Фракійські племена здавна населяли територію від Балканського півострова на півдні до Карпат на півночі. Дослідники виділяють дві гілки фракійських племен: північну, що мешкала від Карпат до пониззя Істру (Дунаю), та південну, що заселяла Балкани. Нетривалий розквіт фракійських племен (створення Одріського царства у Східній Фракії у V ст.) був перерваний наступом Македонії та скіфів у середині IV ст. до Р.Х., які розділили фракійські землі, а також нашестям кельтів. З занепадом скіфського військового союзу в IV ст. відбувається розселення фракійського племені гетів на північ від гирла Дунаю, до лівобережжя Тіраса (Дністра). Гети беруть участь у боротьбі проти македонських завойовників, розбивши у 330 р. до Р. Х. війська полководця Зопіріона, а в 291 р. до Р.Х. – Лісімаха. У першій половині І ст. до Р.Х. відбувається помітне посилення гетів, які займають провідне становище серед інших фракійських племен. Гетський правитель Буребіста (Біребіста) підкорив своїй владі північнофракійські та частину південнофракійських племен і навіть деякі невеликі причорноморські грецькі поліси (Діонісополь). У середині І ст. до Р.Х. гети під проводом Буребісти здійснили похід на грецькі причорноморські міста і зруйнували вщент Ольвію, ймовірно, взяли Тіру. В Закарпатті, де з ІІ ст. до Р.Х. існували поодинокі фракійські поселення, у часи Буребісти фракійці витісняють місцеве кельтське населення. У 44 р. до Р.Х. цар Буребіста був скинутий і вбитий, після чого його царство розпалося на чотири самостійні частини. Від цього часу гети припиняють військові набіги, а у середовищі фракійських племен посилюється плем’я даків. У період правління царя Децебала (87–106) даки створюють могутню державу, до якої увійшли і сусідні фракійські племена. У І ст. від Р.Х. її вплив поширювався від Дунаю на півдні до Карпат на півночі. У І ст. даки разом з сарматами здійснюють набіги на правий берег Істру, що був підпорядкований Риму.

Фракійський світ мав давню та самобутню військову традицію. Водночас значний вплив на військо фракійців IV–III ст. до Р.Х. справляла військова справа греків та македонян. У фракійців важке озброєння мали лише знатні воїни. Значний контингент військ фракійських племен періоду еллінізму складала легка кіннота, озброєна у метальні списи та дротики. За повідомленням грецького історика Фукідіда, всі гети та їх сусіди на Дунаї були, подібно до скіфів, кінними лучниками. Коні фракійців були більш рослі, ніж тварини кочовиків, і більше нагадували коней еллінів; фракійське кінне спорядження було настільки добре, що його запозичили давні греки. У римські часи фракійці часто служили в якості допоміжної кінноти римської армії. Одним з елементів кінського спорядження даків перших століть нової ери були шпори, подібні до римських. Однак більшість фракійських воїнів все ж воювала пішки, маючи луки, пращі і дротики для дальнього бою та короткі мечі й списи у поєднанні зі щитом – для рукопашної сутички, тобто виступаючи у якості пельтастів – легкоозброєної піхоти. За даними іконографії, деякі гетські і дакійські воїни, вочевидь найбідніші, воювали з допомогою дубин. У армії Децебала існував розподіл за родами військ за римським зразком, однак, на відміну від Риму, в ній бракувало важкої піхоти. У війнах з Римом Децебал використовував також союзні контингенти, зокрема, важку кінноту сарматів.

В класичний період фракійські воїни вдягали безрукавні хітони, товсті плащі, високі шкіряні чоботи та капелюхи або шапки-башлики, схожі на скіфські. На голові могли носити також шкіру лисиці. Північні фракійці носили вузькі штани та сорочки з рукавами. У період еллінізму та римські часи військовий костюм фракійців зазнав впливу македонської, кельтської та римської моди. Костюм даків І–ІІ ст. включав у себе туніки з довгими рукавами, довгі штани та плащі, а також невеликі шапки – “фрігійські ковпаки”, які, ймовірно, були прерогативою дакійської знаті. Одяг підперізувався поясом, що міг мати металеві накладки. Частина дакійських воїнів на зображувальних пам’ятках показана з голим торсом.

У виготовленні зброї фракійці досягли значних успіхів, перевершивши у деяких аспектах навіть еллінів. У озброєнні фракійців помітні грецькі впливи, але сильною є і самобутня фракійська традиція. Основною клинковою зброєю фракійців був короткий однолезовий вигнутий всередину кривий ніж-тесак – махайра або копіс. Один з різновидів махайри, типовий для Давньої Греції, мав розширений клинок, що розширявся на кінці, та гакоподібне кістяне чи бронзове руків’я. Другий тип є характерним лише для фракійських племен: його клинок звужувався до вістря і мав форму половинки півмісяця, та просте кістяне руків’я. Подібний клинок мала також інша типово фракійська зброя – ромфейя. У неї було довге руків’я (древко) для тримання двома руками, та такої ж довжини злегка вигнутий чи прямий клинок, заточений з одного боку. Не чужими для фракійців були і короткі акінаки та довгі прямі мечі, що були більш ефективні в кінноті, ніж криві. Головною древковою зброєю фракійців були короткі (1,5–1,8 м) списи та дротики, що мали листоподібні залізні наконечники різних розмірів. Кавалерія могла використовувати довгі сарісси з великими наконечниками. Серед гетів були поширені складні скіфські луки, що носилися у гориті. Наконечники стріл гетів були переважно бронзові, дволопатеві з втулкою чи пірамідальної форми з черешком. З пращ стріляли глиняними чи свинцевими круглими та овальними снарядами. При захисті та облозі укріплень гети використовували метальні машини.

Знатні фракійці були захищені металевими обладунками та шоломами, шоломи могла носити також легка кіннота, а паноплія деяких пельтастів поєднувала шоломи і поножі. Широко поширеними серед фракійців у IV ст. до Р.Х. були бронзові та залізні шоломи з верхом у формі “фригійського ковпака”. Такий шолом мав козирок, напотиличник і рухомі нащічники, які нерідко прикривали все обличчя воїна, залишаючи лише отвори для носу, роту і вух. Південні фракійці також широко використовували бронзові шоломи халкідського типу, імпортні чи місцевого виробництва. Серед північних фракійців був поширений інший тип – шолом з яйцеподібним верхом і неокремими прикриттями для щік та потилиці. У IV ст. до Р.Х. фракійці носили цільнометалеві бронзові кіраси грецького типу (їх могли посилювати залізними накладками) та панцирі з м’яких матеріалів (шкіри та льону) у поєднанні з бронзовими пекторалями (горжетами) та залізними поясами. Серед північних фракійців були поширені лускаті обладунки скіфського типу. Фракійський обладунок зазвичай доповнювали бронзові поножі – кнеміди, які обгорталися навколо ніг, або кріпилися до них стрічками чи ланцюгами. Характерним для фракійців видом щита була пельта у вигляді півмісяця. Її носили як піші, так і кінні воїни, її поверхня зазвичай була яскраво розмальована. Використовували також щити овальної чи круглої (подібної до грецького гоплітського аспісу) форм, інколи повністю покриті бронзовим листом.

Фракійське озброєння ІІІ–І ст. до Р.Х. відчувало помітні кельтські впливи. У піхоті та кінноті частіше застосовують латенські (кельтські) мечі – довгі, прямі та двогострі, що кріпилися до пояса за допомогою ланцюжків та скоб на піхвах. В цей період гети використовували також бойові сокири. Основною зброєю гетів в цей період залишався лук зі стрілами. У ІІІ ст. фракійці продовжували носити шоломи з загнутим вперед верхом, але пізніше в впроваджуються бронзові та залізні гостроверхі елліністичні шоломи з полями та галльські зразки, що мали заокруглений верх, напотиличник та фігурні нащічники. У цей період використовувалися щити кельтського типу, тюреос – овальні чи круглі щити з поздовжнім медіальним ребром, часто з умбоном посередині. З ІІ ст. до Р. Х. поширюються овальні щити з круглими опуклими умбонами.

Даки у І–ІІ ст. від Р.Х. воювали за допомогою луків, списів, дротиків, мечів, ножів та бойових сокир. Списи даків мали 1,6–2 м у довжину, були оснащені лавролистними наконечниками з нервюрою або без неї. Дротики даків мали як черешкові, так і втульчасті навершя, так само як і стріли. Криві фракійські тесаки еволюціонували у дакійський фалкс – дворучну зброю з довгим клинком, призначеним для рубання. Використовували також одноручні криві тесаки. Заможні воїни однак користувалися довгими латенськими рублячими мечами. Захисним озброєнням для більшості воїнів слугували багато декоровані овальні щити з заокругленим чи конусоподібним залізним умбоном посередині. Дані про шоломи даків І–ІІ ст. можна знайти лише на зображеннях. Можливо, найзаможніші дакійські воїни носили тіароподібні шоломи (у формі “фригійського ковпака” з високим гребенем, іноді з додатковим захистом вух та потилиці), зображені в якості римських трофеїв дакійських війн. Для захисту тіла використовували лускаті обладунки з короткими рукавами і невеликим подолом, а також короткі кольчуги. У бою даки використовували штандарти у вигляді драконів, та великі бойові труби. Для захисту військового табору даки застосовували вози; в армії Децебала були балісти та тарани.

Набіги войовничих даків на контрольовані Римською державою землі викликали ряд походів римських військ на землі даків. У 88–89 рр. від Р. Х. імператор Доміціан розпочав війну проти даків, невдалу для Риму. Однак за часів імператора Траяна внаслідок двох війн з римською армією (101–102 та 105–106) держава даків не змогла протистояти могутній Римській імперії і була ліквідована. Землі даків були включені до складу римської провінції Дакія у ІІ ст. від Р.Х. Після цього значна частина даків, не бажаючи підкорятися Риму, відійшла на північ і оселилася у Карпатах, не доступних для римської армії. Наприкінці ІІ ст. карпатські даки, очевидно, потрапили у залежність від германських племен, що почали переселення з півночі.

Література

Виноградов Ю. В. Счастливый город в войне. Военная история Ольвии Понтийской (VI в. до н. э. – IV в. н. э.). – СПб: Петербургское востоковедение, 2006.

Димитров С. Бронзови брони от Тракия // Великотърновският университет “Св. Св. Кирил и Методий” и българската археология. – № 1. – Велико Търново, 2010. – С. 217–224.

Котигорошко В. Верхнє Потисся в давнину: 1000000 років тому – Х сторіччя н.е. – Ужгород: Карпати, 2008.

Котигорошко В. Г. Малокопаньский некрополь (ур. Челленица) // Карпатика. 2009. – № 38 . – С. 58–133.

Прохненко І. Історія військової справи даків І ст. до н.е. – початку ІІ ст. н.е. Автореферат дисертації… кандидата історичних наук. – Ужгород, 2002.

Рубцов С. М. Легионы Рима на Нижнем Дунае: Военная история римско-дакийских войн. «Филоматис». М., 2003.

Русяева А. С., Русяева М. В. Ольвия Понтийская: Город счастья и печали. – К.: Стилос, 2004.

Стоянов Т. та ін. Гетската столица в Сборяново. 20 години поучвания. – София, 2006.

Dima C. Piese de echipament militar, cu rol defensiv, la daci (sec. II î.Chr. – sec. I d.Chr.) // Buletinul Cercurilor Stiintifice Studentesti, Arheologie – Istorie – Muzeologie. – 2006. – № 12. – P. 41–54.

Webber Ch. Odrysian Cavalry Arms, Equipment, and Tactics // Early Symbolic Systems for Communication in Southeast Europe / L. Nikolova (ed.); British Archaeology Reports, International Series 1139. – 2003. – P. 529–554.

Webber Ch. The Thracians, 700 BC – AD 40. – Oxford, 2001. – (Osprey Men-At-Arms 360)

Wilcox P. Rome’s enemies 1. Germanics and Dacians. – London, 1992. – (Osprey Men-At-Arms 129)