Римський військовий одяг І–ІІІ ст.

Артем Папакін

Статуетка римського воїна з Ольвії. У профіль чітко видно шийний вузол туніки.

Статуетка римського воїна з Ольвії. У профіль чітко видно шийний вузол туніки.

Наші знання про військовий одяг римлян перших століть нової ери базуються на чималому обсязі джерел – письмових свідченнях сучасників, археологічних знахідках, а також чисельних зображеннях. Суттєво допомагає зрозуміти крій та особливості носіння певних елементів римського одягу військово-історична реконструкція, покликана максимально точно відтворити предмети минулого. Римські солдати, які з’явилися у І–ІІ ст. на землях Германії, Фракії, Дакії та Північного Причорномор’я, принесли свій особливий стиль одягу, властивий для Апеннінського півострова. Однак протягом ІІ–ІІІ ст. римська військова мода як у цих регіонах, так і в усій імперії, помітно змінилася. Кожен солдат, що входив до складу легіону чи допоміжної когорти, носив на собі комплект одягу. Звичайні солдати, ймовірно, не мали з собою більше однієї пари одягу, оскільки у марші їм все доводилося носити на собі. Комплект одягу простого легіонера складався з нижньої та верхньої туніки (ймовірно, ще одна, парадна туніка також носилася з собою), поясу, шарфа, штанів, плаща та взуття. Вище командування не було обмежене у вазі одягу, що переміщався на в’ючних тваринах. Джерела згадують, що один з командирів когорти мав при собі кілька вихідних тунік та кілька плащів. У римські часи не існувало уніформи в сучасному розумінні (версії про використання певними підрозділами тунік одного кольору бездоказові), проте чимало предметів одягу, спорядження і взуття римських легіонерів – плащ, пояс, калліги тощо – як і тепер, у часи Римської імперії чітко асоціювалися з армією.

Туніка. У період ранньої Імперії римляни носили широкі туніки, що не мали рукавів. Як цивільна, так і військова туніка періоду Принципату являла собою два прямокутні, розміщені горизонтально шматки матерії (зітканих на вузькому верстаті полотен могло бути і чотири), що зшивалися на плечах та боках. На шиї та знизу були кромки тканини, які робили непотрібним підшивання. Обидві частини туніки могли перетинати дві смуги – clavi, ширина яких залежала від статусу власника. Існує письмове свідчення, що розмір військової туніки в цей час становив 1,55 м у довжину та 1,40 м у ширину. Знахідки цілих тунік з Ізраїлю, Йорданії та Єгипту, а також численні зображення в загальних рисах підтверджують ці дані – римська туніка перших століть нової ери була надзвичайно широкою.

Письмові дані та археологічні знахідки свідчать, що матеріалом, з якого робили військові туніки, була вовна. Тим не менш, є всі підстави вважати, що на деяких військових зображеннях присутній одяг з льону, а вище командування могло вбиратися у одяг з дорогих матеріалів – бавовни та навіть шовку. Зокрема, на римському офіцері зі статуї ІІ ст. з Тіри (Одеський археологічний музей) зображена широка туніка, зроблена з тонкої матерії – вона утворює безліч складок, які вибиваються з-під панцира.

Схема та способи носіння римської туніки © UcraInArma 2012

Схема та способи носіння римської туніки. Реконструкція автора © UcraInArma 2012

Існувало декілька способів носіння військової туніки. Широкі солдатські туніки підтягувалися так високо, щоб оголяти коліна, і фіксувалися у цьому положенні кушаком з тканини (fascia ventralis) та військовим поясом (balteus). Тканину, що була над поясом, могли залишити звисати донизу. У такому стані туніка утворювала щось подібне рукавам – у залежності від ширини туніки вони могли звисати до ліктьового суглобу або нижче, що можна побачити на ряді цивільних зображень епохи Принципату. Однак зазвичай краї туніки прикривали лише плечі воїнів. Такий стан досягався підтягуванням тканини туніки нагору і зав’язуванням її у вузол позаду шиї. Такі вузли видно на одязі солдатів без обладунків з колони Траяна, а також на статуетці з Ольвії – що цікаво, у останньому випадку вузол пропущено у шийний отвір військового плаща сагума, щоб він не тиснув на шию. Під час фізичної праці у таборі римські легіонери могли розв’язувати вузол та пропускати в широкий шийний виріз праву руку, звільняючи таким чином праву сторону тулуба від одягу – такий спосіб можна побачити на колоні Траяна. Унікальний для римлян спосіб носіння туніки зображено на статуетці з Козирського городища (І–ІІ ст.): сорочка застібнута на обох плечах фібулами, залишаючи плечі повністю відкритими. Такий спосіб носіння тунік можна вважати проявом місцевої грецької моди. Ймовірно, такий одяг взагалі не був зшитий на плечах і лише скріплювався фібулами.

Хоча туніка була по суті нижнім одягом для носіння під тогою, на цей час туніка, особливо у військовому середовищі, перетворилася на верхній одяг. Існує ряд свідчень про існування ще й нижніх тунік, особливо у ІІ–ІІІ ст.. Ймовірно, у холодних регіонах солдати одягали одразу кілька тунік. Відомо наприклад, що імператор Август, щоб зігрітися, одягав одразу чотири верхні туніки, нижню туніку та вовняний жилет. Однак безрукавних тунік, навіть з розпущеним вузлом, не вистачало для утримання в теплі рук. Як згадує Пліній Молодший, солдати взимку використовували manicae для рук – вочевидь малися на увазі обмотки.

Проте скоро в римській армії поширюються сорочки з довгим рукавом, які у ІІІ ст. від Р. Х. витісняють безрукавні туніки. Для багатьох територій, які на цей час входили до складу Римської імперії, верхній одяг з довгими рукавами не був чимось особливим. Кельти, германці та даки широко використовували вовняні сорочки з рукавами, що сягали кисті. У Північному Причорномор’ї навіть “цивілізовані” мешканці віддавали перевагу сорочкам чи хітонам з довгими рукавами та подолом, що сягав середини стегна, з розрізами з боків – не згадуючи про кочовиків з їх довгорукавними кафтанами. На кількох надгробках вершників римської допоміжної кінноти, що набиралася з не-римлян, також присутні довгі рукави з роздвоєними манжетами. У болоті неподалік міста Торсберґ знайшли добре збережену вовняну туніку ІІІ–IV ст. Зважаючи на те, що з того ж болота походить велика кількість римської зброї, можливо, її використовували германці – солдати допоміжних військ римської армії. Туніка доволі вузька, зшита з чотирьох частин – переднього і заднього полотен (вони зшивалися лише на плечах, а з боків поєднувалися шнурками) та двох рукавів. Цікаво, що шви на рукавах не доходили до кінця манжетів, тобто могли завертатися, утворюючи роздвоєні манжети, як на зображеннях римських кавалеристів І ст.! Є свідчення, що вже імператор Каракалла (211–217) носив германський одяг (так само як і галльський плащ – caracalla, від якого отримав прізвисько); ймовірно, він просто повторював моду, що вже певний час існувала у римській армії.

Чималого поширення у римській армії ІІ–ІІІ ст. набувають довгорукавні туніки іншого крою, вочевидь запозичені зі Сходу. Вони майже такі ж широкі й довгі, як і безрукавні туніки І–ІІ ст., але мають рукави (зазвичай вони не пришивалися окремо, а були частиною переднього та заднього полотен туніки). Такі сорочки з вовни чи льону підперізувалися поясом, але вже не зав’язувалися у вузол – шийний отвір цих тунік був малим. Вони, як і більш ранні зразки, прикрашалися клавіями, однак коротшими, візерунками на манжетах, комірі, подолі, боках тощо, а також круглими чи квадратними вишитими прикрасами orbiculi на плечах чи подолі. На римських рельєфах і фресках туніки ІІІ ст. показані як сорочки з вузькими рукавами та багатьма складками.

Туніка та штани з Торсбергу. III–IV ст.

Туніка та штани з Торсбергу. III–IV ст.

Штани. Одяг для ніг традиційно вважався у римському середовищі варварською ознакою. Тим не менш, холодний клімат країн, де на зорі нової ери опинилися римські легіони, швидко змусив римлян запозичити у менш цивілізованих, з їхньої точки зору, сусідів різноманітні штани. Найбільш поширеним видом штанів, що без сумніву носився у римських військових частинах, були bracae – бриджі, що закінчувалися трохи нижче коліна (між іншим, від цього слова походить слово “брюки”). Ймовірно, спершу шкіряні бриджі почали носити у римській кінноті, але пізніше bracae, зроблені, ймовірно, з вовни чи льону, поширилися в усій армії. На колоні Траяна та монументі з Адамкліссі у коротких штанцях можна побачити не лише ауксиларіїв, але й легіонерів, і навіть самого імператора Траяна.

З короткими штанцями, або й без них, легіонери могли носити різноманітні обмотки – як з короткого широкого шматка тканини, так і з довгих смуг матерії, що кілька разів огорталися навколо гомілок, подібно до солдатських обмоток періоду Першої світової війни. Обмотки могли захищати і ноги вище коліна, про що свідчать описи згаданого вище одягу імператора Августа та жінки-гладіатора, однак невідомо, чи були вони притаманні військовому середовищу.

Вже у І–ІІ ст. римські легіонери, що воювали у Галлії, Германії та Дакії (а можливо, і в Північному Причорномор’ї), познайомилися з довгими штанами. Римський історик Тацит вже у І ст. критикував одного з командирів за використання “варварських” штанів у його військах. Кельти, германці, даки та мешканці античних держав Північного Причорномор’я перших століть нової ери описувалися та зображувалися сучасниками переважно з довгими штанами. Разом зі згаданою вище тунікою в Торсберзі було знайдено штани, що можуть мати відношення до римської армії. Вони вовняні, зшиті з кількох частин: пояса з петлями для ременя, двох штанин з пришитими до них носками, та деталей, що поєднували штанини. Судячи з фресок синагоги в сирійському місті Дура-Европос, довгі штани в ІІІ ст. були звичною річчю і для римських військ, що воювали на Близькому Сході.

Плащ. Командири від центуріона і вище носили плащ paludamentum. Це була статусна річ, виготовлена з дорогого матеріалу, вона вказувала на командний ранг власника. Paludamentum на зображеннях закріпленим на плечі офіцера чи імператора і зазвичай накинутий на ліву руку. Такий плащ з безліччю складок, що вказують на витонченість тканини, є на статуї воєначальника ІІ ст. з Тіри.

Схема та способи носіння пенули © UcraInArma 2012

Схема та способи носіння пенули. Реконструкція автора © UcraInArma 2012

Прості солдати перших століть нової ери носили два види плащів. Перший з них – paenula, що має італійське походження – являв собою шматок вовняної тканини у формі півкола з прямокутником, пришитим до центру. У верхній частині прямокутник зшивався у гостроконечний каптур (інколи верхня частина пенули мала два прямокутники, більший та менший – менший зшивався у каптур, а більший формував накриття плечей), а решта матерії звисала, утворюючи плащ з розрізом спереду. Цей розріз інколи зшивався, але міг також застібатися на спеціальні ґудзики (круглі та видовжені) або на шнурки. На римських рельєфах пенула показана як плащ, що звисає на грудях подвійною дугою. Зокрема, такий плащ показано на надгробку Марка Мецилія з Херсонесу. Присутні вони також на легіонерах з рельєфів колони Траяна та метопів Адамкліссі, а, за письмовим свідченням, пенулу носив сам імператор Адріан!

Однак більш популярним був плащ під назвою sagum. Сагум носився всіма, від простого солдата до імператора, він є найбільш зображуваним на колонні Траяна верхнім одягом. Сагум настільки ототожнювали з армією, що існувала фраза “надіти військовий сагум”, що означало йти на війну. Сагум носився застібнутим на правому плечі фібулою, і їх широке використання підтверджується величезною кількістю фібул, які знаходять на місцях військових стоянок.

Відповідно до опису та археологічних знахідок, це був прямокутний шматок товстої вовняної тканини розмірами 2,5–2,7 м на 1,4–1,77 м. Нижній край сагума міг прикрашатися бахромою, а кінці – китицями; деякі плащі мали кольорові clavi, так само як і туніки. Плащі такого крою були дуже просторими: ними можна було обгорнути тіло вдвічі та вкриватися вночі. Тим не менш, чітких свідчень про використання плащів під час бою немає – скоріше за все, римляни билися без них.

 

Схема та способи носіння сагума © UcraInArma 2012

Схема та способи носіння сагума. Реконструкція автора © UcraInArma 2012

Існувало кілька способів носіння сагума. За найбільш поширеним з них поли плаща відкидали за спину, що дозволяло тримати у лівій руці щит, а у більш відкритій правій – меч, спис або пристрій для перенесення спорядження під час маршу. Інший спосіб полягав у перекиненні плаща з-за спини через ліву руку наперед: про це дають уявлення теракотова фігурка римського воїна фігурка з Ольвії, а також деякі інші римські зображення.

У римському війську використовувалися також інші види плащів – sagulum, abolla та lacerna (остання носилася, зокрема, у кінноті). Вони являли собою менші за розміром версії прямокутного сагума. Поза службою римські солдати носили цивільні тоги.

Головні убори. До кінця ІІІ ст. римських солдатів рідко зображували у головних уборах. Вочевидь, це було тому, що більшість солдатів у якості шапок носили підшоломники. Кілька таких головних уборів ІІ–ІІІ ст., які могли носити під шоломами, знайдено в Єгипті. Їх купол складався з трикутних сегментів, до яких знизу були пришиті або невеличкі поля, або навушники і напотиличник, а один екземпляр має зверху помпон. Римляни могли носити також плетені широкополі капелюхи, або варварські шапки, наприклад “фрігійські ковпаки”, часто зображувані у римському мистецтві. Подібної форми – з гострим, загнутим верхом і навушниками – є шапка, знайдена у Дура-Европосі, що, можливо, також носилася під шоломом.

 

 

Шарф. Відповідно до зображень, частим елементом вбрання римських солдатів був шарф – focale. Скоріше за все, це був довгий відріз вовняної тканини довжиною близько 1,7 м. Дехто припускає, що шарфи одного кольору служили для ідентифікації підрозділів. Однією з функцій шарфа був захист шиї від натирання обладунком. Тим не менш, хоча на колоні Траяна легіонери у пластинчастому панцирі “lorica segmentata” дійсно носять шарфи під обладунком, на воїнах у кольчугах також присутні шарфи навипуск. Тому треба визнати, що шарфи легіонери носили тому ж, чому і сучасні люди – щоб не мерзла шия. На багатьох рельєфах шарфи виглядають з широкого шийного вирізу пенул.

Взуття. Солдатське взуття є дуже цінним покажчиком перебування римських легіонів на певній території – знахідка цвяхів до римських калліг чи кальцей зі стовідсотковою впевненістю може говорити про існування тут римського табору! Найбільш вживаним взуттям легіонерів І–ІІ ст. були калліги (caligae) – відкриті, схожі на сандалі, шкіряні чоботи з товстою підошвою, підбитою цвяхами. Це взуття було майже ідеальним для використання у війську: через свою відкритість калліги чудово провітрювалися, не натирали, не тиснули на пальці чи кісточки, цвяхи на підошві забезпечували комфорт при маршируванні по будь-якій поверхні (крім, хіба що, кахлю), до того ж система зав’язок дозволяла носити їх на голу ногу чи на шкарпетки.

Тим не менш, калліги не були передбачені для сурового північного клімату, і у легіонах, що опинилися у Германії, Дакії чи Британії, поступово протягом ІІ ст. калліги повністю виходять з ужитку (хоча саме слово “caligae” для позначення військового взуття залишалося і надалі). На зміну їм приходять кальцеї (calcei) – закрите шкіряне взуття. Раніше кальцеї вишуканої роботи були привілеєм офіцерів, сенаторів та імператорів, однак для потреб солдатів їх крій спрощується, виробництво дешевшає, і кальцеї стають масовим взуттям для римської армії. Вони виготовлялися з одного шматка шкіри, який зшивався у передній частині ноги, повністю закриваючи носок стопи. Подібно до калліг, підошви солдатських кальцей усіяні цвяхами.

Римські солдати носили, ймовірно поза службою, і інші види взуття – carbatinae (сандалі з одного шматка шкіри, що збиралися на стопі шнурком), crepidae (подібні до калліг сандалі), деякі види місцевого “варварського” взуття, а також sculponae або balnearia – дерев’яні башмаки для відвідання терм.

 

Отже, комплекс джерел, що є у нашому розпорядженні, дозволяє чітко реконструювати одяг римського легіонера І–ІІІ ст. Притаманний лише мешканцям Апеннін на початковому етапі, в цьому одязі через еволюції, запозичення як із північного, так і зі східного “варварського” середовища, на рубежі ІІ–ІІІ ст. відбулися радикальні зміни, що мали наслідком цілковитої зміни зовнішнього вигляду римського солдата вже у наступному IV ст.

Література:

 

Савельєва К. С., Савельєв О. К. Теракотові статуетки римських воїнів з Північно-Західного Причорномор’я // Археологія. – 2012. – № 1. – С. 42–47.

d’Amato R. Arms and Armour of the Imperial Roman soldier. From Marius to Commodus, 112 BC – AD 192. – London: Frontline Books, 2009. – 290 p.

Croom A. Roman clothing and fashion. – Chalford: Amberly Publishing, 2010. – 190 p.

Goldman N. Roman footwear // The world of Roman costume / Ed. by J. L. Sebesta, L. Bonfante. – Wisconsin, 2001. – P. 101–132.

Sumner G. Roman Military Dress. – Stroud: The History Press, 2009. – 224 p.

Sumner G. Roman Military Clothing (1) From Caesar to Commodus, 100 BC – 200 AD. – Oxford, 2002. – 48 p.

Sumner G. Roman Military Clothing (2) From Severus to Stilicho, AD 200–400. – Oxford, 2002. – 48 p.

 

Див. також: Військовий одяг Північного Причорномор’я римського часу (за даними іконографії)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *