Військова справа фракійських племен IV до Р.Х. – IІ ст. від Р.Х.

Автор
Фракійські піхотинець і вершник IV ст. до Р.Х. Александрово, Болгарія.

Фракійські племена здавна населяли територію від Балканського півострова на півдні до Карпат на півночі. Дослідники виділяють дві гілки фракійських племен: північну, що мешкала від Карпат до пониззя Істру (Дунаю), та південну, що заселяла Балкани. Нетривалий розквіт фракійських племен (створення Одріського царства у Східній Фракії у V ст.) був перерваний наступом Македонії та скіфів у середині IV ст. до Р.Х., які розділили фракійські землі, а також нашестям кельтів. З занепадом скіфського військового союзу в IV ст. відбувається розселення фракійського племені гетів на північ від гирла Дунаю, до лівобережжя Тіраса (Дністра).

Читати далі

Ольговський С. Я. Володарі степу. Військова справа й озброєння скіфів VII ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.

Автор

Ольговський С. Я. Володарі степу. Військова справа й озброєння скіфів VII ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. / Сергій Ольговський. – К.: Наш час, 2010. – 128 с.:іл. – (Сер. “Плац д’Арм”).

В останній час в Україні спостерігається помітне зростання уваги до власної історії, зокрема такого її напрямку, як воєнна історія та військова справа народів, що населяли Україну в давнину. Військова справа скіфів – іраномовного кочового племені, що заселяло у VII–III ст. до Р.Х. більшу частину сучасної території України, а пізніше осіло у нижньому Подніпров’ї та Тавриці (Криму) – є предметом наукового інтересу вітчизняних істориків вже досить давно. Тим не менш, увага дослідників до неї все більш зростає (чудовою ілюстрацією цьому явищу є недавня наукова монографія В. Грицюка [1]), а окремі питання скіфського військового будівництва, тактики і озброєння досі залишаються невирішеними.

Читати далі

Kruszyński B. Poznańczycy w wojnie polsko-bolszewickiej 1919–1921

Автор

Видання Kruszyński B. Poznańczycy w wojnie polsko-bolszewickiej 1919–1921.– Poznań: REBIS, 2010. – 512 s. (Бартош Крушинський, “Познанці у польсько-більшовицькій війні 1919–1921 рр.”) присвячене участі військових частин Великопольської армії у польсько-радянській війні 1919–1920 рр.

Тема книжки є надзвичайно важливою для вітчизняної історії, адже сформовані у Познані частини взяли активну участь у подіях українсько-польської війни 1918–1919 рр. та польсько-радянської війни 1919–1920 рр. на території України. У польських землях, що перед Першою світовою війною належали Німеччині, з грудня 1918 р. відбувається формування Великопольської армії. Польська влада у Познані, відчуваючи спорідненість до воюючих у Львові польських повстанців, видала наказ про створення добровольчого загону для відсічі українським військам у Галичині, і 9 березня 1919 р. загін у силі 200 солдатів виїхав з Познані.

Читати далі

Війська Османської імперії в Галичині, 1916–1917 рр.

Автор
Огляд турецьких військових частин. Галичина, 1916 рік

Напередодні та на початку Світової війни 1914–1918 рр. держави Антанти намагалися притягти Османську Імперію, ізольовану з часів Балканських воєн, до антинімецької коаліції, але безуспішно. На той час кожна з країн Антанти претендувала на якусь частину імперії. Росія хотіла панування над Босфором і Дарданеллами, Британія прагнула контролю над Перською затокою і Палестиною, Франція претендувала на Сирію та Кілікію. Німеччина ж завдяки плідній праці дипломатії у Стамбулі виглядала як справжній друг турків.

Читати далі

Румський султанат. 1222–1223 рр. The Sultanate of Rum 1222–1223

Автор
Мініатюра XIII ст. з Коньї. Стамбул, Topkapi Saray Museum. З сайту tforum.info

Армія сельджуцького Румського (або Конійського за назвою столиці– м. Конья) султанату перебувала у Криму всього близько року, проте привнесла свій колорит у військову історію півострова. У ХІ ст. у завойованій сельджуцькими тюрками-огузами Малій Азії утворився Румський султанат, де панувала молодша гілка династії Сельджукідів. У останню чверть ХІ ст. Сельджукіди виграли ряд битв у Візантії, що дало змогу розширити султанат до середземноморського узбережжя. Після падіння Константинополя у 1204 р. до Румського султанату було приєднано Анталію на узбережжі Середземного і Синоп на узбережжі Чорного морів; територія султанату займала усю Малу Азію та частину Вірменського нагір’я. За часів султана Ала-ад-діна Кей-Кубада І (1219–1236) султанат досяг піку своєї могутності.

Читати далі