Реконструкція Юрія Бацури, м. Хмельницький
На фото ми спробували відтворити зовнішній вигляд типового вояка однієї з сотень стрілецьких дивізій РСЧА, які брали участь у звільненні від німецьких військ м. Києва у 1943 р.
1-й Український фронт було створено 20 жовтня 1943 р. Однією з найвизначніших сторінок цього стратегічного об’єднання є Київська наступальна операція. Результатом виснажливих двотижневих боїв стало звільнення столиці УРСР 6 листопада 1943 р.
Андрій Галушка
Одним із прикладів успішних дій кавбригад був бій під Мокрою, коли Волинська кавбригада зіткнулася із 4 танковою дивізією німців. Мокра – це селище північніше Ченстохови, у вересні 1939 р. це був стик польських армій “Лодзь” і “Краків”. Для Волинської кавбригади це була ідеальна позиція для оборони, бо її розташування з фронту було прикрито лісом, а з тилу проходила залізнична колія, по якій курсував панцирний потяг №53 “Сьмяли”, що міг підтримати кавалеристів вогнем своїх гармат. Бригада повністю спішилася й окопалася, коли на неї вдарила німецька 4 танкова дивізія.
Андрій Галушка
У вересні 1939 р. польська кавалерія складалася з 37 полків, зведених у 11 бригад (тут мова не йтиме про три кавалерійські полки, що їх було моторизовано при створенні двох моторизованих бригад). Крім того, польська кавалерія включала кавалерію Корпусу Охорони Кордону та ескадрони так званих «кракусів», що входили до штату піхотних дивізій.
Андрій Бобков, Максим Царенко
Відомо, що під час Другої Світової війни в бойових діях на Східному фронті на боці Німеччини брали участь й військові формування її союзників. Зокрема, на теренах сучасної України діяли хорватські підрозділи. Зрозуміло, що в лави цих формувань потрапляли й представники місцевого населення. На жаль, аспекти бойової діяльності військових частин з країн – союзниць Німеччини на українських теренах чи залучення українців до цих формацій досі лишаються малодослідженими: якщо про 1-й український добровольчий полк [1] чи українські допоміжні підрозділи при 369-му хорватському полку Вермахту [2] ще інколи згадують, то цього не можна сказати про Хорватський військово-морський легіон [3], який діяв в акваторії Чорного та Азовського морів і значну частину якого складали українці.
Максим Царенко
Розв’язавши війну проти СРСР, військово-політичне керівництво Німеччини передбачало залучити до боротьби з радянською владою місцеве населення окупованих земель. Особлива ставка робилася на неслов’янські народи Кавказу й Середньої Азії – з огляду на їхнє географічне положення як периферії майбутньої Великонімецької колоніальної імперії. Гітлер, який вкрай негативно ставився до використання слов’ян у бойових діях на боці Німеччини, водночас не заперечував проти пропозиції представників вермахту й міністерства в справах окупованих східних територій (RMBO) щодо створення національних “східних” легіонів, передусім з мусульман [1].
У різних формах взяла участь у збройній боротьбі на боці Німеччини й частина кримськотатарського народу.
Вже наприкінці вересня 1941 р., під час боїв на Перекопському перешийку, виявилася очевидна нелояльність кримських татар до радянської влади. Зокрема, відомі випадки здачі в полон цілими групами по 150-200 представників цієї національності зі складу 172-ї, 320-ї та 321-ї стрілецьких дивізій РСЧА і зголошення їх до командування німецьких військових частин для наступного використання в якості провідників та перекладачів [2].
11 листопада 1941 р. командування 11-ї армії вермахту видало першу власну інструкцію щодо формування на окупованій території Криму з місцевого населення “допоміжних команд” для охоронної служби. Згідно з інструкцією, ці команди мали створюватися виключно як підрозділи вермахту, із залученням для контролю над ними відділів СД. Чисельність особового складу їх чітко не регламентувалася. Волонтерів рекомендувалося набирати лише серед політично надійного місцевого населення, яке негативно ставилося до радянської влади (виключаючи членів ОУН). Заборонялося залучати засуджених за кримінальні злочини. Озброєння подібних команд передбачалося обмежити дерев’яними й гумовими кийками (в окремих випадках – легкою стрілецькою зброєю). Зовнішньою ознакою належності до команд були лише білі нарукавні пов’язки з написом німецькою: “На службі вермахту” [3]. Схоже, ця інструкція була спробою впорядкувати набір допольових частин “добровільних помічників” (Hiwi – Hilfswilligen). Підрозділи такого типу, створені армійськими частинами в групі армій “Південь”, називалися “допоміжними охоронними” (Hilfwachmannschaften).