Максим Царенко
Розв’язавши війну проти СРСР, військово-політичне керівництво Німеччини передбачало залучити до боротьби з радянською владою місцеве населення окупованих земель. Особлива ставка робилася на неслов’янські народи Кавказу й Середньої Азії – з огляду на їхнє географічне положення як периферії майбутньої Великонімецької колоніальної імперії. Гітлер, який вкрай негативно ставився до використання слов’ян у бойових діях на боці Німеччини, водночас не заперечував проти пропозиції представників вермахту й міністерства в справах окупованих східних територій (RMBO) щодо створення національних “східних” легіонів, передусім з мусульман [1].
У різних формах взяла участь у збройній боротьбі на боці Німеччини й частина кримськотатарського народу.
Вже наприкінці вересня 1941 р., під час боїв на Перекопському перешийку, виявилася очевидна нелояльність кримських татар до радянської влади. Зокрема, відомі випадки здачі в полон цілими групами по 150-200 представників цієї національності зі складу 172-ї, 320-ї та 321-ї стрілецьких дивізій РСЧА і зголошення їх до командування німецьких військових частин для наступного використання в якості провідників та перекладачів [2].
11 листопада 1941 р. командування 11-ї армії вермахту видало першу власну інструкцію щодо формування на окупованій території Криму з місцевого населення “допоміжних команд” для охоронної служби. Згідно з інструкцією, ці команди мали створюватися виключно як підрозділи вермахту, із залученням для контролю над ними відділів СД. Чисельність особового складу їх чітко не регламентувалася. Волонтерів рекомендувалося набирати лише серед політично надійного місцевого населення, яке негативно ставилося до радянської влади (виключаючи членів ОУН). Заборонялося залучати засуджених за кримінальні злочини. Озброєння подібних команд передбачалося обмежити дерев’яними й гумовими кийками (в окремих випадках – легкою стрілецькою зброєю). Зовнішньою ознакою належності до команд були лише білі нарукавні пов’язки з написом німецькою: “На службі вермахту” [3]. Схоже, ця інструкція була спробою впорядкувати набір допольових частин “добровільних помічників” (Hiwi – Hilfswilligen). Підрозділи такого типу, створені армійськими частинами в групі армій “Південь”, називалися “допоміжними охоронними” (Hilfwachmannschaften).
