Похід Плавтія Сильвана в Таврику: міфи та реалії

Валентин Дорошко

Сильван

Епітафія Тиберія Плавтія Сильвана

За час більш ніж столітньої історії дослідження обставин походу Плавтія Сильвана до Таврики накопичилося чимало гіпотез. Деякі з них, як не дивно, з часом стали набувати форму аксіом, переходячи з одної праці в іншу. При цьому джерелознавча база майже не розширялася.

Про факт походу намісника Мьозії Тиберія Плавтія Сильвана Еліана скупо згадує його епітафія з Тібур [CIL, XIV, 3608]. У вітчизняній і західній історіографії саме існування цього походу викликає сумніви. Головний доказ, від якого відштовхувалися всі історичні реконструкції цієї події, до недавнього часу не викликало сумнівів – участь моряків і кораблів равеннської ескадри. З діяльністю цього підрозділу пов’язували керамічні клейма (з абревіатурою VEX/G RAV SP), виявлені на Хараксі і в 2 км на захід від нього – на території санаторію “Ясна Поляна”. Згадані клейма фактично стали єдиними незаперечними свідченнями походу (крім тексту епітафії Плавтія Сильвана). Вони ж були і головним аргументом в визначенні дати заснування фортеці Харакс, що нині вимагає окремої дискусії.

По-справжньому нове слово в дослідженні теми херсонеської експедиції Плавтія Сильвана сказав Т. Сарновскі у 2006 р. у своїй статті “Плавтій Сильван і “ескадра-привид” на Чорному морі в І ст. н.е.” [19]. Йому вдалося довести, що згадані клейма з Хараксу мають зовсім інше розшифрування, а головне – пізнє датування.

Таким чином, в нашому розпорядженні не виявилося яких-небудь прямих доказів походу нижньомьозійського намісника до Таврики, пошуку яких В. М. Зубар присвятив чимало часу і рядків. Він же єдиний поставив під сумнів висновки польського колеги, назвавши його підхід до джерел гіперкритичним [5, с. 149, прим. 1].

Фактично проблема зависла у повітрі, Т. Сарновскі детально розглянув і у багатьох випадках справедливо відкинув всі докази і припущення, накопичені дослідниками цього питання (детально див. [19, с. 117–126]).

Єдине, що Т. Сарновскі навмисно залишив поза увагою – це знахідки деталей римського військового спорядження [19, с. 122], які в умовах відсутності яких-небудь інших свідчень заслуговують на спеціальний розгляд. Ця категорія знахідок в Херсонесі має особливе значення, на відміну від знахідок у прикордонній зоні Римської імперії, де їх можна вважати трофеями, здобутими варварами. Озброєння союзників на римський манер практикувалося, але нам не відомо про озброєння союзників легіонною амуніцією. В нашому регіоні вони могли опинитися лише у результаті перебування римських військових.

Деталі римської військової амуніції з Криму, датовані І ст., особливо його третьою чвертю, нечисленні, але їм слід приділити особливу увагу.

В першу чергу треба почати зі знахідок з Херсонесу.

піхви
Рис. 1. Лицьові сторони піхв кинджалів і пряжки (2, 4 – зао Unz, Deschler-Erb, 1997; 5 – за Glasbergen, Groenman-Van Waateringe, 1974). 1, 3 – Херсонес, 2, 4 – Віндонісса, 5 – Валькенбурґ.

Лицьовий бік залізних піхв кинджала (рис. 1:1). Вона вже була кілька разів опублікована [3, рис. 1; 9, рис. 4, 1; 10, рис. 21, 3]. Вузька поверхня розділена на чотири поля, контури яких заповнені емаллю або іншим щільним покриттям, що особливо виразно видно на рентгенівському знімку предмета. Всередині полів нанесений геометричний малюнок. У двох полях – кругові зображення, у другому зверху – храм. Зараз знахідка реставрується, і можна очікувати відкриття нових елементів декору. Найбільш близькою аналогією є знахідка з Віндонісси (рис. 1:2).

Кинджали з декорованими піхвами в римській армії з’являються ще на межі ер і виходять з ужитку наприкінці І ст. [22, 79]. Херсонеську знахідку слід віднести до типу “Віндонісса”, поява якого Ю. Обманн відносить до часу не раніше середини І ст. [28, s. 8]. Декоровані піхви, що важливо відзначити, за рідкісними виключеннями походять з таборів легіонів, а не допоміжних військ [32, p. 214]. До публікації цього предмета найбільш східною знахідкою піхв кинджала був екземпляр з Дакії, виявлений у Окниці [29, Abb. 2:2].

Бронзова пельтоподібна пряжка (рис. 1:3), тип А за Е. Дешлер-Ерб [26, Taf. 16:275–288], з розкопок Портової частини городища. Язичок оформлений у формі трилисника. Кінці пельти оформлені у вигляді завитків з вкрапленням металу сірого кольору. По боках пряжки є ще два завитки. Частково збереглась і залізна вісь шарнірного кріплення. Час розповсюдження цих пряжок (рис. 1:4) припадає на період правління імператорів від Тиберія до Нерона [26, Abb. 84]. Пряжка цього типу знайдена у Валкенбурзі і за контекстом знахідки датується 40–69 рр. [25. p. 6, pl. 13:38] (рис. 1:5). Подібні пряжки були на вузьких парних поясах. Призначенням одного було розвантаження ваги обладунку з плечей, а інший служив для носіння кинджала у піхвах.

Бронзовий гачок від сегментного обладунку lorica segmentata, тип Corbridge (рис. 4: 1). Збереглася мідна заклепка, яка кріпилася до металевої пластини товщиною близько 1 мм. Корбріджський тип сегментованого панцира з’являється у другій чверті І ст., використовувався аж до межі першої і другої чвертей ІІ ст. [23, fig. 10: 1]. За класифікацією М. Д. Томаса херсонеська знахідка відноситься до четвертого типу гачків [31, p. 91] (рис. 4:4,5). Гачок представляє собою рідкісний вид через розвернутої всередину петлі. З легіонного табору Віндонісса походять дві аналогічні знахідки [35, Taf. 32: 698, 705] (рис. 4: 2,3).

меч
Рис. 2. Руків’я та меч у піхвах “помпейського” типу (2–4 – за Miks, 2007; 5 – за Ulbert, 1969). 1 – Херсонес, 2 – Віндонісса, 3 – Лондон, 4 – Естголл, 5 – Помпеї (б/м).

Кістяне руків’я меча “помпейського” типу (рис. 2: 1). Збереглася половина руків’я з поглибленнями для пальців, однак її форма легко відновлюється. У перерізі воно було восьмигранним з осьовим отвором для черенка руків’я меча. Мечі та піхви “помпейського” типу з’являються у епоху правління Нерона [22, p. 71] (рис. 2: 5) і виходять з ужитку у першій половині ІІ ст. Херсонеська знахідка має широке коло аналогій [27, A482, A590, A592, A794, B10,1, B18,3, B56,1, B93,1, B99,9, B100,10, B100,14, B146,2, B146,4, B170,2, B170,7, B170,9 B178,6, B178,8, B178,10, B178,11, B181,1, B229,2, B245,1, B256,1, B299,3, B311,1, B328,8, B328,21, B328,22, B328,25, B328,26] (рис. 2: 2–5).

Дві бронзові фалери кінської збруї (рис. 3: 1, 2). На одній з них зберігся орнамент у вигляді чотирьох трилисників. З тильного боку кожної з фалер знаходяться дві петлі для кріплення на ремені та одна – для підвіски. Однак слід взяти до уваги, що подібні підвіски могли побутувати і в першій чверті ІІ ст., так само як і фалера з підвіскою, яка була опублікована Ю. П. Калашником у текстовому вигляді [7], М. Ю. Трейстер переопублікував з ОАК лише її підвіску [20, рис. 1: 1]. Подібні фалери і підвіски з’являються у часи правління Клавдія і продовжують використовуватися аж до початку ІІ ст. [22, p. 105] (рис. 3: 3–6). Враховуючи це, не можна зі впевненістю сказати, чи пов’язані вони з експедицією Т. Плавтія Сильвана чи з дислокацією римлян у Херсонесі близько 115–125 рр. н. е. Те ж можна сказати і про описане вище руків’я меча “помпейського” типу.

фалери

Рис. 3. Фалери кінської збруї (3 – за Feugere, 2002, 4-6 – за Unz, Deschler-Erb, 1997). 1, 2 – Херсонес, 3 – Ваддон-Гілл, 4–6 – Віндонісса.

Однак не лише в Херсонесі були знайдені деталі амуніції римлян, які можна пов’язати з походом військ нижньомьозійського намісника до Таврики. З розкопок Усть-Альмінського некрополя походять два предмети, які зі впевненістю можна вважати деталями амуніції легіонера. Перший – дзвоноподібне навершя бронзового шолому для фіксації гребеня [15, рис. 146, 14] (рис. 4, 6). Точною аналогією є знахідка з легіонного табору Віндонісси [35, Taf. 28, 576] (рис. 4: 7), залишеного римлянами близько 101 р. н. е. [35, s. 8]. Таке ж навершя з точеними канавками присутні і на шоломі з Аквінкума [33, Tab. I] (рис. 4: 8), яке, судячи з нахилу шийного щитка і інших ознак, слід віднести до часу першої третини І ст. [30, p. 57–61].

Другий – срібне закінчення піхв меча “майнцького” типу [15, рис. 133, 16] (рис. 5: 1). Воно знаходить багато аналогій з територій провінцій Нижньої і Верхньої Германії (рис. 5: 27) [27, Taf. 204, B2,6, B12,9, B13,31, B13,32, B17,20, B86,2, B91,6, B126,8, B127,5, B151,12, B 178, 25, B199,9, B199, 12, B211,4, B311,17, B349,1] (рис. 5: 2–16, 26), але за кількістю знахідок особливо виділяється легіонний табір Віндонісса [27, B328,156, B328,157, B328,166–172] (рис. 5: 17–25), що може бути не випадковим, враховуючи близькі аналогії піхвам кинджала і навершю шолома, що походять звідти ж.

шолом

Рис. 4. Гачки від обладунку "lorica segmentata" та навершя шоломів (2, 3, 7 – за Unz, Deschler-Erb, 1997, 4, 5 – за Tomas, 2003, 6 – за Пуздровский, 2007). 1 – Херсонес, 2, 3, 7 – Віндонісса, 4, 5 – Бад Дойч-Альтенбурґ, 6 – Усть-Альма, 8 – Аквінкум.

В 14 км на південний-схід від Усть-Альмінського некрополя, в районі Краснозоренського городища, був випадково знайдений фрагмент піхв римського меча з точеним краплеподібним закінченням1. Найближчою аналогією  є уламок такої само форми нижньої частини бутеролі “помпейського” типу піхв з британського Веруламіума, датований часовим проміжком між 44 і 58 рр. н. е. [27. s. 873, 780]. Іншою близькою аналогією можна назвати бутероль з Бадена [27. Taf. 212: B268,3].

Судячи з наведених вище знахідок, похід мьозійського намісника до Таврики був, і в ньому брали участь легіонери з одного, а можливо, і з двох на той час мьозійських легіонів – VIII Августового і VII Клавдієвого [18, с. 207].

Вочевидь, експедиція Плавтія Сильвана не була направлена проти городищ Північно-Західного Криму, загибель яких цілий ряд дослідників пов’язував з діями мьозійського намісника [1, С. 116 – 117; 4, С. 23 – 24; 6, С. 20, 23; 8, С. 218; 11, С. 134; 12, С. 211; 16, С. 116], свідомо чи підсвідомо використовуючи як кальку похід Діофанта проти скіфів. На мою думку, В, Б. Уженцев цілком справедливо припустив, що цей регіон мав прохерсонеську направленість як у економічному, так і, ймовірно, в політичному плані [21, с. 133]. Дещо раніше А. Є. Пуздровський поставив під сумнів гіпотезу про те, що сліди знищень у Північно-Західному Криму слід пов’язувати з діями римських військ Плавтія Сильвана [13, с. 103; 14, с. 214].

Так звані пізні скіфи, що населяли Північно-Західний Крим, в умовах постійної загрози з півночі, скоріш за все, самі перетворювалися на союзників Херсонесу і Риму. Сліди знищень у регіоні можна пов’язувати з новою хвилею сарматів, яка пізніше дійшла до нижньодунайського кордону Римської імперії наприкінці 60-х рр. Крім того, нема жодних доказів дислокації римських військ у Північно-Західному Криму в цей час. Настільки масштабна війна, якою її уявляв собі В. М. Зубар [14], напевне привернула б увагу давніх авторів. Через це слід припустити, що контингент римських військ не був настільки значним, як військо Діофанта. Тим більш, на всю Мьозію, що простяглася уздовж кордону, у Т. Плавтія Сильвана було всього два легіони і підлеглі їм допоміжні когорти.

мапа

Рис. 5. Гранчасті закінчення піхв типу "Майнц" і місця їх знахідок (1 – за Пуздровский, 2007, 2–26 – за Miks, 2007). 1 – Усть-Альма, 2 – Карнутум, 3 – Новесіум, 4 – Айслінґен, 5 – Ауґсбурґ, 6, 7 – Ауґст, 8 – Рістіссен, 9 – Емпель, 10 – Год-Гілл, 11 – Гофгайм, 12 – Крефельд, 13 – Могонтіакум, 14 – Новезіум, 15 – Вітудунум, 16 – Волубіліс, 17–26 – Етчелд.

Можна припустити, що бойові дії відбувалися у околицях Усть-Альмінського городища. Постійні поселення цього часу в Північно-Східному Криму не зафіксовані аж до річки Альма. Римська армія, зайнявши Усть-Альмінське городище, перерізала комунікацію і постачання варварського війська між морем і гірсько-лісовою частиною півострова. Скоріш за все, саме так Плавтій Сильван “змусив скіфського царя зняти облогу з Херсонесу”. Не слід забувати, що навколо Усть-Альмінського городища аерофотозйомкою відкриті залишки оборонних споруд, ймовірно, земляного валу [2, с. 8–9, рис. 2].

Стає очевидним, що римській війська залишили Таврику одразу або через деякий час після завершення походу Плавтія Сильвана. З 79 латинських написів, виявлених у Херсонесі, у нашому розпорядженні нема жодної, яку можна було б датувати І ст. Те ж саме можна сказати і про латинські керамічні клейма. Воєнно-політична обстановка, що склалася на Нижньому Дунаї, починаючи з 67 р. н. е., дає підстави гадати, що іншої військової акції в Тавриці римляни не могли провести аж до завершення дакійських війн вже в епоху Траяна. Не можуть служити підставою для припущення про наступні експедиції римлян у останню чверть І ст. два постаменти статуй з текстами на честь двох нижньомьозійських намісників – Секста Веттулена Керіаліса (74/75–78/79) та Секста Фронтона (89/90–92/93) (IOSPE, I2, № 421, 422) або Прибрежненський скарб римських денаріїв, захований на початку 80-х рр. І ст. Факт встановлення статуй намісників, скоріше, демонструє певний сервілізм міщан перед Римом, а не вдячність за захист римським гарнізоном. Навпаки, близько 92 р. н. е. не римляни, а боспоряни здійснили перехід у бік Херсонеса і розбили численне військо аланів, про що розповідають рядки пантикапейського енкомія невідомого полководця [17, с. 46]. Боспорський протекторат над містом в цей час виявляється цілком очевидним.

На завершення слід сказати, що похід Тиберія Плавтія Сильвана все ж був, і єдиним підтвердженням цього, крім тексту епітафії з Тібур, поки що залишаються лише знахідки римського військового спорядження.

Література:

1. Внуков С.Ю., Коваленко С.А., Трейстер М.Ю. Гипсовые слепки с городища Кара-Тобе // ВДИ. 1990. № 2. С. 108–119.

2. Высотская Т.Н. Усть-альминское городище и некрополь. К.: Киевская Академия Евробизнеса. 1994.

3. Дорошко В.В. Римский кинжал в ножнах из раскопок херсонесской «Цитадели»//Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре. Материалы III Судакской международной конференции. – Ч. II. К., Судак, 2006. С. 118–122.

4. Зубар В.М. Про похід Плавтія Сільвана в Крим // Археологія.– 1988. – Вып. 63. С. 19–27.

5. Зубарь В.М., Сон Н.А. Северо-Западное Причерноморье в античную эпоху // МАИЭТ. – Supplementum. – Вып. 3. – Симферополь, 2007.

6. Кадеев В.И. Херсонес Таврический в первых веках нашей эры. Харьков: Вища школа, 1981.

7. Калашник Ю.П. Херсонесская фалера // Проблемы исследования античного и средневекового Херсонеса. Тез. докл. конф. Севастополь, 1988. С. 55–56.

8. Колтухов С.Г. Заметки о военно-политической истории Крымской Скифии. //Древности степного Причерноморья и Крыма. Запорожье. 1993. С. 206–222.

9. Костромичев Д.А. Детали оружия и военного костюма из «цитадели» Херсонеса// МАИЭТ. – 2008. – Вып. XIV. С. 39–60.

10. Костромичев Д.А. Римское военное присутствие в Херсонесе в начале I — первой половине V вв. (по данным археологии)/ Stratum plus. 2011. №4. С. 15–164.

11. Кутайсов В.А. Керкинитида в античную эпоху. Киев, 2004.

12. Михлин Б.Ю. Фибулы Беляусского могильника //СА. № 3. 1980. С. 194–213.

13. Пуздровский А.Е. Политическая история Крымской Скифии во II в. до н.э. – III в. н.э.//ВДИ. – 2001. – №3. – С. 85–117.

14. Пуздровский А.Е. Римско-боспорская война и этнополитическая ситуация в Крымской Скифии в середине I в. н.э.// Боспорский феномен: колонизация региона, формирование полисов, образование государства. Ч.2. – СПб., 2001а. – С. 212–217.

15. Пуздровский А. Е. Крымская Скифия II в. до н.э. – III в. н.э. Погребальные памятники. Симферополь. 2007.

16. Раевский Д. С. К истории греко-скифских отношений (II в. до н.э. – II в. н.э.) // ВДИ.– 1973. – № 2. С. 110–119.

17. Сапрыкин С.Ю. Энкомий из Пантикапея и положение Боспорского царства в конце I – начале II в. н. э. // ВДИ. № 2. 2005. С. 45–81.

18. Сарновски Т. Надгробие вольноотпущенников IOSPE, I² №562 и вопрос о времени введения римского гарнизона в Херсонес// Сарновски Т., Савеля О.Я. Балаклава. Римская военная база и святилище Юпитера Долихена. Warshau, 2000. С. 206–211.

19. Сарновски Т. Плавтий Сильван и “эскадра-призрак” на Черном море // ВДИ.  2006. № 1. С. 117–131.

20. Трейстер М.Ю. К находкам металлических деталей римского военного костюма и конской сбруи в Северном Причерноморье // РА. 2000. № 2. С. 156–163.

21. Уженцев В.Б. Эллины и варвары Прекрасной Гавани. Симферополь: Сонат, 2006.

22. Bishop, M.C., Coulston, J.C. Roman Military Equipment from the Punic Wars to the Fall of Rome. London, 1993.

23. Bishop M.C. Lorica Segmentata Volume I: A Handbook of Articulated Roman Plate Armour. JRMES Monograph 1. The Armatura Press, Duns, 2002.

24. Feugère M. Weapons of the Romans. London: Tempus Publishers. 2002.

25. Glasbergen, W., Groenman-Van Waateringe, W. The pre-Flavian garrisons of Valkenburg Z.H. : fabriculae and bipartite barracks. Amsterdam-London. 1974.

26. Deschler-Erb E. Ad Arma! Römisches Militär des 1. Jahrhunderts n.Chr. in Augusta Raurica. Forschungen in Augst, Band 28. 1999.

27. Miks C. Studien zur römischen Schwertbewaffnung in der Kaiserzeit. Leidorf. 2007.

28. Obmann J. Studien zu Roemischen Dolchscheiden des 1. Jahrhunderts n. Chr., Archäologische Zeugnisse und bildliche Überlieferung. Koelner Studien Zur Archaeologie Der Roemischen Provinzen, 4. 2000.

29. Petculescu L. Roman military equipment in the Dacian hill-fort at Ocnita// Beiträge zu römischer und barbarischer Bewaffnung in den ersten vier nachchristlichen Jahrhunderten. Lublin, Marburg, 1994. P. 61–77.

30. Robinson, H. R. The armour of Imperial Rome. London: Arms and Armour Press. 1975.

31. Thomas M.D. Lorica Segmentata. Vol. II: A Catalogue of Finds. JRMES Monograph, 2. The Armatura Press, Duns, 2003.

32. Webster G. Decorated dagger scabbards found in Britain// The production and distribution of Roman military equipment. 1985. P. 214–219.

33. Visy Z. The Roman army in Pannonia : an archaeological guide of the Ripa Pannonica. Budapest. 2003.

34. Ulbert, G. Gladii aus Pompeji: Vorarbeiten zu einem Corpus römischer Gladii, Germania 47. 1969. S. 97–128.

35. Unz K., Deschler-Erb E. Katalog der Militaria aus Vindonissa. Militärische Funde, Pferdegeschirr und Jochteile bis 1976. Veroeffentlichungen der Gesellschaft pro Vindonissa. Bd 14. Brugg, 1997.

 

1Дякую за інформацію Д. А. Костромічову.

 

На підставі:

Дорошко В. В. Поход Плавтия Сильвана в Таврику: мифы и реалии // Историко-культурное наследие Тарханкута: новые тенденции развития, новые возможности. Материалы II международной научно-практической конференции, посвященной 15-летию создания заповедника “Калос Лимен” и 25-летию открытия Черноморского историко-краеведческого музея. – Симферополь: Н.Оріанда, 2012. – С. 34–46.

3 коментарі до “Похід Плавтія Сильвана в Таврику: міфи та реалії

  1. A_P Автор публікації

    Деякі дослідники припускають, що похід Т. Плавтія Сильвана міг відбутися не морем, а сушею:
    Ю.В.Виноградов, Счастливый город в войне. Военная история Ольвии Понтийской (VI в. до н.э. – IV в.н.э.), СПб 2006, с. 199: “С этим походом (Плавтия Сильвана – А.П.) (С.200) может быть связана серия расположенных по дороге из Мёзии в Таврику лагерей, типичными среди которых являются те, чьи остатки сохранились в урочище Дидова Хата у села Малая Корениха под Николаевом и у села Дарьевка на берегу реки Ингулец. Они имеют сходную четырехугольную (почти квадратную) форму, одинаковые размеры (60х66 м), близкую планировку и устройство оборонительных сооружений. Укрепления состояли из вала и рва, внутри них вдоль четырех сторон вала были расположены постойки (вероятно, казармы и пр.), в центральной части, свободной от застройки, могли производиться построения войск и т.д. С.Б.Буйских предполагает, что это были временные лагеря, рассчитанные на одну центурию (…). Надо признать, однако, что в археологическом отношении остатки лагерей изучены очень слабо, в научной литературе известна, так сказать, нигилистическая точка зрения, В.М.Зубарь, например, вообще не видит в них остатков лагерей легионеров. Во всяком случае, существующие их датировки в пределах І-ІІ вв. н.э. позволяют допускать, что они не обязательно возникли во время похода Плавтия Сильвана на Херсонес, но могли быть возведены в Нижнем Побужье и позднее. Вопрос о трактовке названных археологических памятников действительно чрезвычайно непрост, и очень многое в их понимании зависит от будущих исследований”.
    Про згадані табори існує думка, що це таки римські військові табори, але збудовані у ІІ-ІІІ ст., для однієї когорти, ймовірно допоміжної.

  2. Тарас Дишкант

    На цей похід треба дивитися ширше: Рим тоді уклав перемир*я з Парфією і похід Плавтія це була “зачистка” території римської, проримської. Щодо Хараксу – то він був не біля Ластівчаного гнізда, а біля села Привітного (Тарас Дишкант “Географія” Клавдія Птолемея: Карта України” Львів, Сполом 2009 С.16). Біля Ластівчиного гніздечка також були римляни – досить гарне місце для військових, але для К.Птолемея це було секретом і нічого про це місце у своїй “Географії” він не сказав.

  3. Тарас Дишкант

    Випраляюсь. Точно до року визначити морський похід Плавтія Сільвана до Херсонесу неможливо – тому що він тривав досить короткий час до двох тижнів , а підготовка таємна забрала значно більше часу . За Геродотом 4,86 при гарних умовах корабель за добу проходив 232 км. З епітафії П. Сільвана відомо, що він був активним учасником політичного життя у Північному Причорномор*ї. Цілком можливо, що і скіфська облога Херсонесу була організована тим розумним римлянином через другі руки… Блискуча операція щодо “влізання” тодішнього Риму у Крим.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *