Словаки переправляються через р. Сян. 1941 р.

Словацька армія у війні проти Радянського Союзу

Ігор Мельников

Словаки переправляються через р. Сян. 1941 р.

Словаки переправляються через р. Сян. 1941 р.

Одним з союзників Третього Райху на Східному фронті було словацьке військо. Про його участь у бойових діях проти Червоної армії піде мова у цьому матеріалі.

“Незалежність”

У березні 1939 р. Гітлер викликав до Берліну лідерів Словацької народної партії і пригрозив їм, що якщо вони не виведуть Словаччину зі складу Чехословаччини, він накаже угорцям захопити їх країну. І словаки приєдналися до “Осі”.

Президент монсеньйор Йозеф Тісо створив однопартійну державу. Словаччині було дозволено створити власну армію, що отримала чехословацьке озброєння. У березні 1939 р. прем’єр-міністром Войтехом Тукою і міністром закордонних справ Німеччини Й. Ріббентроппом був підписаний “Договір про охоронні стосунки між Німеччиною і Словацькою державою”.

Відповідно до цього документа Райх брав на себе “захист” політичної незалежності Словацької держави і цілісності її території. 21 липня 1939 р. у Словаччині була прийнята нова конституція, згідно з якою партія Глінки, яка з 1938 р. стала називатися Партією словацької національної єдності, отримала право бути правлячою “державною партією”. Всі інші партії були розпущені.

Важливим моментом в історії фашистської Словаччини стали т. зв. Зальцбурзькі переговори Туки і Гітлера у червні 1940 р. і приєднання Словаччини до антикомінтернівського пакту у листопаді 1940 р.

Війна проти Польщі

Словаччина стала єдиним союзником Третього Райху, що атакував Другу Річ Посполиту у вересні 1939 р. Словацькі частини атакували південну частину Польщі, просуваючись у напрямку Дембіці і Тарнува. Повітряне прикриття операції забезпечував словацький авіаполк. 1-а словацька дивізія під командуванням генерала Антона Пуланіча прикривала фланг 2-ї німецької гірськострілецької дивізії і зайняла місто Закопане. 11 вересня 1939 р. 3-я словацька дивізія перейшла словацько-польський кордон і без спротиву зайняла частину польської території. На цьому польсько-словацька війна скінчилася.

Війна проти СРСР

22 червня 1941 р. Тісо видав наказ про мобілізацію армії. На наступний день Словаччина оголосила війну Радянському Союзу, а 24 червня 1941 р. словацьке військо перейшло радянський кордон у районі річки Сян. Першою словацькою армійською частиною, що була відправлена на Східний фронт, була мобільно-рухома група, що просувалася у бік Війткової і Кростенка.

27 червня словаки отримали наказ знищити радянські ДОТи в районі Сянок–Залуж–Лісько і успішно виконали це завдання. Всього тоді було знищено 9 ДОТів і 4 заблоковано. Гарнізони заблокованих ДОТів були взяті у полон.

Словацькі солдати оглядають підбитий радянський танк Т-28. Західна Україна, 1941 р.

Словацькі солдати оглядають підбитий радянський танк Т-28. Західна Україна, 1941 р.

1 липня моторизована група словацьких військ зайняла Дрогобич, а через день словаки були вже у Стрию. На 8 липня словацькі частини сконцентрувалися в районі Самбора.

До 22 липня словацькі частини увійшли до Вінниці, але під Липовцями внаслідок контратаки радянських військ словаки понесли значні втрати і були відкинуті.

Міста Західної України нагадували словакам про часи, коли і Словаччина, і Західна Україна перебували у складі Австро-Угорщської імперії. Типовим австрійським містом, не зважаючи на “польське” міжвоєнне двадцятиліття, був і Львів.

Ось як описував словацький військовий кореспондент Кароль Мургаш: “Львів був типовим європейським містом. За ним, далі на схід, починалася порожнеча. Львів був, по суті, кордоном між Європою та Азією”. У Львові словакам довелося побачити жахи злочинів НКВС, коли, не маючи можливість евакуювати ув’язнених, радянські репресивні органи по-звірячому розправлялися з ними.

Криваві картини розстрілів у тюрмах НКВС були “як бальзам на душу” для геббельсівської пропаганди. Чимало словацьких солдатів згадували, як німецькі офіцери-пропагандисти бігали з фотоапаратами і документували “сталінські злочини”.

Словацький рухомий загін.

Словацький рухомий загін.

У західноукраїнських селах українці і поляки загалом дружньо зустрічали словацькі частини. Події деякою мірою нагадували 17 вересня 1939 р., оскільки у селах з’являлися саморобні тріумфальні арки і вітальні лозунги. Ще не минуло і двох років з моменту “визвольного походу Червоної армії в Західну Україну” – і такі метаморфози.

У щоденнику командувача 1-ї словацької дивізії в ці дні був зроблений такий запис: “Зранку наші частини просуваються в район Добромиля. По дорозі місцеві мешканці дуже тепло нас зустрічали, пригощали полуницею, закидали машини квітами. Український народ дуже гостинний. Наприклад, побачивши нашого солдата, українці одразу ж кличуть його на “молоко” чи на “яєшню”.

А ось ще один звіт від 5 липня 1941 р.: “Йдемо до Старої Солі. В усіх селах побудовані тріумфальні арки, які прикрашені українськими, німецькими та словацькими прапорами. У Терлі здалека помітно великий словацький прапор, під яким прикріплена табличка з написом: “Хай живе словацька армія”.

У своєму щоденнику один зі словацьких офіцерів 8 липня записав: “Діти кидають нам під ноги квіти. Старі підходять до нас і тиснуть руки, виказуючи таким чином вдячність за звільнення від радянського пекла. 20 липня. Стрий. На площі багато людей. Українські дівчата в національному одязі підбігають до наших солдатів і дарують їм квіти”.

Зі щоденників словацьких солдатів і офіцерів ми також дізнаємося, що багато з них були шоковані тим, що більшовики зробили з костелами і церквами. Наприклад, у містечку Хирів монастир був перетворений у казарми, а в костелі був організований кінотеатр.

Ікони, інше оздоблення було просто викинуте на вулицю. А їм на зміну були повішані портрети радянських вождів і агітаційні плакати. У Іллінцях костел був перетворений на склад.

З початком німецької агресії на Радянський Союз на території Західної України посилилися розбіжності між українцями і поляками. Перші зробили ставку на створення незалежної держави, а другі опинилися в ролі жертв.

Доходило і до курйозів. Справа в тому, що словаки часто співали національний гімн “Hej, Slováci”, який співався на мотив польського національного гімну. Побачивши військовослужбовців, що співали настільки подібний гімн, багато польських жінок, за спогадами очевидців, починали плакати. Не стримувалися навіть чоловіки. У свою чергу, націоналістично налаштовані українці через “гімни” підозрювали словаків у симпатіях до поляків.

Проте, не варто гадати, що шлях словаків на Східному фронті був суцільно усіяний квітами. У серпні 1941 р. на основі мобільно-рухомої бригади була сформована 1-а моторизована дивізія. До її складу входило два піхотні полки, артилерійський полк, батальйон розвідки і танкова рота. Усього близько 10 тис. осіб. Решта частин увійшла до складу 2-ї охоронної дивізії (близько 6 тис. осіб), серед завдань якої була боротьба з оточеними частинами Червоної армії та партизанами.

У середині вересня 1941 р. 1-а моторизована дивізія взяла участь у штурмі Києва. Потім словаки брали участь у бойових діях в районі Кременчука. З жовтня 1941 р. дивізія воювала в складі 1-ї німецької танкової армії Кляйста в районі Дніпра. Взимку 1941/1942 рр. словацька “мобільна дивізія” воювала в районі Міуса.

Один з німецьких офіцерів, характеризуючи словаків у своєму донесенні, писав:

“Це хоробрі і витривалі солдати з дуже гарною дисципліною”. Пізніше дивізія взяла участь в захопленні Ростова, де билася пліч-о-пліч з дивізією СС “Вікінг”. У 1942 р. Братислава запропонувала німцям направити на фронт 3-ю словацьку дивізію, але Берлін відмовився.

Німецький офіцер дякує словацьким солдатам за службу.

Німецький офіцер дякує словацьким солдатам за службу.

В боях під Краснодаром словацька “швидка дивізія” була оточена. Лише невеликій частині особового складу вдалося вирватися з кільця. При цьому матеріальна частина стала трофеєм радянської армії. Після переформування залишки моторизованої дивізії були перейменовані в 1-у піхотну дивізію, яку направили на охорону чорноморського узбережжя.

Навесні 1943 р. 2-у охоронну дивізію перекинули у Білорусь, в район Мінська, для боротьби з радянськими партизанами. Крім того, словаки несли службу з охорони залізничних шляхів в районі Мозиря і Калінковичів. Взимку 1943 р. через почастішання випадків дезертирства (у грудні 1943 р. до партизанів перейшло 1250 солдатів охоронної дивізії), словаків розформували і направили до Італії у якості будівельної частини.

Словацьке повстання.

Коли у 1944 р. фронт підійшов до Словаччини, у країні була сформована Східно-словацька армія: 1-а і 2-а піхотні дивізії під командуванням генерала Густава Малара. Крім того, у Центральній Словаччині формували 3-ю дивізію. Армія повинна була прикривати німецьку армію в районі Західних Карпат і зупинити наступ радянських військ. Однак словаки вже не хотіли воювати на боці Третього Райху. У словацьких частинах почалися хвилювання.

Велику роль у організації повстання зіграли десантовані у Словаччині радянські партизанські групи. Так, до кінця війни до Словаччини було направлено 53 організаційні групи чисельністю більше 1 тис. осіб. На середину 1944 р. в словацьких горах було сформовано два великих партизанських загони – “Чапаєв” і “Пугачов”. В ніч на 25 липня 1944 р. а Канторській долині неподалік Ружомберка була скинута група під командуванням радянського офіцера Петра Величко. Вона стала основою для 1-ї Словацької партизанської бригади.

Уніформа військовослужбовця словацької армії періоду повстання. 1945 р.

Уніформа військовослужбовця словацької армії періоду повстання. 1945 р.

Словацька армія на початку серпня 1944 р. отримала наказ провести антипартизанську операцію в горах, але партизани були заздалегідь попереджені. До того ж, словацькі солдати не хотіли воювати проти співвітчизників. 12 серпня Тісо ввів у країні воєнний стан.

У 20-х числах серпня 1944 р. партизани активізували свою діяльність. На їх бік стали переходити поліційні формування, військові гарнізони. Німецьке командування, щоб не втратити Словаччину, 28–29 серпня розпочало окупацію країни і роззброєння словацьких військ. У придушенні повстання брало участь до 40 тис. солдатів (пізніше чисельність угруповання була збільшена вдвічі). У цей само час був віддіний наказ про початок повстання. На кінець вересня 1944 р. повстанська армія нараховувала вже близько 60 тис. бійців.

Збройний виступ був передчасним, оскільки радянські війська ще не могли надати значну допомогу повсталим. Німецькі частини змогли роззброїти дві словацькі дивізії та перекрили Дукельський перевал. На нього радянські частини вийшли лише 7 вересня.

6–9 жовтня на допомогу повстанцям була десантована 2-а чехословацька парашутно-десантна бригада. На 17 вересня німецьке військо витіснило повстанців з найважливіших районів у гори. 24 жовтня вермахт зайняв центри зосередження  повстанських сил – Брезно і Зволен. Нарешті, 27 жовтня 1944 р. нацисти захопили “столицю” повстанців – м. Банську-Бистрицю і словацьке повстання було придушене.

На початку листопада до полону потрапили керівники повстання – дивізійний генерал Рудольф Вієст і колишній начальник штаба “Швидкої дивізії”, глава сухопутних сил Словаччини Ян Голіан. Німці стратили їх у концентраційному таборі Флоссенбюрг на початку 1945 р. Залишки повстанських сил продовжували спротив у партизанських загонах і з мірою просування радянських військ допомагали червоноармійцям, які наступали.

В умовах загального відступу вермахту і його союзників 3 квітня профашистський уряд Республіки Словаччина припинив своє існування. 4 квітня 1945 р. війська 2-го Українського фронту звільнили Братиславу, Словаччина була проголошена частиною союзної Чехословаччини.

Література

Арушанян Б. Боевые действия 12-й армии в начальный период войны // Военно-исторический журнал. – № 6. – 1973.

Быстрицки Й. От Миуса до Кавказа. Словацкая подвижная дивизия на
Восточном фронте // Война на Дону. 1942–1943 гг.: Материалы международной научной конференции / Под ред. С. И. Филоненко. Ч. 1–2. – Воронеж: Истоки, 2008.

Марьина В. В. «Ворота на Балканы». Словакия в геополитических
конструкциях СССР и Германиию 1939–1941 // Война и политика. 1939–1941. – М., 1999. – С. 272–289.

Пайпс Д. Словацкие вооружённые силы против Красной Армии // Крестовый поход на Россию: Сборник статей. – М.: Яуза, 2005.

Эббот П. Союзники Германии на Восточном фронте. 1941–1945. – М.: АСТ, 2001.

Bystricky J. Zaist’ovacia divízia na okupovanom území Ukrajiny a
Bieloruska // Vojenská historia. – 1999. – № 4.

Bystricky, J. Zaist’ovacia divízia na okupovanom území Ukrajiny a
Bieloruska (november 1942 – október 1943) // Vojenská historia. – 2000. – № 2–3.

Kliment C. K. Slovenská armáda 1939–1945. – Plzeń: Mustang, 1996.

Schwartz M. Die Slowakei. Der jüngste Staat Europas. – Leipzig: Goldmann, 1939.

Tönsmeyer T. Das Deutsche Reich und die Slowakei 1939–1945.
Politischer Alltag zwischen Kooperation und Eigensinn. – Paderborn: Ferdinand Schoningh Verlag, 2003.

На підставі статті: Словацкая армия в войне против Советского Союза // [Веб-портал] Историческая правда. http://www.istpravda.ru/research/1343/

 

2 коментарі до “Словацька армія у війні проти Радянського Союзу

  1. Юрий

    Очень интересная статья. Без особых подробностей, но спасибо.
    Кстати, 14-я гвардейская Винницкая стрелковая дивизия принимала участие в боях в Словакии и на Дукле.

  2. ГТ

    “У середині вересня 1941 р. 1-а моторизована дивізія взяла участь у штурмі Києва”.

    Уточнюю: Словацька моторизована бригада «Пілфучек» під командуванням генерала піхоти Рудольфа Пілфучека (Rudolf Pilfousek) брала участь у київській операції у складі 17 німецької армії (генерал піхоти Карл-Генріх фон Штюльпнагель Carl Heinrich von Stülpnagel)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *