Реконструкція Піотра Тищенка (Польща)

Поморська культура існувала з рубежу VII–VI ст. до ІІ ст. до Р.Х. на території від Ґданьського Помор’я (узбережжя Балтійського моря на півночі Польщі) до західних регіонів Білорусі та України. Зокрема, пам’ятки поморської культури в Україні відкрито у Белзі, Каменці, Тростяниці, Лепесівці тощо. Основою господарства носіїв поморської культури були землеробство, осіле скотарство, мисливство та рибальство, а також торгівля бурштином. Вони використовували ліпний глиняний посуд, бронзові та залізні прикраси, залізні знаряддя праці та зброю.

Щит з Хйортспрінга

У 1880 р. в околицях місцевості Хйортспрінг (Hjortspring) на данському острові Альс у болоті знайдено ряд пам’яток. Між ними була дерев’яна, тринадцяти-метровий весловий човен, близько 100 дерев’яних щитів та чимало зброї. Знахідка ця датується приблизно серединою IV ст. до Р.Х. і є одним з найбільш репрезентативних для епохи заліза на півночі Європи. Вважається, що це був вотивний дар, який мешканці острова дали своїм богам, коли їм вдалося відбити нападників – близько ста воїнів, які, як припускають, походили з західних регіонів Балтійського моря. Їх зброя і спорядження опинилися у болоті, оскільки стародавні кельти та германці не мали звичаю забирати зброю в загиблих супротивників. Ймовірно, це було пов’язано з уявленнями про існування у зброї певного роду душі, яка була наділена власною волею та могла нашкодити вбивці свого власника.

Я вирішив реконструювати один з щитів з Хьортспрінга. Окрім історії, мене зацікавила їх конструкція. Всі вони цілковито побудовані з деревини, без використання цвяхів чи металевих кантів. При них не було знайдено ані слідів тканини чи навіть барвників, якими вони могли бути пофарбовані. Деякі складалися з трьох, деякі з двох, або навіть лише з одного шматка дерева. Я вибрав середній варіант – з двох частин. Для конструкції я використав товсту березову дошку і шматок пня з тієї ж деревини. Після випилювання я з’єднав обидва елементи за допомогою долота і молотка. Далі до основи за допомогою кісного клею я прикріпив умбон. І тут я припустився помилки – оригінальні щити з Хьотспрінга, як виявилося пізніше, були склеєні смолою. Щодо ручки, то замість встановлення її в якості третього конструктивного елементу, я обрав легший варіант – вирізьблення його з дошки під час формування отвору для умбона. Дерев’яний умбон вийшов, можливо, надто товстим, однак мені вдалося зберегти близьку до оригіналу форму з характерною складкою на горбі. Щит опуклий на зовнішньому і плаский на внутрішньому боці. У центральній частині він має товщину близько 2,5 см, а на краях – від 0,8 до 1,8 см. Важить майже 2,5 кг, отже є порівняно легкий. Розміри щита відповідають знахідці, мова йде про найменший знайдений у Хйортспрінгу екземпляр – 66 см на 30 см.

Дротики з Хйортспрінга

Ще раз поглянемо на острів Альс. В цей раз візьмемо для роботи не щит, як вище, а дротики. І це особливі дротики, бо вони виконані з органічних матеріалів. Чому знову Хйортспрінг? Є в цій знахідці щось, що мене притягає. Величезна кількість збережених дерев’яних предметів, а також наконечників списів і дротиків – простота, може навіть примітивізм, який, однак, не позбавлений свого власного характеру. З великою мірою вірогідності можна прийняти, що певну частину озброєння цього типу застосовували всі племена, які населяли в той час басейн Балтійського моря.

Знахідка з Хйортспрінгу містить між іншим 169 екземплярів вістрів дротиків, з них 138 є залізними наконечниками (дуже різноманітних форм), 26 зроблено з кістки, а лише 5 – з рога оленя. Скориставшись з кількох вільних днів, я вирішив зробити два дротики з роговими вістрями.

Дротики мають 10 см і 11,7 у довжину. Таким чином, вони містяться у межах розмірів знахідок, які коливаються від 6,5 см до 12,5 см. Вони зроблені шляхом відрізання вістрів рогів та наступного їх загострення і видовбування серцевини на глибину 1,5 см. Їх форма вказує радше на функції метальної зброї, ніж на спис, яким воювали вручну. Маючи на увазі цей аргумент, я вирішив відповідно допасувати довжину і вагу древка. У якості матеріалу послужила зрубана два роки раніше вільха, яка з огляду на свою невелику вагу дуже добре пасує для дротику. Проте, вільха є досить крихкою, що при невеликих розмірах втулки могло призводити до відламування вістря після потрапляння у ціль, або навіть при встромлянні дротику в землю, якби древко було надто довге і важке. Тому довжину древка я остаточно визначив на 80 см, тобто на бл. 20 см меншу, ніж древка дротиків, які використовували римські веліти. Для кріплення наконечників я використав, взявши за взірець оригінали, одночасно клей та залізний цвяшок.

В кінцевому результаті вийшли два легкі метальні списи веретеноподібного вигляду довжиною трохи більше 90 см, де центр тяжіння посунутий на кілька сантиметрів у бік наконечника.

Результати польових тестів вийшли цілком задовільними. Дальність польоту виявилася близькою до дальності дротика з залізним вістрям середнього розміру і становить близько 30 метрів при сприятливому вітрі.

Проблеми з’явилися під час кидання при сильному вітрі, який сильно зносив снаряди або зменшував дальність навіть до 10 м.

Плюсами такої конструкції слід визнати три речі:

– невелику силу, потрібну для кидання;

– значно більшу, ніж у важчого дротика, точність при киданні на невеликі відстані;

– зручну форму. Два снаряди можна вільно тримати у долоні разом зі щитом.

Мінусом є їх точність при сильному вітрі, а також сумнівна вражуюча сила. Ймовірно, при своїй вазі вони могли максимум поранити противника без обладунку. У такій ситуації на думку спадає однак можливість застосування отрути, що значно підвищувало б бойову вартість снаряду.

Корд

Будучи дуже характеристичним предметом озброєння, одним з ідентифікаторів поморської культури є корди. Цю специфічну зброю інколи називають односічними мечами. Їх вигляд нагадує грецькі мечі копіси (махайри), або іберійські фалькати, можливо, споріднені з поморськими кордами. Однак корди зазвичай менші від своїх середземноморських кузенів. Їх довжина зазвичай міститься у межах 20–50 см.

На початку залізного віку односічні мечі, або бойові ножі, використовували також інші варварські культури Півночі, однак поморські корди відрізняються від них формою і конструкцією.

Підказкою, яка говорить шукати первісні зразки цієї зброї радше у Середземномор’ї, ніж деінде, є також конструкція металевого окуття піхов, яких знайдено чимало, і вони подібні до окуть іберійських фалькат.

Нижче представлено дві реконструкції кордів, автором яких є Вальдемар “IBOR” Душка.

Шпилька до плаща

Шпильки для одягу, фібули, серед знахідок речей, пов’язаних з поморською культурою, є досить популярною пам’яткою. Їх робили з заліза, бронзи, кості чи дерева. Ось кілька прикладів, взятих з публікації Леона Яна Луки [1].

Нижче – наступний крок у реконструкції поморської культури – проста шпилька, яку мені вдалося виконати самостійно.

 

Література

1. Łuka L. J. Kultura wschodniopomorska na Pomorzu Gdańskim. – Kraków, 1966.

 

Піотр Тищенко

 

За матеріалами http://dregowia.blogspot.com/