Номер 6. Гладіус
Попередній
Гладіус “помпейського типу”
Меч римських легіонерів був невеликим за розміром – 65–85 см, але дуже ефективним у бою. Його прототипом була зброя іспанських іберів. Коли у ІІІ ст. до Р.Х. римляни зустрілися з їх клинками, вони відчули всю ефективність коротких мечів на собі. Відтоді “іспанський меч” – “gladius hispaniensis” – став головною зброєю римської піхоти. Меч мав твердий загартований клинок з гострими краями. Спочатку основною функцією гладіуса був укол, тому до середини І ст. до Р.Х. мечі мали довгі вузькі кінці. Згодом легіонери поєднують колольні та рубильні удари, через що клинок гладіуса отримує паралельні краї, а вістря для уколу зменшується.
Гладіуси мали прямокутні, напівкруглі чи напівовальні перехрестя. У них були кістяні руків’я з вирізами під пальці та округлі навершя. Збереглися гладіуси з деталями руків’я, зробленими зі слонової кістки! Меч носився легіонерами з правого боку – зліва був щит, і діставати гладіус зручніше було правою рукою з правого стегна. До середини І ст. від Р.Х. гладіус кріпився просто до легіонерського пояса, але потім його стали вішати на плечовій портупеї, також з правого боку. Піхви гладіусів були дерев’яними, обтягнутими шкірою, і мали металеві деталі. Їх додавали як для надання конструкції піхв міцності, так і для краси: на піхвах мечів легіонерів можна було побачити накладки у вигляді черепашок чи медальйонів, ажурні зображення людей і тварин.
Гладіуси носили як прості легіонери, так і їх командири – центуріони. Також гладіуси використовували у допоміжній піхоті, преторіанській гвардії та інших піших формуваннях. Кіннота була озброєна у довші мечі – спати. Врешті на них через зміну тактики римлян перейде з ІІІ ст. від Р.Х. все військо.
В Україні зроблені знахідки клинка гладіуса та деталей піхв римських мечів. Гладіуси носили на наших теренах римські легіонери та солдати допоміжних когорт. Вони воювали і несли гарнізонну службу в Північному Причорномор’ї у І–V ст.
Далі
Див. також:
ХІ Клавдіїв легіон. 10 легендарних військових загонів