Польські кавалерійські бригади у 1939 році (частина 1) Polish Cavalry Brigades in 1939 (part 1)

Андрій Галушка

cavalry 1939

Підрозділ польської кавалерії, 1939 р.

У вересні 1939 р. польська кавалерія складалася з 37 полків, зведених у 11 бригад (тут мова не йтиме про три кавалерійські полки, що їх було моторизовано при створенні двох моторизованих бригад). Крім того, польська кавалерія включала кавалерію Корпусу Охорони Кордону та ескадрони так званих «кракусів», що входили до штату піхотних дивізій.

В арміях інших країн, всупереч поширеній думці, також не відмовилися повністю від кавалерії. В Радянському Союзі було 13 кавалерійських дивізій, а у Франції — п’ять дивізій і кілька окремих бригад. Але Польща все ж таки відрізнялася тим, що кавалерія складала в її війську суттєво вищий відсоток: близько 10,5 %, тоді як в німецькій армії на кавалерію припадало всього 2,1 %, а в Червоній Армії — близько 6 %. Різниця мала своїм джерелом як давні польські кавалерійські традиції, так і особливості воєнної доктрини. Протягом багатьох років Польща вважала своїм головним ворогом Радянський Союз, і цій політиці були підпорядковані стратегічні плани й розвиток армії. Досвід війни 1919–1920 рр. показав, що на величезному східному театрі в умовах бездоріжжя й переважання лісових місцевостей кавалерія забезпечує добру можливість маневру і показує гарні бойові якості.

Кавалерія в міжвоєнній Польщі вважалася елітним родом війська, без сумніву завдяки славним історичним традиціям. Слід також пам’ятати, що великий відсоток кавалерії у війську Польщі порівняно з іншими державами був переважно обумовлений фінансовими труднощами країни. Польща не могла собі дозволити моторизовану армію, тому завдання маневру дісталися кавалерії. Але бойова вартість її була суттєвою через добру підготовку особового складу.

Досвід Другої світової війни показав, що кавалерійські з’єднання можуть себе добре проявити лише якщо вони відносно великі, тобто розміру дивізій чи корпусів, і включають в себе легкі танки та моторизовану піхоту – як це було в СРСР. Але в міжвоєнній Польщі пішли іншим шляхом – ліквідували кавалерійські дивізії та створили менші за чисельністю вояків бригади. Ідеї про створення механізованої кавалерії та швидких та озброєних сучасною технікою легких дивізій розбилися об стіну нерозуміння консервативного керівництва генштабу Війська Польського. Це означало, що Польща вступила у війну, не маючи великих військових з’єднань, здатних до швидкого маневру.

Тільки після аншлюсу Австрії та розчленування Чехословаччини Третім Райхом польське військове керівництво поспішно приступило до розробки нової концепції війни, де головним супротивником стала вважатися Німеччина. Зразу ж постали дві основні проблеми: форма кордону з Німеччиною (для військового стратегічного планування це був суцільний кошмар), а також повністю переважаючі сили противника, який створив велику та на той час безпрецедентно модернізовану армію.

Багато хто з поляків повністю усвідомлював слабкість польського війська у протистоянні з вермахтом. Одним з таких був генерал Казімєж Фабрици, який зокрема стверджував, що кавалерія є занадто дорогим в утриманні родом військ, а її тилові служби не є адекватними її бойовим можливостям. Фабрици був гарячим прихильником моторизації кавалерії, але розробку його проекту реорганізації було завершено лише в червні 1939 р., безпосередньо перед початком війни. Слабкість польської кавалерії була очевидна й раніше, але через величезні кошти, необхідні для повної реорганізації, польська військова верхівка прийняла курс не на реорганізацію, а на доозброєння та дооснащення існуючих бригад з метою наближення їх до вимог сучасної війни. Перш за все, було стандартизовано зброю та спорядження. Кавалерійські частин отримали сучасні кулемети, міномети, протитанкові гармати й рушниці, зенітні гармати і польові радіостанції. В штатах бригад було створено спеціалізовані підрозділи зв’язку та інженерні підрозділи. Було прийнято новий польовий устав та посилено бойове навчання. Таким чином, протягом кількох передвоєнних років бойові можливості кавалерійських частин суттєво зросли.

Польська військова доктрина передбачала, що в разі війни з Німеччиною польське військо буде вести оборонні дії в очікуванні наступальних дій західних союзників проти німців. В рамках цієї стратегії кавалерія мала допоміжну роль: її завданнями були розвідка, прикриття другорядних ділянок фронту, рейди по слабим точкам фронту ворога, забезпечення флангів (стиків армій), переслідування та розвідка боєм. Кампанія 1939 р. показала, що польська кавалерія була в змозі виконувати ці завдання. Хорошим прикладом був бій Волинської бригади проти 4 танкової дивізії німців під Мокрою 1 вересня 1939 р.

На теренах Західної України формувалося й дислокувалося три кавалерійські бригади:

Волинська із штабом у Рівному у складі:

19 Pułk Ułanów Wołyńskich im. gen. Edmunda Różyckiego – Острог,

21 Pułk Ułanów Nadwiślańskich – Рівне,

2 Pułk Strzelców Konnych – Грубешів,

2 Dywizjon Artylerii Konnej im. gen. Józefa Sowińskiego – Дубно,

8 Szwadron Pionierów – Рівне,

4 Szwadron Łączności – Рівне.

 

Подільська із штабом у Станіславові у складі:

6 Pułk Ułanów Kaniowskich – Станіславів;

9 Pułk Ułanów Małopolskich – Теребовля;

14 Pułk Ułanów Jazłowieckich – Львів;

6 Dywizjon Artylerii Konnej im. gen. Romana Sołtyka – Станіславів;

6 Szwadron Pionierów – Станіславів;

6 Szwadron Łączności – Станіславів.

 

Кресова із штабом у Бродах у складі:

12 Pułk Ułanów Podolskich – Білокриниця коло Кременця

20 Pułk Ułanów im. Króla Jana III Sobieskiego – Ряшів

22 Pułk Ułanów Podkarpackich – Броди

6 Pułk Strzelców Konnych im. Hetmana Wielkiego Koronnego Stanisława Żółkiewskiego – Жовква

13 Dywizjon Artylerii Konnej – Кам’янка Струмилова

4 Szwadron Pionierów – Львів

2 Szwadron Łączności – Львів

samochod pancerny

Панцирник WZ. 34 21-го панцирного дивізіону Волинської бригади

Польська бригада кавалерії була еквівалентна за кількістю особового складу слабому (двобатальйонному) піхотному полкові, позбавленому підтримки важкої артилерії. Сильною стороною бригад була велика насиченість протитанковою зброєю та включення у склад частини бригад панцирної техніки, тобто танкеток або панцирників. Незважаючи на це, польські бригади кавалерії були не в змозі вести самостійних операційних дій, і їхня роль зазвичай обмежувалася оборонними або розвідувальними завданнями.

Згідно з уставом чотириполкова бригада в обороні займала смугу від 2 до 4 км. Перша лінія оборони складалася з трьох спішених полків. За ними на відстані близько 2,5 км чекав резерв у складі четвертого полку в кінному шикуванні та розвідувальний дивізіон (танкетки і панцерники), готовий до швидкої підтримки першої лінії або до того, щоб прикривати відхід основних сил. Якщо перед бригадою ставилося завдання маневрової оборони, вона могла займати смугу до 8 км. У цьому разі передній край займав лише один полк, який повинен був прийняти на себе удар противника, а потім відступити, щоб підставити ворога під контратаку з флангу інших частин бригади, підтриманих зосередженим вогнем дивізіону кінної артилерії (12 або 16 гармат калібру 75 мм).

Кіннота спішувалася за приблизно 1 км від бойових позицій. Для захисту коней залишилося близько 30 відсотків особового складу, так що бойовий склад полку впала до 200 чоловік, а бригади до 600–800. Тільки додавання до складу бригади піхотного батальйону суттєво посилювало її, але взаємодію між піхотою та кавалерією було налагодити непросто.

Кавалерійський полк згідно із штатом військового часу складався зі штабу, інтендантства, чотирьох лінійних ескадронів і спеціальних підрозділів: ескадрону станкових кулеметів, взводу зв’язку, протитанкового взводу, велосипедного взводу, інженерно-хімічної команди і господарського ескадрону. Кожен лінійний ескадрон складався з трьох взводів, що в свою чергу складалися із з трьох секцій по шість бійців кожна, плюс секції ручного кулемету. Ескадрон станкових кулеметів складався з трьох взводів по 4 станкових кулемети в кожному. Кожен ескадрон полку мав господарчу команду. Протитанковий взвод складали чотири команди відмінних протитанкових гармат WZ.36 Bofors.

В цілому, кавалерійський полк після мобілізаційного розгортання мав налічувати 874 вояків та близько 890 коней. На озброєнні полку мало бути 12 станкових кулеметів, 17 ручних кулеметів, 12 протитанкових рушниць і 4 протитанкові гармати.  Станкові кулемети були зосереджені в мирний час в ескадроні станкових кулеметів, а протитанкові гармати — у протитанковому взводі. Кожен лінійний взвод мав ручний кулемет і бронебійну рушницю. Крім того, ручний кулемет був у кожній команді лінійного ескадрону, а також у велосипедному взводі.

