Крим

Ольговський С. Я. Володарі степу. Військова справа й озброєння скіфів VII ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.

Автор

Ольговський С. Я. Володарі степу. Військова справа й озброєння скіфів VII ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. / Сергій Ольговський. – К.: Наш час, 2010. – 128 с.:іл. – (Сер. “Плац д’Арм”).

В останній час в Україні спостерігається помітне зростання уваги до власної історії, зокрема такого її напрямку, як воєнна історія та військова справа народів, що населяли Україну в давнину. Військова справа скіфів – іраномовного кочового племені, що заселяло у VII–III ст. до Р.Х. більшу частину сучасної території України, а пізніше осіло у нижньому Подніпров’ї та Тавриці (Криму) – є предметом наукового інтересу вітчизняних істориків вже досить давно. Тим не менш, увага дослідників до неї все більш зростає (чудовою ілюстрацією цьому явищу є недавня наукова монографія В. Грицюка [1]), а окремі питання скіфського військового будівництва, тактики і озброєння досі залишаються невирішеними.

Читати далі

Румський султанат. 1222–1223 рр. The Sultanate of Rum 1222–1223

Автор
Мініатюра XIII ст. з Коньї. Стамбул, Topkapi Saray Museum. З сайту tforum.info

Армія сельджуцького Румського (або Конійського за назвою столиці– м. Конья) султанату перебувала у Криму всього близько року, проте привнесла свій колорит у військову історію півострова. У ХІ ст. у завойованій сельджуцькими тюрками-огузами Малій Азії утворився Румський султанат, де панувала молодша гілка династії Сельджукідів. У останню чверть ХІ ст. Сельджукіди виграли ряд битв у Візантії, що дало змогу розширити султанат до середземноморського узбережжя. Після падіння Константинополя у 1204 р. до Румського султанату було приєднано Анталію на узбережжі Середземного і Синоп на узбережжі Чорного морів; територія султанату займала усю Малу Азію та частину Вірменського нагір’я. За часів султана Ала-ад-діна Кей-Кубада І (1219–1236) султанат досяг піку своєї могутності.

Читати далі

Кримськотатарські підрозділи у складі збройних формувань Третього Рейху Crimean Tatar detachments in the Third Reich military units

Автор

Максим Царенко

 

Розв’язавши війну проти СРСР, військово-політичне керівництво Німеччини передбачало залучити до боротьби з радянською владою місцеве населення окупованих земель. Особлива ставка робилася на неслов’янські народи Кавказу й Середньої Азії – з огляду на їхнє географічне положення як периферії майбутньої Великонімецької колоніальної імперії. Гітлер, який вкрай негативно ставився до використання слов’ян у бойових діях на боці Німеччини, водночас не заперечував проти пропозиції представників вермахту й міністерства в справах окупованих східних територій (RMBO) щодо створення національних “східних” легіонів, передусім з мусульман [1].

У різних формах взяла участь у збройній боротьбі на боці Німеччини й частина кримськотатарського народу.

Вже наприкінці вересня 1941 р., під час боїв на Перекопському перешийку, виявилася очевидна нелояльність кримських татар до радянської влади. Зокрема, відомі випадки здачі в полон цілими групами по 150-200 представників цієї національності зі складу 172-ї, 320-ї та 321-ї стрілецьких дивізій РСЧА і зголошення їх до командування німецьких військових частин для наступного використання в якості провідників та перекладачів [2].

11 листопада 1941 р. командування 11-ї армії вермахту видало першу власну інструкцію щодо формування на окупованій території Криму з місцевого населення “допоміжних команд” для охоронної служби. Згідно з інструкцією, ці команди мали створюватися виключно як підрозділи вермахту, із залученням для контролю над ними відділів СД. Чисельність особового складу їх чітко не регламентувалася. Волонтерів рекомендувалося набирати лише серед політично надійного місцевого населення, яке негативно ставилося до радянської влади (виключаючи членів ОУН). Заборонялося залучати засуджених за кримінальні злочини. Озброєння подібних команд передбачалося обмежити дерев’яними й гумовими кийками (в окремих випадках – легкою стрілецькою зброєю). Зовнішньою ознакою належності до команд були лише білі нарукавні пов’язки з написом німецькою: “На службі вермахту” [3]. Схоже, ця інструкція була спробою впорядкувати набір допольових частин “добровільних помічників” (Hiwi – Hilfswilligen). Підрозділи такого типу, створені армійськими частинами в групі армій “Південь”, називалися “допоміжними охоронними” (Hilfwachmannschaften). 

Читати далі

Татарські військові формування у Криму в листопаді 1917 – січні 1918 рр. Tatar military troops in Crimea in November 1917 – January 1918

Автор

Артем Папакін

Солдати Кримського кінного полку.

Під час Першої світової війни у складі російської армії були створені чисельні національні військові формування. Упродовж 1914–1917 рр. відбувалося формування чесько-словацьких, сербських, латиських, польських військових частин; після Лютневої революції 1917 р. розпочалося створення національних військових формувань з українців, молдаван, білорусів, литовців, естонців, представників кавказьких народів та мусульман. У 1917 р. у частинах російської армії посилюються різні мусульманські військові організації, що прагнули створити окремі військові частини з мусульман. 1–11 травня 1917 р. у Москві відбувся 1-й Всеросійський з’їзд військовиків-мусульман, на якому було утворено Всеросійське військове Шуро (раду), що прийняло рішення розпочати формування мусульманських військових частин. Їх вирішили формувати за подвійною ознакою – релігійною (виділяти воїнів-мусульман) та національною (виділяти військовослужбовців національностей, що традиційно сповідують іслам). Процес формування цих частин, що розпочався у вересні 1917 р., отримав назву «мусульманізації» та «татаризації» (утворення військових частин татар). 

Читати далі

Римські війська в Північному Причорномор’ї. І – IV ст. від Р.Х. Roman Army in the North Pontic area. 1 – 4th Centuries AD

Автор
Статуетка римського легіонера з Ольвії, І–ІІ ст. Державний Ермітаж, Санкт- Петербург. Фото автора.

Північно-причорноморські землі потрапили у поле зору Риму ще у часи т. зв. Мітрідатових війн. У ІІ ст. до Р. Х. правитель Понтійського царства Мітрідат VI Евпатор (111–63) підкорив Боспорське царство, племена азіатської частини Боспору (сучасного Таманського півострова) та заключив союз з Херсонесом та Ольвією. Протягом першої половини І ст. до Р. Х. Мітридат провів три війни з Римом, які завершилися поразкою понтійського царя. У ході Третьої війни (73–63) флот римського полководця Помпея блокував Боспор. Після смерті Мітридата його син Фарнак був затверджений на троні Боспорського царства Помпеєм у якості “друга і союзника римського народу”. Римський вплив на Північне Причормонор’я посилився під час правління Августа і Тиберія, прощо свідчать знахідки римських монет та посвят римським імператорам у Тірі, Ольвії та Боспорському царстві. У І ст. від Р. Х. кордони Римської імперії наблизилися до Дунаю, у 56–57 р. у Тірі було заведено нову еру, що пов’язують з початком залежності міста від Риму. Ольвія, Херсонес і Боспорське царство у цей час стають союзниками імперії. 

Читати далі