Ніжин 1941–1943. Рух опору. Ч 2. Продовження

Георгій Топільський

Частина 2. Партизани.  Продовження.    

Агітплакат 1943 рік.

Агітплакат 1943 рік.
Взято з сайту http://back-in-ussr.com/2013/11/plakaty-o-partizanah-1941-1945.html

Початок дивись тут.

1943 рік.

1 січня 1943 відбулося об’єднання розрізнених загонів партизанів. За посередництвом Я.Овдієнка відбулася зустріч Івана Бовкуна з Михайлом Стратілатом і Миколою Симоненком. Після підписання протоколу, за голосуванням 40 партизанів, було утворено партизанський загін «За Батьківщину». Командиром став Іван Бовкун/ начальником штабу – Михайло Стратілат, комісар загону – М.Гонта.  Командирами рот призначено О.Шевирьова, М.Симоненка та М.Дешка.

             Стратілат: Я абсолютно не претендував ні на які командирські посади, я тільки виходив з точки зору користі для загальної справи …. Я пішов до Бовкун і сказав: «Давай працювати разом». У нього було 79 осіб, а у мене – 60. З тих часів було, звичайно, багато різних тлумачень, міркувань, поглядів на партійну роботу і тощо, але для того, щоб зберегти цілісність загону і не переривати роботу, довелося терпіти і не допускати конфліктів.

            Віктор Ємельянов (історик, співробітник Ніжинського музею): Досить випадково був виявлений Стратілат. На його групу наткнулися бійці Шевирьова в урочищі Хмільники під час будівництва землянок. Промерзлі, голодні і завошивлені вісім осіб, а серед них і сам Стратілат, являли собою дуже сумне видовище. Про якісь бойові дії не могло бути й мови. Представник ЦК КП(б У Овдієнко безпристрасно зафіксував цей факт у своєму звіті: «… У січні 1943 року була виявлена ​​група Стратілату у складі восьми осіб. Активними бойовими діями не займалися. Ховалися в лісі. Було запропоновано об’єднатися з Бовкуном.»

В січні  1943 керівник ніжинського підпілля Яків Батюк робить відчайдушну спробу встановити зв’язок з партизанами і, разом з поводирем Миколою Кузьменком,  вирушає потягом до станції Кобижча і йдуть далі в Кобижчанський ліс.  Подорож закінчилась встановленням зв’язку.

31 січня 1943 рота М. Дешка їздила в с. Макарівка заготувати продукти. Взяли в колгоспі 180 пудів пшениці, 100 пудів вівса, 4 свині. Розстріляли одну жінку, родичку старости, «яка видала багато радянських людей».

4 лютого 1943 рота М.  Дешка їздила в Кобижічі заготувати продукти. Привезли м’ясо, пшеницю і зерно для коней. Розстріляли старосту та його доньку, яка працювала бухгалтером у колгоспі, майно конфіскували.

6 березня 1943 на хуторі біля Браниці партизани виявили в хаті трьох поліцейських. Одного з них, якого нещодавно змусили вступити в поліцію і який обіцяв спокутувати свою провину, взяли з собою в загін. Двох інших розстріляли. Забрали польський кулемет, напівавтомат, два револьвери, дві гранати, трьох коней.

Березень 1943.  Група Я.Батюка переправила до партизанів декількох військовополонених, що працювали в Ніжині в німецькому шпиталі. Разом з ними в загін потрапляє агент СД Олександр Емануїлов. Як зв’язковий, пізніше він повертається в Ніжин, де знайомиться з багатьма членами групи Батюка.

Березень 1943. В с. Марківці у зв’язку з вбивством одного поліцейського людиною, яку він прийшов заарештувати, поліцією було спалено 49 господарств і абсолютну більшість членів сімей, що жили в цих господарствах. Вцілілі від розстрілу були виловлені та відправлені в концтабори.

Секретар ЦК Дем’ян Коротченко в Доповідній записці Хрущову «Про стан партизанського руху на Правобережній Україні», так описує першу половину 1943

            Настрій населення окупованої території в порівнянні з 1941-1942 рр.. докорінно змінився. Раніше частина населення міркувала: «Нам все одно, яка буде влада. Німці теж люди, пристосуємось і виживемо». Тепер, після двох років фашистського рабства, все населення, за винятком запеклих ворогів радянської влади, чекає якнайшвидшого повернення Червоної армії …

             Про той же час німецький військовий аналітик при штабі групи «Південь» звітує:

            …Більшовицька пропаганда охопила велику частину населення, яке втратило надію і перебуває в розпачі …тому люди намагалися прихильністю до банд створити для себе якісь вигоди на випадок повернення більшовиків, як це постійно обіцяла більшовицька пропаганда.

Березень 1943. На околиці села Володькова Дівиця (Червоні Партизани) партизани Миколи Симоненка вбили 26 окупантів.

 

Олександр Іванович  Шевирьов.

Олександр Іванович Шевирьов.

11-12 березня 1943 почалася облава поблизу с. Кобижча. Партизани прийняли бій в Кобіжчанському лісі. Протрималися до ночі і пішли на північ.

Петро Крапив’янський:

…із-під Носівки загриміли перші гарматні постріли… Від Кобижчі долинала стрілянина, потім з боку Козар заторохтіли кулеметні черги… від села Лукашівка (біля Носівки, східна околиця лісу) до застави наближаються колони німців і мадяр – ворожі війська, за підтримки артилерії та мінометів, вели наступ на ліс з трьох сторін. … партизани змушені були відступити вглиб лісу…. бій тривав до вечора.

             Вночі партизани виходили з Кобижчанського лісу східніше Козар і прямували на північ.

Карателі оточили село Козари. За два дні 3908 мешканців було розстріляно, врятувались 30-40 осіб.  Село, 870 дворів, було спалено.

21  (або 27-28 березня) 1943 почалася облава поблизу сіл Сулак і  Володькова Дівиця (Червоні Партизани). Вранці до Сулака під їхав броне потяг і висадив німців та мадяр. Дорослі поховалися у лісі, в оселях залишилися люди похилого віку та діти. Загинули 135 жителів Сулака, в основному з кутка Якименці. Німці спалили селища Сулак і Коробчине й частину села  Володькова Дівиця (Червоні Партізани) – куток Жиленці, де загинули 120 жителів.

Сучасна мапа району дій партизанів.   1- Ліси біля с. Сулак . 2- Ліси біля Носівки, 3  - Кобищанський ліс.   4- Переходівський ліс.  (Мапа Luxena.com)

Сучасна мапа району дій партизанів. 1- Ліси біля с. Сулак . 2- Ліси біля Носівки, 3 – Кобищанський ліс. 4- Переходівський ліс. (Мапа Luxena.com)

1 квітня 1943  по виклику старости с. Плоске підрозділи німців та угорців оточили село.  В оселі партизана  Кузьми Коробка заарештовано і розстріляно  32 людини за зв’язок з партизанами (за іншими відомостями – 69 осіб). Оселю спалено.

            Уповноважений при ВКВ групи «Південь», аналізуючи той період часу, у своєму звіті напише:

Замість того, щоб викоренити зло там, де воно існувало, відокремити мирне населення від злочинних елементів, було прийнято … чимало помилкових рішень. Караюча рука опустилась на невинне населення, яке й знати не хотіло про ці банди. Там, де з’являвся бандит, знищувалися цілі села… Тисячі українських чоловіків втікали в ліси, щоб врятувати собі життя. Вони не мали наміру приєднуватись до банд. Проте  в лісах їх очікували більшовицькі агенти і рано чи пізно нещасні підпадали під вплив більшовицької пропаганди. Заходи, що вживалися проти банд, закінчувались здебільшого знищенням цілих поселень, а не самих банд. Більшовицька пропаганда не могла знайти кращих аргументів для своєї роботи.

 3 квітня 1943 здійснено наліт партизанів на підсобне господарство неподалік села Володькова Дівиця. Вбито поліцейських. Трофеї – кілька свиней, діжка олії, мед, діжка спирту, легковий автомобіль.

 Квітень 1943. Наліт на Чемерський спиртзавод. Вбито двоє поліцейських. Трофей – діжка спирту. Решта спирту вилито на землю.

 Квітень 1943. Дорогою Мрин-Носівка 75 поліцейських вели в Носівку 400 заарештованих. Партизани зав’язали бій. Вбито кілька поліцейських. Заарештовані розбіглися, 45 чоловік пішли з партизанами. Трофеї – 15 підвід.

 22 квітня 1943.  Стратілат звітує:

У ніч з 22 на 23 квітня ми підірвали великими авіабомбами міст і поїзд на дорозі Ніжин -Чернігів, міст і поїзд на дорозі Ніжин – Київ, міст без поїзда на дорозі Ніжин – Прилуки, дерев’яний міст в Ніжині через річку Остер , дерев’яний міст в Мрині через р.Остер, дерев’яний міст в Плоске, дерев’яний міст Козарській, дерев’яний міст на дорозі Козелець – Бобровиця , залізничний котлован Марківці. Бомб на це витратили понад 35. Це так перелякало жандармерію, гестапо, що вони все своє майно завантажили на автомашини і приготувалися до евакуації. Ми про це дізналися тільки на другий день.

26 квітня 1943 угрупування «За Батьківщину» налічувало до 1000 бійців. Було організовано три батальйони на чолі з О.Шевирьовим, М.Симоненком, М.Дешком.

Мапа М-36-39-В.  Кобищанський ліс.

Мапа М-36-39-В. Кобищанський ліс.

Травень 1943.  Стратілат пише в звіті:

У травні місяці 1943 року я дізнався про існування партизанських загонів за Десною. Я поїхав туди для встановлення зв’язку. … До цього часу я не уявляв що є спеціальний штаб по керівництву партизанським рухом, що з ним може бути встановлений ​​зв’язок, що можна зв’язатися з яким-небудь військовим підрозділом …. Мене представили Смирнову Петру Федоровичу. Він представився як генерал-майор, присланий Генеральним штабом для керівництва партизанська рухом. Там я побачив рацію, по якій ведуть розмови, побачив автомати, парашути і т.п …. Смирнов мені сказав: «Завтра Москва про Вас знатиме» …. Смирнов дав мені завдання передавати їм про диверсійну роботу на залізниці, …. кількість поїздів тощо.  …  Смирнов в Москву про нас нічого не передав.

18-26 травня 1943, напередодні Курсько-Орловської битви, німці здійснили облаву в Носівських лісах в урочищі Хмельник. Партизани з боєм прорвали кільце і пішли в межиріччя Дніпра та Десни, в Козелецький район, заховавши на островах в болотах шпиталь із 11 пораненими з фельдшером Тетяною Градобик, жінок з дітьми і старих. Поранених німці не знайшли, але 23 травня натрапили на жінок і  старих, з якими, за свідченням П.Крапів’янського, «розправилися».  Також «Групу дітей на невеличкому болотному острівці знайшли гітлерівці. Частину з них і партизанську охорону вони розстріляли на місці, другу  – полонили й вивезли в Ніжин, де теж повбивали»

26 травня 1943 вцілілі партизани прибули в ліси між Десною та Дніпром.  Тут діяли з’єднання імені Щорса під головуванням Юрія Збанацького, майбутнього Героя Радянського Союзу і письменника, імені Коцюбинського  Миколи Таранущенко, загін оперативної розвідки, яким командував «Ким» – Кузьма Гнєдаш.

Тут Бовкун и Стратілат  одержали зв’язок з УШПР (Український штаб партизанського руху).

Стратілат у звіті писав:

За Десною ми сиділи днів 20. За цей час ми придбали три гармати 45 мм, вони були пошкоджені, але ми їх відремонтували. Крім того ми там же придбали 6 танкових кулеметів. Місцеві загони дали нам два кулемети, Петро Федорович (Смирнов) дав 13 автоматів. У місцевого населення ми дістали 150 гвинтівок, 18 000 набоїв. Там же дістали дві протитанкових рушниці.

            Разом з місцевими партизанами була проведена операція на Десні, у ході якої знищено кілька німецьких катерів і барж.

24 червня  1943 партизани повертаються на старі місця. Першим в Носівський ліс прийшов батальйон Миколи Симоненка.

25 червня 1943 по дорозі, в лісі під Олишівкою, німці  оточили загін Олександра Шевирьова, але їм вдалося вийти. Загинув командир роти Потьомкін і декілька партизан Шевирьова поранило.

5 липня 1943  почалася Орловсько-Курська битва. Партизани отримали наказ: «Підірвати 100 км залізничної колії»

7 липня 1943 о 4 годині ранку на 118 км залізниці Київ-Ніжин в районі села Володькова Дівиця (Червоні Партизани) батальйоном М. Симоненка  був підірваний і обстріляний бронепоїзд «Адольф Гітлер». За звітами партизан, німці втратили більше 100 осіб, партизани – 7 чол. – загинули командир роти В.Компанець, командир відділення П.Кривенко, бійці П.Крапів ‘янський. Б.Дайнеко, М.Медвідь, І. Ковальчук, М.Якименко.

(Остаточно бронепоїзд «Адольф Гітлер» був знищений 4 червня 1944 в районі Ковеля залпом «Катюши» з бронепоїзда «Ілля Муромець»)

8 липня 1943 проведено диверсії на залізниці від Ніжина до Броварів. Одночасно радянська авіація бомбила військові ешелони на станції Ніжин.

15 липня 1943 група партизан в с. Володькова Дівиця (М.Матюха, П.Макаренко, П.Проценко) в одній з хат знищила 2 поліцейських – Крижало і Кузьменко.

19 липня 1943 у Ніжині , на підставі відомостей, отриманих від свого агента О. Емануїлова,  СД заарештовує Якова Батюка та членів його організації.

Липень 1943. На переїзді біля Володькової Дівици (Ч. Партизани) партизани зупинили поїзд. Вбито машиніст, його помічник і 19 німців. У 8 угорців, що не відстрілювалися, забрали зброю.

9 серпня 1943 між с. Дослідне і Коробчино підірваний ешелон з військами СС «Мертва голова», який рухався в бік Києва. За звітами партизан, загинули 300-400 німців і 8 партизанів. Ділянка Ніжин-Київ практично заблокована партизанами.

10 серпня 1943 на партизанський аеродром між с. Зруб та Кукшин приземлився вантажний літак. Михайло Стратілат вилітає зі звітом до Москви, де таємничо зникає.

Валентин Старостін:

Стратілат … полетів до Москви на нараду в Штабі партизанського руху … У перший день засідання М.І.Стратілат був присутній, а потім поїхав до готелю разом з ад’ютантом з нашого з’єднання. Наступного дня він на нараду не прибув. Розпочався розшук по всій Москві, і в одному з каналізаційних колодязів знайшли його труп. Але слідство по цій справі тоді зайшло в глухий кут.

Партизани Петро Крапив’янський та Ольга Гарковець.  1943 рік.

Партизани Петро Крапив’янський та Ольга Гарковець. 1943 рік.

            Петро Крапив’янський:

            Літаком… Стратілат вирушив зі звітом у Москву, де побував у штабі партизанського з’єднання Там він знайшов свою дружину Аллу Федорівну з їх двома дітьми. Там же, у столиці, він узяв відпустку. Відвідав партизанський госпіталь, де його поранені побратими бачили в чині капітана. Проживав Стратілат з родиною в готелі. Тоді він розповів дружині про те, що ЦК Компартії України має призначити його другим секретарем Чернігівського обкому партії. 9 вересня 1943 о 23 годині Алла Федорівна проводила Стратілата на потяг, який вирушив з Бєлово до Новосибірська. Відтоді Стратілат загадково зник. …. Розслідуючи кримінальну справу про можливе убивство Стратілата, працівники МДБ детально перевіряли причетність Бовкуна до цього. … Отже убивство Іваном Бовкуном Михайла Стратілата безумовно, є вигадкою і повною дезінформацією.

Іван Бовкун:

            Де дівся Стратілат? Не вірю,  що чоловік міг пропасти,  загубитися, як голка.  Цією справою необхідно зайнятися. Нічого не можу стверджувати, але здається мені, що розслідування по справі зникнення Стратілата приведе до розкриття ще однієї темної сторінки в справах авантюристів.

Олександр Гогун:

            У вересні 1943 р. в ході відрядження до Москви зник комісар Бовкуна …  – Стратілат, який перебував з Бовкуном в натягнутих відносинах. Імовірно його вбила група партизанів з’єднання «За Батьківщину»,  яку очолювала вже згадувана  Оксана Боровко, (Коробко)  яка була в ті дні також послана Бовкуном до столиці.

Петро Крапив’янський:

 Категорично не згоден з припущенням О.Гогуна. Оксана Коробко дійсно була на той час у Москві, але вона їздила туди з іншою поважною справою – до пологового будинку, аби народити дитину.

Дружина Стратілата зверталася в усі інстанції і у відповідь, 24 листопада 1945 отримала від Президії  Верховної Ради України листа, в якому говорилося:

«… ваш чоловік Стратілат М.І. у партизанській боротьбі за Радянську Батьківщину загинув смертю хоробрих…».

            Де, коли і як загинув Михайло Стратілат, де він похований не повідомлялося й досі невідомо.

17 серпня 1943 підірвано міст на дорозі Бобровиця – Браниця. Підривник – Павло Швед.

18 серпня 1943 підірвано міст на дорозі Плоске – Мрин. Підривник – Яків Петра. Перед Плоским обстріляні і спалені три автомобілі, що рухалися з Ніжина.

27 серпня 1943 за завданням Представництва УШПР при Військовій раді Воронізького фронту, капітан М. І. Шукаєв був десантований з літака в район  дії з’єднання «За Батьківщину» (Носівськи ліси, урочище Більське).  Раніше, з 20 липня по 25 серпня в цей район десантувалися 5 диверсійних загонів – 55 осіб.

Михайло Іларіонович Шукаєв.

Михайло Іларіонович Шукаєв.
Фото з сайту http://ru.wikipedia.org/wiki/Шукаев_Михаил_Илларионович

Довідка:  Михайло Іларіонович Шукаєв народився в 1907, с. Гущин Колодязь Орловської губернії (нині Довгоруківський район Липецької області Росії). У 1929-1931 рр.. проходив службу в дивізії особливого призначення ОГПУ (Москва). Брав участь у боротьбі з повстанцями на Північному Кавказі.

У червні – серпні 1941 г – командир взводу і стрілецької роти на Західному фронті, травень – вересень 1942 – командир кулеметної роти і заступник командира батальйону на Воронізькому фронті. З листопада 1942 р. – в системі партизанського руху: командир роти спецшколи, начальник навчального пункту з підготовки партизанських кадрів на Воронізькому фронті. З червня 1943 р. – старший помічник начальника відділення кадрів Представництва УШПР при Військовій раді Воронізького фронту. У вересні 1943 очолив партизанське з’єднання.

У післявоєнні роки М.І. Шукаєв працював начальником управління в Міністерстві морського флоту СРСР, закінчив Саратовське військове училище МВС, служив в органах внутрішніх справ.

Помер М.І. Шукаєв в Москві в 1975 році.

Ці диверсійні загони одержали назву – «1-ше з’єднання партизанських загонів Воронізького фронту».  (З 1 січня 1944 – «З’єднання  ім. Сталіна»)  М. Шукаєв  записує у щоденнику:

            До складу з’єднання увійшли партизанські загони:  (які десантувалися з 20 липня по 25 серпня)

1. Ім. Суворова – ком загону Кудінов І.П …

2. Ім. Залізняка – ком загону Орловський …

3. Ім. Олександра Невського – ком загону Канищев …

4. Ім. Кутузова – ком загону Задорожний …

5. Ім. Урицького – ком загону Ілляш ….

Командиром з’єднання призначено мене.

            Особовий склад загонів складається в основному з парашутистів з Великої землі. У кількісному складі загони мають усього лише по 10-15 осіб кожен.

            Зараз перед нами стоїть дуже велике завдання – це збільшити чисельний склад загонів, озброїти його і негайно приступити до бойових дій.

Труднощі полягають у тому, що скинутий вантаж – озброєння з Великої землі – нахабно забрав п. загін «За Батьківщину» (ком-р – Бовкун). Шкода, що в цей час не було мене.

28-29 серпня 1943.  Виїхали за 1-1,5 км від п. загону «За Батьківщину» і розташувалися своїм табором в цих же лісах, починаючи самостійне життя. Ведемо переговори з п. загоном «За Батьківщину» про повернення нам нашого озброєння. Цей твердолобий ком  загону Бовкун на отриманий їм наказ члена Воєнради тов. Хрущова про негайне повернення незаконно взятого у нас озброєння ніяк не реагував

1-2 вересня 1943 М. Шукаєв записує:

Домовився з п. загоном «За Батьківщину», який за взяте озброєння, скинуте з Великої землі, дає 150 осіб партизан зі зброєю, хоча і не тієї якості зброя, але іншого виходу немає. Зараз йде таким чином поповнення в наших загонах. Мої товариші ст лейтенант Макаров і майор Даньшин допомагають сколочувати з’єднання.

3 вересня 1943 М. Шукаєв підводить підсумки диверсійної роботи.  Пущено під укіс 9 ешелонів, підірвано 8 шосейних і залізничних мостів, підбита 1 автомашина і вбито 4 солдати. Вбито і поранено 750 солдатів і офіцерів.

За відомостями партизан з 22 серпня по 3 вересня підірвано 11 ешелонів.

7-9 вересня 1943 партизани з’єднання «За Батьківщину», 2500 бійців, за наказом УШПР вирушають  з Чернігівщини в район Сорокошичі на Дніпрі на допомогу армії. Вони разом з партизанами Ушакова,  Таранущенка (2 100 осіб),  Покровського, Збанацького (400 осіб) приймали участь в спорудженні, захваті, охороні переправ на Десні, Прип’яті, Дніпрі, плацдарму на ділянці Домонтово – Прип’ять до підходу з’єднань 17  стрілецького корпусу, після чого  об’єдналися з частинами діючої армії.  В цих боях загинуло близько 500 партизан.

10 жовтня 1943 з’єднання «За Батьківщину» було розформовано. На день розформування у з’єднанні налічувалося 3009 бійців, серед них 2586 українців,  381 росіян, 21 білорус, всього представники 21 національності.

4 січня 1944 за уміле керівництво і організацію переправ через Десну і Дніпро присвоєно звання Героя Радянського Союзу  Івану Михайловичу Бовкуну,  (Медаль № 2887), Миколі Дмитровичу Симоненко  (№ 2883),  Олександру Івановичу Шевирьову (№ 2880).

Іван Михайлович Бовкун служив начальником штабу партизанського руху при розвідувальному управлінні 4-го Українського фронту. З 1950 року жив у м Львові. Працював директором кінотеатру. Помер 8 липня 1988 г, похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Микола Дмитрович Симоненко після війни повернувся на роботу у своє рідне село Червоні Партизани, був секретарем колгоспної парторганізації.  Помер 17 листопада 1981 р.

Олександр Іванович   Шевирьов з жовтня 1943 служив у Представництві Українського штабу партизанського руху при Військовій раді 1-го Українського фронту. З 1945 року перебував на господарській роботі. Жив у Києві. Помер 22 жовтня 1991 року.

Підводячи підсумки діяльності партизанського з’єднання «За батьківщину» в серпні 1943 року,  Михайло Стратілат звітував:

Протягом другої половини 1942 і 1943 роки ми пустили під укіс і спалили 36 ешелонів, з них – 6 бронепоїздів …. у основному це відбувалось на лінії Ніжин-Київ …. Ворожих офіцерів, солдатів, поліцейських і шпигунів знищено понад 3000….  Залізничних мостів близько 10, дерев’яних мостів з десяток. Поліцейських гарнізонів – 25.

            Про підсумки писали:

            Валентин Старостин :

За рік з 1 травня 1942 до весни 1943 (до об’єднання) загін Симоненко знищив 20 ешелонів. Після об’єднання пустили під укіс 28 ешелонів, у тому числі два бронепоїзди.

З липня 1943 до осені провели 48 вдалих операцій на шляхах. – 48 ешелонів.

            Завідувач відділом Чернігівського обкому КП (б) У Демченко:

Знищено окупантів 5190, розгромлено поліцейських станів – 27, підірвано залізничних ешелонів – 69, паровозів 71. Знищено телефонного зв’язку – 70 км, автомашин – 39, танків -1, літаків – 2, пароплавів – 6, катерів -2, барж 3.

Довідник  «Україна партизанська»

Знищено поліцейських станів – 27, підірвано ешелонів -69, в тому числі потягів 71, знищено: автомашин – 39, танків -1, телефонного зв’язку – 70 км, літаків -2, пароплавів -6, катерів -2, барж -3, промислових підприємств – 7, сепараторних пунктів – 30, сільськогосподарських машин  (молотарок та тракторів) – 86, залізничних мостів -18, мостів на шосейних шляхах – 25, залізничних станцій -1, різних продовольчих складів – 10.

Автор висловлює подяку учасникам партизанського руху в складі з’єднання «За Батьківщину» Петру Андрійовичу Крапив’янському і Юрію Юрійовичу Власовцю за бесіди, консультації і надані фотоматеріали.

Використані джерела:

  1. Ащеулов О. Стальные змеи Советского Союза.  Еженедельник Панорама. 21.02.2013.
  2. Бовкун И. Солдаты второго фронта. Л. 1957.
  3. Боярский В.И. Партизанство вчера, сегодня, завтра.  Издат дом «Граница» 2003
  4. Бутко С. Національно-визвольна боротьба на Чернігівщині у 1941-1945 рр. Сіверянський літопис.  Вересень-жовтень 1995.
  5. Власовець Ю.Ю. Покоління переможців 1945-2010. Ніжин. Аспект-Поліграф. 2010.
  6. Гогун А.  Сталинские коммандос. Украинские партизанские формирования, 1941-1944. РОССПЄН. 1998
  7. Гогун А., Кентий А. Красные партизаны Украины. 1941-1944. Укр издат. союз. 2006.
  8. Дневник и хроники боевых действий черниговского соединения «За Родину».  www.fedy-diary.ru/html/032013/0703013-01a.html‎
  9. Емельянов В.Н. Партизаны.
  10. Ємельянов В. Антинацистський рух опору в Ніжині. Ніжинська старовина. Вип. 4-5 (7-8) Київ. 2007. Стор 27
  11. Илья Муромец vs Адольфа Гитлера. http://hoochecoocheman.livejournal.com/231659.html
  12. Косик В. Україна в другій світовій війні у документах . Т.1,  Львів 1997
  13. Косик В. Україна в другій світовій війні у документах . Т.2,  Львів 1998
  14. Косик В. Україна в другій світовій війні у документах . Т.3,  Львів 1999
  15. Крапив’янський П.А. В лісах навколо Ніжина. Ніжин. Міланік. 2008
  16. Крапив’янський П.А.  Бесіди з автором.
  17. Лозицький В.С., Бажан О.В. ін. Україна партизанська. Партизанські формування та органи керівництва ними (1941-1945). К. Парламентське видавництво. 2001
  18. Мороз В.  Іван Нагірний – провідник ОУН в Києві.  Новий час. Часопис. 12. 07. 2013.
  19. Павленко С. Опозиція на Чернігівщині 1944-1990 рр. Чернігів. «Просвіта» 1995
  20. Партизанская война на Украине. Дневники командиров партизанских отрядов и соединений. 1941-1944. Дневник М.И.Шукаева – М.Центрполиграф, 2010
  21. Партизанська слава. Чернігівська область.  Чернігів. Десна. Поліграф. 2011.
  22. Попудренко Н.Н. Дневник (23 августа 1941 г. — 19 января 1943 г.). Партизанская война на Украине. Дневники командиров партизанских отрядов и соединений. 1941-1944.  М.: Центрполиграф, 2010.
  23. Преступные цели гитлеровской Германии в войне против Советского Союза: Документы и материалы. М. Воениздат 1987.
  24. Спалені села і селища Чернігівщини в 1941-1943 роках. Збірник документів і матеріалів. Чернігів. Десна Поліграф. 2013.
  25. Старостин В.Ф. Через тернии войны к мощной державе. Сб. От солдата до генерала Воспоминания о войне.  Т.8  М. АИН. 2006.
  26. Стратілат М.І. Інформація про становище в тилу ворога.  Держархів Чернігівської області ф. п-139, оп. 1, спр 42, арк. 1-36 (ціт по кн.. Партизанська слава)
  27. Фурса В.М. Славні імена Носівщини.  Ніжин. Аспект-Поліграф. 2009
  28. Черняк С. Промінь серед ночі. Київ. Політвидав. 1978
  29. Ясенчук О. Українська справа на Чернігівщині: 1941-1942. Українське полісся. Інформаційний сайт  glod.ucoz.ua
  30. Сайт. Герои страны. warheroes.ru
  31. Сайт uk.wikipedia.org
  32.  Сайт ru.wikipedia.org
  33. Сайт WWII-Aerial Photos and Maps

1 коментар до “Ніжин 1941–1943. Рух опору. Ч 2. Продовження

  1. A_P

    На milua пишуть: “Квітень 1943. Дорогою Мрин-Носівка 75 поліцейських вели в Носівку 400 заарештованих. Партизани зав’язали бій. Вбито кілька поліцейських. Заарештовані розбіглися, 45 чоловік пішли з партизанами. Трофеї – 15 підвід.

    Там серед партизан були жертви” і фото:
    http://forum.milua.org/viewtopic.php?f=19&t=13970&start=105#p221836

Залишити відповідь до A_P Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *