Ніжин. Вересень 1943. Частина 2

Георгій Топільський

Початок дивись тут 

Пам’ятник визволителям  в Ніжині.
Пам’ятник визволителям в Ніжині.

14 вересня, починаючи з 6 години ранку, з ніжинського аеродрому німецькі літаки через кожні 10-15 хвилин обстрілювали та бомбили частини 7-го механізованого корпусу.

Із спогадів колишнього старшого лейтенанта Павла Пуханова:

            Для знищення німецької авіації  був створений мобільний загін в складі танкової роти під командуванням Героя Радянського Союзу капітана Романа. На танкову броню був посаджений взвод піхоти під командуванням старшого лейтенанта Ванєткіна. О 23 годині 14 вересня загін непомітно підійшов до аеродрому і раптовою танковою атакою знищив більше 20 літаків і до ста солдат. Ті, що встигли, злетіли в напрямку Києва. Ранком 16 вересня на ніжинський аеродром уже сіли наші літаки.

Група винищувачів I./JG52 з Ніжинського аеродрому (Bf-109G ) перебазувалася в Бориспіль. Група винищувачів I./Sch.G.1 перелетіла в Київ (FW-190А).

Тіппельскірх:

Головний удар було нанесено по військах 4-ї танкової армії і лівому флангу 8-ї армії. Оборона 4-ї танкової армії виявилася прорваною не тільки на тактичну, а й на оперативну глибину, в результаті чого ця армія на початку вересня навіть при відступі не змогла відновити цілісності свого фронту. Після того, як вона до 12 вересня була відкинута до Прилук і Конотопа і противник двома днями пізніше вийшов до Ніжина, командувач армією отримав наказ відвести розрізнені залишки армії за Дніпро.

Німецькі підрозділи залишають Ніжин, це відбулося трохи раніше, ніж цей відступ зафіксують на картах німецького Генштабу.

Фрагмент мапи німецького Генштабу. 14 вересня 1943.

Фрагмент мапи німецького Генштабу. 14 вересня 1943.

Анатолій Кравчук згадує:

            Німців в місті не було приблизно добу. Тиша. Потім бачимо, з’являються наші розвідники, пішки. Сказали, завтра будуть радянські тут, то ви дивитеся, не виходьте на вулицю, не піддавайтеся паніці.

Радінформбюро:

            На Ніжинському напрямку наші війська продовжували наступ і, просунувшись вперед від 5 до 8 кілометрів, зайняли понад 20 населених пунктів, у тому числі районний центр Чернігівської області Дмитрівка і великі населені пункти Хибалівка, Кладьківка, Велика Кошелівка, Березанка, Кунашівка, Рубанка.

            15 вересня

Анатолій Кравчук згадує:

            А потім дивимося, в ніч вулиці все забиті нашими машинами «студебекер».  Але спочатку йшли танки.

            Микола Берковець:

            А наші прийшли вночі. Стрільби не було, боїв не було. Вночі в’їхав наш обоз, коні, вози, чутно що їдуть, вийшов подивився – бачу лежить мило господарське, впало з возу, роздавлений шматок. Я за нього і додому швидше.

Вже до кінця дня 15 вересня в парку Заньковецької, встановили радіоприймач однієї з військових частин. І саме з нього ніжинці почули про наказ Сталіна, в якому повідомлялось про присвоєння найменувань «Ніжинських» тим частинам, які визволяли Ніжин.

Радінформбюро:

15 вересня на Київському напрямку наші війська після дводенних запеклих боїв оволоділи великим залізничним вузлом і містом Ніжин.

Хід наступальної операції на ніжинському напрямку показаний на схемі

Хід наступальної операції на ніжинському напрямку 8-15 вересня 1943.

Хід наступальної операції на ніжинському напрямку 8-15 вересня 1943.

Командир 7-го Гвардійського механізованого корпусу генерал-лейтенант Корчагін склав звіт про бойові дії корпусу 13-16 вересня 1943.

Для захоплення м. Ніжин я вирішив наступати двома ешелонами з північного сходу і південного сходу.

24 Гв.МБр [Гвардійська механізована бригада] у взаємодії з 468 Гв.МП [Гвардійським мото полком], 288 Гв.ЗАП [Гвардійським зенітне артилерійським полком] наступає з вихідного рубежу: Український Пашків – у напрямку Красилівка, Плиски, Хороше Озеро, Ст. Крути, Кунашівка, м.Ніжин, маючи завдання до закінчення 14.9.43 року оволодіти м. Ніжин – вийти головними силами – м. Ніжин, південно-західна околиця передмістя Фрунзівка​​: маючи сильну ПО на рубежі Колісники, Григорівка.

            57 Гв.ТБр. [Гвардійська танкова бригада] у взаємодії з 14 МСБр [мотострілецькою бригадою] з вихідного рубежу Петровський наступає в напрямку Івангород, Омбиш, Печі, Кагарлик, Наумівський, ст. Ніжин, маючи завдання оволодіти м.Ніжин і вийти головними силами – Томашівка, зайнявши оборону фронтом на південь.

            24 Гв.МБр з вихідного рубежу Ніжин наступає за 57 Гв.ТБр. – Маючи завдання з оволодіння м. Ніжин, захопити Володькова Дівиця, маючи на увазі відбиття контратак противника в напрямку – Фастівці, Мартинівка.

25 Гв.МБр і 410 ОГМД [Окрема гвардійська мотодивізія] були в моєму резерві і наступали за 26 Гв. Севською МБр.

Противник вранці 14.9.43 р. кинув велику кількість винищувальної, штурмової та бомбардувальної авіації, безперервно штурмував і бомбив бойові порядки частин корпусу (Вчинено 1000 літако-вильотів). Прагнув затримати і розширити бойовий порядок частин корпусу, проте, частини 7 Гв.М [механізованого корпусу] перебуваючи під сильною дією авіації противника, долаючи вогневий опір, просувалися вперед і в 17.00 14.9.43 року оволоділи: 25 Гв. Мех бригада – Черняхівка, 26 Гв.Севська МБр – х. Бакланово.

            З огляду на те, що переправа в Крути була підірвана противником, 24 Гв.МБр і 57 Гв. ТБр. змушена була здійснити обхід і з боями просувалася вперед.

            Слідуючи за 25 Гв.МБр. вийшла на північну околицю Кунашівка. Противник прагнув повернути Бурківка і Черняхівка, підтягнув сили і неодноразово переходив у контратаку, при цьому потіснив сусіда праворуч і зайняв х.Морозова, х.Бродок і висоту 1318.

            Для прикриття частин корпусу з півночі я вирішив викинути 9 Гв.О БАБ,  [особлива бомбардувальна авіаційна бригада]  із завданням вибити противника з вис. 1318 і зайняти оборону фронтом на північ. З настанням темряви поставлене завдання батальйоном було виконане.

            У другій половині дня 14.9.43 р. мною був відданий наказ по якому до 20.00 частини корпусу проводили перегрупування сил, після того переходять в рішучий наступ по захопленню м.Ніжин, діючи у напрямку:

            25 Гв.МБр. – Черняхівка, Березанка, оволодіває Березанка, оволодіває північною частиною Кунашівка, передмістя Ворошилівка центральною і південною частиною м. Ніжин, наступає в напрямку Кунашівка, Синці, Кропивне, виділивши ПО для захоплення Володькова Дівиця.

57 Гв.ТБр – у взаємодії  з частинами корпусу з південного сходу по захопленню м.Ніжин наступає в напрямку Кунашівка, х. Наумовський, Талалаївка, оволодіває цими населеними пунктами і займає оборону на південно-західній околиці Талалаївка.

            Завдяки зрослому рівню військового мистецтва офіцерського складу корпусу, після двох і запеклих боїв частин корпусу, був узятий м. Ніжин, – найважливіший опорний пункт противника на шляху до Києва.

            При цьому противнику завдано значної шкоди у живій силі і техніці, при малих втратах для корпусу. Місто Ніжин фактично не постраждав, була захоплена електростанція, що працювала, хлібозавод, пивзавод, противник втік від штурму наших танкістів.

….  Втрати корпусу при захопленні м. Ніжин:

1. Убито 45 чол.

2. Поранено 117 чол.

Всього 102 чол.

В ніч на 15 вересня в районі Бакланових хуторів машину командира 215-го танкового полку гвардії майора Ізраїля Лейбовича Хайтовича розбомбила німецька авіація. Будучи смертельно пораненим, І. Л. Хайтович  застрелився. Похоронили І.Л. Хайтовича в Ніжині на центральній вулиці Шевченка біля технікуму, де розташовувався військовий госпіталь. А за кілька днів, на його могилі був встановлений легкий розвідувальний танк Т-70, що був доставлений сюди за наказом командира 7-го механізованого корпусу генерала Івана Корчагіна. Поруч за кілька тижнів з’явилася могила Сергія Петровича Мохового. Тяжко пораненого старшого лейтенанта, вже нагородженого званням Героя Радянського Союзу за штурм Києва, привезли в цей госпіталь, де він і помер.

Танк Т-70 на могилі  І.Л. Хайтовича и пам’ятник на могилі Героя Радянського Союзу С.П. Мохового.

Танк Т-70 на могилі І.Л. Хайтовича и пам’ятник на могилі Героя Радянського Союзу С.П. Мохового.

По обидві сторони вулиці Шевченка стали ховати всіх загиблих і померлих в ніжинських госпіталях. Пізніше, за допомогою жителів,  усіх перепоховали у братській могилі на кладовищі. На вулиці Шевченка залишилися тільки могили І.Хайтовича і С.Мохового.

16 вересня 1943 газета «Правда» публікує Наказ Верховного Головнокомандувача СРСР від 15 вересня 1943 № 12. (Надається мовою оригіналу)

Приказ Верховного Главнокомандующего

 Генералу армии Рокоссовскому.

            Войска Центрального фронта, продолжая наступление, сегодня 15 сентября, после двухдневных ожесточенных боев овладели крупным железнодорожным узлом и городом Нежин – важнейшим опорным пунктом обороны немцев на пути к Киеву.

            В боях за Нежин отличились войска генерал-лейтенанта Черняховского, генерал-майора Козлова П.М., гвардейцы-танкисты генерал-лейтенанта танковых войск Корчагина и летчики генерал-лейтенанта авиации Руденко.

            Особенно отличились:

            280-я Конотопская стрелковая дивизия генерал-майора Голосова, 132-я Бахмачская стрелковая дивизия генерал-майора Шкрылева, 24-я гвардейская механизированная бригада полковника Максимова, 25-я гвардейская механизированная бригада полковника Артамонова, 26-я гвардейская Севская механизированная бригада генерал-майора Баринова, 57-я гвардейская танковая бригада подполковника Силова, 299-я штурмовая авиационная дивизия полковника Крупского, 286-я истребительная авиационная дивизия полковника Иванова.         

            В ознаменование одержанной победы отличившиеся в боях за освобождение города Нежин, 7-му гвардейскому механизированному корпусу, 24-й гвардейской механизированной бригаде, 25-й гвардейской механизированной бригаде, 57-й гвардейской танковой бригаде, 299-й штурмовой авиационной дивизии и 286-й истребительной авиационной дивизии присвоить наименование “Нежинских” и впредь эти соединения именовать:

            7-й гвардейский Нежинский механизированный корпус,

            24-я гвардейская Нежинская механизированная бригада,

            25-я гвардейская Нежинская механизированная бригада,

            57-я гвардейская Нежинская танковая бригада,

            299-я Нежинская штурмовая авиационная дивизия,

            286-я Нежинская истребительная авиационная дивизия.

            280-ю Конотопскую стрелковую дивизию, 132-ю Бахмачскую стрелковую дивизию, 26-ю Гвардейскую Севскую механизированную бригаду, второй раз отличившиеся в боях с немецкими захватчиками, представить к награждению орденами Красного Знамени.

            Сегодня, 15 сентября в 20 часов столица нашей Родины Москва от имени Родины, салютует нашим доблестным войскам, освободившим город Нежин двенадцатью артиллерийскими залпами из ста двадцати четырех орудий.

            За отличные боевые действия объявляю благодарность всем руководимым Вами войсками, участвовавшим в боях за освобождение города Нежин.

            Вечная слава героям, павшим в борьбе за свободу и независимость нашей Родины!

            Смерть немецким захватчикам!

 

Верховный Главнокомандующий Маршал Советского Союза И.Сталин.

15 сентября 1943 года, № 12. 

Газета «Ізвєстія» № 219 у статті «Битва за місто Ніжин» 16 вересня 1943 року писала:

… Вночі було здійснено загальний штурм. Стислі з трьох сторін гітлерівці, відбиваючись щосили, відступали до центру міста. Бої йшли за кожну вулицю і провулок, за кожен будинок.

            На світанку 15 вересня наші підрозділи прорвалися до центру міста. Там, біля церкви, у міського саду гітлерівці чинили особливо запеклий опір, але стрімкою атакою були знищені. Залишки німецького гарнізону Ніжина були захоплені у полон.

              20 вересня  заступник секретаря ЦК КП(б)У по кадрах І. Вівдиченко доповідає секретарю ЦК КП(б)У Н.С. Хрущову:

У всіх районах відновлено радянську владу. Комплектування керівними кадрами партійних і радянських органів в районах, що звільняються,  до цього часу затягувалося через відсутність якого б то не було перевіреного резерву кадрів. …

            У м. Ніжині противник підірвав або спалив: обозний завод, маслозавод, завод № 3, завод “Ударник”, хлібозавод, електростанцію, радіовузол, пошту і телеграф, друкарню, кінотеатр, гуртожитки педінституту, частково засолзавод № 1, три середніх школи, аеродромну станцію та ін. …

            … У м. Ніжині на другий день після визволення міста пущені і працюють такі підприємства: пивоварний завод, паровий млин, 4 пекарні,  бійня, 4 засолзаводи, механічні майстерні технічної школи, бондарний завод, маслозавод. Також відремонтовано і пущено електростанцію, відновлено ​​роботу водопроводу, лазні, депо станції Ніжин. Крім цього приступили до роботи підприємства кустарно-промислової кооперації і незначна кількість приватних підприємств: 6 миловарок, 8 перукарень, кондитерські виробництва та ін..

            У місті відкрита торгівля. Розпочали роботу 4 середніх школи та 5 початкових шкіл. Місцевими силами почав роботу міський театр. Працює лікарня, поліклініка. …

            … Відновлено ​​роботу залізниць між Конотопом, Бахмачем і Ніжином.

             20-21 вересня німецька авіація здійснила наліт на місце відстою та формування поїздів, так званий Конотопський парк, розташований на схід від вокзалу станції Ніжин. Очевидці розповідали про цю трагедію:

            Ірина Паршакова пише:

            «В один з нальотів на станції Ніжин скупчилося багато вагонів: санітарні ешелони, поїзди з наливними вантажами і зі снарядами. Бомба потрапила прямісінько у вагон зі снарядами. Пролунав оглушливий вибух, пальне з цистерн розлилося по шляхах до рівня головки рейок, палахкотіло вогненним морем.

Маргарита Павлова розповідає:

Станція Ніжин, 1943 рік … Зовсім недавно тут господарювали фашисти, але були вибиті. … Нічний наліт. Вибухи, гуркіт, споруди, які руйнуються, паніка, крики про допомогу – все змішалося в одну жахливу картину!

            Сапер 5-ї  залізничної бригади старший сержант Євген Іванович Виноградов, записав у фронтовому щоденнику:

            Місто Ніжин. Нещодавно було тут бомбування. Вулиця по шосе розбита. На станцію фріц скинув кілька бомб. Спалив ешелон з боєприпасами, санітарний ешелон. Загинуло, кажуть, 2000 чоловік. Щоночі бомбить київську лінію.

Ніжинці, очевидці цих подій, згадують:

Ганна Лозова:

Як наші місто звільнили, так незабаром німці бомбили Конотопський парк. Там потяги були з пальним, якраз у середину бомби потрапили, цистерни лопалися. Так горіло – страшне. Поранені хто міг – тікав, а чимало згоріли і були вбиті.

            І  незабаром по домівках  приходили и відправляли у Конотопський парк прибирати трупи. Там їх і поховали між коліями в парку.

Анатолій Кравчук:

            Як тільки звільнили Ніжин, прийшов ешелон поранених і саме готувалися до розвантаження, а тут ще підійшли ешелони з пальним на фронт, і з боєприпасами, і налетів німецький літак і кинув запальні бомби. Такий був вибух, ми жили біля 4-ї школи, у хатах шибки повилітали. А потім збирали людей, військкомат організовував, останки ховали у братській могилі там, де Конотопський парк.

Микола Берковець:

Знайомий мені розповів –  він був поранений у ногу,  у 43-му їх привезли до Ніжина і тут бомбування почалася – стояло кілька ешелонів на вокзалі, і боєприпаси і паливо і вагони з пораненими нашими та вояками, і налетіли літаки і бомбили, а він був у вагоні, на одній нозі, каже,  вискочив, став на одній нозі тікати подалі від цього місця. Це був Конотопський парк і це було вночі. А я пам’ятаю що бомбили вночі, заграву було далеко видно.

            У тому ж місці в Конотопському парку, поруч з могилами тих, що загинули при бомбардуванні, у братській могилі поховали і тіла 1572 військовополонених, які були виявлені в ямах і бомбосховищах 63-го складу на місці табору. Пізніше, на цьому місці був поставлений пам’ятник.

Пам’ятник  на могилах жертв бомбардування і в’язнів табору військовополонених  в Конотопському парку.

Пам’ятник на могилах жертв бомбардування і в’язнів табору військовополонених в Конотопському парку.

Пам’ятник  на могилах жертв бомбардування і в’язнів табору військовополонених  в Конотопському парку.               30 вересня виконуючий обов’язки секретаря Чернігівського обкому КП(б)У М. Кузнєцов пише в листі секретарю ЦК КП(б)У Д. Коротченку:

1. Прибув до Чернігівської області 27 вересня 1943, заїхав до Ніжина, виявив, що всі обласні організації, в тому числі обком КП(б)У, дислоковано в Ніжині. …

            14 … найгірше постраждав, як ми й очікували, обласний центр – Чернігів – центральна частина міста являє собою купи руїн, майже немає жодного будинку, який би не постраждав від вибухів, бомбардування і пожеж, околиці абияк збереглися, але і їх ці мерзотники, німці, щодня бомблять.

            Жителі м. Чернігова розбіглися – живуть у найближчих селах. Останнім часом ми їх починаємо збирати назад у місто.

            Цілий ряд районних центрів теж поголовно зруйновані, як, наприклад Березна, Куликівка, Прилуки і т.д. Менше постраждав Ніжин.

            У зв’язку з цим ми прийняли рішення на кілька днів розмістити обласні організації в м. Ніжині ….

             Першим секретарем Ніжинського міськкому партії був призначений Ф.Г. Герасименко. Той самий, який в 1941 році втік, кинувши напризволяще Ніжинський партизанський загін, потім на деякий час з’явився в партизанському загоні Олексія Федорова і втік звідти на “Велику землю”.  Протести колишніх партизанів, спрямовані в Чернігівський обком партії, ні до чого не призвели.

            15 листопада 1943 відновились заняття в Ніжинському педагогічному інституті. На той час в ньому було 20 викладачів і 301 студентів.

            21 листопада комісією у складі: голови комісії секретаря Ніжинського міськкому КП(б)У – Герасименка Ф.Г., зам. голови комісії – Шабайдаш  І.А. та членів комісії: Благочинного протоієрея Баптидинова Є., головлікаря Ніжинської міської лікарні Лют М.Ф., вчителя Ніжинської середньої школи т. Петренко П. був складений Акт з питання руйнувань і злодіянь, заподіяних німецькими окупантами м. Ніжину і його населенню під час окупації.

В акті, зокрема, зазначалося:

Під час окупації м. Ніжина німецькі фашисти по звірячому замучили і розстріляли тисячі мирних ні в чому невинних людей.

            На території колишнього військового містечка № 309 в семи ямах закопано за попередніми підрахунками більше 3 тисяч чоловік. На території колишнього військового містечка № 63 у ямах і бомбосховищі закопано 1572 людини.

            На території клінкерного заводу було приготовлено 5 великих ям для майбутніх розстрілів мирного населення.

            У трьох ямах закопали 730 чоловіків, жінок і дітей, а дві залишилися порожніми, оскільки  під могутнім ударом Червоної Армії німецькі фашисти ганебно втекли з міста.

            … На початку 1943 року в місті Ніжині на території колишнього містечка № 63 фашисти влаштували табір для військовополонених, де тримали червоноармійців і командирів Червоної Армії.

            Полонені від побоїв і мордування голодом щодня помирали десятками осіб, хворих військовополонених посилали на важкі роботи, не надавали їм медичної допомоги.

            При спробі населення дати кому-небудь з полонених шматок хліба, німецькі фашисти били їх прикладами і розстрілювали. …

Ще в 1941 році з’явився Наказ НКВС СРСР № 001683 про оперативно-чекістське обслуговування місцевостей, звільнених від військ противника:

12 грудня 1941 Сов. Секретно.

            Для відновлення революційного порядку та організації оперативно-чекістської роботи в місцевостях, звільнених Червоною Армією від військ противника, наказую:

            … через агентів, інформаторів, партизан, а також чесних радянських громадян встановити і заарештувати запроданців, зрадників і провокаторів, як тих, що перебували на службі у німецьких окупаційних властей, так і тих, що сприяли їм у проведенні антирадянських заходів і переслідуванні партійно-радянського активу і чесних радянських громадян.

            … Поряд з агентурно-освідомітельною роботою негайно розгорнути слідчу роботу і виявлених осіб, причетних до антирадянської роботи, негайно заарештовувати і віддавати до суду. …

            Народний комісар внутрішніх справ СРСР

            Генеральний комісар державної безпеки Л. Берія

2 листопада 1942 г для розслідування злодіянь нацистів і їх пособників Указом Президії Верховної Ради СРСР була створена Надзвичайна Державна Комісія. На звільнених територіях створювалися міські, районні, обласні та республіканські надзвичайні комісії. Суди проводилися військовими трибуналами діючих армій.

В Указі Президії Верховної Ради СРСР «Про заходи покарання для німецько-фашистських лиходіїв, і зрадників Батьківщини і для їх посібників з числа радянських громадян» говорилося:

            1. Ті, які викриті у скоєнні вбивств і катувань цивільного населення і полонених червоноармійців … з числа радянських громадян караються стратою через повішення.

            2. Посібники з місцевого населення, які викриті у наданні сприяння у вчиненні розправ і насильств над цивільним населенням і полоненими червоноармійцями, караються засланням на каторжні роботи на строк від 15 до 20 років.

Крім того:

вирок військово-польових судів здійснювати публічно, при народі, а тіла повішених залишати на шибениці протягом декількох днів, щоб усі знали, як караються і яка відплата спіткає всякого, хто здійснює насильство і розправу над цивільним населенням і хто зраджує свою Батьківщину.           

            Населення, у переважній більшості, з полегшенням зустрічало радянські війська як визволителів. Але в той же час, всі люди, що опинилися в окупації, стали громадянами другого сорту, потрапили під підозру в зраді. У всіх кадрових анкетах з’явилося питання: “чи були Ваші родичі на окупованій території?”.  Кожен комуніст, який залишився на окупованій території, тепер мав довести свою особисту участь у боротьбі проти окупантів, інакше йому  загрожувало виключення з партії, або й тяжче покарання. Колишні поліцейські і співробітники органів окупаційної адміністрації, навіть ті, хто пізніше перейшов на бік партизан, зазнали репресій.

Олександр Солженіцин писав:

            Головні злочинці, звичайно, не сиділи на місці в очікуванні наших трибуналів та шибениць, вони поспішали на Захід, як могли, і багато хто пішов. Караюче ж наше слідство добирає до заданих цифр за рахунок ягнят (тут доноси сусідів допомогли дуже): у того чомусь на квартирі стояли німці – за що полюбили його? а цей на своїх санях возив німцям сіно – пряме співробітництво з ворогом.

Ніжин не був винятком.

Ф. Гриценко, начальник ніжинської тюрми СД, колишній педагог з вищою освітою, був засуджений 10 березня 1945 р. військовим трибуналом до вищої міри покарання. Рішенням Президії Верховної Ради УРСР від 14 квітня 1945 р. він був помилуваний із заміною вироку 20 роками каторжних робіт.

Бувайлик, начальник Носівської поліції, студент другого курсу Київського університету, перейшов на бік партизан в 1942 році і виконував завдання розвідки в Києві та Чернігівській області. Відразу після визволення, в «органи» на нього надійшло більше 300 заяв. Його ув’язнили, але командир і комісар партизанського загону надали реабілітуючи папери. Внаслідок цього, Бувайлика відправили в штрафний батальйон.

Д.М. Чічьківський, випускник факультету української мови та літератури Ніжинського педінституту , член ОУН, діяч «Просвіти», під час окупації начальник відділу освіти Ніжинської управи, був заарештований НКВС у 1944  і засуджений на 25-річний термін до таборів. Доля його після звільнення невідома.

В.К. Пухтинський, викладач і завідувач інститутською бібліотекою,  під  час окупації працював співробітником міського архіву, перекладачем, працював у відділі освіти. Засуджений за «співпрацю з окупантами» і в 1943-1953 роках відбував строк у мордовських таборах.

Микола Шуст,  член групи Якова Батюка, був заарештований разом з групою, але викуплений дружиною через знайому. (Дружина Шуста до війни працювала в одній школі із німкою, Розою Цеб. Після окупації, брат Рози Цеб став офіцером гестапо в Ніжині.) Він прийшов з фронту кавалером ордену Слави, і потрапив під зливу запитань – чому він залишився живий, коли решту розстріляли. Розповісти як це було М.Шуст зміг тільки у 1987 році.

Єпископ Білгородський і Грайворонський Панкратій (Гладков) восени 1943 року залишився там, куди прийшла Червона Армія. Його заарештували в Ніжині 24  січня 1944 і 4 жовтня 1944 він був засуджений на 15 років виправно-трудових таборів «за зраду Батьківщині». За спогадами людей які особисто знали єпископа Панкратія, до місця відбування покарання він не виїхав, а помер у тюремній лікарні УНКВС Києва.

Симон (Івановський) архієпископ Чернігівський і Ніжинський, 21 січня 1944 був заарештований і 25 жовтня 1944 засуджений на 10 років таборів.

Олексій Федоров – генерал-майор,  двічі Герой Радянського Союзу,  з 1938 року перший секретар Чернігівського обкому КП(б)У, перший секретар Чернігівського, а з березня 1943 року також і Волинського підпільних обкомів партії, одночасно командир Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання НКВС СРСР,  депутат Верховної Ради СРСР з 1941 року, – на звітній нараді всіх командирів  партизанських з’єднань України у Харкові восени 1944, запропонував Івану Бовкуну, командиру з’єднання «За Батьківщину», що діяло поблизу Ніжина, в своєму звіті вказати, що з’єднання  «За Батьківщину» діяло під керівництвом обкому партії та особисто його, Федорова, керівництвом, як і всі інші  партизанські загони Чернігівщини.   Тоді вже Герой Радянського Союзу,  І.Бовкун відповів Федорову. «Я вас не бачив у лісах Носівщіни і не знаю вас. Так що питання вичерпані». Після цього Федоров заявив, що таких партизанів і командира І.Бовкуна не було взагалі.     В 1946 МДБ порушило проти І.Бовкуна кримінальну справу за ст. 586 КК РРФСР за підозрою у шпигунстві. Крім того, йому пригадали і вчинені або зорганізовані ним розстріли. Іван Бовкун провів 4 роки у в’язниці.  Весь цей час проти нього застосовували тортури, вимагаючи визнання у шпигунстві. В 1950 році його звільнили по амністії, а 22 серпня 1951 справа була скасована за відсутністю злочину і Івану Бовкуну повернули військове звання та нагороди. Він виїхав у Львів, а його прізвище та партизанська діяльність були на довгі роки викреслені з історії Ніжинщини.

Довгі роки замовчувалася і діяльність ніжинської підпільної групи Якова Батюка.  Приводом для цього слугувало як «куркульське» походження Якова Батька, якій не був навіть комсомольцем, так і те, що в групі єдиним комуністом був лікар Афонін,  і тому про керівну роль партії говорити було неможливо.  Я. Батюк, замість Зірки Героя, до якої він був представлений 23 серпня 1945 року, посмертно нагороджується медаллю «Партизан Великої Вітчизняної війни»  разом з 7 його товаришами. Інших членів підпілля ніби то й не існувало.  На цьому на історії ніжинського  підпілля офіційно поставлено крапку. Лише після наполегливих звернень багатьох місцевих партизанів і клопотання І-го секретаря ЦК КПРС України Петра Шелеста, 8 травня 1965 Я.П. Батюку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно.

10 травня 1946 року Олександр Довженко записав у щоденнику:

Огні горять. Музика грає. Майорять кров’ю стяги Перемоги. Гримить майдан Червоний під тягарем іржавої надлюдської божественної слави. Скрегочуть танки, виють радіо-поети панегірики маршалам, коням, залізу і знакам нагрудним великих подій. Салюти. Горді плани. Міжнародний вплив. Свято Перемоги. А на полі, позапрягавшись у плуг, напруживши м’язи і голови зігнувши від потуги, орали вдови й корови і тихо плакали, вмиваючи слізьми свої права і обов’язки неухильні і найточніші в світі достовірність — страждання. О світе лихий! Що тобі до них?

Використані джерела:

  1. Берковець М.Ю. Бесіди  автором.
  2. Власовец Ю.Ю. Покоління переможців 1945-2010. Ніжин. Аспект-Полиграф. 2010.
  3. Волосянкин И. З Днем визволення. Ніжине!  Сайт www.uezd.com.ua/page/z-dnem-vizvolennya-nizhine.html  02.09. 2012
  4. Давыдов А. Участь архиереев в СССР. 1917-1941. Сайт Андрея Кураева.  http://kuraev.ru/smf/index.php?topic=564459.80
  5. Довженко О. Щоденник, 10 травня 1946. — С. 327-328
  6. Емельянов В.Н. Партизаны. Нежин. ТОВ «Наука-Сервіс», 1998
  7. Ємельянов. В. Антинацистський рух опору в Ніжині.  Ніжинська старовина.  Вип 4-5 (7-8) Київ 2007. Стор. 27.
  8. Історія Ніжена мовою дат. Луцьк 2004.
  9. Каснер В. Бесіди з автором.
  10. Качуровський І. П’ять вересневих днів.  Сіверщина. 4.02.2010
  11. Кравчук А.І. Бесіди з автором.
  12. Крапив’янський П.А.  В лісах навколо Ніжина. 1941-1943.Ніжин. Міланік. 2008.
  13. Крапив’янський С. Бойовий шлях 217-й піхотної дивізії вермахту. Ніжинська старовина. Вип 4-5 (7-8) К. 2007. Стор.47
  14. Левченко А.. Фронтовой дневник Виноградова».   Федеральный информационно-аналитический журнал «Сенатор»  Сайт konkurs.senat.org/article/42.html
  15. Лозова Г. Бесіди з автором.
  16. Меллентин Ф. В. Танковые сражения 1939-1945 гг. Боевое применение танков во второй мировой войне. М. ИЛ, 1957.
  17.  НКВД-МВД СССР в борьбе с бандитизмом и вооруженным националистическим подпольем на Западной Украине, в Западной Белоруссии и Прибалтике (1939-1956)  Сб. док. Сост. Владимирцев Н.И., Кокурин А.И., Объединенная редакция МВД России, 2008.
  18. Павлова М. Сын свого времени.  Кадры транспорту. №7 (1733)  06.05.2010. Стр 7 Изд. СГУПС.
  19. Паршакова И.  Солдаты транспорта.  Транссиб. Вып. № 17. 06.05.2011. Сайт  gudok.ru
  20. Преосвященний Панкратій  (Гладков). Сайт «Ніжинська Єпархія». http://nizhin.church.ua/2013/12/21/
  21. Приказы Верховного Главнокомандующего в период Великой Отечественной войны Советского Союза. М. Воениздат, 1975. С. 31–32.
  22. Реабілітовані історією. Т.2.  Чернігівська область.  РВК «Деснянська правда». 2010.
  23. Руденко С.И. Крілья победі. М. Международніе отношения. 1985.
  24. Сайт «Lexikon der Wehrmacht». 217  Infanterie-Division.  www.lexikon-der-wehrmacht.de/Gliederungen/Infanteriedivisionen/217ID.htm
  25. Сайт «WWII Aerial Photos and Maps»
  26. Сайт «Авиаторы Второй мировой». www.allaces.ru/
  27. Сайт «Боевые действия Красной армии в ВОВ» http://bdsa.ru/
  28. Сайт «Тризна», Тема «Место падения самолета» trizna.ru/forum/
  29. Сайт ru.wikipedia.org/
  30. Сайт uk.wikipedia.org/
  31. Сайт. Історія Чернігівщини. Чернігіво-Сіверщина і Друга світова війна. http://www.orluvka.h16.ru/iwIIdocn.html
  32. Самойленко Г.В., Самойленко О.Г. Ніжин – європейське місто.  Сіверський інститут регіональних досліджень. Видавець Лозовой В.М. 2010.
  33. Соколов Б.В. Оккупация. Правда и мифы. М.: АСТ, 2002.
  34. Солженицын А. И. Архипелаг ГУЛАГ, 1918–1956. М., 1990. Т. 3. С. 11
  35. Типпельскирх К. История Второй мировой войны»: АСТ; Москва; 1999
  36. Seewald B. In größtmöglichem Ausmaß zerstören.  Die Welt.  24.09.2013

5 коментарів до “Ніжин. Вересень 1943. Частина 2

  1. BornLeon

    Додам, якщо автор захоче зв`язатися – email в мене. Тут його публікувати не став. Непогано ще б було вказати в коментарі, яких помилок припустився автор.

  2. Сповіщення: Незабутній для Ніжина вересень 1943-го | Нежатин

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *