забезпечення – батальйон зв’язку та підрозділи розвідувального батальйону.
Авіаційну підтримку сухопутним частинам надавали чотири ланки винищувачів-бомбардувальників, ланка штурмовиків Су-25, декілька літаків Су-17МР і дві ескадрильї вертольотів Мі-24. Загальна чисельність учасників навчань сягала близько 2 тис. осіб, а безпосередньо у навчаннях з бойовою стрільбою взяли участь майже 1500 осіб.
«На плечі особового складу – офіцерів, прапорщиків і солдатів – було покладено дуже відповідальне завдання, що потребувало від кожного відданості та професіоналізму», – розповідав про ті навчання генерал-майор запасу Венгер.
На перших в історії Збройних Сил України полкових навчаннях з бойовою стрільбою було відпрацьовано злагодження штабів, уміння командирів організувати взаємодію загальновійськового бою, але головне те, що перші навчання мали політичну мету – довести, що в Україні існують з’єднання і військові частини, які здатні виконувати завдання за призначенням – захищати Батьківщину та недоторканість її кордонів.
«Навчання були чітко організовані та проведені відповідно до вимог керівних документів, які на той час регламентували бойову підготовку, було організоване безперебійне забезпечення навчань. І в цьому велика заслуга полковника Миколи Єлізова, який на той час обіймав посаду начальника штабу дивізії», – згадував Валерій Сафронович.
Враховуючи високу інтенсивність навчань, у ході яких бойові підрозділи переходили від наступу до оборони, відбивали наступ умовного супротивника, контратакували і відбивали контрудари, необхідно відзначити відповідальність і професіоналізм особового складу, що дозволив провести навчання без надзвичайних подій. Було доведено здатність командирів кожного рівня вміло керувати підрозділами і частинами, успішно виконати поставлені перед ними завдання.
«Під час навчання ми відпрацьовували різні види бойових дій, адже війська повинні бути готові до виконання будь-яких завдань. Можу лише пишатися, що в процесі вдосконалення бойової підготовки було досягнуто хороших результатів, були виконані всі заходи – від забезпечення солдата всім необхідним до вдосконалення бойових можливостей кожного підрозділу», – згадував генерал-майор Венгер.
Перший заступник Міністра оборони України генерал-полковник Іван Біжан і начальник Генерального штабу Збройних Сил України генерал-лейтенант Анатолій Лопата, коментуючи підсумки полкових навчань, добре оцінили бойовий вишкіл його учасників.
Особовий склад танкового полку та інших військових частин дивізії, що залучався до проведення навчань, продемонстрував високу боєготовність і здатність виконати завдання, які могли бути поставлені державою.
Вже у 1993 році, коли за новим штатом 28-а дивізія стала механізованою, були проведені другі полкові навчання, механізований полк на БМП-2 діяв в обороні.
89-й механізований полк на БМП-2 тоді був майже остаточно укомплектований і готовий до виконання завдань за призначенням. 357-й танковий полк на цих навчаннях відігравав роль умовного супротивника з подальшим його виведенням і переходом до етапу бойової стрільби. Усі завдання, поставлені учасникам навчань, були виконані, а особовий склад отримав чергову нагоду закріпити знання, вміння та бойові навички.
Так була перегорнута перша сторінка в літописі бойових навчань щойно створеної армії молодої незалежної держави – України.
Джерело: Центр досліджень воєнної історії Збройних Сил України