24 квітня 2015 р. в Національному центрі народної культури “Музей Івана Гончара” відбулася презентація збірника “Українське повсякдення ранньомодерної доби. Волинь XVI ст.”
Видання містить 320 документів з історії життя волинської спільноти XVI ст. Основою матеріалу для збірника стали актові книги ґродських і земських судів XVI ст., що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України в м.Києві. Документи розказують про стосунки всередині станів, взаємини різних станів тогочасного українського соціуму: рядової шляхти, міщанства, селянства, духовенства та етнічних груп, що проживали на території Волині.
1 – шабля угорсько-польська, тип І; 2 – шабля угорсько-польська тип II; 3 – шабля угорсько-польська, тип II з напівзакритим ефесом; 4 – шабля угорсько-польська, тип III; 5 – ефес угорсько-польської шаблі, тип ІІ з напівзакритим ефесом
Шабля здавна вважалася символом козацтва, оскільки козаки завжди з пошаною ставилися до цього виду зброї, називаючи її «сестрицею» чи «жіночкою». А як же ж виглядала козацька шабля? Цьому виду озброєння присвячено чимало праць відомих дослідників, зокрема, роботи Д.І. Яворницького, М.С. Грушевського, І.П. Крип’якевича, Д.В. Тоїчкіна, В. Заблоцького, В. Кваснєвича, Е.Г. Аствацатурян та ін.
Перш ніж перейти до огляду шабель, якими користувалися козаки, необхідно зрозуміти термін «козацька шабля». Цей термін можна розуміти двояко. З одного боку козацькими можна називати всі типи шабель, якими користувалися козаки, не залежно від місця їх виготовлення. З іншого, до козацьких (українських) шабель можна зараховувати зразки, виготовлені лише українськими майстрами. У XVII ст. шаблі виготовлялися по-різному, як правило, майстри закупляли готові клинки, на які монтували власноруч зроблені ефеси, часом закупляли за кордоном усі частини шаблі і вже монтували її на місці. Частими були випадки повного виготовлення шаблі місцевими майстрами.
Під час Великої Північної війни в Україні побувало шведське військо Карла ХІІ. Йончопінзький полк взяв активну участь у поході 1708–1709 рр. та битві під Полтавою. Піхотні полки того часу складалися з мушкетерів, гренадерів та пікінерів. Гренадери мали на озброєнні мушкети, шпаги та гранати – скляні, чавунні або залізні снаряди у формі шару, начиненого пороховою сумішшю, із запальною трубкою. Гранати метали вручну, що вимагало фізичної сили та спритності. Через це у гренадери брали виключно добре розвинутих фізично чоловіків високого зросту. Крім гранат, однією з головних відмінностей гренадерів від інших піхотинців були високі шапки, що на відміну від тривухого капелюха мушкетерів не заважав кидати гранати.
Польща у Х–ХІ ст.
Польська держава виникла на землях, де жили слов’янські племена, якими керували представники династії П’ястів. Вона отримала назву від легендарного П’яста Орача, наступники якого Семовіт (Земовіт) та Лестек (Лешек) об’єднали племена полян, що мешкали у басейні р. Варти (притоки Одри) та їх сусідів. У ІХ ст. ці землі підкорили собі Великоморавські князі, але починаючи з наступного століття Польська держава розвивається самостійно. Завдячувати своєму підйому Польща мала Мєшку І – першому достовірному польському правителю, відомому з хронік. Мєшко прийняв християнство (966), розпочав християнізацію Польщі, підкорив племена Західного Помор’я, Одро-Ельбського межиріччя, у битві під Цединею розбив маркграфа Східної марки Священної Римської імперії (972), відібрав у Чехії Сілезію (990).
Державна телерадіокомпанія “Культура” зняла документальний фільм про українського художника Богдана Піргача “Історична ілюстрація”. Художник відомий в Україні і за кордоном завдяки ілюстраціям до науково-популярних та наукових історичних робіт, присвячених Першим визвольним змаганням 1917–1921 рр.
24 квітня 2015 р. в Національному центрі народної культури “Музей Івана Гончара” відбулася презентація збірника “Українське повсякдення ранньомодерної доби. Волинь XVI ст.” 