Browning

Ручний кулемет Браунінга WZ.28 калібру 7,92 мм

Ручний кулемет Браунінга WZ.28 калібру 7,92 мм був основною зброєю підтримки як у піхоті, так і в кавалерії. За зразок був взятий американський кулемет Браунінга М.1918. Його виробляли в Польщі з 1930 р. за ліцензією бельгійської фірми FN.  До вересня 1939 р. було зроблено їх більше 12000 штук, з чого більш ніж 10 тисяч закупило польське військо. Кулемет охолоджувався повітрям, мав вагу 9,5 кг, довжину 1215 мм. Швидкострільність теоретична 600 пострілів на хвилину, практична 40-60. Дальність 1100 м, початкова швидкість кулі 815–853 м/с. Перевагою цього кулемета була добра влучність, а найбільшим дефектом – сильне розігрівання люфи під час безперервного вогню (треба було охолоджувати його мокрими ганчірками або поливати водою). Магазин вміщував всього 20 набоїв.

Основним станковим кулеметом був кулемет WZ.30, копія калібру 7,92 мм американського станкового кулемета Браунінга зразка 1917 р. Ця зброя перемогла всіх своїх конкурентів у конкурсі, оголошеному у 1928 р. військовим керівництвом. Її виготовляли (до війни їх було вироблено понад 7800 штук) на Фабриці карабінів (рушничному заводі) у Варшаві. У Польщі на конструкцію не розповсюджувався американський патент, тому кулемет виготовляли без ліцензії. Польські конструктори на основі двох наявних зразків кулеметів. Було подовжено люфу та перероблено її на калібр гвинтівки Маузера 7,92 мм, дещо змінено рукоять, приціл і спуск. Була додана кольба для зенітного варіанта кулемета. Протягом експлуатації зброї було запроваджено дальших вдосконалень. Автоматика працювала на базі віддачі люфи із коротким ходом. Кулемет мав водяне охолодження (в кожух входило 4 л води). Це була ефективна (теоретична дальність стрільби 4,5 км, прицільна до 2 км, швидкострільність – фактична 400–450 пострілів на хвилину, теоретична 600) і надійна зброя, якій мало шкодило забруднення (результат прийняття великих допусків для деталей кулемета). Використовувалося три типа триніг, найбільш новаторською з яких була кавалерійська WZ.36 із пружинним елементом, що амортизував віддачу та забезпечував кращу цільність стрільби. Перевагами кулемета була мала кількість деталей та легкість розбирання та збирання. Стрічка для живлення кулемета вміщувала 330 набоїв. Маса зброї на піхотній тринозі 47 кг. Кулемет WZ. 30 використовувала піхота, кавалерія (де кулемети перевозили на тачанках, з яких можна було вести вогонь), частини фортифікації; його монтували на танках Віккерс і 7ТП, панцирних потягах, військових кораблях. Встановлений на спеціальній тринозі та обладнаний особливим прицілом, кулемет міг використовуватися як зенітний.

Протитанкова рушниця WZ.35 була сконструйована Юзефом Марошком, конструктором Державного Конструкторського бюро озброєння. Фабрика карабінів у Варшаві зробила їх більше 6 тисяч. Ця зброя вважалася надзвичайно секретною, тому її пакували у скрині, промарковані “UR” (як експорт до Уругваю). Відповідно, рушниці у війську отримали назву “уругваїв”. На жаль, надмірна секретність призвела до того, що багато хто з бійців не був підготовлений до стрільби з протитанкових рушниць, так що лише невеликий відсоток цієї зброї вдалося ефективно використати проти німців. Рушниця мала калібр 7,92 мм і використовувала спеціальні набої із побільшеними гільзами для більшого запасу пороху, та спеціальні патрони із свинцевим сердечником. Куля розвивала початкову швидкість 1250 м/с. На 100 м вони пробивали броню всіх німецьких чи радянських танків. Німці використовували трофейні WZ.35 у Франції в 1940 р., а тоді продали в Італію.

Основною зброєю кавалериста був карабін, оскільки вогневий бій розглядався як основний вид бою кавалерії, коні були лише засобом пересування. Основним типом вогнепальної зброї польської кавалерії були карабіни Маузера WZ.98, що вироблялися на Заводі Гвинтівок у Варшаві. Рішення перевести всю армію на маузери було зроблено незважаючи на те, що ще на початку 1920-х рр. більшість армії була озброєна французькими гвинтівками (певний час навіть розглядалася можливість зробити стандартною зброєю гвинтівку Бертьє 1907/15 (або 1907/15 M16) під 8-мм набій. Але передача Польщі німецького зброярського заводу у Гданську переважила шальку терезів на користь маузера.

MWP

Однострої офіцерів польської кавалерії з експозиції Музею Війська Польського у Варшаві

В той же час великого значення надавали навчанню солдат володінню холодною зброєю. Частина IV “Уставу кавалерії” виданого у Варшаві у 1933 р. (“Володіння зброєю (спис – шабля – гвинтівка – пістолет)”), стверджувала: “Холодна зброя – шаблі і списи – це традиційна зброя кавалерії, що передає наступальний дух, що завжди був притаманний і має надалі бути притаманний польській кавалерії. (…) У рукопашному бою польська кавалерія повинна бути господинею поля бою”. Початково кавалерія була озброєна шаблями WZ.21, але через їхні недоліки вже в кінці 1920-х рр. Польща почала роботу над новою конструкцією кавалерійської шаблі. Після довгих випробувань була прийнята зброя, спроектована в Технічному інституті Зброї Міністерства Військовий Справ. Серійне виробництво почалося в 1936 р. в Гуті Людвікув під Кєльцями. Шабля WZ.34 виявилася вдалою у всіх відношеннях, схрестивши польські гусарські традиції з російським і почасти французьким впливом. Нову шаблю вводили на озброєння поступово, але до 1939 р. більшість кавалеристів вже мали нові зразки.

Давньою традицією в польській кавалерії був також спис. Вже згадуваний устав кавалерії писав, що “спис складається з вістря, древка й тильця. На списі знаходиться кільце зі стременком, два окуття (верхнє й нижнє), кресало, плетене обшиття, темляк, прапорець з ремінцями (або тесемками) для кріплення, і петля. Частина окуття коло вістря називається вістряним, а частина коло тильця – тильцевим. Центр тяжіння списа знаходиться приблизно трохи нижче від верхнього окуття”. На початку 1920-х рр. використовувалися різні типи списів: найчастіше французькі зразка 1913 р., трохи рідше сталеві пруські зразка 1893 N/A, особливо у великопольських полках. В Технічному інституті Зброї була розроблена власна конструкція на основі французької моделі, але в серійне виробництво її не запустили. Спис возили, вкладаючи праву стопу в петлю біля тильця, а праву руку в темляк, що знаходився в центрі списа. В кавалерійському полку було 108 списів (ними був озброєний кожен другий вершник лінійних підрозділів). Хоча формально списи все ще були на озброєнні в 1939 р., під час війни їх не вживали, залишивши в таборах та казармах.

Особистою зброєю підстаршин та офіцерів були пістолети VIS  WZ.35 калібру 9 мм, але частина офіцерів була озброєна старими зразками пістолетів, переважно калібру 7,65 мм.

У вересні 1939 р. кавалерія пішла в бій у польових одностроях, що складалися з м’яких рогативок WZ.37 та суконної куртки WZ.36 і кавалерійських штанів, посилених шкіряними вставками. Нові шоломи WZ.31 в кавалерії встигли ввести лише в 1 полку шволежерів (легкої кінноти) та в 1 полку кінних стрільців. Решта кавалеристів носила дещо модифіковані французькі шоломи WZ.15. Іншою відмінною рисою обладнання були французькі протигази у сталевих контейнерах (маска RSC), хоча в деяких частинах носили також польські протигази WZ.32 у брезентових торбах. На поясі кавалеристи носили дві патронні сумки WZ.22 кожна на три відділення, всього на 90 патронів, лопату в шкіряному футлярі, а також багнет (використовували моделі WZ.22, 24 i 27). Пояс підтримували портупеї, що ззаду кріпилися безпосередньо до нього, а спереду до патронних сумок.

armaty

Протитанкові гармати WZ.36 із залогами на параді

Одним з найбільш небезпечних видів зброї, який в 1939 р. був на озброєнні як польської піхоти, так і кавалерії, була 37-мм протитанкова гармата WZ.36 (всього більше 1200 одиниць). Шведські гармати Bofors L/45 калібру 37 мм, що в Польщі називалися WZ.36, закупалися в Швеції за 22900 злотих кожна. Всього було куплено 1200 гармат. Снаряди для них робили заводи в Скажиску (180 тис снарядів щомісяця), Красніку (162 тис) та Явідзу. Маса снаряда була 0,7 кг, початкова швидкість 800 м/с (в німецької ПАК-36 – 750 м/с, в американської 37-мм 884 м/с). Далекобійність гармати була 7100 м. На відстані 1000 м її снаряд пробивав панцир товщиною в 25 мм, що давало можливість ефективно боротися з усіма танками вірогідних супротивників. В складі кавалерійських полків протитанкові гармати знаходилися у протитанкових взводах. У так званих полках “першої групи” (15 полків) були чотири гармати, в полках “другої групи” (22 полки) тільки дві. Залога гармати складалася з семи солдатів: командир, наводчик, заряджаючий, три підношувачі боєприпасів, і візник. В кавалерії до залоги також входило двоє коноводів, що під час бою тримали коней своїх товаришів. Командир гармати був озброєний пістолетом VIS WZ.35 (також вживалися інші моделі), його підлеглі мали гвинтівки. Гармата перевозилася трьома кіньми (в піхоті двома). Візниця сидів на передку, в якому також поміщалося 16 ящиків з 5 снарядами в кожному. Дієва дальність гармати була визначена в 1000 м, а теоретична швидкострільність досягала десяти пострілів на хвилину. Маса гармати в бойовому положенні дорівнювала 380 кг. Під час вишколу основна увага приділялася точній і швидкій зміні напрямку вогню, прихованому займанню позиції та взаємозаміщенню солдатів залоги під час бою в разі виходу із строю.

На відміну від піхоти, де основними гарматами стали знамениті французькі “75” Шнайдера, на озброєнні артилерійських дивізіонів кавалерійських бригад були колишні російські тридюймові гармати (76,2 мм), так звані “православні”. У 1926 р. більша частина цих гармат (при чому всі гармати артилерії польської кавалерії) була модифікована таким чином, що вони могли використовувати ті ж самі 75-мм снаряди, що й гармати Шнайдера.

TKS

Польські танкетки TKS

Військо Польське не було надто багате на панцирну техніку, але значна її частина була зосереджена саме у кавбригадах. За штатом кожна бригада мала в складі панцирний дивізіон із ескадрону танкеток (13 ТК, ТК3 або TKS) і ескадрону панцирників (вісім машин WZ.34). У 1929 р. конструкторське бюро Рудольфа Ґундлаха розробила панцерник на зміну іноземним зразкам, що залишалися на озброєнні ще з часів війни 1918–1920 рр. – Ursus WZ.29. Пізніше на озброєння також прийняли вдосконалений панцерник Ursus WZ.34, оснащений 37 мм гарматою або кулеметом WZ.25. У нього також був сучасний потужний двигун, що дозволяв розвивати швидкість до 50 км на годину. На початку 1935 р. було вироблено 80 таких машин, а до початку війни польське військо мало їх 100.  У 1931 р. в масове виробництво пішла танкетка TK, вдосконалена англійська модель “Карден-Ллойд Mk VI”. Найважливішим вдосконаленням був перехід від відкритої танкетки до закритої суцільно броньованої машини. Танкетку продовжувала модернізувати, зробивши ТК 1 та ТК 2, а в 1932 р. в серію було випущено ТК3 із двигуном Форда. Після смерті головного інженера проекту майора Тжецяка розробку модернізованої танкетки очолив Едвард Хабіх. Йому й належало авторство танкетки TKS. У TKS була трохи змінена форма корпуса, із товстим панциром, посиленою ходовою частиною, гусеницями польської розробки і більш потужним двигуном Fiat-122 польського виробництва. TKS було озброєно кулеметом Hotchkiss WZ.25, як і попередні версії ТК. Було прийнято рішення посилити вогневу міць машини встановленням 20-мм автоматичної гармати (польський термін – “надтяжкий кулемет”). Було прийнято рішення встановити на танкетки розробку варшавської Фабрики Карабінів WZ.38FK. На жаль, переозброїти вдалося лише 30 машин. Всього ж на 15 липня 1939 р. польське військо мало 574 танкеток ТК3 і TKS.  20-мм гармата в поєднанні з низьким силуетом машини робили модернізовану TKS дуже ефективною зброєю.

Вояки панцерних військ носили введені в 1936 р. шкіряні куртки. Куртки були зроблені з м’’кої хромової чорної шкіри, двобортні з вилогами, із нижнім краєм куртки на 5 см нижче коліна, з коміром і підплечниками з тканини. На куртках не носили жодних відзнак окрім погонів. Танкісти (а також мотоциклісти) носили спеціальні шоломи, перероблені з французьких шоломів Адріана WZ.15: передній дашок знімався та замінювався на шкіряний валик. В деяких шоломах знімався також і задній дашок, замість нього ставився шкіряний напотиличник.

Історію полків, що входили до складу польських кавбригад, що перед війною 1939 р. дислокувалися на західноукраїнських землях, розглянемо на прикладі двох — 12 полку Подільських уланів і 14 полку Язловецьких уланів.

12 полк міжвоєнного часу веде родовід (це ми не торкаємося попередників наполеонівських часів) від створеної в Святошині (зараз у межі Києва) «Першої польської кірасирської корогви» («Pierwszej Chorągwi Kirasjerów Polskich») у 1917 р. із 36 вояків Гвардійського кірасирського Подільського полку (колишнього Лейб-гвардії Кірасирського Його Величності полку, перейменованого після Лютневої революції 1917 р.) Ця частина кілька раз перейменовувалася, і коли 3-й Польський корпус, куди вона входила, капітулював 10 червня 1918 року, вже називалася «7 уланським полком». Відносини з місцевим населенням були погані, у сутичках з селянами частина понесла втрати, в тому числі загинув командир полку. Але офіцерське ядро 7 полку під кінець 1918 року створило «Ескадрон оборони Львова кінноти Варшавського воєводства», який остаточно і отримав назву 12 полку Подільських уланів.

12 pul

Однострій, зброя та спорядження шерегового 12 полку Подільських уланів

Подільські улани носили малинові околиші спершу на круглих кашкетах англійського зразку, а під кінець війни 1920 р. – на рогативках («конфедератках»). Прапорці на піках були малиново-сині із тонкою білою смугою посередині. Емблемою полку був чорний мальтійський хрест на тлі золотого «сонця Поділля» (давнього гербу Подільського воєводства).

Полк брав участь у всіх кампаніях відродженої польської держави: прославився в галицькій кампанії 1919 р., від жовтня до грудня 1919 р. брав участь у зайнятті території Помор’я, що відходило від Німеччини до Польщі за результатами Версальської угоди, нарешті, в 1920 р. полк взяв участь у польсько-радянській війні спочатку в складі 3-ї Кавалерійської бригади, а з серпня 1920 р. – 6-ї «Залізної» Кавалерійської бригади. Подільські улани билися в одній з найбільших кавалерійських битв століття під Комаровом проти 1-ї Кінної армії Будьонного, а потім, у жовтні 1920 р., брали участь в одному з найбільших рейдів польської кавалерії на Коростень. Після війни 1920 р. полк стояв гарнізоном у Луцьку. Там в березні 1921 р. 12 полк маршал Юзеф Пілсудський нагородив орденом Воєнної Доблесті (Віртуті Мілітарі). Того ж року полк переведено до Замостя (де аж до війни залишався його ескадрон запасу), а пізніше в казарми в Білокриниці під Кременцем на Волині. В міжвоєнний час полк вважався один з найкращих польських кавалерійських полків як за виправкою й традиціями, так і за рівнем бойового вишколу. У Вересневій кампанії 1939 року він воював у складі Волинської кавалерійської бригади і пройшов весь її бойовий шлях від бою під Мокрою проти німецьких танків до капітуляції перед гнітючою чисельною перевагою радянських військ.  Більша частина офіцерів, що потрапили до радянського полону, були пізніше замордовані в Катині. Частина подоляків продовжила війну в рядах Армії Крайової. А в 1941 р. зі вцілілих радянських полонених було повторно сформовано 12 полк уланів, що через Персію та Близький Схід потрапив на фронт в Італії та став першою польською частиною, що піднесла свій прапор над Монте Кассіно.

14 полк Язловецьких уланів був найстаршою безперервно діючою кавалерійською частиною міжвоєнної Польщі. Він веде походження від польського кінного ескадрону, сформованого у лютому 1918 року в Унгенах в Румунії, який в складі Добровольчої російської армії генерала Алексєєва боролася з більшовиками на Кубані. Там, у станиці Пашківська коло Катеринодара ескадрон було переформовано на дивізіон на чолі із Константи Плісовським у складі польських частин на Кубані під загальним командуванням генерала Люціана Желіґовського (пізніше зведених у 4 Польську стрілецьку дивізію). В кінці листопада 1918 року дивізіон вирушив до Новоросійська, де 19 січня 1919 р. його морем переправили до Одеси, що на той час перебувала в руках французьких і грецьких інтервенційних військ. Там дивізіон було перетворено на полк. Свою назву полк отримав на пам’ять про бої 11–13 липня 1919 р. під Язловцем у Галичині. Восени 1919 р. полк веде бої з більшовиками на Волині: під Заславом, Корчем, Ярунею. 25 квітня 1920 р. полк був в авангарді рейду на Козятин. Під час кампанії в Україні язловецькі улани воювали з Першою Кінною під Бродами, а 31 серпня 1920 р. 14 полк взяв участь у битві під Комаровом. Останнім акордом участі полку у польсько-радянської війни був рейд на Коростень на початку жовтня 1920 р. 20 березня 1921 р. в Томашові Любельському маршал Пілсудський нагородив полк орденом Віртуті Мілітарі. Всього за бої 1918–1920 рр. цю нагороду отримало 84 язловецьких улани (в тому числі 12 посмертно).

Після війни 14 полк тимчасово розмістився в Коломиї, але в знак визнання його заслуг у відвоюванні Східної Галичини восени 1921 р. полк було переведено до Львова. Улани стояли там безперервно протягом майже вісімнадцяти років, з листопада 1921 по останні дні серпня 1939 р., займаючи два комплекси казарм в східній частині Львова. За цей час 14 полк входив до складу різних кавалерійських з’єднань, відповідно до неодноразових реорганізацій цього виду збройних сил. У 1921–1924 рр. він був у складі VI Кінної бригади, в 1924–1930 рр. належав до 14 бригади кавалерії, що входила до складу четвертої кавалерійської дивізії. З 1930 р. разом з 6 полком Канівських уланів і 9 полком Малопольських уланів і 6 дивізіоном кінної артилерії увійшов до 6 Окремої бригади кавалерії, яка з 1 квітня 1937 р. стала носити назву Подільської бригади кавалерії. Після того як полк першого формування виступили на фронт у складі армії “Познань” (і прийняли участь у битві на Бзурі), у Львові був мобілізований маршовий ескадрон 14 полку, що увійшов до Кресової бригади кавалерії і разом з нею 22 вересня потрапив до радянського полону. У Станіславові на базі запасового ескадрону 14 полку та інших підрозділів був сформований маршовий полк Подільської бригади кавалерії, що мав завдання боронити переправи через Дністер в районі Журавна–Жидачева.

Після вторгнення радянських військ полк отримав наказ відступати в Угорщину, і в 1940 р. дістався до Франції. У кінці війни 14 полк Язловецьких уланів було відтворено у 1-й Панцерній Дивізії генерала Станіслава Мачека (його поповнили поляки-полонені, що були мобілізовані до вермахту).

Продовження

13 коментарів до “Польські кавалерійські бригади у 1939 році (частина 1) Polish Cavalry Brigades in 1939 (part 1)

  1. A_P Автор публікації

    Додам про історію зазначених полків.
    З Гвардійського кірасирського Подільського полку (колишнього Лейб-гвардії Кірасирського Його Величності полку, або “жовтих кірасирів”) у Святошині виділилося усього 36 поляків. Вони прийшли до Вінниці, де на той час формувався польський кавалерійський полк. Крім “жовтих кірасирів”, до полку увійшов загін поляків з Лейб-гвардії Кірасирського Її Величності полку (“синіх кірасирів”) з Житомира, групи поляків з Кавалергардського (25 чол.) і Кінно-гренадерського (64 чол.) полків, а також ескадрон кавалерії підротмістра Тадеуша Скібневського (124 чол.). Як слушно зазначив А. Галушка, назва полку (під командуванням полковника Генрика Кунцмана) неодноразово змінювалася. Спочатку полк отримав назву 2-го польського кінно-стрілецького полку (або “2-го полку шассерів”), згодом 4-го кінно-стрілецького полку, невдовзі назву змінено на 5-й польський уланський полк, і лише у квітні 1918 р. частину було перейменовано врешті на 7-й уланський полк (4 уланські полки заплановано створити у 1-му Польському корпусі в Білорусі, 5-й та 6-й – у 2-му Польському корпусі на Румунському фронті)

  2. A_P Автор публікації

    Початок майбутньому 14-му полку уланів Язловецьких було покладено на початку 1918 р. на Румунському фронті. До складу 2-го Польського корпусу, що там формувався, входили 5-й та 6-й уланські полки. Після того, як військові сили Австро-Угорщини і Німеччини почали наступ на територію Бессарабії та України, 2-й Польський корпус почав марш на схід, щоб не потрапити до рук австрійців та німців, однак затримався під Каневом, не будучи в змозі перейти Дніпро. Тут він був роззброєний (детальніше про ці події – http://www.ucrainarma.org/materiali/politika-ukraїnskoї-vladi-shhodo-pol.html), а його солдати діставалися інших центрів формування польських військ – зокрема, Кубані.
    На Кубані було сформовано спочатку невеличкий, але швидко зростаючий польський загін у складі російської Добровольчої армії, що воювала проти більшовиків. У грудні 1918 – січні 1919 р. польські підрозділи з Кубані на кораблях дісталися Одеси, де у той час стояли союзники поляків – французи. Однак невдовзі, у квітні 1919 р. союзники залишили Одесу, зайняту внаслідок цього Червоною армією, а польська 4-а дивізія, до складу якої входив також уланський полк, перейшли Дністер на румунську територію. Звідти, за домовленістю між Румунією та Польщею, частини 4-ї дивізії перейшли до Галичини і вдарили у тили Галицькій армії, що якраз виснажила свої сили у Чортківській офензиві. 9 липня 1919 р. уланський полк, очолений ротмістром Константи Плісовським, форсував Стрипу південніше Язловця, і атакував частини ІІІ корпусу УГА. Несподіваний напад поляків призвів до того, що близько трьох куренів та артилерійська батарея УГА потрапила у полон до поляків. Така вдала для поляків атака стала причиною того, що за уланським полком ротмістра К. Плісовського у подальшому збереглася назва Язловецького.

  3. Віка

    дякую за статтю!!! Дуже пізнавально! Можливо підкажите історію Волинської бригади(Pułk Ułanów Wołyńskich im. gen. Edmunda Różyckiego – Острог)

  4. Володимир

    Добрий день шановний автор цієї статті пан Андрій Галушко!Вітаю Вас з святом Пасхи, веселих Вам свят!Мене дуже зацікавила ваша стаття.В нашому місті Тернополі на Загребеллі по вул.Дружба на горі (тепер там ощадбанк)були казарми 12 полку уланів подольских, так казав мені батько(Шаряк Василь Миколайович він родом з села Віслік Великий Санокський повіт Львьвське воєводствоТоді який полк польський стояв у Тернополі у 1939 року?), бо там служив його рідний середній брат (Юрій Миколайович Шаряк). а Ви пишите що був у Білокриниці біляКременця.?Тоді який полк стояв у Тернополі у 1939 році?(Юрій Шаряк на відпуск приїзжав у с.Вислів Великий і розповідав моєму батькові Василю Шаряку, та це стало батьковою долею у 1946 році був депортований до Тернополя.) Коли розпочалася ІІ світова війна, після 01.09.1939 р. Німеччина напала на Польщу, 12 полк уланов подольських перекинули на оборону Кракова, де Юрій шаряк попав у полон до німців. Попав на рабську роботу у полоні і німеький баувер дуже знущався над Юрієм Шаряком і між ними виникла бійка, тоді баувер віддав Юрія Шаряка де його в Бухенвальді есесіці розстріляли.А інші люди які повернулися з полону розповідали що Юрій Шаряк загинув героем під Монте Касіно, ми так і не знаємо правди про Юрія Шаряка, може Ви нам зможете щось розяснити, повідомити, ще щось більше розкажете про де і в який архів звернутися за допомогою?Може Ви ще нам напишите більше про 12 полк уланів подольских?

  5. Володимир

    Де можна звернутися взнати про долю Юрія Миколайовича Шаряка жовніра 12 полку уланів подольських який стояв у Тернополі чи білокриниці біля Кременця?до 01.09.1939 року мені можете написати по e-mail: sharyak_@ukr.net з повагою до Вас буду Вам дуже вдячний за любу інформацію Володимир

  6. Володимир

    А також на територій теперішнього ринку на оболоні біля гідропарку біля річки Серет у місті Тернополі були казарми 12 полку уланів подольских, а може це була інша польска військова частина?Напишіть будь-ласка, буду дуже радий отримати цікаву інформацію?

  7. Андрій Галушка

    Шановний паре Володимире, дуже дякую за пана запитання. У мене зараз немає інформації, щоб відповісти панові, але я спробую дізнатися, чи зможуть мені допомогти в Інституті Сікорського в Лондоні – там є архіви польського війська на Заході. Не можу гарантувати, що щось знайду, але запитаю.

    З повагою,

    Андрій Галушка

  8. Андрій Галушка

    Шановний пане Володимире, я сьогодні був у Інституті Сикорского, і мені пообіцяли допомогти з пошуками інформації. Про новини, якщо вони будуть, повідомляє

    З повагою,

    Андрій

  9. Андрій

    Допоможіть віднайти могилу мого дідуся Марценюк Євгеній Семенович 1913р.н Волинська обл.хутір Береззя гміна Чаруків служив у польській кавалерії є два фото у офіцерській військовій формі приходив один раз увідпустку подальшу долю його невідома -наразі дякую

  10. Андрій

    Шукав в обласному архіві інформацію-номер воєнної частини,національність,громадянство-нема нічого допоможіть віднайти хоть якусь інформацію

  11. Галичанин-скоморох

    Вельмишановний пане Андрій Галушка!
    Я теж займаюся пошуками свого предка- дідового брата.
    Слід вдалося знайти аж у змішаному німецько-польському проекті міністерства культури Польщі. Історію пошуків можна подивитися тут- http://forum.milua.org/viewtopic.php?f=8&t=5557&start=75#p259321
    Початок- тут-
    http://forum.milua.org/viewtopic.php?f=8&t=5557&start=15#p130183

    Питання- скільки в полку було вахмістрів, і які посади вони могли займати?

  12. Руслан

    Доброго,дня.Підкажіть будь-ласка, чи можна по фотографії визначити рід військ у яких служив мій дід? В скільки років на той час призивали у військо, і на який термін?Завчасно дякую за відповідь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *