Німецька хроніка 1941 р. представляє вигляд Хрещатика після вибухів, здійснених у вересні того року радянськими підпільниками. Відступаючи, Червона армія замінувала будівлі у центрі міста, які було підірвано, коли до Києва прийшли частини Вермахту. Через те, що при відступі зі столиці радянської України було вивезено всю пожежну техніку, вибухи переросли у масштабну пожежу, що перетворила центр Києва на згарище і позбавила домівок велику кількість киян.
Польща у Х–ХІ ст.
Польська держава виникла на землях, де жили слов’янські племена, якими керували представники династії П’ястів. Вона отримала назву від легендарного П’яста Орача, наступники якого Семовіт (Земовіт) та Лестек (Лешек) об’єднали племена полян, що мешкали у басейні р. Варти (притоки Одри) та їх сусідів. У ІХ ст. ці землі підкорили собі Великоморавські князі, але починаючи з наступного століття Польська держава розвивається самостійно. Завдячувати своєму підйому Польща мала Мєшку І – першому достовірному польському правителю, відомому з хронік. Мєшко прийняв християнство (966), розпочав християнізацію Польщі, підкорив племена Західного Помор’я, Одро-Ельбського межиріччя, у битві під Цединею розбив маркграфа Східної марки Священної Римської імперії (972), відібрав у Чехії Сілезію (990).
З метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановляю:
1. Оголосити та провести протягом 2015 року часткову мобілізацію (далі – мобілізація) у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом.
2. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Артем Папакін
Починаючи з листопада 1917 р. на українських теренах перебували національні формування, утворені з солдатів російської армії польської національності. Після утворення Української Народної Республіки (УНР) польські частини стали небажаними гістьми на чужій території, що не могли повернутися до свого краю, окупованого арміями Німеччини та Австро-Угорщини. Неспроможність польського командування та української влади виробити дієві умови тимчасового існування польських формувань на території УНР призвели до конфлікту з населенням у місцях розміщення польських військових частин.
Піднята проблема не була досі належним чином висвітлена у історіографії. У радянський період непорозуміння між польськими військовими та селянами тлумачили виключно категоріями класової боротьби. У передмові до цінного видання документів, що ілюструють конфлікт, П. Пташинський розглядав польські формування “як знаряддя боротьби проти пролетаріяту і бідняцько-середняцького селянства України” і вбачав у конфлікті змову української буржуазії з польськими поміщиками [1].
У зв’язку з поширенням проявів тероризму на території України, що призводять до загибелі мирного населення, військовослужбовців і працівників військових формувань та правоохоронних органів України у східних регіонах держави, концентрацією угруповань військ (сил) зі значним наступальним потенціалом на території Російської Федерації поблизу державного кордону України, загрозою нападу, небезпекою державній незалежності України, з метою забезпечення оборони держави, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановляю: