Марк Солонін. Чергові завдання української революції

До читачів сайту Ucraina Inter Arma

Я ніколи не жив в Україні (не рахуючи кількох літніх поїздок в Крим та Одесу) і я не є професійним політологом. Проте, є якісь загальні закони соціально-політичного розвитку, і зовсім не обов’язково жити у Диканьці, щоб знати, що яблука в садах України падають не вгору, а вниз. Тому я вважаю можливим і навіть корисним поділитися з громадянами України моїми думками, оцінками і прогнозами. Максимально широка громадська дискусія про тактику і стратегію української революції гостро необхідна, і якщо мій текст послужить ще одним імпульсом в такій дискусії, я буду вважати своє завдання виконаним

Марк Солонін

 

Чергові завдання української революції

Марк Солонін

1 . Бліцкриг провалився, так і не розпочавшись. Несамовитий крик і виття кургінянів, помпезний “тріумф Вови” з масовкою бюджетників на Червоній площі не повинні відволікати нашу увагу від цього доконаного факту. Що саме, які фактори (реакція США і НАТО, слабкість російської армії, несподівано високий темп подій, що не дозволив кремлівським пропагандистам довести ненависть до України до потрібного градуса) більшою чи меншою мірою вплинули на прийняття рішення, ми не знаємо. Але факт очевидний: вторгнення на материкову частину України не відбулося, похід на Харків, Донбас і Одесу скасовано. Про «захист співвітчизників від бандерівських банд» акуратно і плавно забудуть. Ще через місяць будь-яке нагадування про прийняту Радою Федерації РФ постанову (про введення військ на Україну) буде вилучено з публічного звернення, через рік воно (нагадування) буде розглядатися як «фальсифікація на шкоду історії».

2 . Твердий намір Кремля придушити українську революцію є непохитним. Форми можуть і будуть змінюватися (зараз на зміну невдалої спроби штурму приходить облога), але зміст буде незмінним. Режим клептократії в Росії не зможе вижити поруч з анти кримінальною революцією, що перемогла в Україні. Тому що Україна – це дуже близько. Той же народ, та же мова, та ж історія, ті ж проблеми. Інтернет з кирилицею і з цілком зрозумілою українською мовою. Мільйони «народних кореспондентів» – чи не у кожній російській сім’ї хтось (родичі, друзі, однокашники) живе в Україні. І якщо там реально почне будуватися нове життя в новій, демократичній країні, то приховати це не вдасться.

І тому ставлення «колективного путіна» до України визначається аж ніяк не миттєвими амбіціями. Це не прості «забаганки», від яких по нужді можна і відмовитися. Революція повинна привести до економічної катастрофи, кримінального беззаконня, хаосу і розвалу України – такими є умови виживання для нинішнього російського режиму.

3 . Заходу Україна не потрібна. Це чиста правда – навіть якщо за останній тиждень її виголосили вголос тисячі брудних, підкупних ротів. Заходу потрібна безпека, стабільність , мир. Якась частина лідерів Заходу готова «домагатися» цього, лише ховаючи голову в пісок і міцно замруживши очі. Дехто (президент США в тому числі) готовий піти на серйозні зусилля і витрати (а може бути, якщо дуже притисне – і на жертви) заради збереження миру і стабільності. Анексія Криму (до слова кажучи, аж ніяк не необхідна в рамках вирішення головного завдання і розпочата заради особистого піару Путіна) позначила перехід «червоної межі», і саме це, а зовсім не безкорислива любов до України, буде визначати тепер позицію відповідальних лідерів Заходу по відношенню до Росії.

Пункти 2 і 3 дозволяють нам зробити деякі цілком конкретні, практичні висновки.

4. Ніякі дії нового українського керівництва не можуть змінити (погіршити) відносини з Росією (див. п. 2). Саме тому можна (треба) робити те, що треба – не озираючись на Кремль, без жалюгідних і заздалегідь приречених на провал спроб «вийти заміж за ґвалтівника». Жорсткий візовий режим, «кордон на замку», нульова терпимість до дій російської агентури, максимально можливе технічно перекриття каналів психологічної війни, і так далі. Знаючі люди складуть вичерпний перелік.

5 . Відповідальні західні лідери не будуть «допомагати Україні»; протидіючи Путіну, вони допомагатимуть собі (див. п. 3). Саме тому новому українському керівництву немає сенсу витрачати сили і час на те, щоб сподобатися баронесі Ештон і здати залік на європейську  «толерантність». Коли Черчілль приймав рішення підтримати Сталіна у війні проти Гітлера, він найменше думав про те, хто з цієї парочки більш «легітимний». І якщо сьогоднішні євро-бюрократи стануть занадто сильно набридати, то можна нагадати їм про те, якими методами Велика французька революція придушувала заколот в Бретані; а якщо вони вже і це забули – нагадати про «толерантність», проявлену до колабораціоністів в післявоєнній Європі.

6. Крим Україна втратила. Це вже відбулося. Хотілося б сподіватися, що дзвінкі декларації («український народ ніколи і за жодних умов не припинить боротьбу за звільнення Криму від окупантів, якою б важкою и тривалою вона не була») не матимуть практичних наслідків. Пора вже перевернути сторінку і зайнятися справою. Наприклад, перечитати з олівцем у руках Леніна:  «Тиждень військового наступу імперіалістської Німеччини на Радянську соціалістичну республіку з’явився гірким, образливим, важким, але необхідним, корисним, благодійним уроком. Як нескінченно повчально було порівняння двох груп телеграм і телефонних повідомлень, що стікалися за цей тиждень в центр уряду! З одного боку, нестримний розгул «резолютивної» революційної фрази … З іншого боку, болісно – ганебні повідомлення про відмову полків зберігати позиції, про відмову захищати навіть нарвську лінію, про невиконання наказів…»

7 . Збройне повстання перемогло на Майдані. Сто людей загинули, сто тисяч прокинулися ранком 22 лютого новими людьми. Навколо них, навколо декількох кварталів у Києві – величезна країна, з 40-мільйонним населенням, з усім своїм колишнім вантажем проблем і бід . Всі і все на місці: зруйновані заводи, іржаві пароплави, люмпени, готові за літр олії і два кіло гречки проголосувати за кого завгодно, менти, дах наркоторговців, бандити, що відкривають ногою двері в адміністраціях, адміністратори, що вирішують «конфлікт господарюючих суб’єктів» за допомогою бандитів. Але є і хороша новина: Україна аж ніяк не перша країна, якій належить вирішувати завдання революції. Є теорія, причому багаторазово перевірена практикою. І тільки від революційного авангарду залежить – чи захоче він використовувати цю теорію, або буде витрачати час, що відсутній, на спроби «винайти велосипед».

8 . «Капіталізм не був би капіталізмом, якби він, з одного боку, не засуджував маси на стан затурканості, пригніченості, заляканості, темряви; – якби він (капіталізм), з іншого боку, не давав буржуазії в руки гігантського апарату брехні і обману, масового надування робітників і селян, отупіння їх і т. п. Прихильники «послідовної» демократії не вдумувалися в значення цього історичного факту. Вони малювали і малюють собі дитячу казочку, ніби пролетаріат при капіталізмі може «переконати» більшість трудящих і міцно завоювати їх на свою сторону голосуваннями. А дійсність показує, що лише в довгій і жорстокій боротьбі важкий досвід дрібної буржуазії, яка коливається, приводить її, після порівняння диктатури пролетаріату з диктатурою капіталістів, до висновку, що перша краще останньої.

“Нехай спочатку, при збереженні приватної власності, тобто при збереженні влади і гніту капіталу, більшість населення висловиться за партію пролетаріату, – тільки тоді вона може і повинна взяти владу”, – так говорять дрібнобуржуазні демократи, фактичні слуги буржуазії. “Нехай спочатку революційний пролетаріат скине буржуазію,  зломить гніт капіталу, розіб’є буржуазний державний апарат, – тоді пролетаріат, який отримав перемогу, зможе швидко залучити на свою сторону співчуття і підтримку більшості трудящих непролетарських мас, задовольняючи їх за рахунок експлуататорів”, – говоримо ми». В.І. Ленін, 16 грудня 1919 р.

9 . Пасіонарна меншість українського народу в приголомшливо короткий термін навчилася не боятися автоматників на БТРах. Це факт, і він вселяє надію. Не треба боятися застарілих слів («пролетаріат», «дрібнобуржуазні демократи», «слуги буржуазії») , треба навчитися бачити за ними не старіючі і не скасовані нічим АЛГОРИТМИ революційного перетворення суспільства. Революція не може починати з «непопулярних заходів», про що вже встиг повідомити А. Яценюк. Всяка революція що перемогла, починалася з супер-популярних заходів: арештів, посадок, конфіскацій. З задоволення пограбованого народу за рахунок клептократів. З руйнування старого, що загруз у корупції і криміналі, адміністративного апарату. Із створення нових силових структур за допомогою озброєння революційного авангарду народу. А по іншому – не варто було й вплутуватися в бій.

21.03.2014

Переклад на українську мову – Георгій Топільський

Оригінал на сайті http://www.solonin.org/article_ocherednyie-zadachi-ukrainskoy

Попередня публікація автора https://www.ucrainarma.org/materiali/myunxen-2014-skasovuyetsya.html

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *