Артем Папакін
Починаючи з листопада 1917 р. на українських теренах перебували національні формування, утворені з солдатів російської армії польської національності. Після утворення Української Народної Республіки (УНР) польські частини стали небажаними гістьми на чужій території, що не могли повернутися до свого краю, окупованого арміями Німеччини та Австро-Угорщини. Неспроможність польського командування та української влади виробити дієві умови тимчасового існування польських формувань на території УНР призвели до конфлікту з населенням у місцях розміщення польських військових частин.
Піднята проблема не була досі належним чином висвітлена у історіографії. У радянський період непорозуміння між польськими військовими та селянами тлумачили виключно категоріями класової боротьби. У передмові до цінного видання документів, що ілюструють конфлікт, П. Пташинський розглядав польські формування “як знаряддя боротьби проти пролетаріяту і бідняцько-середняцького селянства України” і вбачав у конфлікті змову української буржуазії з польськими поміщиками [1].
