Статті

Політика української влади щодо польських військових формувань в Україні у 1917–1918 рр. Ukrainian policy towards Polish military troops in Ukraine in 1917–1918

Автор

Артем Папакін

 

Солдати Польської стрілецької дивізії. Київ, 1917 р.

У 1917–1918 рр. на території Української Народної Республіки та Української Держави перебували польські національні частини, що були
помітним фактором в українсько-польських відносинах. Польські військові формування почали створюватися з самого початку Першої світової війни
1914–1918 рр., спочатку у Царстві Польському (Пулавах та Любліні), потім у Білорусі та Росії (Бобруйськ, Смоленськ). На початку 1917 р. військові частини, об’єднані у Польську стрілецьку бригаду, було вирішено перенести до Київського військового округу. Спочатку в Києві (пізніше у Полтаві та Балаклеї) командування думало утворити запасний стрілецький полк та запасний уланський дивізіон для частин бригади, що перебували на Західному фронті, однак командувач Південно-Західного фронту генерал О. Брусилов попросив Верховного головнокомандувача перемістити до Київського округу всю бригаду [17, л. 4, 8, 45, 55, 56]. Протягом лютого 1917 р. Польська бригада мала бути розгорнена до дивізії.

Читати далі

Татарські військові формування у Криму в листопаді 1917 – січні 1918 рр. Tatar military troops in Crimea in November 1917 – January 1918

Автор

Артем Папакін

Солдати Кримського кінного полку.

Під час Першої світової війни у складі російської армії були створені чисельні національні військові формування. Упродовж 1914–1917 рр. відбувалося формування чесько-словацьких, сербських, латиських, польських військових частин; після Лютневої революції 1917 р. розпочалося створення національних військових формувань з українців, молдаван, білорусів, литовців, естонців, представників кавказьких народів та мусульман. У 1917 р. у частинах російської армії посилюються різні мусульманські військові організації, що прагнули створити окремі військові частини з мусульман. 1–11 травня 1917 р. у Москві відбувся 1-й Всеросійський з’їзд військовиків-мусульман, на якому було утворено Всеросійське військове Шуро (раду), що прийняло рішення розпочати формування мусульманських військових частин. Їх вирішили формувати за подвійною ознакою – релігійною (виділяти воїнів-мусульман) та національною (виділяти військовослужбовців національностей, що традиційно сповідують іслам). Процес формування цих частин, що розпочався у вересні 1917 р., отримав назву «мусульманізації» та «татаризації» (утворення військових частин татар). 

Читати далі

Римські війська в Північному Причорномор’ї. І – IV ст. від Р.Х. Roman Army in the North Pontic area. 1 – 4th Centuries AD

Автор
Статуетка римського легіонера з Ольвії, І–ІІ ст. Державний Ермітаж, Санкт- Петербург. Фото автора.

Північно-причорноморські землі потрапили у поле зору Риму ще у часи т. зв. Мітрідатових війн. У ІІ ст. до Р. Х. правитель Понтійського царства Мітрідат VI Евпатор (111–63) підкорив Боспорське царство, племена азіатської частини Боспору (сучасного Таманського півострова) та заключив союз з Херсонесом та Ольвією. Протягом першої половини І ст. до Р. Х. Мітридат провів три війни з Римом, які завершилися поразкою понтійського царя. У ході Третьої війни (73–63) флот римського полководця Помпея блокував Боспор. Після смерті Мітридата його син Фарнак був затверджений на троні Боспорського царства Помпеєм у якості “друга і союзника римського народу”. Римський вплив на Північне Причормонор’я посилився під час правління Августа і Тиберія, прощо свідчать знахідки римських монет та посвят римським імператорам у Тірі, Ольвії та Боспорському царстві. У І ст. від Р. Х. кордони Римської імперії наблизилися до Дунаю, у 56–57 р. у Тірі було заведено нову еру, що пов’язують з початком залежності міста від Риму. Ольвія, Херсонес і Боспорське царство у цей час стають союзниками імперії. 

Читати далі

Кіммерійці. IX–VIII ст. до Р.Х.

Автор
Кіммерійці. Зображення на етруській вазі VI ст., копія з більш ранньої грецької роботи

Кіммерійці – перше плем’я на території сучасної України, про яке ми знаємо не лише з археологічних джерел і яке відомо за назвою. Кіммерійці згадуються античними грецькими авторами, зокрема Гомером та Геродотом, а також у ассирійських текстах. Частина дослідників ідентифікує кіммерійців з пізніми пам’ятками білозерської археологічної культури XII–IX ст., або з пам’ятками чорногорівської культури і новочеркаськими пам’ятками ІХ ст. до Р.Х. Загалом більшість знахідок степової зони приписують кіммерійцям та відносять до умовної “кіммерійської культури”. Ймовірно, під назвою “кіммерійці” античні автори розуміли все населення Північного Причорномор’я передскіфської епохи, тому таке спрощення є виправданим. Кіммерійці майстерно оброблювали залізо, проте використовували і знаряддя праці та зброю з бронзи. Вони розводили коней і займались кочовим скотарством. Задля отримання здобичі кіммерійці здійснювали військові набіги на сусідні племена. У 720-х рр. до Р.Х. кіммерійці напали на закавказьку державу Урарту, розбивши її військо та здійснивши набіг на її територію. Пізніше кіммерійці вступили у конфлікт з іншою великою державою регіону – Ассирією. У одній з битв з ассирійцями кіммерійці вбили їхнього царя Саргона ІІ, проте були розбиті та відступили з Ассирії. У якості найманців кіммерійці служили у різних державах Близького Сходу. 

Читати далі