Датою народження реєстрового козацького війська можна вважати 2 червня 1572 року, коли коронним гетьманом Юрієм Язловецьким згідно універсалу Сігізмунда ІІ Августа було найнято з низових козаків на службу 300 осіб.
В різні періоди це військо виконувало різноманітні функції – від організованих військових походів в сусідні країни до вирішення приватних чи державних політичних планів збройним шляхом.
Нефёдкин А. К. Победители легионов. Военное дело готов. – М.: Яуза, Эксмо, 2012. – 224 с. – (Легионы в бою. Римские войны).
Свою чергову роботу Олександр Нефьодкін – відомий російський знавець античної і середньовічної військової історії – присвятив мілітарній історії германського племені ґотів, племені, що зіграло ключову роль у Великому переселенні народів, падінні Римської імперії та формуванні “варварських королівств” у Європі. Значну роль зіграло це плем’я і в історії Північного Причорномор’я, Подніпров’я і Подністров’я, зробивши важливий внесок у формування пізньоантичної черняхівської культури.
Артем Папакін
Наші знання про військовий одяг римлян перших століть нової ери базуються на чималому обсязі джерел – письмових свідченнях сучасників, археологічних знахідках, а також чисельних зображеннях. Суттєво допомагає зрозуміти крій та особливості носіння певних елементів римського одягу військово-історична реконструкція, покликана максимально точно відтворити предмети минулого.
Реконструкція Артема Папакіна
Римські легіони та допоміжні формування воювали та несли гарнізонну службу на півдні сучасної України у І–III ст. від Р. Х. У римській армії цього періоду існував певний стандартний набір речей, які повинен був мати кожен легіонер: одяг, взуття, шолом і обладунок, щит, меч, два дротики, інструменти для табірних робіт, речі для готування та приймання їжі. Всі ці речі носилися на маршах з собою. Солдат повинен був купувати їх сам, однак основні предмети спорядження йому видавала держава при вступі до війська, а вартість цих предметів поступово вираховувалася з платні легіонера.
Ще зовсім нещодавно історична наука відкидала можливість перебування германських племен на території України. Проте зараз доведено германську належність пам’яток вельбаркської та черняхівської культур, які стали пов’язувати з ґотами, та пам’яток пшеворської культури, що пов’язують з лугіями чи вандалами. У І–ІІ ст. на території між Віслою і Одером з’являються пам’ятки невідомої раніше в цьому регіоні вельбаркської культури, що відповідає писемним свідченням про переселення зі Скандинавії германського племені ґотів. З середини І ст. від Р. Х. відбувається проникнення носіїв пшеворської культури (лугіїв або вандалів) на південний схід, до Волині та Наддністрянщину, витісняючи носіїв місцевої зубрицької культури.