Війська польських князів у походах на Русь. ХІ ст.

Мініатюра "Золотого Пултуського кодексу", ХІ ст.

Мініатюра “Золотого Пултуського кодексу”, ХІ ст.

Польща у Х–ХІ ст.
Польська держава виникла на землях, де жили слов’янські племена, якими керували представники династії П’ястів. Вона отримала назву від легендарного П’яста Орача, наступники якого Семовіт (Земовіт) та Лестек (Лешек) об’єднали племена полян, що мешкали у басейні р. Варти (притоки Одри) та їх сусідів. У ІХ ст. ці землі підкорили собі Великоморавські князі, але починаючи з наступного століття Польська держава розвивається самостійно. Завдячувати своєму підйому Польща мала Мєшку І – першому достовірному польському правителю, відомому з хронік. Мєшко прийняв християнство (966), розпочав християнізацію Польщі, підкорив племена Західного Помор’я, Одро-Ельбського межиріччя, у битві під Цединею розбив маркграфа Східної марки Священної Римської імперії (972), відібрав у Чехії Сілезію (990).

На сході держава Мєшка сягала річок Сяну і Бугу. Зайнятість польського правителя на заході та його конфлікт з німецьким імператором зробили його східні володіння легкою здобиччю для київського князя – Володимир Святославич захопив землі на правому березі Буга. Відтоді Червенські міста (Червона Русь) були предметом суперечки між Руссю та Польщею.

Території володінь П’ястів значно зросли за князювання сина Мєшка – Болеслава І Хороброго (992–1025). У 999 р. він приєднав до Польщі Краків з навколишніми землями, що після розпаду Великої Моравії відійшли Чехії. Після смерті німецького імператора Болеслав зненацька захопив залежні від імперії землі полабських слов’ян (Лужиці, Мільсько і Мішню), а також Чехію, Моравію та Словаччину. Новий очільник Священної Римської імперії розпочав війну проти Польщі, що коштувала Болеславу чеських і словацьких земель.

Руські міжусобиці та польські князі

Болеслав Хоробрий врахував помилку свого батька, який пішов війною на імперію, маючи в тилу іншого сильного ворога. Тому, бажаючи на час війни на заході вберегти свої східні володіння, польський князь вирішив породичатися з князем київським Володимиром: Болеслав видав свою доньку заміж за його сина Святополка. Кінець правління князя Володимира на Русі відзначився бунтом Святополка та Ярослава проти свого батька. На Ярослава, який правив у Новгороді за допомогою варягів, Володимир готувався йти війною, а Святополка разом з дружиною (донькою Болеслава І) і її духівником (єпископом Колобжеським) – відправив до в’язниці. Через це Болеслав разом з німцями напав на Русь, і, за повідомленням Тітмара Мерзебурзького, “спустошив велику частину цієї країни”. Однак до великої битви не дійшло – Володимир, ймовірно, зумів якось замирити сусіда, а можливо, далися взнаки польсько-німецькі суперечки.

Польща наприкінці Х – у першій третині ХІ ст.: 1 – кордони держави Мєшка; 2 – завоювання Болеслава І Хороброго.

Польща наприкінці Х – у першій третині ХІ ст.: 1 – кордони держави Мєшка; 2 – завоювання Болеслава І Хороброго.

Одразу після смерті батька у 1015 р. Святополк Володимирович вийшов з ув’язнення та зайняв київський великокняжий престол. Проти Святополка виступив Ярослав; варяги Ярослава розбили дружину Святополка, і Ярослав став князювати у Києві. Святополк був змушений втекти з країни до свого зятя Болеслава. Проте польський князь не міг допомогти родичу до 1018 р., коли нарешті уклав мир зі Священною Римською імперією.

На той час Святополк залишився єдиним претендентом на престол – сини Володимира Борис, Гліб і Святослав були вбиті; “Повість временних літ” покладає провину на Святополка, називаючи його “окаянним і злим”, іноземні джерела натякають на Ярослава як винуватця їх смертей. У 1018 р. велике військо Болеслава та Святополка розбило дружину Ярослава Володимировича на р. Західний Буг і увійшло на руські землі. Ярослав відступив до Новгорода, і після нетривалого опору мешканців Києва 14 серпня 1018 р. польське військо зайняло стольний град, вчинивши там грабунок. На київському престолі знову сів Святополк Володимирович. Іншим результатом захоплення Києва стало приєднання до Польщі частини Червенських міст.

Взимку 1018–1019 рр. Ярослав виступив проти Святополка; польські союзники на той час вже залишили князя. Дружина Ярослава зуміла вибити Святополка з руської столиці. Однак лише після смерті Болеслава І Хороброго, коли, за “Повістю…”, “була смута велика в Лядській землі”, у 1030–1031 рр. Ярослав відвоював у поляків Червону Русь. Тоді ж на Сяні було засновано м. Ярослав (нині в Польщі).

Походи Болеслава ІІ

Інше вторгнення поляків на Русь відбулося у другій половині ХІ ст. Після смерті Ярослава Мудрого у 1054 р. його сини Ізяслав, Святослав та Всеволод правили утрьох, проводячи спільну політику. Однак кожен з них намагався збільшити власні володіння, що призвело до суперечок і як наслідок – до втрати боєздатності війська перед зовнішньою загрозою. У 1068 р. вже нові кочовики – половці – розбили об’єднані сили тріумвірів на р. Альта, пройшовши вогнем і мечем по Київщині та Переяславщині. Коли населення Києва стало вимагати від Ізяслава зброю для організації походу на ворога, той відмовив. Через це кияни підняли повстання і вигнали князя – Ізяслав втік до Польщі.

Шолом, кольчуга, меч та наконечник списа, друга половина ХІ ст. Ледніцьке озеро

Шолом, кольчуга, меч та наконечник списа, друга половина ХІ ст. Ледніцьке озеро

У квітні–травні 1069 р. Ізяслав Ярославич, заручившись підтримкою свого родича – польського князя Болеслава ІІ Сміливого (1058–1081), пішов на Русь повертати собі трон. Обраний киянами князем Всеслав утік зі столиці, і Ізяслав з поляками увійшов до Києва без бою. Через неприязнь місцевого населення (за “Повістю…”, “їх убивали потай”) військо Болеслава ІІ скоро було вимушене залишити Русь.
У 1073 р. Святослав намовив Всеслава піти війною на київського князя. В результаті Ізяслав знову залишив стольний град і вдруге був змушений звертатися по допомогу поляків. Втім, Болеслав ІІ у той час брав активну участь у боротьбі між імператором та Папою, і не захотів втручатися у руські справи.

Вже у 1076 р. помирає Святослав, який посів київський престол після брата, і Ізяслав вирішує повернутися на Русь. На цей раз Болеслав Сміливий, вже у якості короля Польщі, надає йому військову допомогу. Знову без бою польське військо і дружина Ізяслава увійшли до Києва, посадивши Ізяслава Ярославича на київський престол.

Військо перших П’ястів

Польща, що повинна була постійно протистояти могутнім сусідам (Німеччині, Русі, Чехії), мала сильне військо. У ранньосередньовічній Польщі склалася військова організація, подібна до руської. Основу війська складала дружина князя (з 1025 р. – короля), який сам очолював найбільші військові операції та йшов на чолі війська. Джерела Х ст. дуже хвалили польську дружину. Дружина поділялася на “меншу” (“молодшу”; молодші воїни, що супроводжували князя у поході чи складали гарнізони міст) та “більшу” (“старшу”; воїни, що виконували також державні функції). Спочатку за свою службу дружинники отримували лише плату, однак згодом почали отримувати і земельні наділи. Цей процес наприкінці ХІ ст. призвів до утворення нового прошарку суспільства – воїнів, які здійснювали свою службу за отриману від князя землю; так у Польщі формувалося рицарство.

В разі великого масштабу бойових дій вдавалися до мобілізації простих селян (“посполитого рушення”). Певна кількість селянських господарств повинна була виставити певну кількість озброєних чоловіків. Дуже рідко, у випадку особливої небезпеки для держави, князі вдавалися до побору всіх здатних до носіння зброї чоловіків.

Польські мечі, списи і сокири. ХІ–ХІІ ст.

Польські мечі, списи і сокири. ХІ–ХІІ ст.

На чолі війська стояв сам князь, який сам вів підвладних воїнів у похід; окремими групами війська міг командувати син польського князя; функції командирів військових загонів виконували також деякі представники “старшої” дружини.
Галл Анонім наводить таку чисельність польського війська при Болеславі І: 1,3 тис. панцирних і 4 тис. щитників у Познані, 1,5 тис. панцирних і 5 тис. щитників у Гнєзні, 300 панцирних і 2 тис. щитників у Ґечі і 800 панцирних і 2 тис. щитників у Влоцлавку, що разом складає 3,9 тис. панцирних і 13 тис. щитників. Під панцирними, ймовірно, слід розуміти не лише дружинників князя, а усю кінноту, включно з феодальною знаттю з власними дружинами, що пізніше склала рицарський стан у Польщі. Під щитниками малися на увазі, скоріше за все, піхотинці – вільні общинники. Воєнна організація Польщі цього періоду спиралася на розгалужену систему “гродів”, на чолі яких стоя¬ли комеси (пізніше – каштеляни). В їх обов’язки входило збирання воїнів і приведення їх на службу до князя.

Звісно, такою була чисельність усього війська, яке міг виставити польський князь. У поході на Русь, слід гадати, брала участь лише його частина – яка саме, джерела не уточнюють. Крім польських воїнів, за повідомленням Тітмара Мерзебурзького, військо Болеслава у поході на Київ супроводжувало 300 німців, 500 угорців та тисяча печенігів в якості допоміжних військ. Ці найманці (або союзники) були розпущені по домівках, щойно Святополк зайняв престол.

Озброєння польських воїнів

Зброя та спорядження польського війська у Х–ХІ ст. були дуже схожими на озброєння руських воїнів, оскільки так само розвивалося на місцевому ґрунті у взаємодії з варягами, західними і східними сусідами та кочівниками. За типом озброєння джерела поділяють воїнів на “панцерних” і “щитоносців”. Найкраще були озброєні дружинники (“панцерні”), що мали імпортні мечі, списи і бойові сокири, а також обладунок. Кіннота у цей період вживала також луки, піхота – пращі, великі луки і дротики.

Найголовнішим і найбільш статусним видом зброї польського дружинника був меч. Головним типом мечів, що використовували у Польщі в ХІ ст., були каролінзькі мечі – популярні на всьому європейському континенті мечі з поздовжніми жолобами на довгих клинках з практично паралельними сторонами, з найчастіше залізними, багато прикрашеними руків’ям, масивними перехрестями і навершями. У Х–ХІ ст. використовувався також новий тип меча (“романський”), що мав клинок, що більше звужувався донизу і менш масивне навершя. Мечі потрапляли на територію Польщі ще з часів панування Мєшка І з країн Західної Європи (чимало археологічних знахідок мають клейма “ULFBERHT” та інших європейських майстрів і майстерень), але оправи могли вироблятися і в польських кузнях. Мечі носилися у піхвах, зроблених з дерева і обтягнутих шкірою; піхви могли мати металеве завершення внизу, рідше – металеве устя нагорі. Подібно до сусідніх країн – Русі та Угорщини – у Польщі з Х ст. поряд з мечем використовують і шаблі, однак у меншій мірі, про що свідчить невелика кількість знахідок шабель на території Польщі. Можливо, вони потрапили на польські землі з загонами печенігів, з якими польські князі тримали контакт. Крім довгоклинкової зброї, польські воїни ХІ ст. використовували також довгі бойові ножі (сакси або корди) та коротші кинджали. Їх носили у шкіряних піхвах, які могли оздоблювати бронзовими чи мідними окуттями.

Реконструкція кінської збруї та сідла з Лютомерська, ХІ ст. Шпори ХІ ст.

Реконструкція кінської збруї та сідла з Лютомерська, ХІ ст. Шпори ХІ ст.

Списів, якими користувалися польські воїни у ХІ ст., мали вузькі довгі або широкі лавролисні великі та малі наконечники; довжина їх сягала від 20 до 60 см. Списи могли мати утоки на іншому кінці древка. Деякі наконечники списів знаходять аналогії у археологічному матеріалі Скандинавії, тому вважають, що їх виготовляли у Швеції; деякі вістря списів, напевно, виробляли у самій державі П’ястів. У Ледніцькому озері було знайдено цілі списи ХІ ст., їх довжина коливалася у межах 2,1–3,2 м. За повідомленнями хроністів, польська кіннота спершу атакувала зі списами в руках, а потім виймала мечі; піхота могла встромляти списи утоками в землю і таким чином оборонятися від ворога. Польські воїни застосовували також метальні списи і дротики – їх наконечники були меншими за наконечники списів (зазвичай близько 12 см) і мали підтрикутну чи зубчасту форму. Їх знахідки не досить часті, через що робиться висновок, що дротики не були дуже поширеною зброєю в середньовічній Польщі.

У польському війську використовувалися бойові сокири з наконечниками різноманітних форм – від масивних широких (скандинавського типу) до сокир-чеканів з вузькими вістрями і чималим обухом. Древка таких сокир коливалися від 60–70 см для сокир-чеканів, якими діяли однією рукою, до 1 м для широких скандинавських сокир, якими могли наносити удари обома руками. Значна кількість сокир виготовлялася у володіннях польського князя, але були і імпортні варіанти. Судячи з археологічних знахідок, сокири серед польських воїнів використовувалися масово. Меншою мірою у війську перших П’ястів застосовували булави, які з’явилися в якості зброї в Польщі, Русі та Західній Європі саме у ХІ ст. Голівки булав виливали з бронзи чи, рідше, олова, або викували з заліза. Прості воїни могли використовувати суто дерев’яні палиці. На території Польщі знайдені також голівки кистенів ХІ ст.
У польському війську були стрільці, озброєні простими чи складними (кочівницькими, або східними) луками. Останні, зокрема, скоріше за все перебували на озброєнні легкої кінноти, яку у війську Болеслава Хороброго представляли союзники – печеніги та угорці. Однак німецькі хроністи відзначають майстерність і власне польських лучників. У самій Польщі, на місці давнього “гроду” у Острові Ледніцькому, були знайдені рогові обкладки, що могли належати до лука східного типу. Серед наконечників стріл, знайдених у Польщі, побутують різноманітні форми, притаманні як Західній, так і Східній і Північній Європі.

Золочені шоломи першої третини ХІ ст. типу "Чорна Могила" з території Польщі: 1 – Ольшувка, Археологічний музей (Варшава); 2 – Гохуха, Національний музей (Краків); 3 – промальовка налобної прикраси, частини навершя та бічної накладки шолома з Гожух

Золочені шоломи першої третини ХІ ст. типу “Чорна Могила” з території Польщі: 1 – Ольшувка, Археологічний музей (Варшава); 2 – Гожуха, Національний музей (Краків); 3 – промальовка налобної прикраси, частини навершя та бічної накладки шолома з Гожух

Частина воїнів була захищена шоломами та обладунком. У ХІ ст. у Польщі поширюється тип шолому, відомий в Україні по знахідці у Чорній Могилі – позолочений банеподібний (конічний) шолом з чотирьох частин, поєднаних заклепками, з кольчужною бармицею, бічними ромбічними накладками та налобним візерунком у вигляді тризуба чи корони з трьома зубцями. Вони належали командирам чи найбагатшим дружинникам, можливо, виділяли воєводу на полі бою. Верх частини таких шоломів оздоблений втулкою, що служила для кріплення плюмажу з кінського волосся чи пір’я. Такі шоломи були поширені у даний період також на Русі та у Самбії, подібні до них наголів’я виготовляли також в Угорщині; припускають, що у Польщі золочені шоломи типу “Чорна Могила” поширилися завдяки торгівлі з Руссю чи вивезеним до Польщі руським ремісникам. З другої половини ХІ ст. у Польщі з’являється інший тип шолома – зварений з двох частин конічний шолом з наносником, поширений у Західній Європі. Такі шоломи носилися зверху на кольчужному каптурі або мали кольчужну бармицю, що чіплялася до наносника і таким чином прикривала все обличчя воїна.

Панцирі польських дружинників могли бути лускатими на шкіряній основі, ламеллярної конструкції, або кольчуги. Крій кольчуги протягом ХІ ст. змінювався: спочатку кольчугу виробляли у вигляді сорочки з коротким рукавом і коротким подолом без вирізу, пізніше подовжується рукав і поділ, з’являється кавалерійський розріз на ньому. На ХІІ ст. кольчуга в Польщі прикриває все більше тіла, повторюючи кроєм західноєвропейські зразки.

Польський князь. Перша третина ХІ ст. Малюнок автора

Польський князь. Перша третина ХІ ст. Малюнок Артема Папакіна

Найбільш масовим захисним озброєнням були щити. Як і на Русі, щити у Польщі на межі Х–ХІ ст. мали круглу форму, їх робили з дерева, обтягуючи шкірою та посилюючи круглим залізним умбоном. У часи Болеслава ІІ на польських землях з’являються великі краплеподібні дерев’яні щити. Їх могли використовувати як вершники, так і піхота. Зовнішня сторона щита розмальовувалася, зокрема у зиґзаґи, як видно з тогочасних польських мініатюр.

Полякам були відомі облогові машини, хоча у письмових джерелах згадки про польські облогові вежі та тарани з’являються лише на початку ХІІ ст. Оскільки Київ у 1018 р. було взято штурмом, можна припустити, що військо Болеслава використовувало при облозі певну техніку.

З походом Болеслава І Хороброго на Київ у 1018 р. пов’язана відома легенда про меч, який польський князь вищербив на Золотих воротах (деякі джерела пов’язують її з походом Болеслава ІІ Сміливого). З XIV ст. польські королі коронувалися церемоніальним мечем “Щербецем”, ототожненим з мечем Болеслава І. Однак, слід пам’ятати, що ані Золоті ворота (які, за “Повістю…”, заклав Ярослав у 1037), ані коронаційний “Щербець” (виготовлений лише у ХІІІ ст.), не мають прямого відношення до історії походів польських князів на Русь.

Ucraina Inter Arma

Джерела і література

  1. Древняя Русь в свете зарубежных источников. Хрестоматия. Том 4. Западноевропейские источники. – М.: Русский фонд содействия образованию и науке, 2010.
  2. Історія західних і південних слов’ян з давніх часів до ХХ ст. / За ред. В. І. Ярового. – К.: Либідь, 2009.
  3. Кирпичников А. Н. Раннесредневековые золоченые шлемы. Новые находки и наблюдения. – СПб: ИПК “Вести”, 2009.
  4. Королюк В. Д. Древнепольское государство / В. Д. Королюк. – М. : АН СССР, 1957.
  5. Повість врем’яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, коментарі В. В. Яременка.— К.: Рад. письменник, 1990.
  6. Bogacki M. Broń wojsk polskich w okresie średniowiecza. – Zakrzewo: Replika, 2009.
  7. Nadolski A. Polskie siły zbrojne w czasach Bolesława Chrobrego. Zarys strategii i taktyki. – Łódź, 1956 . – (Acta Archaeologica Universitatis Lodziensis, Nr 5).
  8. Polska technika wojskowa do 1500 roku. Praca zbiorowa pod red. A. Nadolskiego. – Warszawa: Oficyna Naukowa, 1994.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *