Номер 4. Тюркський ламелляр
Попередній
Знатний тюркський воїн. VI ст. Малюнок автора
Ламеллярний обладунок – це панцир, складений з подібних між собою пластин, з’єднаних ремінцями. Його конструкція відома ще з Месопотамії та Єгипту бронзового віку. Тоді ламеллярний панцир був подібним до лускатого, але його луски кріпилися не до основи, а лише одна до одної. “Друге народження” ламелляру відбулося у ранньому Середньовіччі, коли обладунки робили з заліза. В Україні такий панцир був популярним у середовищі кочовиків причорноморських степів – аварів та тюрків. Ламелляри кочовиків України ведуть свій початок від далекосхідних зразків. З аварами такі обладунки поширилися до Західної Європи.
Чудовий зразок тюркського ламеллярного обладунку VI століття було знайдено у Керчі. Він складався з прямокутних пластин довжиною 6–10 см. Кожна пластина має одну або дві пари отворів на кожному боці, і по одному – два отвори на нижньому і верхньому краях. Пластини накладалися одна на одну вертикально, через отвори пропускався шкіряний ремінець, який тримав конструкцію докупи. Щоб ремінці не перетиралися, під дірочки підкладалася смуга шкіри, а по краю пластин пришивалася шкіряна окантовка. Для зменшення ваги обладунку більшість пластин мали напівкруглі вирізи з одного з боків. Цей обладунок міг мати крій халату з розрізом посередині чи жилету з нагрудної і наспинної частин, а також міг захищати плечі воїна. Такий панцир був дуже міцним, його не пробивали ані стріли, ані клинки. Завдяки складній системі кріплення він водночас був достатньо гнучким і не заважав кочовикам стріляти з лука, рубати мечами і колоти списами. Проте виготовити ламелляри було непросто – на них йшло більше 500 пластин! Тому вони були дуже дорогими, і їх могли дозволити собі лише найбагатші номади.
Ламеллярний обладунок використовували і візантійці – він найчастіше зустрічається на творах візантійського мистецтва, а його пластини трапляються у археологічних розкопках колишніх візантійських володінь, в тому числі вони були знайдені й у Херсонесі.