Архів позначки: озброєння скіфів

10 обладунків в Україні

Чим захищали своє тіло воїни, що тисячоліттями билися на території сучасної України? Чи носили рицарські обладунки воїни України? А що одягали на себе члени руської дружини? Чи були панцирі зручними? На ці питання відповідає рейтинг, який спеціально для сайту “Ucraina Inter Arma” підготував Артем Папакін 

Номер 1. Лускатий панцир скіфів і сарматів

Скіфський вершник у лускатому обладунку. Зображення на гребені з Солохи

Скіфи і сармати були кінними воїнами, які вели маневрений бій. Вони швидко переміщалися по полі бою, стріляли з лука, билися списами і мечами. Для цього їм потрібен був захист, який не сковував їх рухів – таким захистом став лускатий обладунок. До шкіряного жилету заклепками чи дротами прикріплювалися невеличкі залізні пластинки з заокругленими краями. Ряди таких пластинок утворювали суцільне металеве покриття, схоже на риб’ячу луску. За отвори у верхній частині луска внапуск рядами кріпилася до підкладки, а нижній край нависав над наступним рядом лусок. Таким чином між лусками не було щілин, куди могли влучити ворожі стріли. Продовжувати читання

Військо скіфів. VII – IV ст. до Р.Х.

Скіфські воїни на золотому гребені з кургану Солоха.

Скіфські воїни на золотому гребені з кургану Солоха.

Поява скіфів у Північному Причорномор’ї

Наприкінці VIII–VII ст. до Р.Х.  у причорноморські степи переселяється племена, що витіснили кіммерійців на південь. Вони відомі під іменем «скіфів» – це був не стільки етнічний, скільки етнополітичний термін. З території Закавказзя у 70-х рр. VII ст. скіфи здійснювали військові набіги на Передню Азію, які припинилися після вбивства скіфських вождів мідійським царем Кіаксаром. З того часу скіфи закріпилися у степах Північного Причорномор’я, здійснюючи експансію в західному напрямку. Як вважають вчені, перенесення центру скіфського союзу до Нижнього Подніпров’я і степового Криму відбулося у середині – другій половині VI ст. до Р.Х., до цього часу основним місцем кочівок скіфів були терени Північного Кавказу і Прикубання. Після цього за територією на північ від північного узбережжя Чорного моря (Понту Евксинського) та Азовського моря (Меотіди) надовго закріпилася назва “Скіфія”. Археологічні пам’ятки, що пов’язують зі скіфською культурою, були поширені від степового Криму до Київщини та Сумщини і від Дунаю до Дону. Скіфи встановили тісні зв’язки з місцевими грецькими колоніями та навколишніми варварськими племенами, а також встановили контроль над торговими шляхами між античними полісами і Лісостепом. Продовжувати читання

Скіфський вождь. Початок IV ст. до Р.Х.

На ілюстрації представлений спішений вершник, відтворений за зображенням вершника на гребені з кургану Солоха (поч. IV ст.). Обладунок скіфа являє собою панцир з залізних лусок на шкіряній основі з короткий подолом, наплічниками і додатковим щитом на спині, що захищав торс, шию і руки воїна від стріл при відступі чи стрільбі “скіфський способом” (за зображенням на гребені з Солохи). Шолом корінфського типу – класичний грецький бронзовий закритий шолом, який використовували деякі заможні скіфи, інколи перероблюючи на свій манер (шолом з Ромейківки; схожий шолом є на вершнику з гребені з Солохи). На ногах – грецькі бронзові поножі (кнеміди). Меч – скіфський короткий акінак (знахідка у Реп’яховатій Могилі). На поясі зліва – горит, що мав відділення для лука з натягнутою тятивою та стріл.

© Артем Папакін 2007

Ольговський С. Я. Володарі степу. Військова справа й озброєння скіфів VII ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.

Ольговський С. Я. Володарі степу. Військова справа й озброєння скіфів VII ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. / Сергій Ольговський. – К.: Наш час, 2010. – 128 с.:іл. – (Сер. “Плац д’Арм”).

В останній час в Україні спостерігається помітне зростання уваги до власної історії, зокрема такого її напрямку, як воєнна історія та військова справа народів, що населяли Україну в давнину. Військова справа скіфів – іраномовного кочового племені, що заселяло у VII–III ст. до Р.Х. більшу частину сучасної території України, а пізніше осіло у нижньому Подніпров’ї та Тавриці (Криму) – є предметом наукового інтересу вітчизняних істориків вже досить давно. Тим не менш, увага дослідників до неї все більш зростає (чудовою ілюстрацією цьому явищу є недавня наукова монографія В. Грицюка [1]), а окремі питання скіфського військового будівництва, тактики і озброєння досі залишаються невирішеними. Продовжувати читання