Ніжин 1941–1943. Окупація. Частина 1. 1941 рік

Георгій Топільський, Володимир Шевченко

Вид на площу Франка і вулицю Гоголя. На розі будівля угорської жандармерії, поруч з нею будівля інститутської бібліотеки, далі міська бібліотека. Фото часів окупації з фондів Ніжинського музею.Див. також:

Ніжин. Червень–серпень 1941

Ніжин. Вересень 1941. ч.1

Ніжин. Вересень 1941. ч.2

 

18 грудня 1940 року Гітлер підписав директиву № 21 – план «Барбароса» (Fall Barbarossa Weisung 21), план блискавичної війни проти Радянського Союзу. Початок військових дій спершу планувався на 15 травня 1941, згодом був перенесений на 20 травня, потім на 15 червня, і був здійснений ранком 22-го червня 1941 року.

До того часу Ніжин, як і вся Україна, вже пережила хвилю репресій. По Чернігівський області тільки за період з 9 серпня 1937 по 26 вересня 1938 року особлива трійка УНКВС  розглянула 8108 справ. До вищої міри покарання було засуджено 4367 осіб. До виправних таборів та тюрем – 3455 осіб. 278 справ було відправлено на дорозслідування.  Крім трійки, вироки виносила і, так звана, «вища двійка» у складі наркома внутрішніх справ  СРСР М. Єжова та прокурора СРСР А. Вишинського .  Вироки ця «двійка»  виносила заочно по спискам, що складали  місцеві управління НКВС та прокурори.

За період з 13 вересня 1937 року по 14 лютого 1938 року по Чернігівський області таким чином було «розглянуто»  1081 справа. По них засуджено до вищої міри покарання 485 осіб,  до виправних таборів та тюрем потрапили 511 осіб. 85 справ відправлено на дорозслідування.

Надія Сергійко згадує ті часи:

            До війни, після 1937 року, коли ще був живий батько, з 23 вечора і до 7 ранку коли проїжджала вночі машина по вулиці, довгий час підхоплювалася, підходила до вікна, дивилася і боялася – чи не приїхала НКВС – чорний ворон.

До 1937 року в Україні вже колективізували 96,1% селянських господарств. Але на селянських городах по 25-70 соток в 1937 р вирощували 52% картоплі і овочів, корови давали 70% молока.

28 грудня 1938 вийшла Постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про зміцнення трудової дисципліни».  Згідно з ним, 15-хвилинне запізнення на роботу  каралось тюрмою, або тримісячними виправними роботами (робітник отримував 25-50% зарплати, решта конфіскувалася державою).   Робітників, що систематично запізнювалися, передбачалось виселяти з комунальних квартир. Були також запроваджені трудові книжки, які фактично закріпляли робітників на підприємстві. Робітники позбавлялись  права звільнення чи переходу на інше підприємство за власним бажанням.

Влітку – восени 1939  присадибні ділянки скоротили на 25%.

В 1939 завершилася остаточна ліквідація хуторів. Хуторян або переселяли до сіл або виселяли на схід СРСР.  До кінця 1939 року в УРСР виселено 95 462 дворів.

26 червня 1940 Президія ВР СРСР прийняла рішення про запровадження 8-годинного робочого дня і 7-денного робочого тижня із остаточною забороною «самовільного» переходу з одного місця роботи на інше.  Запізнення і прогули каралися тюремним ув’язненням .

У 1939 року 64% населення мешкало в селах, 36% в містах.  В той же час 2.8  млн громадян, тобто  1.65% населення, перебувало в тюрмах, таборах і на спец поселеннях.

1 вересня 1940 уряд схвалив постанову про оплату за навчання у старших класах середньої школи, та у вищих навчальних закладах.

За навчання в школі треба було заплатити 150 крб на рік, за навчання у вищому навчальному закладі – 400 крб на рік,  за навчання у консерваторії і театральному інституті – 500 крб на рік.

Спеціаліст за роботу в тресті одержував 750 крб  за місяць.  Пенсія інваліда праці складала 16 крб.

У магазинах 100 гр ковбаси коштувало 2 крб 70 коп., черевики для підлітка виробництва радянської фабрики – 200 крб за пару, пальто для дівчини  700-800 крб.

З жовтня 1940 вийшов Указ «Про державні трудові резерви». Згідно з ним створювалися залізничні,  ремісничі і фабрично заводські школи. Передбачалось, що в них безкоштовно працюватимуть  і навчатимуться підлітки з 14 років. За втечу юнака передбачали карати півторарічним тюремним ув’язненням.

На початок 1941 року рівень добробуту переважної більшості городян знижувався,  жорстокі репресії проти «ворогів народу» а потім проти «порушників трудової дисципліни» викликали невдоволення серед основної маси робітників і населення середнього віку.  Радянський режим викликав в них страх за своє життя, нелояльність або приховану  ворожість. У той же час комсомольська молодь, що зростала в умовах радянської партійної пропаганди, щиро підтримувала радянську владу, виявляла радянський патріотизм.

Все це призводило до того, що на початку війни можливий прихід німців сприймався багатьма мешканцями, що залишались в місті, як зло, але менше, ніж радянська влада.

Але з часів першої світової війни, внаслідок фашизації Германії в її відношенні до інших народів відбулися істотні зміни.

Принципи поводження з місцевим населенням тепер були засновані на расовій доктрині націонал-соціалізму.  Згідно з нею, для завойованих Рейхом територій на сході, на вершині піраміди слідом за німцями – расою людей першого сорту розташувалися фольксдойче – особи німецької національності, які проживали за межами Райху. Проте, внаслідок тривалого мешкання їх за межами Рейху, вони вважалися не цілком політично благонадійними і чистими в расовому відношенні. Тому на їх просування по службі були накладені певні негласні обмеження.

На ступені нижче розташувалися  естонці, латиші, козаки, татари Криму і Поволжя, калмики, осетини, інгуші, чеченці і ряд інших народів Північного Кавказу і Закавказзя. У перспективі вони підлягали германізації, оскільки вважалися “арійськими народами”.

Нижче розташувалися литовці і українці, які вже не вважалися «арійськими народами» внаслідок тривалого існування на одній території і «расового змішання» з поляками.

Ще нижче стояли росіяни і білоруси, яких німці вважали «Untermensch» – «недолюдинами” -, але вони користувалися перевагою перед поляками при призначенні в органи управління на окупованих територіях.

Далі за цією шкалою йшли поляки – вороги Німеччини протягом декількох сторіч, чисельність яких належало максимально зменшити, а державність ліквідувати.

Расова доктрина націонал-соціалізму не залишала місця на землі євреям і циганам. Всі вони підлягали поголовному знищенню.

Готуючись до війни з Радянським Союзом, Германія планувала і майбутнє для України.  Ці плани розроблялися у зовнішньополітичному Бюро нацистської партії, яким з 1927 року керував Альфред Розенберг (Alfred Rosenberg). Він висував різноманітні  пропозиції формування на сході залежних від Германії національних утворень.

На противагу цим ідеям у низки членів партії  існував інший погляд.

28 травня 1940 райхсфюрер СС  Генріх Гиммлер (Heinrich Himmler) подав А. Гітлеру доповідну записку, в який пропонував повністю колонізувати окуповані східні землі.

24 червня 1940  Г. Гиммлер письмово виклав своє бачення методів цієї колонізації, згідно з якими до 1941 року в його відомстві був розроблений «Генеральний план Ост» (Generalplan Ost), за яким землі на сході повинні бути перетворені на класичні колонії із заселенням німцями та германізацією залишків місцевого населення.  У подальшому пропонувалося 20-25% українців «германізувати», решту населення «скоротити» та переселити  у район між Дніпром і Волгою. Крим повністю звільнити від місцевого населення.

А. Гітлер довгий час балансував між цими двома поглядами у партії. У липні 1940 року він заявляв про створення буферних держав – України, Прибалтики та Білорусії. У грудні 1940 року він казав, що територію СРСР слід «поділити на низку держав з власними урядами, які готові укласти з нами мирні угоди…». До початку війни Гітлер схилявся до думки про повну колонізацію України.

13 березня 1941 в Інструкції «про особливі області» до директиви № 21 (План «Барбаросса») говорилося наступне:

Ставка верховного головнокомандуючого.

Як тільки район бойових дій досягає достатньої глибини, він повинен бути обмежений з тилу. На окупованій території, що знаходиться за районом бойових дій, буде організовано власне політичне управління. Ця територія з урахуванням національності її населення і в приблизної відповідності з межами груп армій буде розділена спочатку на області: Північну (Прибалтика) Центральну (Білорусія) і Південну (Україна).

У цих областях політичне управління буде передано Рейхскомісарам, які отримають відповідні інструкції від фюрера.

30 березня 1941  Франц Гальдер (Franz Halder) записав у щоденнику:

11.00 – Велика нарада у фюрера. Майже 2,5-годинна промова такого змісту:

Наші завдання щодо Росії – розгромити її збройні сили, знищити державу …

…. Боротьба двох ідеологій: Нищівний вирок більшовизму не означає соціального злочину. Величезна небезпека комунізму для майбутнього. Ми повинні виходити з принципу солдатського товариства. Комуніст ніколи не був і ніколи не стане нашим товаришем. Йдеться про боротьбу на знищення. Якщо ми не будемо так дивитися, то, хоча ми і розіб’ємо ворога, через 30 років знову виникне комуністична небезпека. Ми ведемо війну не для того, щоб законсервувати свого супротивника.

Майбутня картина політичної карти Росії: Північна Росія відійде до Фінляндії; протекторати в Прибалтиці, на Україні, в Білорусії…

… Нові держави повинні бути соціалістичними державами, але без власної інтелігенції. Не слід допускати, щоб у них утворилася нова інтелігенція. Тут буде достатньо лише примітивної соціалістичної інтелігенції.

2 квітня 1941  Альфред Розенберг  підготував для керівництва Німеччини меморандум, яким пропонувалося утворити автономії – Білорусія зі Смоленщиною, Україна з Кримом, Вороніжчиною, Курщиною і Брянщиною,  Донщина і Кавказька Федерація.

Нашою політичною лінією стосовно цієї області [України] мала б стати підтримка прагнень до національної незалежності аж до потенційного створення власної держави – або власне на Україні, або в поєднанні з  Донською областю і Кавказом. … В економічному плані ця область одночасно була б могутньою сировинною і харчовою базою великонімецької імперії».

7 квітня 1941  А. Розенберг подає додаток до меморандуму, в якому пропонувалось призначити штабсляйтера Арно Шікенданса  (Arno Schickedanz) райхскомісаром в Україні, як наглядача за місцевою «автономною» владою.

Ймовірно, на той час Гітлер був згоден з пропозиціями А. Розенберга, і 20 квітня 1941 року А. Розенберг був призначений «уповноваженим з центрального контролю над питаннями, пов’язаними зі східноєвропейськими областями».

20 червня 1941 А.Розенберг виголошує промову про мету Германії і плани стосовно України:

Українські кордони охоплюють власне Україну, включаючи області Курська, Вороніжа, Тамбова, Саратова. … Україна буде розділена на 8 генеральних комісаріатів з 24 головними комісаріатами…

23 червня 1941 В. Стахівом був переданий до райхсканцелярії Меморандум, що був написаний 15 червня 1941 року групою провідних членів ОУН(Б) під керівництвом     С. Бандери. В ньому містилось попередження:

Навіть якщо німецькі війська при вступі в Україну, звичайно, спочатку будуть вітати як визволителів, то незабаром ця ситуація може змінитися, якщо Німеччина прийде в Україну не з метою відновлення української держави і відповідними гаслами.  Німеччина ж шукає на Сході не тільки економічний простір, який відомий як сировинна база, а й переслідує політичні цілі, відображені у понятті нового європейського порядку. Новий європейський порядок без самостійної національної української держави е немислимим…

Відповіддю на це може слугувати Директива з Берліну командуванню армії після проголошення 30 червня 1941 року Акту відновлення Української Держави.

Прагнення українців встановити політичну незалежність у розумінні Української національної держави та створення української армії повинні бути припинені в зоні бойових дій. Військові органи не повинні пояснювати українцям своє ставлення до цього питання

16 липня 1941 у А. Гітлера відбулася нарада і 17 липня він видав наказ про запровадження цивільного управління окупованими областями СРСР.

20 серпня 1941 з’явився декрет Гітлера про створення рейхскомісаріату «Україна».   Рейхскомісаром був призначений Еріх Кох (Erich Koch).

13 вересня 1941 німецькі війська увійшли у Ніжин.  Зважаючи на близькість фронту, окупована Чернігівська область і Ніжин зокрема, не переходили під цивільне управління, а залишалася під управлінням військової адміністрації (Militärverwaltung). Всю повноту влади тут здійснював вермахт, точніше VII відділ при штабі групи армій «Південь», через Головну польову комендатуру №399 у Конотопі. Їй підпорядковувалися звичайні польові комендатури – фельдкомендатури, (Feldkommandanten), які охоплювали 15-20 районів і поділялися на гарнізонні комендатури, що охоплювали по 4-5 районів.

Крім неї в Україні була ще одна Головна комендатура № 397 «Донець» у Сталіно (Луганськ).

23 липня 1941 начальник штабу  Верховного головнокомандування збройними силами Німеччини (ОКХ – Oberkommando des Heeres) Вільгельм Кейтель (Wilhelm Keitel) передає у війська секретний наказ фюрера:

Військ, призначених для забезпечення безпеки завойованих східних областей, при великій протяжності цих просторів, вистачить тільки в тому випадку, якщо будь-який опір буде придушено не шляхом юридичного покарання винних, а коли окупаційна влада наведе такий страх, який придушить в населенні почуття протесту.

Слід покласти відповідальність за спокій у ввірених їм районах на командувачів і війська, що наявні в їх розпорядженні. Командири повинні підтримувати безпеку і порядок на своїй території не вимогою більшої кількості сили , а шляхом застосування драконівських заходів.

А трохи пізніше командуючі військами отримали детальну вказівку зі штабу ОКХ:

Зі вказівки штабу ОКХ

 командувачам військ тилу груп армій “Північ”, “Центр” і “Південь”

про поводження з цивільним населенням і військовополоненими на окупованій території

25 липня 1941р.

Діюча армія

. . .

1. Поводження з цивільними особами.

… Необхідне швидке умиротворення країни можливо досягти тільки в тому випадку, якщо всяка загроза з боку вороже налаштованого цивільного населення буде нещадно присічена. Будь-яка поблажливість і нерішучість – це слабкість, що представляє собою небезпеку …

Напади і насильства усякого роду проти осіб та майна, як і будь-які спроби до цього, повинні бути нещадно присічені зброєю, аж до знищення противника.

Там, де виникає пасивний опір або ж де при завалах доріг, стрільбі, нападах та інших актах саботажу відразу виявити винних і зазначеним чином покарати їх не вдається, слід негайно вдаватися до колективних насильницьких заходів на підставі наказу офіцера, що займає службове становище командира батальйону і вище. Категорично вказується на те, що попередній арешт заручників для запобігання можливому беззаконню не потрібен. Населення відповідає за спокій на своїй території без особливих попереджень та арештів .

….

Будь-яка підтримка або допомога з боку цивільного населення партизанам, бродячим солдатам і т. д. точно так само карається, як партизанщина.

….

Підозрілі елементи, що не викриті у важких злочинах, але за своїми переконаннями і поведінці представляються небезпечними, повинні бути передані оперативним групам, тобто загонам поліції безпеки (або СД). Пересування цивільних осіб без відповідних перепусток слід припинити.

Спокій і умиротворення настане в районі швидше і вірніше за все в тих випадках, коли цивільне населення буде залучено до роботи. Тому слід, вичерпуючи всі можливості, всіляко підтримувати будь-які заходи в цьому напрямку.

Відношення військової окупаційної влади до місцевого населення значною мірою визначалося особистістю і поглядами керівника тієї чи іншої комендатури. Якщо комендант лояльно ставився до населення, то й окупаційний режим був ліберальнішим,  якщо комендант був жорстоким, то й режим був жорстоким і нещадним.

Очевидці згадують ті часи і їх перші зустрічі з окупантами.

О. Кузнєцов:

Напередодні канонада припинилась і стояла незвичайна для війни тиша. Раптом в хату влітає хлопчисько – мій сусід і волає, що було сили: «Німці! Вони вже йдуть на сусідній вулиці!» Часто питають, що я відчув, коли побачив фашистських солдатів? Ну, звичайно, вражав колір німецької уніформи. Він був зовсім не схожим на колір радянської…. Дійсно, форма на них була дуже гарна, зручна, вони були озброєні, як то говорять, до зубів; багато патронів, на ременах підвішені гранати, навіть ложка, одночасно вона і ніж, і відкривачка для консервів. Вражала охайність німецьких солдатів: як тільки ставали вони на відпочинок, негайно починали вмиватися, чинити чоботи та уніформу.

Надія Сергійко:

Ми жили з мамою і бабусею. Батько вже помер. Німці з’явилися в нашому будинку до обіду, пам’ятаю це, тому що бабуся готувала до сніданку млинці. Нас тоді було в кімнаті 6 дітей і двоє дорослих. Зайшли в будинок і сказали, що вони є «представниками 3-го Райху». Подивилися фото на стіні, запитали хто на фото і скільки живих є в наявності. Перерахував німець млинчики на столі, залишив по одному дітям, по два мамі та бабусі, решту все забрали.

Коли прийшли німці на постій, той хто їх привів розпорядився – «матка, кіндер – койка, зольдатен і офіцірен – поль, поль!». Так вони і спали весь час на підлозі.

Німці були чисті й акуратні. Коли їли частенько кликали дітей – «кіндер, на брот» – і намазують тушонку на хліб, дають.

Але не всім так щастило. Здебільшого відношення було не таке гуманне.

Анатолій Кравчук:

Йшли по вулицях і розселялися по домівках. Якщо старі, то старих виганяли. Ось і нас вигнали. Мати на подвір’ї викопала землянку і ми там деякий час жили.

Німці коли заходять в будинок відразу запитують – Юде? І дивляться – як ікони немає – або Юде або комуніст. І це питання задається кожен раз, коли в будинок заходить німець, особливо жандарм або начальник який. А мати моя і батько були нерелігійними і не було ікони. І коли мати два рази забрали в поліцію, ну там розібралися, що вона не така, у неї троє дітей, вона пішла в село, і там або купила або випросила ікону і повісила. І як німці заходять,  питають – мати одразу показує ікону, каже – ми православні.

Микола Берковець:

Заходив німець в кожен дім і крейдою на паркані або на хвіртці писав кількість осіб які тут можуть оселитися. Потім приїжджали і селилися озброєні до зубів німці. Нерідко приїздили на підводах. Якщо є город, відразу запускали туди коней. Вони поїдали все і город був практично кіньми знищений. А жінки, діти, старі найчастіше виселялися на горище, в сарай, куди завгодно.

Разом з німецькою армією у місто увійшли і декілька частин Угорського Моторизованого армійського корпусу, що був під головуванням генерал-майора Міклоша Бела Далноки (Dálnoki Miklós Béla)

Угорські війська за час участі у військових діях, зокрема у Київський операції, понесли величезні втрати. Було вбито понад 200 офіцерів і 2500 рядових, 7500 отримали поранення, 1500 зникли безвісти.  Війська втратили 1200 БТР, 30 літаків,  28 артилерійських гармат, 100% легких танків, 80% середніх танків, 90% броньовиків.  Після вересня 1941 на окупованих територіях їх змінили новосформовані дивізії сил безпеки № 102, 105, 108, 121, 124.  Угорським підрозділам  доручили  охорону комунікацій – зв’язку, залізничних шляхів тощо.

Аліна Ніжина згадує першу зустріч з мадярами коли вони поверталися у місто в перші дні окупації:

За ніч міст, по якому встигли пройти ті, що відступали, підірвали , мабуть, свої , бо вибух був слабкий, і деякі дошки залишилися, по яким обережненько проходили люди. Сестри Тоня і Люся ще здалеку помітили солдатів у чужій формі і тремтіли від страху , представляючи німців з жахливими , перекошеними обличчями . Але на мосту стояли високі і красиві чорняві військові , які допомагали дітям перебратися з однієї обгорілої дошки на іншу. Потім з’ясувалося , що це були союзники німців, угорці . Ввічливі, турботливі воїни ворожої армії – це були перші й останні приємні спогади дівчаток.

Ніжинська Фельдкомендатура № 197 зайняла частину будівлі студентського гуртожитку по вул.. Богуна 1 .

У будівлі гуртожитку педінституту розмістилася фельдкомендатура.  Фото  з фондів Ніжинського музею.

У будівлі гуртожитку педінституту розмістилася фельдкомендатура. Фото з фондів Ніжинського музею.

Комендантом міста став штандартенфюрер Віндлер (Windler).  В стандартні обов’язки комендатури зокрема входило:

– Виявлення і затримання радянських військовослужбовців, що опинилися в армійському тилу,

– Контррозвідувальна робота, боротьба з партизанами,

– Організація місцевого самоврядування, призначення його керівників,

– Контроль за виконанням розпоряджень комендатури управою.

Для охорони і інших потреб у підпорядкуванні комендатури був взвод жандармів.

На розі вулиці Гоголя і площі Франка поряд з бібліотекою розташувалася мадярська жандармерія.

На вулицях міста з’явилося звернення коменданта до населення німецькою, українською та російською мовами.

Звернення коменданта міста до населення.  (З фондів Ніжинського Архіву

Звернення коменданта міста до населення.
(З фондів Ніжинського Архіву

Але здійснення поліцейських і каральних функцій військовим адміністраціям на Чернігівщині не довірили.  Згідно наказу Гітлера від 17  липня 1941  р., «поліційна охорона окупованих східних областей» покладалася на Райхсфюрера СС і шефа німецької поліції Генріха Гіммлера (Heinrich Himmler) подібно тому, як це було здійснено в тих областях, що вже знаходилися під цивільним управлінням.

Тобто, для окупованих районів був створений спільний орган «Поліція і СС»  під керівництвом “Вищого СС и поліцейського фюрера” (Hoherer SS und Polizei Fuhrer), якого призначав Г. Гіммлер.

Ця поліція складалась з двох частин.

Перша – це «Поліція безпеки та СД» (Sicherheitspolizei und SD  – (Siherheitdienst)), яка складалась з поліції безпеки – Зіпо – (Sicherheitspolizei скорочено SiPo), гестапо і кримінальної поліції – Кріпо – (Kriminalpolizei скорочено Kripo).

Друга – Поліція порядку – Орпо – (Ordnungspolizei, скорочено OrPo) в яку зокрема входили охоронна поліція (шупо) Schutzpolizei, і Українська допоміжна поліція, котру називали просто «поліція».

Обидві частини Поліції і  СС і на всіх окупованих теренах України підпорядковувалися до 1 листопада 1941 року обергруппенфюреру СС генералу поліції Фрідріху Еккельну, а потім  обергруппенфюреру СС, генералу військ СС Гансу Прютцману (Hans-Adolf Prützmann).

В кожний регіон – генеральний округ – було призначено керівників нижчого рангу.

В генеральному окрузі «Чернігов» Поліцією і СС керували  по черзі бригадефюрер СС Людольф фон Альвенслебен (Ludolf von Alvensleben) з 22.10.1941 по 19.11.1941, бригадефюрер СС, генерал-майор поліції Вилли Шмельхер (Willy Schmelcher) з 19.11.1941  по 1.7.1943 та бригадефюрер СС, генерал-майор поліції Ернст Гартманн (Ernst Hartmann) з1.7.1943 по 31.10. 1943 року.

У керівників було два замісники,  один з яких відповідав за діяльність першої частини поліції – Поліцію безпеки та СД, а другій – за діяльність Поліції порядку.

Поліцію безпеки і СД у Чернігові очолював штурмбанфюрер СС Теодор Крістенсен (Theodor Christensen). В Ніжині, а також в Сумах та Гомелі розташувалися периферійні відділення. Пізніше, в лютому 1943 року, начальнику поліції безпеки і СД генерального округу «Чернігів» було додано спеціальний загін – зондеркоманду 4а (Sonderkommando 4а) для ведення боротьби з партизанами.

Охоронна поліція вважалася військовим підрозділом, підпорядковувалася коменданту, а допоміжна поліція виконувала загально поліцейські завдання, сувора військова дисципліна тут не вимагалася, вона  підпорядковувалася міській управі і фінансувалася за рахунок громади.

Міська поліція складалася переважно з місцевих мешканців. Її кількість була не більше 1% від кількості містян. Поліцаї не мали спеціальної форми одягу, ходили в цивільному з білою пов’язкою із печаткою коменданта на рукаві і спершу не мали зброї. Згодом, кожного десятого озброїли, а наприкінці 1942 року поліцаїв одягли у застарілу форму загальних СС, яку перестали використовувати у Німеччині.  Тоді ж  вже всіх поліцаїв озброїли трофейною радянською зброєю.

Начальником ніжинської тюрми СД був колишній педагог з вищою освітою  Федір Гриценко.

З перших і до останніх днів окупації гестапо, поліція безпеки та СД виявляли і заарештовували активних радянських і партійних функціонерів, що залишилися у місті, депутатів міськради, викладачів. Чимало з них були розстріляні. Для розстрілів було обрано кар’єри клінкерного (цегельного) заводу в декількох кілометрах від міста по Московському шляху. Серед страчених були депутати міськради Вольчик. Зозуля, Полторацький. Герман, Охонько, Вольга, заслужена вчителька УРСР  Марія Олексіївна Березняк,  вчитель Шевченко та ін.

Ганна Лозова розповідає:

Мою мачуху розстріляли. Вона зізналася що вона комуністка. Відразу забрали і більше її не бачили.

У перші дні були вбиті поранені бійці РСЧА, що залишилися в тимчасовому шпиталі по вулиці Василевській.

Солдати вермахту незабаром покинули місто слідом за лінією фронту,  яка перемістилася далеко на схід. У місті залишилася німецька і угорська адміністрації,  поліція, фронтовики, що видужували в шпиталях, та угорські, італійські солдати, які охороняли комунікацій в зоні їхньої відповідальності за містом.

Населенню доводилося пристосовуватися до нових порядків.  Більшість мешканців прагнули не попасти під кулі,  добути хліба, картоплі та інших продуктів для себе і своєї сім’ї, щоб не померти з голоду, дістати хоч трохи дров чи вугілля, зберегти теплі речі, щоб не загинути від холоду. Дехто переховувався в лісах, згодом стаючи партизанами,  більшість йшли працювати у заклади, що поступово відкривалися, на підприємства. Дехто поступав на службу у міські установи, поліцію.

15 вересня 1941 був виданий наказ ніжинської фельдкомендатури  щодо створення тимчасової ніжинської міської Управи на чолі зі старостою, якого призначав комендант.

Завдання управ були викладені в директиві:

Зі звільненням України Німецькою Армією вся влада перейшла до рук Німецького Командування, Україна управляється українським народом, але вищий контроль провадять німецькі установи.  Власне управління країни українцями вимагає діяльності,  порядку та твердих переконань.  Передусім повинні бути забезпечені інтереси Німецького війська.

Стосовно міських управ  дослідник В. Нестеренко вважає:

До цих ор­га­нів йшли, в ос­но­в­но­му, пре­д­ста­в­ни­ки мі­с­це­вої ін­те­лі­ге­н­ції та службовці, які сподіва­ли­ся на­ла­го­ди­ти нор­маль­не жит­тя на­се­лен­ня, ке­ру­ва­ти про­це­са­ми су­с­пі­ль­но-­еко­но­мі­ч­но­го та на­ці­о­наль­но-­куль­ту­р­но­го від­ро­джен­ня, а також намагалися забезпечити свої побутові і матеріальні умови.

З іншої сторони і прагматична німецька військова адміністрація була зацікавлена в тому, щоб забезпеченням життєдіяльності міста, збереженням порядку займалися місцеві кадри.

Директиви по керівництву економікою на окупованих територіях містилися у «Зеленій течці» Г. Герінга  (Hermann Wilhelm Göring)

. . .

Б. Поводження з керівним господарським складом.

До керівного господарському складу в цілому відносяться:

1. Відповідальні працівники господарських комісаріатів Радянського Союзу і окремих республік, господарських головних управлінь, господарських установ міст і т. п.

2. Відповідальні профспілкові та кооперативні працівники.

3. Службовці, що займали керівні посади в промислових і торговельних підприємствах, на транспорті, у банках, господарські керівники колгоспів, радгоспів, машинно-тракторних станцій і т. п.

Ми зацікавлені в тому, щоб господарське життя, оскільки це збігається з нашими інтересами, не прийшла в занепад. …  ми повинні орієнтуватися на співпрацю з місцевими керівними господарниками. … Радянське господарство повністю організовано державою. Якщо ця організація розпадеться або внаслідок усунення керівного складу буде порушена, може виникнути небезпека господарської анархії.

Тому в основному можна залучати до співпраці осіб, зазначених у пунктах 1 – 3 . За допомогою звернень, плакатів та окремих розпоряджень їм слід наказати залишатися на своїх місцях і продовжувати колишню діяльність. Шляхом найсуворіших погроз, покаранням за бездіяльність потрібно встановити їх відповідальність за підтримання порядку і за проведення всіх потрібних і можливих заходів в інтересах подальшої роботи підприємства.

Таке звернення не поширюється на політично скомпрометовані особистості (наприклад – народний комісар Союзу або союзної республіки і його заступники , а також у виняткових випадках окремі особливо скомпрометовані особи).

…  Необхідно докласти всіх зусиль до того, щоб зберегти найважливішу промисловість та інші господарські підприємства і уникнути руйнувань. Необхідно встановити можливо кращі відносини між місцевими жителями, тобто в даному випадку між робітниками і службовцями. Можливе наявність протиріч між українцями та великоросами необхідно використовувати в наших інтересах.

17 вересня 1941 Ніжинська міська Управа почала свою діяльність.  Першим старостою міста був призначений Яків Андрійович Степанов.

Одним з перших розпоряджень управи був Наказ № 2.

Наказ ніжинської Управи.  (З фондів Ніжинського Архіву)

Наказ ніжинської Управи.
(З фондів Ніжинського Архіву)

За два роки існування управи неодноразово змінялися як її керівники, так і назви її очільників.

Вже 25 вересня 1941 року Я.А. Степанов був переведений на посаду керівника відділу просвіти, а старостою був призначений Іван Іванович Козел. При ньому з 10 жовтня 1941 року ця посада получила назву «Бюргермейстер», Але і ця назва протрималась недовго, і вже з 15 жовтня посада стала йменуватись «бургомістр». З того ж 15 жовтня 1941 року на посаду бургомістра призначено Миколу Олексійовича Аманова, але й він пробув на цій посаді тільки до 1 листопада 1941 року. Найдовше пропрацює на посаді бургомістра Микола Мартинович Лук’янов – з 1 листопада 1941 до кінця березня 1943 року.

Довідка:  Микола Мартинович  Лук’янов.  Походив із донських козаків. Закінчив Ростовську чоловічу гімназію й Донську духовну семінарію. З 1917 р. навчався в Ніжинському інститутові і в аспірантурі. В 1923 р. переїхав до Чернігова, де служив у губернському продовольчому комітеті, згодом повертається  до Ростова, пізніше  повернувся до Ніжина.

Його ненадовго змінить німець Вільгельм Фріц, а в останні місяці окупації бургомістром Ніжина стане колишній завідуючий юридичним бюро Яків Арсенійович Мінченко.

Структура управи охоплювала всі сфери життєдіяльності міста.   Крім замісника і відповідального за фінанси в 1941 році діяли відділи –  охорони здоров’я, народної освіти, міської торгівлі, фінансового обліку та звітності, культури і мистецтва, харчовий, міського господарства, інспектури праці, суспільної опіки, юридичне бюро. Управі були підпорядковані всі підприємства, освітні та культурні заклади міста.

Г.Геринг (Hermann Göring) у липні 1941року планував :

Підприємства харчової промисловості, кормових засобів і маслоробні заводи повинні у міру потреби пускатися в хід господарськими інстанціями.

Для постачання військових частин інтендантство може самостійно використовувати млини, хлібозаводи і бойні. Переробні підприємства, [такі] як консервні фабрики, цукрові та рафінадні заводи, заводи харчової промисловості і т. п., можуть, як правило, бути пущені в хід тільки господарськими інстанціями.

Ніжинські підприємства запрацювали практично з перших днів окупації. В 1941 році пріоритетом німецької влади було відновлення роботи сільськогосподарських переробних підприємств, місцевої харчової промисловості, та тих, що забезпечували функціонування залізниці і потреби вермахту, постачання у місто електрики та води. Заохочувалося також створення ремісничого виробництва предметів широкого вжитку.  Всі заводи і фабрики на території України вважались власністю Райху, але управлялося місцевими кадрами під наглядом відповідних відділів Управи.

Ціни для торгівлі в магазинах також встановлювалися комендатурою і контролювалися Управою.

Ціни, що були встановлені німецькою адміністрацією. (З фондів Ніжинського Архіву)

Ціни, що були встановлені німецькою адміністрацією.
(З фондів Ніжинського Архіву)

Одним з перших запрацював Ніжинський маслозавод, або, як його називали, «молоковий завод». Директором заводу був призначений Бойко І. Я. Окрім керівництва, на заводі працювало 24 робітників та службовців. Їх заробітна плата коливалась від  60-80 до 240-300 крб. Підпорядковувався молокозавод Ніжинський Управі та конторі «Заготскот», молоко отримував із  сіл: Безуглівка, Березанка, Бобрик, Григорівка, Заньки, Кагорлики, Колісники, Кропивне, Крути, Кунашівка, Липів Ріг, Талалаївка та ін.  Для забезпечення заводу сировиною, 31 жовтня військовий комендант міста зазначає в наказі:

§ 6 Продаж молока, масла та сиру на базарі заборонено. Всі ці продукти повинні передаватися до Маслозаводу і він буде оплачувати. Порушення цього буде суворо каратися.

Продукція у першу чергу  відвантажувалася для потреб вермахту за вимогою комендатури. Так за 1941 рік вермахт закупив масла  3333,8 кг , масла топленого 25 кг., сиру 1249,5 кг.,молока 1123 л., вершків 93 кг. У той же час завод відпускав продукцію і по нарядах Управи і Сільгоспбюро.  Кожного дня завод відпускав 10-15 літрів молока для Ніжинського пологового будинку. Але продавати основну продукцію населенню було заборонено. Дозволено було продавати тільки пахту, обрат та сироватку.

За 1941 р ніжинський молокозавод отримав прибутку за реалізовану продукцію 13059 крб. Рентабельним він був і в наступні роки. За 1942 рік отримано 545890 крб прибутку.

Відновив роботу і засолочний завод, який виробляв славнозвісні ніжинські огірки. Директором був призначений П.Є. Гаврилюк, з 12 травня 1942 року його змінив П.М. Григор’єв.  В перші дні жовтня 1941 року на заводі вже працювало 32 робітники і 12 охоронців. В магазини міста було відправлено  3.1 т продукції, решта, більше 310 т відправлено на зимове зберігання. На 1942 рік був взятий кредит 200 000 крб у Господарського банку під 5% річних на закупівлю реманенту.  В 1942 році завод складався  із центрального виробничого заводу №1, який мав засолювальний, бондарний, машинний, капустяний цехи, цехи по переробці огірків (приміщення колишнього пожежного депо), шахти, підвали, столову для робітників  та 7 заготівельних пунктів: №2, 3, 4 знаходилися в м. Ніжині, 5-й в с.Вертіївці, 6-й в с.Черняхівка, 7-й та 8-й в с. Велика Кошелівка.  На орендованих в квітні 1942 року 22 га колишнього ніжинського стрільбища завод вирощував картоплю, на інших угіддях – огірки, капусту, буряк, моркву, гірчицю, окріп.

Взимку продукцію, в основному, картоплю, зберігали у підвалах Грецької церкви, інститутської бібліотеки  (вул. Гоголя), колишнього будинку військкомату, 80-го выйськового складу.

Робочий день на заводі тривав з 8 до 16 години. Робітники мали право на оплачувані лікарняні. Для них були створені їдальні, де персонал харчувався в обід. До порції входило зазвичай суп, гарнір, компот, її вартість становила 3 крб. Також робітникам видавалися щомісяця картки, які вони могли обміняти в магазині від Хлібокомбінату.

Заробітна плата директора становила 300 крб, вантажники одержували 234-274 крб.. Вермахт закуповував огірки по 960 крб за тонну.  Тільки за 1941 рік завод отримав 112406 крб прибутку, виплатив заробітної плати на 57 553 грн.

Тісно пов’язаним з засолочним заводом був бондарний завод. Його цехи були на засолочному заводі і на возообозному заводі (потім «Ніжинсільмаш»). Бондарі одержували 260-280 крб.

Крім того, в місті працювали міський харчокомбінат, що випікав хліб (по вул. Франко), м’ясокомбінат, миловарний цех, клінкерний (цегельний) завод та ін.

Запрацювали ремонтні майстерні (депо) на залізниці, електростанція, друкарня.

Ті, що працювали на підприємствах, одержували заробітну плату, продовольчий пайок і право харчуватися в їдальнях. Зарплата інженера і кваліфікованого робітника становила 280-450 крб, фахівця з вищою освітою – 400-600 крб. Фольксдойче зазвичай отримували зарплатню на 50% більшу, ніж українці. Податок на прибуток становив від 2 до 20%,  медичне страхування – 3%.

У перші місяці  окупації почалася відбудова церковного життя і відновлення релігійної свідомості, яку так і не вдалося викоренити радянській владі.

Німецька адміністрація в 1941 році керувалася директивою:

Додаток 3

до проекту особливого розпорядження до директиви № 21 (План «Барбаросса»)

. . .

6.  Велика частина російського населення … внутрішньо відкидає більшовизм. У руських людях, які не є більшовиками, національна свідомість переплітається з глибокими релігійними почуттями. Радість і подяка за позбавлення від більшовизму часто буде знаходити своє вираження у релігійній формі. Не слід перешкоджати або заважати проведенню подячних молебнів та інших богослужінь.

Українська Автономна православна Церква (УАвПЦ) на окупованих територіях була створена ще 18 серпня 1941 року на чолі з єпископом Олексієм (Громадським). Церква підпорядковувалася московському патріархату.

25 серпня 1941 року Обласний собор православних єпископів постановив «призначити преосвященного Симона (Івановського), архієпископа Острожського, на вільну Чернігівську катедру, з титулом архієпископа Чернігівського і Ніжинського». Єпископ Ніжинський Панкратій (Гладков) став  його вікарієм.

В вересні 1941  з дозволу фельдкомендатури, в Ніжині почали діяти Петропавлівський римо-католицький костьол (розташовувався на початку вул. Овдіївський,  був зруйнований і знесений) і сім православних храмів: Богоявленська, (Церква Богоявлення, Замкова, на території бувшого Ніжинського замку, тепер на території Центрального ринку),

Василівська  церков (св. Василя, вул. Василівська, 39-41)

Вознесенська, (вул. Овдіївська, 117а),

Покровська (Церква Покрови Пресвятої Богородиці, вул. Подвойського, 23),

Троїцька (вул. Гребінки, 35),

Хресто-Воздвиженська  (Церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього (вул. Воздвиженська, 33),

та  церква  Благовіщенського  монастиря (вул. Стефана Яворського, 2).

Віруючі знов одержали можливість брати церковні шлюби,  хрестити дітей,  ховати рідних зі священиком.

Ніжинській костьол. Фото початку ХХ століття з фондів Ніжинського музею.

Ніжинській костьол. Фото початку ХХ століття з фондів Ніжинського музею.

Покровська церква за часів окупації.  Фото  з фондів Ніжинського музею.

Покровська церква за часів окупації. Фото з фондів Ніжинського музею.

Церква Благовіщенського монастиря. Фото початку ХХ століття з фондів Ніжинського музею.

Церква Благовіщенського монастиря. Фото початку ХХ століття з фондів Ніжинського музею.

 

Можливо, завдяки тому, що Ніжин був зручно розташований на залізничних шляхах, він став своєрідним центром лікування поранених на фронтах німців та їх союзників – угорців, італійців. Будівлю Ніжинського педагогічного інституту імені М.В.Гоголя, де ще на початку війни був розгорнутий стаціонарний шпиталь РСЧА, евакуйований в останні дні перед наступом вермахту, німці з перших днів продовжували використовувати як шпиталь.

Крім того, під шпиталі було забрано будівлі з обох сторін парку Шевченка – технічне училище (зараз Ніжинський агротехнічний інститут Національного аграрного університету, вул. Шевченка, 10) і будівлю міського медичного закладу,  де зараз розташований Шкірвендиспансер (вул. Лащенка, 8).

Для поховань померлих німці використовувати не тільки Троїцьке (Грецьке) кладовище, де зайняли північну його частину, але й місця біля шпиталів.

За свідченнями Анатолія Кравчука в перший рік  окупації на Троїцькому кладовищі ховали рядових та нижчих чинів вермахту, а офіцерів везли у центр міста и ховали у парку Шевченка.  Пізніше, ймовірно, там почали ховати усіх померлих з довколишніх шпиталів.

Він згадує:

У Шевченківському парку був цвинтар для німців, для офіцерського складу. Ховали всю війну починаючи з першого дня. Там, в парку були дві могилки до війни, на них були зірочки. І німці ці дві могилки підірвали і все зрівняли. Ми з хлопцями приходимо, дивимося, вони майданчик рівняють, а через деякий час приходимо – хрести з’являються. А ось там, де зараз зупинка автобуса, трохи ближче, зробили ворота березові і вхід був вільний. А там березові хрести і на них каски.

Німецькі поховання у парку ім. Шевченко.  Фото Kovács Nándor.  (www.nogradarchiv.hu)

Німецькі поховання у парку ім. Шевченко. Фото Kovács Nándor.
(www.nogradarchiv.hu)

За свідченням Миколи Берковця, хрести над могилами німецьких вояків були і на площадці – чотирикутнику, обсадженому тополями, перед педагогічним інститутом.

Олексій Кузнєцов згадує:

«Десь приблизно в жовтні 1941 р. я  зайшов на площу Франка. Там вже стояла трибуна, на ній були німецькі офіцери з якимись цивільними особами. Як пояснили мені в натовпі, цивільні особи – це комуністи, які зараз будуть відпиратися від «святих ідей» бородатих і вусатих вождів. Колишні комуністи дійсно рвали свої партбілети і до небес вихваляли гітлерівських визволителів … «Оцей квиток, – волав один із колишніх, – десять років палив моє серце, і я, нарешті, діждався того світлого дня, коли я його знищу». Після цих слів він поліз цілуватися з гітлерівцем. Натовп баб з околиць Ніжина досить жваво коментував цю фашистську виставу:

«Ти бачиш, – говорила баба іншій, – як кається сукін син. А, напевно, забув, як він мене наганом заганяв у колгосп». Після того, як партбілети були знищені,  і промови, де бувші колективізатори усіляко паплюжили «рідного батька» Сталіна,  закінчені, «визволителі»,  наказали  колишнім  активістам  знищити  пам’ятник  Леніну, який стояв тоді на Шевченківському бульварі. Пам’ятник був знищений, уламки його полетіли в Остер і сам чув, як один бувший комуніст крив матом «вождя пролетаріату», бо уламки його були дуже важкими»

Анатолій Кравчук розповідає:

На площі стояв подіум і грав угорський оркестр по суботах і неділях.  А на розі вулиці Гоголя і площі (біля будинку мадярської комендатури) були такі сходці довгі і штук п’ять-шість шибениць поставлять і народ зганяють дивитися. І кожен раз коли вішали, обов’язково був один єврей. А увечері грає музика.  

Вид на площу Франка і вулицю Гоголя. На розі будівля угорської жандармерії, поруч з нею будівля інститутської бібліотеки, далі міська бібліотека. Фото часів окупації з фондів Ніжинського музею.

Вид на площу Франка і вулицю Гоголя. На розі будівля угорської жандармерії, поруч з нею будівля інститутської бібліотеки, далі міська бібліотека. Фото часів окупації з фондів Ніжинського музею.

23 жовтня 1941  бургомістр Микола Аманов підписує Наказ № 5, згідно з § 1 якого, населенню, тепер вже від імені управи,  наказується здати зброю і радіоприймачі.  § 3 наказував негайно зачинити всі єврейські крамниці та їх приватні підприємства. §4 пропонував військовополоненим, що знаходилися у місті, негайно зареєструватися.

Одночасно пропонується зареєструватися всім комуністам і євреям.

З початку окупації активізувалася місцева українська інтелігенція, об’єднана  культурним товариством «Просвіта», яким керував вчитель Пархитько. Створювалися різноманітні просвітницькі і театральні гуртки, спортивні товариства. Цьому всіляко сприяли члени ОУН начальник відділу освіти Ніжинської управи Д.М. Чичьківський , (якій разом з С.Т. Самойленко стає редактором місцевої газети «Ніжинські Вісті») та М. Поляченко  –  колишні  випускники  факультету  української  мови  і  літератури Ніжинського педагогічного  інституту.

26 жовтня 1941 було відкрито Ніжинський український національний театр им. М. Кропивницького. На сцені грали переважно аматори, а в репертуарі,  були твори класичної української драматургії.  Це «Дай серцеві волю, заведе в неволю», «Майська ніч», «Синочок», «Наталка-Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Безталанна». «Сорочинський ярмарок», «Шельменко денщик», «Воскресение», «За двома зайцями», «Маруся Богуславка», «Сватання на Гончарівці», «Вій» та ін.  Крім того відбувалися і концерти, зокрема самодіяльної хорової капели ім. Т.Шевченка, приїздила з виставами трупа Лубенського театру ім. Л.Українки. Відвідувачами театру були як мешканці міста, так і солдати і офіцери вермахту. На виставах були присутні від 106 до 492 глядачів.  За час окупації відбулось більше 100 вистав.

Приблизно у той же час директор інститутської бібліотеки  Ніна Георгіївна Наркевич, бібліограф Зінаїда Костянтинівна Константинова та викладач німецької мови Олена Дмитрівна Замислова звернулися до німецького коменданта за дозволом на відкриття міської читальні.  Дозвіл був одержаний.  Знаходилася  вона  на вулиці Гоголя,  поряд з мадярською жандармерією,  у  двоповерховому будинку з підвалом що був приміщенням  інститутської бібліотеки.  Поруч, далі по вулиці, знаходилась зачинена одноповерхова будівля міської бібліотеці, а далі – церква Іоанна Богослова, що була зайнята під міський архів.  В бібліотеці – читальні були  зосереджені  українські  книги  та  українська,  а  також  німецька періодична преса,  зорганізовано видачу  ніжинцям  книг  і  журналів, зокрема й російських, дореволюційного періоду, таких як «Вестник Европи», «Русская  мысль», «Русское  богатство», «Вестник  жизни». Цей  куточок  був  важливим  місцем  у  житті  Ніжина  періоду  окупації.  Сюди приходили ніжинці, що добре знали один одного, передавали один одному останні вісті з фронтів і місцеві новини.  Ці хоробрі жінки врятували від розграбування безцінний бібліотечний книжковий фонд інституту.

В Ніжині в період окупації постійно діяв кінотеатр «Вега» на вул. Овдіівський.

Олексій Кузнєцов згадує:

            Надивившись до війни «політично витриманих» фільмів, я чекав таких самих фільмів, тільки вже з фашистським забарвленням. Однак, такого не було: на екрані весь час йшли легкі комедії, як  от:  «Кельярка Ганна», «Великі дівчата – великі клопоти», «Квакс – хоробрий пілот». Що нас вражало, що іноді показували оголених красунь, що було дуже дивно для нас, які звикли до сталінського аскетизму. Звичайно, такі видовища приваблювали місцевих гульвіс.

Довідка:  Вочевидь, О.Кузнєцов мав на увазі кінофільми  «Кельнерка Анна» («Die Kellnerin Anna») за участю Франціски Кинз (Franziska Kinz) та Отто Вернике (Otto Wernicke)  та «Квакс – безталанний (незадачливый рус)  пілот»  (Quax, der Bruchpilot)  с Гейнцем Рюманом (Heinz Rühmann).

            З осені  1941 року почалось викладання в школах не за радянськими чи німецькими шкільними програмами, а за планами, розробленими самими вчителями.  Освіта населення було пріоритетом «Просвіти», велику увагу звертали на історію України, пропаганду українського співу, навчаючи дітей патріотичних пісень, заборонених у радянські часи.  Вчителі здійснювали викладання українською мовою.

Але розвиток освіти, та ще й національної, зовсім не входило в плани німецької адміністрації.  А. Гітлер ще в травні 1940 р схвалив «міркування про поводження із місцевим населенням східних територій» Г. Гіммлера (Heinrich Himmler).

Для не німецького населення східних областей не повинно бути вищих шкіл. Для нього достатньо наявності чотирьохкласної народної школи. Метою навчання в цій народній школі має бути тільки: простий рахунок, щонайбільше до 500, вміння розписатися, навіювання що божественна заповідь полягає в тому, щоб коритися німцям, бути чесним, старанним і слухняним. Уміння читати я вважаю непотрібним. Окрім шкіл цього типу, в східних областях не повинно бути більше взагалі ніяких шкіл.

Так 11 грудня з’являється розпорядження Чернігівської міської комендатури

Відкриття шкіл суворо  забороняється, бо нема  гарантії в  тому, що викладання в них не буде проводитися в більшовицькому напрямку. Всі відкриті до цього часу школи, в тому числі в Острі та Броварах – негайно закрити.

31 жовтня  1941 з’являється  Наказ військового коменданта міста:

 § 3 Заснування політичних партій та союзів рівно як і влаштування політичних зібрань і демонстрацій заборонено. Порушення цієї заборони карається смертю. 

3 листопада 1941 Управа своїм Наказом № 9 від  28 жовтня 1941 у місті вводить прописку.

6-7 листопада 1941 всім євреям міста  було наказано зібратися в одному місці.

Микола Берковець  розповідає:

На Комсомольській вулиці стояв будинок великий, білі віконниці, красивий, і жили євреї. Їде машина. німецька, крита, велика. Відкривається задній борт, німці виходять,  на ланцюгах на грудях бляхи і собаки на повідку. І в цей будинок. А там євреї, їх багато – літні,  сиві. Їх почали виводити і виносити. І в цю машину. Завантажили в машину, закрили борт і поїхали. І більше їх ніхто не бачив.

У 1939 році в Ніжині проживало 2725 євреїв (7% населення міста). В вересні-жовтні 1941 в Управі зареєструвалися 322 єврея, серед них тільки 14% чоловіків від 16 до 60 років.  До листопада вже більшість єврейського населення Ніжина утримувалась у місцевій в’язниці. Напередодні 7 листопада охоронці в’язниці зловтішалися: «Розстріляють вас 7 листопада. Німці відзначать жидо –  більшовицьке свято». Та трагедія почалася 6 листопада. На розстріл до кар’єрів цегельного заводу вивозили окремо чоловіків, жінок і дітей.  Євреїв, що зібралися в місті,  колоною вели до того ж цегельному заводу.

Наталія Салиенко розповідає:

Моє дитинство пройшло в Ніжині … Дідусь був заслуженою людиною – очолював знаменитий колись Ніжинський харчовий комбінат …. Я постійно чула розповіді про те, як було при німцях, бо всі – абсолютно всі, хто мене оточував, – пройшли через окупацію …. Але ми багато чого не знаємо, і якихось речей вони ніколи не розповідали. … Жінка, яку я застала вже літньою, розповідала, як її видали сусіди українці. А німець, який вів на розстріл, пожалів її і виштовхнув з колони – їй допомогли сховатися, і вона в підсумку залишилася жива …. Розповідали, як в перший же момент після приходу німців з’являлися доброзичливці з числа місцевих, які видавали тих, кого німці не чіпали, бо вони не були схожі на євреїв …. І, за розповідями, не було вже такого звіриного антисемітизму, були, наприклад, поліцаї, які виводили з міста людей, яким вони особисто симпатизували. Ці розповіді, почуті в дитинстві, з часом перетворилися для мене на епос.

Точна кількість загиблих у ті дні залишається невідомою. Відомі імена 335 вбитих мирних мешканців. Вважається, що в цей день було знищено понад 500 ніжинських євреїв. Але знищення продовжувалося і у 1942 – 1943 роках. Перші масові розстріли євреїв в Чернігівський області були пов’язані з діяльністю айнзатцгрупи С (Einsatzkommando С) зі штабом в Києві під керівництвом  (з 04.10.1941 до 28.8.1943) бригадефюрера СС генерал-майора поліції Макса Томаса (Thomas Max).

Айнзатцгрупи поділялися на айнзатцкоманди, а останні, в свою чергу, ділилися на зондеркоманди і дрібніші групи. У складі айнзатцгрупи С на території України оперували: зондеркоманди:

4-а, (з 01.06.1941 до 13.01.1942 штандартенфюрер СС Пауль Блобель (Paul Blobel)), яка, найвірогідніше, й проводила страту євреїв в Ніжині,  а до того, у другій половині жовтня, розстрілювала євреїв в Козельці.

4-б (з 02.10. 1941 до 21.03.1942 штурмбанфюрер СС Фріц Брауне (Fritz Braune)),

5 (з 20.09.1941 до 06.01.1942 штурмбанфюрер СС Август Мейер (August Meier)).

та 6 (з 01.06.1941 до 18.11.1941 штандартенфюрер СС Ерхард Крегер (Erhard Kroeger)).

20 листопада 1941 фельдкомендатура повідомляє в звіті:

В Ніжині більше немає євреїв. Очищення району триває.

20 листопада 1941 польовий комендант м. Ніжин видав Наказ про обов’язкову реєстрацію працездатного населення міста віком від 16 до 45 років.  Безробітні повинні з’являтися до відділу праці двічі на тиждень для контролю. Той, хто працює,  повідомляє про місце роботи,  вноситься до реєстру і вже не має права змінити місце роботи без відома відділу праці.

На порозі зими гостро постало питання постачання продовольства і його нормування, чого досі не було.   Для населення запроваджено продовольчі картки.

Польовий комендант наказує:

З’явитися у відділ праці для видачі карток

            безробітним до 28 листопада,

            працюючим 1 -10 грудня 1941 р.

За картками можна було отримати до 200 г хліба на день, 2-3 кг картоплі або інших овочем  на місяць. На утриманців видавалася половина того, що належало працюючому.

На протязі всього 1941 року йде полеміка між А. Розенбергом і Е. Кохом стосовно освіти на окупованій території України.  До листопаду 1941  вони прийшли до спільної думки про корисність підготовки місцевих спеціалістів на базі професійних навчальних закладів середнього рівня підготовки для промислових, сільськогосподарських, лісових, медичних установ.  Цьому сприяло і відчутний дефіцит кваліфікованої робочої сили.  На територіях, що знаходились під управлінням військової адміністрації, багато залежало від місцевої влади.

Наприкінці листопада завідувач відділу освіти Ніжинської Управи Д.М. Чичьківський та лікар Бобок звернулися до коменданта міста з листом про відновлення роботи фельдшерсько-акушерської школи, що існувала  в Ніжині з 14 серпня 1907 року :

Пану Коменданту м. Ніжина.

Цим ходатайствуєм про дозвіл відкрити в місті Ніжині Фельдшерсько-акушерську школу. Школа готовить лікарськіх помічників, та акушерок для подання допомоги породіллям. Є середній медичний заклад… При регістрації для продовження навчання з’явилось 250 учнів. Крім того поступило багато заяв тих, що бажають учитись в школі…

23 листопада 1941 Комендант міста дав згоду і Ніжинська фельдшерсько-акушерська школа відновила роботу.  Було видано Наказ по школі №1.

Наказ № 1

Директора Ніжинської Фельдшерсько-Акушерської школи

від 23 листопаду 1941 року

Згідно  з  розпорядженням Німецької Фельдкомендатури  за № AZ 65 IV  в./Не/Ра  від 23/XI.1941р. Ніжинська Фельдшерсько-Акушерська школа одержала дозвіл на відкриття школи, на продовження в ній навчання.

На директора школи, згідно цього розпорядження, призначено мене.

Директор школи Лікар     (підпис)        /Бобок/ 

Було набрано 3 групи – 100 учнів (з 200 абітурієнтів) на дві спеціальності – фельдшерська справа і акушерство. Тривалість навчання 3 роки. В подальшому додалися зуболікарська справа та фармакологія.  За часи окупації школа зробила два випуски. На Чернігівщині в час окупації  відкрились  медична  школа  в Чернігові  та  фельдшерсько-акушерська школа в Прилуках.

28 листопада 1941  з’явився Наказ № 80 фельдкомендатури №197 до бургомистра м Ніжин:

Бургомістру представити на протязі трьох днів перечень вулиць міста Ніжин. Назви вулиць, які були введені в часи Радянського Союзу, а також ті, які носять імена євреїв і більшовиків позначити відповідним чином.

Для необхідного перейменування зробити відповідні пропозиції.

Термін виконання 03.12.1941.

Завдання було виконано. Під перейменування підпали всі вулиці, що з 1921 року одержували імена більшовицьких ідеологів, радянських організацій і знаменних дат – вулиці Леніна, Карла Маркса, Рози  Люксембург, Луначарського, Свердлова,  Щорса, Фрунзе. Островського, Радянська,  Піонерська, Червоних  партизан, 8-річчя Жовтня, 8 березня  та ін. Їм були повернуті старі дореволюційні назви.   Ну а головна площа міста получила назву Адольфа Гітлера.

19 грудня 1941 А. Розенберг видав розпорядження:

Берлін

19 грудня 1941 р

На підставі § 8 указу фюрера про організацію управління у  окупованих східних областях від 17 липня 1941 наказую:

1. Всі мешканці окупованих східних областей віком від 18 до 45 років відповідно їх працездатності підлягають загальної трудової повинності.

2. Райхскомісари можуть розширити або обмежити трудову повинність для певних груп населення.

3. Для євреїв будуть видані особливі вказівки.

            Райхсміністр окупованих східних областей

            Розенберг.

Обліком працездатного населення в Ніжині стала займатися біржа праці, які була створена спеціально для цього.  Для набору працівників всі підприємства тепер повинні були звертатися на біржу. Змінювати роботу самостійно, як і в радянські часи, працівникам було заборонено.

22 грудня 1941 Управа відкриває дитячий садок №1 по вул.  Успенська 1. Садок працює кожен робочий день, у суботу  до часу дня. З дозволу фельдкоменданта,   на харчування дітей у садку виділяються продукти.

24 грудня 1941 Управа сповіщає всім учбовим і промисловим закладам про святкування Різдва одночасно зі святкуванням цього свята в Німеччині, 24 грудня о 12 годині.  Наступне, 25 грудня оголошується неробочим днем.

24 грудня 1941 в Україні було відроджено Українську Автокефальну православну церкву  (УАПЦ) на чолі з луцьким епіскопом Полікарпом (Сікорським), але розповсюдженню її впливу на терени,  що знаходились за межами західної України, активно протидіяв Московський Патріархат і підлегла йому Українська Автономна церква. В цьому їм сприяла і  німецька влада.  Тим не менш, автокефалісти намагалися подолати розкол і створити єдину Українську церкву.

31 грудня 1941 Франц Гальдер (Franz Halder) записав у щоденнику:

193-й день війни.

Знову важкий день! Наступ 22-ї піхотної дивізії у Севастополя успіху не мав…

На фронті 2-ї і 2-ї танкової армій атаки противника в основному відбито. На північному фланзі 2-ї танкової армії у Бєльова відчувається натиск з боку противника.

У район прориву на Оці противник перекидає піхоту. Тиск на 43-й армійський корпус противник чинить тепер також і з заходу. У смузі 57-го моторизованого корпусу противник вклинився північніше Малоярославця. Війська 5-го армійського корпусу, вочевидь, відбили сильні атаки противника.

На фронті 9-ї армії внаслідок прориву великих сил противника на флангах 6-го армійського корпусу створилася вкрай важка обстановка.

Група армій «Північ». Здебільшого – затишшя …

31 грудня 1941 Радінформбюро повідомляє:

Після розгрому під Тулою 2-ї бронетанкової армії генерал-полковника Гудеріана війська Західного фронту продовжували рішучий наступ, переслідуючи і громлячи її залишки. Німецьке командування, намагаючись затримати і зупинити наш наступ, спішно пере групувало свої війська, підтягуючи з глибини резерви.

У результаті наступних запеклих боїв на рубежах річок Нара, Протва і Ока укріплені позиції 4-ї німецької армії (генерал-фельдмаршал фон Клюге) були прорвані в багатьох місцях і військам, що їх обороняли,  нанесено рішучої поразки.

В ході боїв військами Західного фронту були розбиті 20, 12, 13, 43, 53 і 57 німецькі армійські корпуси в складі 292, 258, 183, 15, 98, 34, 268, 260, 62, 17, 137, 131, 31, 296 і 167 піхотних і 19-ї танкової дивізій і 2-а бригада “СС”, що була перекинута на літаках з Кракова.

Противник під ударами наших військ продовжує відступ у західному напрямку, залишаючи в боях і по шляху відходу своїх поранених, артилерію, зброю та військове майно. Після звільнення від противника міст Наро-Фомінськ, Угодскій завод, Олексин, Таруса, Щекино, Одоєв, Черепеть, Перемишль, Ліхвін, Козельськ і сотень містечок, сіл та селищ – нашими військами 30 грудня з боєм взято м. КАЛУГА. У місті Калуга захоплені великі трофеї, які підраховуються.

У грудні 1941 року Червона Армія здійснила контрнаступ під Москвою,  відкинула вермахт на 100-250 кілометрів від Москви,  врятувала столицю і зупинила німецький бліцкриг.  На півночі німецькі війська не змогли з’єднатися з фінськими. Червона Армія не спромоглася прорвати блокаду Ленінграда. На півдні вермахт відступив від Ростова-на-Дону, в Криму Еріх Манштейн  (Erich von Manstein) не зміг взяти Севастополь .

Японія напала на США і Великобританію.

Костянтин Сімонов написав у “Живих і мертвих” про радянських солдат:

“як би багато всього не залишалося у них за плечима, попереду була ще ціла війна”.

Продовження

2 коментарі до “Ніжин 1941–1943. Окупація. Частина 1. 1941 рік

  1. kxSven

    Очень многое было интересно, хотя не всё разъяснилось для меня. Я надеюсь, что авторы углубят свои поиски и доведут до массового читателя те тайны, которые скрывались от нас советской властью. Хотелось бы, что бы полней была отражена жизнь простых людей оказавшихся на острие борьбы двух диктаторов.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *