Рис. 1. Шолом з Гйєрмундбю, Норвегія
Артем Папакін
Шолом був одним з найголовніших предметів захисного озброєння варварської знаті у ранньосередньовічний період. Основною функцією шолому був захист голови власника під час бою, тому він був чи не найголовнішим елементом захисного озброєння. Поряд з мечами, шоломи варягів, вікінгів, норманів є одними з найбільш відомих предметів їх озброєння. З шоломами вікінгів пов’язано чимало історичних міфів – як старих, так і новітніх. Читати далі
Деякі думки щодо імпорту озброєння до Східної Європи Х ст.
Нещодавно у київському видавництві “Laurus” вийшла друком книжка відомого вітчизняного медієвіста Олексія Толочка [1]. Навіть до своєї появи праця викликала ряд неоднозначних оцінок, пов’язаних з певною сенсаційністю висновків щодо початкової історії руських земель, що звично реконструюється істориками за “Повістю врем’яних літ”. О. Толочко дійшов висновку про легендарність і невідповідність дійсності більшості поданих у цьому творі відомостей про події ІХ–Х ст., які до цього часу сприймаються істориками з довірою. І хоча дана книжка не присвячена спеціально військовій справі чи історії озброєння цього періоду, авторська реконструкція подій ІХ–Х ст. має неабияке значення для розуміння багатьох питань української військової історії, зокрема питання імпорту озброєння. Читати далі
Пізньоримський шолом з Концешти. Державний ермітаж, Санкт-Петербург
Переселення з Азії
У ІІ ст. від Р.Х. в результаті міжусобних війн і під тиском Сяньбійської держави з території Центральної Азії переселяється на захід частина тюркомовного народу хунну (сюнну). Хунну розселяються на Середній і Нижній Волзі, змішуючись чи підкорюючи тамтешні фінно-угорські племена. Врешті, у середині IV ст. об’єднання племен, очевидно очолене хуннською верхівкою і відоме античним авторам під назвою гуннів, рушило далі на захід. У 350–360-х рр. гунський союз племен розпочав війну проти аланів – сарматського племені, що контролювало землі від Волги до Дунаю, і після перемоги у 370 р. гунни двома шляхами – через Керченську протоку та по північному узбережжю Меотіди (Азовського моря) розселяються територією Північного Причорномор’я. Завдяки своїй виразно азійській зовнішності, численності та чуткам про їх дикість гунни наводили страх на європейські народи, що сприяло їх швидкому просуванню Європою. Читати далі
Мініатюра “Золотого Пултуського кодексу”, ХІ ст.
Польща у Х–ХІ ст.
Польська держава виникла на землях, де жили слов’янські племена, якими керували представники династії П’ястів. Вона отримала назву від легендарного П’яста Орача, наступники якого Семовіт (Земовіт) та Лестек (Лешек) об’єднали племена полян, що мешкали у басейні р. Варти (притоки Одри) та їх сусідів. У ІХ ст. ці землі підкорили собі Великоморавські князі, але починаючи з наступного століття Польська держава розвивається самостійно. Завдячувати своєму підйому Польща мала Мєшку І – першому достовірному польському правителю, відомому з хронік. Мєшко прийняв християнство (966), розпочав християнізацію Польщі, підкорив племена Західного Помор’я, Одро-Ельбського межиріччя, у битві під Цединею розбив маркграфа Східної марки Священної Римської імперії (972), відібрав у Чехії Сілезію (990). Читати далі
Графіті з зображенням болгарських вершників. Великий Преслав, Болгарія.
Тюркський народ болгари (для відрізнення від слов’янського народу їх часто називають протоболгарами або праболгарами) вперше з’явився у Європі у V ст. Протоболгарське плем’я кутрігурів, що жило у Північному Причорномор’ї, ходило походами на Константинополь та Херсонес, але переселення до Європи аварів у VI ст. змінило етнічну карту регіону. У VII ст. на історичну арену вийшло інше протоболгарське плем’я – оногурів (уногундурів), що жили на Дону і Кубані. Читати далі