Мініатюра XIII ст. з Коньї. Стамбул, Topkapi Saray Museum. З сайту tforum.info

Армія сельджуцького Румського (або Конійського за назвою столиці– м. Конья) султанату перебувала у Криму всього близько року, проте привнесла свій колорит у військову історію півострова. У ХІ ст. у завойованій сельджуцькими тюрками-огузами Малій Азії утворився Румський султанат, де панувала молодша гілка династії Сельджукідів. У останню чверть ХІ ст. Сельджукіди виграли ряд битв у Візантії, що дало змогу розширити султанат до середземноморського узбережжя. Після падіння Константинополя у 1204 р. до Румського султанату було приєднано Анталію на узбережжі Середземного і Синоп на узбережжі Чорного морів; територія султанату займала усю Малу Азію та частину Вірменського нагір’я. За часів султана Ала-ад-діна Кей-Кубада І (1219–1236) султанат досяг піку своєї могутності. У цей час Таврика платила дань Трапезундській імперії та вела незалежну політику. Після захоплення Синопу, що належав до того Трапезундській імперії, війська султана Кей-Кубада з’являються під стінами Сугдеї (Судака). Правителі міста, що платило дань половцям для забезпечення себе від нападів кочівників, при появі турецького флоту оповістило половців та русичів, що мали тут торгові інтереси та квартали співвітчизників у Сугдеї. У 1222 р. військо Сельджукідів почало облогу міста. Сугдею захищало близько тисячі професійних воїнів та міське ополчення. На допомогу місту прийшла допомога від половецького хана та руська дружина. Проте у жорстокому бою сельджуки розбили союзників та знову приступили до облоги міста. З метою запобігти розоренню міста та знищенню його населення міська влада постановила здатися та виплатити дань султану в розмірі 50 тис. динарів. Військо Сельджукідів зберегло місто та залишило там свій гарнізон. Таким чином Сугдея з околицями були поставлені у військово-політичну залежність від султана Румського султанату та була змушена виплачувати йому дань. Проте решта війська Кей-Кубада не змогла захопити всю фему Ператеа, до якої належала Сугдея, та була змушена повернутися до Малої Азії.

Сорочка XIII ст. з Коньї. З сайту kitabhona.org.ua

Турки-сельджуки були передусім кінними воїнами, тому і у війську Румського султанату головною ударною силою була кіннота. Тактика дій сельджуцького війська на полі бою мало відрізнялася від тактики інших кочових народів у середньовіччі. Кіннота сельджуків поділялася на важку та легку, на озброєнні кожної з яких перебував лук як головна зброя. Проте до функцій важкої кінноти, до якої входили вихідці з заможних прошарків суспільства, належало також завдання за необхідності таранного удару списами. На полі бою фланги та центр тюркського війська розміщалися на деякій відстані між собою, щоб бути в змозі допомогти атакованій частині армії. У армії Румського султанату, безперечно, перебувала деяка кількість піхоти, що, слід гадати, була основою війська, що висадилося у 1222 р. на березі Криму, оскільки штурмувати фортецю в кінному строї було просто неможливо; у таких випадках піхотні підрозділи формували спішені вершники. Очевидно, основою сельджуцького гарнізону Сугдеї в цей період також були спішені загони. На озброєнні піхоти так само перебували луки і списи. У середньовічних мусульманських арміях була розповсюджена облогова техніка, що ймовірно супроводжувала війська Кей-Кубада у його поході на Сугдею.

Сельджуцькі луки мали невеликі розміри та форму, подібну до тих, що застосовувалися іншими азіатськими кочівниками – половцями та монголами. Сельджуки також були озброєні у списи, булави, довгі мечі та шаблі. У зазначений період в якості охоронного озброєння застосовували кольчуги та ламеллярні панцирі, широко розповсюджені у Азії та у Візантії. У вжитку були теж м’які обладунки – кафтани, підбиті повстю.

Катапульта з трактату аль-Тарсусі. Кінець ХІІ ст. З сайту kitabhona.org.ua

Основними типами щита сельджуків були круглі та овальні кулачні щити, проте через контакти з Візантією та Трапезундом в сельджуцькій армії поширювалисящити інших форм, зокрема краплеподібні та трикутні. Сельджуки використовували яйцеподібні та гостроверхі шоломи, деякі з них були оснащені наносниками чи напівмасками, бармицею, що інколи прикривала все обличчя. На одній з мініатюр середини ХІІІ ст. з Коньї, ймовірно, зображено шолом з антропоморфною маскою, такий, які використовували у цей само період кочовики півдня України – половці та чорні клобуки.

Вже у січні 1223 р. до Кримського півострова увірвалося військо монголів. Вони захопили увесь степ та передгір’я Таврики і підійшли під Сугдею. Після облоги та взяття міста сельджуцький гарнізон та населення Сугдеї були вирізані, а саме місто зруйноване. Армія Румського султанату більше не поверталася на півострів. Монголи теж залишили Таврику, повернувшись лише у 1240 р. Однак Румський султанат більше не змагався за таврійські землі, оскільки монголи загрожували самому існуванню держави: у 1243 р. сельджуцьке військо потерпіло поразку від монголів у Анатолії. Врешті султанат розпався на дрібні “бейліки”, що визнали владу монголів, які ліквідували румську династію на початку XIV ст. Що ж до Сугдеї, то невдовзі після зруйнування місто було відбудовано як торговельний центр, і у другій половині ХІІІ ст. тут з’явилися італійці.

Ucraina Inter Arma