Дмитро Вортман, Тетяна Гедзь 

При висвітленні подій Чигиринських походів 1677–1678 рр. історики аналізують насамперед сам перебіг облоги Чигирина. Приділяється увага політичній ситуації, військовій тактиці, озброєнню обох сторін. Звичайно, поразка османської армії у першому поході і падіння Чигирина у результаті другого мають багато тісно переплетених причин: політичних, військових і просто людських. Однією з цих причин є географічна – вибір шляхів, якими османська армія йшла до Чигирина під час обох походів. Цій обставині не приділялось належної уваги. Але до нашого часу дійшли історичні документи, які дозволяють приблизно відтворити географічний аспект руху османської армії.

Перша облога Чигирина тривала з 13 серпня до 8 вересня 1677 р., друга – з 19 липня до 21 серпня 1678 р. [1]. Обидва рази османська армія вирушала до Чигирина різними шляхами. Про шлях першого походу відомо більше.

За свідченнями полонених турків армія під командуванням Ібрагіма-паші (Ібрагіма-Шейтана), від переправи біля Тягині (Бендер) “шли до Чигирина к Богу реке степью семь дней, а городов, и сел, и деревень нигде не видали; и пришед к Богу стояли два дни, делали мост, и сделав мост, шли до Чигирина восемь дней, степью ж, а жилых мест нигде не видали ж (курсив тут і далі наш – Д.В., Т.Г.) [2]”. Місцем дводенної переправи через Буг був відомий Піщаний брід. Грамота гетьмана Самойловича до царя, датована 3 серпня 1677 р., свідчить, що “… те неприятели болши уже недели как переправившись на Песчаном броду чрез Буг реку [3]”.

Опис цей, разом із указанням Піщаного броду, однозначно свідчить, що армія ішла  на схід шляхом, що носив назву Кучманського. Простежимо цей шлях із заходу на схід за двома картами: Боплана 1650 р. [4] і Річчі Занноні 1772 р. [5].

На карті Боплана видно, що цей шлях проходив вододілом  Дністра і Південного Бугу. Десь у районі верхів’їв Кодими він переходив через Кучманський ліс, про який буде згадано далі, і якого нема на обох розглядуваних картах. На карті Річчі Занноні цей шлях, позначений під назвою Kervan-Joli, вів до переправи Pieschanbrod, після чого звертав на північ та йшов вододілом Інгулу й Інгульця. Між верхів’ями  Інгулу й Інгульця Кучманський шлях перетинався із Чорним шляхом, який починався під Чорним лісом [6].

Звернімо увагу: на усіх ділянках Кучманський шлях насправді проходив степом, на віддалі від населених пунктів, оминаючи верхів’я річок. Не дивно, що навіть через сто років після Чигиринських походів він мав певну “репутацію”: на карті Річчі Занноні його ділянки вище Бугу мають назви “Droga Niedoyedzana” і “Zly krok”. Похід відбувався у липні й серпні – місяці спекотні й посушливі.  Безсумнівно, велика маса людей, рухаючись цим шляхом на Чигирин і під час відступу з Чигирина [7], зазнала страждань і збитків. За свідченням татарина-перебіжчика “войско их бусурманское в походе под Чигирин и в побеге из-под Чигирина в полях пространных безводных, погубления безчисленных свох пожитков узнавало [8]”.

Невдача під Чигирином коштувала свободи Ібрагіму-Шейтану, ув’язеному з наказу султана, і влади – кримському хану Селім-Гірею, засланому на острів Родос [9]. Головнокомандувачем нового походу був призначений великий візир Кара-Мустафа. Новий похід готувався ретельно, із врахуванням помилок попередників. Було вирішено обрати іншу дорогу та  заздалегідь “розписати стани” війська, тобто прокласти для нього маршрут та намітити місця ночівель.

“В великой пост салтан турской имал бучацкого Али агу к себе в Адрианополь и приказал ему взять с собой орды ехать и досмотрить дороги и расписать станы… И от Днестра Али ага дорогу росписывал к Чигирину и ездил на сю сторону Богу реки (лівий берег – Д.В., Т.Г.) до речки Свинухи (ця назва вжита у документі одночасно зі звичним “Синюха”– Д.В., Т.Г.) подле полских городов, езду от Чигирина до той речки Свинухи 2 дни, а написал от Днестра до Чигирина 25 станов, а до Дуная от Днестра ж ходу 8 дней, и ход их будет не прежнею дорогою, а выше прежней, для воды и дров. А росписывал дорогу от Бендеря на Рашков, не займуя его 5 верст, а от Рашкова на лес Кучман, с Кучмана мимо Чечелник, от Чечелника мимо Тимоновки выше Пещанного броду, от Богу до реки Свинухи, что течет из-под Торговицы. А те все урочища будут влеве. И от речки Свинухи Али ага поворотился назад, а Ивашко Яненко … пошол для языка под Чигирин, и от речки Свинухи, разлучась с Али агою, шли к Чигирину день, и стали лошадей кормить близ урочища Беж-Байрака за час до ночи… [10]”. Це єдине, але досить детальне свідчення про маршрут попередньої розвідки, надане її учасником, “польским татарином” Курмашевим. Він же уточнив: “до речки Синюхи, имянно от Тягина семнадцать станов розмерив и написав, а от Синюхи до Чигирина деветь дней походу назначив…[11]”.

Отже, замість попередніх 16 днів і 15 станів (ночівель) – для нового походу було “розписано” шлях на 25 станів, з яких 18 днів (17 станів) мала зайняти дорога від Дністра до Синюхи. Спробуємо нанести цей шлях на карту.

1. “От Бендеря на Рашков, не займуя его 5 верст, а от Рашкова на лес Кучман, с Кучмана мимо Чечелник”. На сучасних картах чітко видно височину на вододілі Дністра і Пд. Бугу, по якій і нині проходить дорога, і від якої в обидва боки беруть початок численні річки. Верста у тексті могла означати вживану у той час міру відстані – подільську милю (біля 8 км) [12], отже дорога вела на захід приблизно в 40 км північніше Рашкова. Це – той самий Кучманський шлях, але цього разу військо пішло ним на захід, а не на схід.
2. “от Рашкова на лес Кучман, с Кучмана мимо Чечелник”. Незважаючи на широковідому назву Кучманського шляху, невідомо, де знаходився ліс Кучмань. На карті Боплана, де поіменовані ліси, лісу з такою назвою немає. На карті Річчі Занноні на шляху позначено населений пункт Кучмань [13]. Розташування Чичельника відоме – у верхів’ях р. Кодими.
3. “От Чечелника мимо Тимоновки выше Пещанного броду, от Богу до реки Свинухи, что течет из-под Торговицы”. Тимонівка – населений пункт у верхів’ях невеликої притоки Південного Бугу. Із тексту зрозуміло, що від Тимонівки дорога повертала до переправи через Буг. Викликає подив згадка у даному місці Піщаного броду, який знаходився більш, ніж у сотні кілометрів на південь. Але на карті Боплана поряд із Кучманським шляхом позначено інший Піщаний брід – через р. Кодиму. Схоже, у тексті згадується саме він.

У тексті немає конкретних вказівок, де саме було передбачено робити переправу через Буг, немовби місце переправи було очевидне й само собою зрозуміле сучаснику. Це насправді так. Якщо за Тимонівкою між невеликими річками звернути до Бугу, дорога виведе до урочища Батіг. Саме там, на переправі, на шляху до Молдавії у 1652 р. відбулася битва між польським військом та військом Богдана Хмельницького.

Прямі вказівки щодо подальшої дороги відсутні. Очевидно, вона передбачалася уздовж лівого берега Південного Бугу.

4. “От Богу до реки Свинухи, что течет из-под Торговицы”. У нижній течії Синюхи було декілька бродів, якими можна було переправитися на лівий берег річки і далі підніматися до Торговиці. Існування дороги уздовж лівого берега Синюхи під назвою “Чорний Український шлях” зафіксував Д. Яворницький [14].
5. “Шли к Чигирину день, и стали лошадей кормить близ урочища Беж-Байрака за час до ночи”. Дорога вела на схід уздовж р. Велика Вись майже до її витоків. Посередині між Торговицею і Чигирином знаходилася місцевість, що називалась Беш-Байраки (назва татарського походження, що означає “П’ять байраків”). Вона була місцем для відпочинку, табору й ночівлі, відомим з XVI ст. Беш-Байраки згадуються в описі рейду 1571 р. коронного гетьмана Єжи Язловецького по придніпровських степах. Ось фрагмент з опису маршруту: “Ingul wstal u Boltoskowa lasu (ставок–витік Інгулу – Д.В., Т. Г.), bez Baiaraki mil dwie [15]”. Отже, це місцевість на вододілі, в радіусі приблизно 16 км. від витоків Інгулу.

Весь наведений вище опис стосується маршруту загону, метою якого було “розписати”, тобто намітити майбутній шлях армії. Але чи пройшла насправді армія цим шляхом?

Єдине історичне джерело, яке могло б допомогти,– це щоденник, який вів учасник цього походу – польський дипломат Самуель Проський: “Diariusz expeditiej spod Isachcy nad Dunajem Jmc P. Samuela Proskiego, kawalera Maltauskiego do obozu tureckiego pod Czechryn przy boku Wezyra Jmsci Kara Mustafa paszy za rezydenta u Naj-jszej Porty Otomanskiej” [16]. Цей твір учасника походу і свідка оборони й падіння Чигирина є цікавим у багатьох аспектах. Але ми звернемо увагу лише на один – які дані ми можемо отримати з нього про шлях армії до Чигирина.

Згідно із щоденником 17 червня С. Проський вирушив з Ісакчі до війська візира, яке вже три дні було в дорозі. Він наздогнав армію вранці 18-го над озером Jap (за описом це – лиман, що на 10 миль тягнеться від Чорного моря до Дунаю).

Увечері, 18 червня, після 8 годин у дорозі, обоз зупинився у полі за 4–5 км від Ізмаїла. Наступна ночівля була у полях на відстані денного переходу від Аккермана, після чого настав день відпочинку – 20 червня. 22 червня військо зупинилося в містечку Каушани, де до нього приєднався Юрій Хмельницький із загоном зі ста чоловік. 23 червня після чотирьох годин у дорозі армія підійшла до Тягині [17]. Міст для переправи “на стругах, шириной в две телеги” було підготовано заздалегідь [18]. З опису зрозуміло, що в цей час військо перебувало в дорозі 8 годин на день (8 годин – звичайний час руху за сприятливих умов, за складних умов пересування час руху скорочувався до 6 годин).

Помітна ґрунтовна підготовка до походу та відсутність поспіху. Військо стояло 8 днів (з 24 червня до 1 липня) над Дунаєм, причому  половину цього часу зайняла власне переправа, а половину – стояння на лівому березі та збір підкріплень. Переправа та збір підкріплень зайняли навіть менше часу, ніж планувалося, бо візир мав намір перебувати під Тягинею 12 днів [19]. За відомостями розвідника молдаванина Олександра чисельність війська становила 80 тисяч чоловік, з яких 70 тис. кінноти і 10 тис. піхоти, крім того, 20 тис. білогородської орди і 5 тис. військ молдавського господаря (окрім кримської орди, що приєдналася згодом). Разом з військом рухався великий обоз: запаси на кожного вояка по 5-10 возів, у паші по 30–50 возів із запасами, у візира – 2 тисячі возів [20] (названа у джерелі кількість возів неймовірно висока; чисельність військ, скоріш за все, теж завищена).

2 липня армія рушила до Бугу. Після 8 годин дороги  було зроблено зупинку над “Жовтим озером” (“nad zoltym jeziorem”) [21].

Дати з 3 по 8 липня у щоденнику об’єднані єдиним записом: “Дикими полями, без води, йшли по 6 годин на день, копаючи колодязі”. Далі Проський згадує, що колодязі для забезпечення війська водою щоденно копали 4 тисячі чоловік з числа волохів та мунтянів [22]. 9 липня військо зупинилось на дводенний відпочинок ще над одним, не названим, озером.

З 11 по 15 липня, згідно з щоденником, “стали над Бугом, де відпочивали два дні, потім по мосту переправились на той бік” (переправа, схоже, відбувалася 11 і 12 липня, а 13, 14 і 15 продовжувався рух до Синюхи). Під 16 і 17 липня згадана лише одна подія – від кримського хана отримана звістка про домовленість із кошовим отаманом Сірком про нейтралітет: Сірко зобов’язався не чинити перешкод турецькому війську і не допомагати жодній із сторін. 18 липня  прийшов кримський хан із військом, на його честь того ж вечора великий візир дав банкет. 19 липня  військо вже стояло під Мотриним лісом і до Чигирина було послано авангард. Зранку, 20-го числа, до Чигирина рушила  вся армія [23]. У середині XVII ст. Європа жила за григоріанським, а Росія – за юліанським календарем, різниця між якими становила 11 днів, тому в щоденнику Патріка Гордона початок облоги датовано 9 липня [24].

Отже, насправді дорога від Дністра до Чигирина  зайняла 19-20 днів (з 1-2 по 20 липня) замість запланованих 25, з яких 10 днів припало на дорогу до Бугу (до 11 липня), 2 – на переправу через Буг і лише 7-8 днів – на шлях від переправи до Чигирина. Чи була пройдена військом дорога, намічена весною?

У щоденнику Проського відсутні будь-які деталі опису шляху, окрім озер, які сьогодні важко локалізувати: “Жовтого озера” на відстані денного переходу від Бендер (Тягині), та ще одного, на відстані денного переходу від Бугу. Але варто звернути увагу, що в щоденнику відсутні згадки про використання раніше пройденого шляху. Також немає подорожніх скарг чи згадок про важкість шляху для війська, окрім шести днів дороги до Бугу “дикими полями” із копанням колодязів. Але відрізок шляху від верхів’їв Кодими до Тимонівки за топографічними умовами цілком підпадає під цей опис.

Встановлення місця, де кримська орда приєдналася  до османського війська, могло б уточнити його шлях після переходу через Буг. Місце майбутньої зустрічі з ханом було визначено заздалегідь: “… везир от Днестра послал к хану нарочного гонца, чтобы он со всей ордою шел к нему везирю на Буг реку на урочище Ташлык во скором времени… [25]”. До басейну Південного Бугу нині належить кілька річок з назвою Ташлик, найбільша з яких – Чорний Ташлик – впадає зліва до Синюхи недалеко від гирла. Згадка про ”урочище Ташлык” підтверджує, що шлях передбачався лівим берегом Синюхи. Слова “А те все урочища будут влеве” із опису розвідки, наведеного на початку статті, також могли стосуватися саме “урочища Ташлык”.

Збереглося й декілька свідчень про фактичну дату й місце цієї події. За розповіддю вище згаданого Олександра: “июля в 5-й день, и сошедшися с ханом крымским на подлинном урочище над речкою Ингулом, которая есть в 25 верстах (? – Д.В., Т.Г.) от Чигирина [26]”.  З урахуванням різниці в календарях отримуємо 16 липня. Згадаємо, за щоденником С. Проського 16-17 липня від кримського хана отримана звістка про домовленість із Сірком про нейтралітет. З цього часу деяка кількість кримців могла приєднатися війська, що могло бути сприйнято як прихід орди.

За іншими даними 15 липня кримський хан прийшов на береги Інгулу і чекав на зустріч із військом візира [27]. Це не протирічить даті зустрічі за щоденником С. Проського – 18 липня. Логічно припустити, що вона відбулася у Беш-Байраках, які знаходилися біля перетину дороги від Торговиці до Чигирина із Чорним шляхом.

Проаналізуємо відстані, які подолало військо під час обох походів, і швидкість їх подолання.

Перший похід. Відстань від Бендер до Піщаного броду уздовж Кучманського шляху становить близько 200 км (100 км до Кодими в районі Балти, і ще 100 – після повороту до Піщаного броду). Ця відстань була пройдена за 7 днів (див. початок статті), при цьому щоденно військо долало біля 30 км. З урахуванням того, що рух степовими ділянками шляхів відбувався 6 годин на день, його швидкість становила приблизно 5 км/год. Це є логічним, бо швидкість руху війська визначалася швидкістю руху піхоти та обозу. Шлях від Піщаного Броду до Чигирина – 180-200 км – було пройдено за 8 днів приблизно з такою ж швидкістю.

Шлях Другого походу можна умовно розділити на дві частини. Перша, від Бендер до переправи, приблизно 200-кілометрова, була пройдена за 8 днів (10 днів, з яких 2 дні відпочинку). Друга ділянка шляху виглядає так: відстань від переправи до гирла Синюхи становить біля 100 км, від Синюхи угору до Торговиці – приблизно 70 км, звідти до на схід до верхів’їв Інгулу (Бешбайраків) – 60 км, звідти ще 60 км до Чигирина. Сумарна відстань, біля 290 км, була пройдена за 7-8 днів. Отже, військо прискорило рух, проходячи по 40 км на день, замість звичайних 23-30.  Причиною поспіху була чутка про відсутність в Чигирині російського гарнізону: “а как мост через реку Бог сделали, тотчас перешед, пошел к Чигирину наскоро для того, что у них слух таков был, будто Чигирин покинут, пуст, и ратных людей великого государя в нем нет [28]”. Можна напевне стверджувати, що 16 липня візир зустрічався із посланцями кримського хана вже знаходячись на лівому березі Синюхи.

Які ще дані можна отримати про мережу шляхів між Дніпром і Бугом у середині XVII ст.? Визначалася вона двома “магістралями” – Чорним  і Кучманським шляхами. На ділянці західніше Синюхи вони йшли майже паралельно вододілами по обидва береги Бугу. Отже, між ними могли існувати перехідні, “поперечні” шляхи з переправами. В середині XVII ст. недалеко від переправи біля Батога існувала й інша переправа через Буг – біля Ладижина. В одному з донесень про плани другого походу на Чигирин мовиться: “Мост на Днестре ниже Рашкова делают, которым пойдет Хмелниченко с войском, себе врученным, под Чигирин, на Ладыжин, на Умань… [29]”. Дорога з Умані (від Чорного шляху) до переправи в Ладижині була використана османським військом на зворотному шляху. Згідно з щоденником Проського, після походу на Черкаси, Корсунь і Канів військо повернуло у бік Умані  через Капустину Долину , через 8 годин стало під Лисянкою, де пробуло 4 дні, ще 4 дні зайняла  дорога до Ладижина, де й відбулася переправа  через Буг [30].  На відміну від шляху до Чигирина, на зворотньому шляху військо не уникало проходження населених пунктів.

Використані джерела і література

1. Мицик Ю. Чигирин – гетьманська столиця. К., 2007, С. 239, 248, 264, 279.

2. Акты ЮЗР. – Т. 13. № 64. – С.287.

3. Акты ЮЗР. – Т. 13. № 78. – С. 248–249.

4. Спеціальну карту Боплана 1650 р. див. Кордт В. Материалы по истории русской картографии. Вып.II…, табл. VII, а також в мережі: http://freemap.com.ua/karty-ukrainy/karta-boplana.

5. Фрагмент Атласу Польщі та Литви Річчі Занноні 1772 р.: http://gallica.bnf.fr/ark:/12148/btv1b5905205z/f24.zoom

6. Згідно з “Описом Старої та Нової Польщі” С. Сарницького (1581 р.) Кучманський шлях ішов від Львова до Очакова, тобто не заходив північніше Південного Бугу, а Чорний шлях ішов від Львова до Києва, потім звертав на південь правим берегом Дніпра. (Вирський Д. Річпосполитська історіографія України (XV – середина XVII ст., К., 2008, С. 205. http://www.history.org.ua/LiberUA/Book/DV/1/6.pdf). Це могло бути відображенням ситуації попередніх століть, коли торгові шляхи Правобережжя пролягали берегами річок, а безводні шляхи уздовж вододілів використовувалися переважно турецькими і татарськими військами.

7. Акты ЮЗР. – Т. 13. № 87. – С. 351.

8. Акты ЮЗР. – Т. 13. № 127. – С. 554.

9. Вирський Д. Чигиринські війни – тризна по славі. http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/Local/Kremenchuk/Cossackdom/Ruina/War1677.html

10. Акты ЮЗР. – Т. 13. № 127. – C. 558.

11. Там же.

12. Жарких М. Павло Халебський. Метрологія. http://www.m-zharkikh.name/uk/History/PaulOfAleppo/Metrology.html

13. Коментар Д. Вирського з цього приводу: “Кучманія річка... Нині річки з такою назвою не існує (в іншому місці Сарницький зве Кучмань урочищем). За іншими згадками Сарницького Кучмань локалізується з правого боку Пд.Бугу між Брацлавом та р.Кодимою. Під 1616 р. є згадка маєтності Кучмань у Вінницькому повіті. У автобіографічній “сказці Степана Лукомського” (1701-1779) згадується “урочище при Кучмані, на Кодимi”. Здається, прив’язати його до конкретної сучасної місцевості так і не вдалося… Відомо, що “Кучмань” була зручна як місце “між усіма шляхами”, звідки зручно було наглядати за задумами татар”. Вирський Д. Річпосполитська історіографія України … http://history.org.ua/LiberUA/Book/DV/2/4.pdf

14. Яворницький Д. Твори у 20 тт. Т.2, К–Зап.: 2005, С. 171. Також карта “Tartaria minor cum adiacentibus Kiovensi et Belgorodensi guberniis” з атласу Російської Академії Наук 1745 р.

15. B. Paprocki. Herby Rycerstwa Polskiego, Krakow, 1584, S.163. Див. також: Ґедзь Т. Перший топографічний опис земель Правобережжя Дніпра. http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/AuxHistSci/HistGeography/Paprocki.html

16. Самуель Проський – учасник посольства Я. Гнінського до Османської імперії 1677 р. Щоденник надруковано у складі матеріалів про посольство у кн. Biblioteka ordynacyi Krasinskich. Museum Konstantego Swidzinskiego, T. 20-22, Warszawa, 1907, С. 359–378. http://www.wbc.poznan.pl/dlibra/collectiondescription?dirids=1.

17. Ibid., С. 359–363.

18. Акты ЮЗР. – Т. 13. № 142. – C. 619.

19. Акты ЮЗР. – Т. 13. № 141. – C. 611.

20. Акты ЮЗР. – Т. 13. № 148. – C. 641.

21. “Diariusz …” С. Проського, C. 367.

22. Там само.

23. “Diariusz …” С. Проського, C. 367-368.

24. Щоденник Патріка Гордона. http://www.vostlit.info/Texts/rus13/Gordon/frametext13.htm.

25. Акты ЮЗР. – Т. 13. № – C. 620.

26. Акты ЮЗР. – Т. 13. № – С. 626.

27. Мицик Ю. Чигирин…, C. 259.

28. Акты ЮЗР. – Т. 13. № – C. 638.

29. Акты ЮЗР. – Т. 13. № – С. 581.

30. “Diariusz …” С. Проського, C. 374–376.

Див. також:

Дорошенкова війна 1666–1671 рр.

Реєстрові козаки середини XVII ст.