Номер 9. Бехтерець
Попередній
Юшман, вигляд ззаду. XVI–XVII ст. Національний історико-культурний заповідник “Чигирин”
Коли європейці носили важкі панцирі, воїни Азії та сходу Європи захищали себе легшими обладунками. Тут наприкінці Середньовіччя виник оригінальний обладунок, що поєднував кольчужне плетіння зі сталевими пластинами. Пластинчасто-кільчастий обладунок був популярним з кінця XIV до XVIII століття в ісламських країнах Азії та Африки, серед татар, у Московії, Османській імперії та зрідка використовувався у Речі Посполитій. Він мав кілька різновидів.
Бехтерець нагадував кольчужну сорочку з розрізом спереду, без рукавів або з короткими рукавами та інколи коміром. Кольчужне полотно посилювалося пластинами у найбільш вразливих місцях: на спині і на грудях. Пластини набиралися внакладку вертикальними рядами. Між собою пластини поєднувалися лише кольчужними кільцями, у проміжки між рядами пластин теж впліталися ряди кілець. Таке поєднання надавало панциру більшої гнучкості у порівнянні з ламелляром чи з бригандинами. У країнах Азії та степової Європи існували подібні обладунки. Юшман був схожим на бехтерець, але складався з більших пластин, в тому числі мав великі прямокутні пластини на грудях. Зерцальний обладунок мав велику круглу пластину на животі, до якої кільцями кріпилися інші деталі, і кольчужний поділ. Важили такі обладунки близько 10 кілограмів. Під них одягалися товсті підкладки, щоб амортизувати удари холодною зброєю. Носився пластинчасто-кільчастий обладунок разом з наручами-карвашами та шоломом (місюркою або шишаком), а додатковим захистом для воїна міг слугувати круглий щит-калкан.