Номер 7. Фаустпатрон
Попередній
Боєць Люфтваффе з FP 1. Фото Bundesarchiv
“Кулачний патрон” (Faustpatrone) та “Броньований кулак” (Panzerfaust) були надзвичайно ефективною зброєю завдяки кумулятивному ефекту – концентрації вибуху снаряду в певному напрямку. Під час Другої світової війни танки стали домінувати на полі бою. Танки швидко вдосконалювалися і нарощували броню, через що протитанкові рушниці скоро ставали застарілими. Армії обох сторін конфлікту відчували нагальну потребу в зброї оборони, що дозволяла б солдату самому підбити танк, і водночас не заважала б йому переміщуватися разом з іншими піхотинцями.
Використання кумулятивних зарядів дало можливість робити протитанкову зброю зовсім невеликих розмірів. Тому в 1942 році в німецькій армії з’являється перша модель фаустпатрона (FP 1), яка протягом 1943 року була вдосконалена (Pzf 30). Це була проста зброя, що складалася з трубки, кумулятивного снаряду на її кінці та спускового механізму. Різні модифікації цієї зброї важили усього 3–5 кілограмів і могли стріляти на 30 метрів. Дальність пострілу не мала насправді значення для ефекту вибуху, проте давала солдату можливість діяти на безпечній відстані. Фаустпатрони та панцерфаусти масово постачалися у війська, були легкими в обслузі та виявилися дуже ефективними. Через це фаустпатрони мали великий вплив на перебіг бойових дій та тактику бою. Крім того, танкісти нерідко боялися самої наявності їх у ворога.
Восени 1943 року фаустпатрони вперше були використані німецькою армією в боях на території України. Деяка їх кількість перебувала також на озброєнні військ Румунії та Угорщини. На рахунку цієї зброї – сотні підбитих радянських танків. У Червоній армії та багатьох інших супротивників Вермахту не існувало відповідника фаустпатрону, але тут охоче використовували трофейні зразки. Не зважаючи на цю перевагу, у бойових діях на території України німецька армія зазнала поразки. Після війни панцерфауст став основою для розробки нових протитанкових гранатометів.
Далі
Див. також: